Судове рішення #24948162

Справа № 1625/1227/12

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї НИ


"07" вересня 2012 р. с.Божківське, Полтавського району


Полтавський районний суд Полтавської області в складі :

головуючого судді -Потетій А.Г.,

при секретарі -Сіліоновій Ю.О.,

з участю прокурора -Ткачова В.В.,

представників БВК-16 с.Божківське Полтавського

району Полтавської області Походун Р.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні БВК-16 с.Божківське Полтавського району Полтавської області заяву адвоката ОСОБА_2 -захисника засудженого ОСОБА_3 та засудженого ОСОБА_3 про застосування Закону України «Про амністію у 2011 році»від 8 липня 2011 року до ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Донецьк, українця, громадянина України, вища освіта, одруженого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1, мешканця АДРЕСА_2, відбуває покарання в Божковській виправній колонії Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань у Полтавській області (№ 16) за вироком Ворошиловського районного суду м. Донецька від 2 березня 2009 року за ч. 4 ст.189, ч. 2 ст. 383, ч. 1 ст. 70 КК України до 8 років позбавлення волі з конфіскацією всього особисто йому належного майна; ухвалою колегії суддів судової палати кримінальних справах Апеляційного суду Донецької області від 29 квітня 2009 року пом'якшене покарання за ч. 4 ст. 189 КК України до 6 років позбавлення волі та остаточно було призначене покарання у вигляді 6 років позбавлення волі; Ухвалою колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 23 лютого 2010 року виправданий за ч. 4 ст. 189 КК України за відсутністю складу злочину, залишено покарання за ч. 2 ст. 383 КК України 4 роки позбавлення волі,-


В С Т А Н О В И В :


Адвокат ОСОБА_2 звернувся до суду з заявою, в якій просить звільнити засудженого ОСОБА_3 від покарання за ч. 2 ст. 383 КК України на підставі п. а) ст.3 Закону України «Про амністію у 2011 році»від 8 липня 2011 року, посилаючись на те, що ОСОБА_3 згідно ухвали Верховного Суду України від 23 лютого 2010 року засуджений за ч. 2 ст. 383 КК України до 4 років позбавлення волі. Початок строку відбуття покарання -з 09 жовтня 2008 року. Оскільки засуджений відбув більше половини призначеного судом строку покарання, просив звільнити його на підставі вказаного Закону.

В судові засідання адвокат ОСОБА_2 не з»явився викликався належним чином.

Засуджений ОСОБА_3 в судовому засіданні заяву свого адвоката підтримав, просив задовольнити, оскільки він відбув більше половини призначеного судом строку покарання, накладені на нього стягнення вважав безпідставними.

Заслухавши думку представників адміністрації Божковської виправної колонії УДД УПВП у Полтавській області, прокурора, які просили відмовити у застосуванні щодо засудженого ОСОБА_3 Закону України «Про амністію у 2011 році» від 08 липня 2011 року з тих підстав, що засуджений злісно порушував режим у період відбування покарання, тому згідно із законом амністія до нього не застосовується, суд приходить до наступного.

Судом встановлено, що вироком Ворошиловського районного суду м.Донецька від 2 березня 2009 року ОСОБА_3 засуджено за ч. 4 ст. 189 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 8 років з конфіскацією всього особистого майна; за ч.2 ст. 383 КК України у виді позбавлення волі строком на 5 років.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів, шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим, остаточно визначено покарання у виді 8 років позбавлення волі з конфіскацією всього особисто належного майна.

Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 29 квітня 2009 року вирок місцевого суду змінено. ОСОБА_3 засуджено за ч. 4 ст. 189 КК України із застосуванням ст. 69 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 6 років з конфіскацією всього особисто належного майна; за ч. 2 ст. 383 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки.

В силу ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів, шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим, остаточно визначено покарання у виді позбавлення волі строком на 6 років з конфіскацією всього особисто належного майна.

Згідно з ухвалою Верховного Суду України від 23 лютого 2010 року вирок місцевого суду та ухвалу Апеляційного суду в частині засудження ОСОБА_3 за ч. 4 ст. 189 КК України скасовано, справу в цій частині закрито. ОСОБА_3 вважається засудженим за ч. 2 ст. 383 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки.

За вироком Ворошиловського районного суду м. Донецька від 2 березня 2009 року строк покарання ОСОБА_3 обчислюється з 9 жовтня 2008 року.

Засуджений ОСОБА_3 в місцях позбавлення волі знаходиться з 4 квітня 2011 року.

Спочатку відбував покарання в Житомирській установі виконання покарань № 8, де порушень режиму утримання не допускав.

До Божковської виправної колонії УДД УПВП у Полтавській області (№16) до подальшого відбування покарання прибув 20 квітня 2011 року.

Згідно п. а) Закону України «Про амністію у 2011 році»від 8 липня 2011 року звільняються від покарання у виді позбавлення волі на певний строк та від інших покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, особи, крім тих, які підлягають звільненню від покарання на підставі статей 1 і 2 цього Закону: засуджених вперше за умисні злочини, за які законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк більше восьми років, якщо на день набрання чинності цим Законом вони відбули не менше половини призначеного судом основного покарання.

Санкція ч. 2 ст. 383 КК України, за якою засуджено ОСОБА_3, передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від двох до п'яти років позбавлення волі.

На момент набрання чинності Закону України «Про амністію у 2011 році»від 8 липня 2011 року, тобто на 28 липня 2011 року, ОСОБА_3 відбув більше половини призначеного судом строку покарання.

Як вбачається з матеріалів особової справи, до засудженого ОСОБА_3 протягом 2011 року, а саме, 29 червня 2011 року, 15 липня 2011 року, 18 липня 2011 року накладені дисциплінарні стягнення за зберігання заборонених предметів, які на час розгляду заяви в установленому законом порядку погашені 19.01.2011 року.

Так, 29 червня 2011 року за проведеним позаплановим обшуком у відділенні соціально-психологічної служби №1, працівниками колонії складено акт в присутності засудженого ОСОБА_4 (прізвище та ім'я по батькові не вказано), начальника відділення ОСОБА_5 та посадової особи колонії ОСОБА_6 про виявлення та вилучення у прикроватній тумбочці ОСОБА_3 продуктів харчування (хліб, цукор, сало) та медикаментів( цитрам он, аналгін, фервекс, нафталін, ноша, тираксин, сульфацин) та припарати які не є медичними засобами (кальцемін, вітрум, хілак форте).

Пояснення ОСОБА_3, надані ним після виявлення даного порушення, свідчать, що вилучені медикаменти він зберігав з дозволу лікарів, у яких перебуває на обліку, про що повинні матися записи у журналі відвідування санчастини.

До того ж, ОСОБА_3 визнав вилучення у нього тільки препаратів «Витрум»та «Кальцемін», про інші медичні препарати, які зазначені в акті, він пояснень не давав, акт складався не в присутності ОСОБА_3, а іншого засудженого ОСОБА_4.

В судовому засіданні ОСОБА_3 пояснив, що медичні препарати,що були виявлені не його і вони не могли там знаходиться по причині крадіжок іншими засудженим з тумбочок особистих речей.

Постановою в.о. начальника колонії від 29 червня 2011 року за вказаним фактом на ОСОБА_3 накладено дисциплінарне стягнення у вигляді догани.

Стосовно наступного порушення, яке за матеріалами колонії вчинено ОСОБА_3

12 липня 2011 року працівниками колонії складений акт про проведення позапланового контрольного обшуку у ОСОБА_3 у відділенні соціально-психологічної служби №1 при виході його з кімнати побачень. При проведенні обшуку у ОСОБА_3 виявлено та вилучено бувші у користуванні зарядний пристрій марки «Нокіа»та мобільний телефон «Нокіа»чорного кольору.

Вказаний акт був підписаний працівниками колонії ОСОБА_7, ОСОБА_6 та ОСОБА_8

В судовому засіданні вказані особи підтвердили вилучення у ОСОБА_3 заборонених предметів. Зокрема ОСОБА_8 повідомив, що вилучення відбулось в його присутності і він поніс дисциплінарне стягнення за неналежно проведений огляд засудженого.

Факт вилучення у ОСОБА_3 пристрою, схожого на зарядку мобільного телефону підтвердив у поясненні на ім'я в. о. начальника колонії засуджений ОСОБА_9, а факт вилучення у ОСОБА_3 зарядного пристрою до мобільного телефону та мобільного телефону марки «Нокіа»сірого кольору підтвердив у поясненні на ім'я в.о. начальника колонії засуджений ОСОБА_10.

У судовому засіданні свідок ОСОБА_10 підтвердив свої покази вказавши , що пам»ятає ,що мало місце вказане вилучення після виходу ОСОБА_3 з кімнати для побачень і коли його та ОСОБА_3 обшукали то в останнього було виявлено зарядний пристрій до мобільного телефону та мобільного телефону. Пам»ятає, що при цьому був співробітник колонії ОСОБА_8. Інших деталей обшуку не пам»ятає оскільки пройшов тривалий час. У суду немає підстав ставити під сумнів покази свідка.

Свідок ОСОБА_9 в письмовому поясненні засвідчив, що у ОСОБА_3 був вилучений пристрій схожий на зарядку до мобільного телефону. При цьому допитати в засіданні вказаного засудженого не представилось можливим у зв»язку із звільненням останнього з 16 колонії.

Складений акт про вилучення телефону та зарядного пристрою також підписав помічник начальника установи ОСОБА_7, який показав, що коли він перебував в їдальні коли годували засуджених то до нього звернувся тодішній співробітник колонії ОСОБА_6 , який попрохав провести обшук. Пройшовши до чергової частини там був співробітник установи ОСОБА_8 та засужений ОСОБА_3 у останнього було виявлено телефон, який знайшли в спідній білизні а також був виявлений зарядний пристрій. Про подальші дії йому невідомо оскільки потім з ОСОБА_3 розбирався оперативний відділ.

Наступне порушення ОСОБА_3 полягає в тому, що згідно рапортів на ім'я начальника колонії працівників колонії від 18 липня 2011 року у ОСОБА_3 був виявлений мобільний телефон марки «Сіменс», який належав засудженому ОСОБА_11 та сім карта.

Належність телефону ОСОБА_11 підтвердив у письмовому поясненні сам власник телефону ОСОБА_11

ОСОБА_3, як в ході перевірки за фактом виявлення телефону «Сіменс», так і в судовому засіданні, заперечував належність йому даного телефону та його зберігання, посилаючись на те, що телефон «Сіменс»передав йому засуджений ОСОБА_11 для здійснення дзвінка сину, у якого в той день був день народження.

Однак в судовому засіданні ОСОБА_3 не заперечив факт виявлення в нього забороненого предмету телефону та не заперечив того , що мав намір ним в подальшому скористатись.

У судовому засіданні співробітник установи ОСОБА_12 повідомив, що ним особисто було вилучено телефон у присутності інших співробітників ОСОБА_5 та ОСОБА_13

За всіма вказаними фактами вилучення заборонених предметів постановою в. о. начальника колонії ОСОБА_14 від 29 червня 2011 року ОСОБА_3 оголошено догану, постановами начальника колонії ОСОБА_15 від 15 липня 2011 року та 18 липня 2011 року ОСОБА_3 оголошені суворі догани. Стягнення накладені у встановлений ч. 4 ст. 134 КВК України десятиденний строк з дня виявлення проступку. При цьому засудженому ОСОБА_3 було оголошено та роз»яснено про порядок оскарження постанов. Постанови ним оскаржені не були.

Суд вважає неспроможним твердження підсудного щодо того, що виявлені в його тумбочці медикаменти та в подальшому виявлені мобільні телефони та пристрій для зарядки телефону є провокаціями з боку колишнього співробітника виправної колонії № 16 ОСОБА_6 оскільки вказані факти не знайшли свого підтвердження в поясненнях жодного свідка по справі як з боку засуджених так і з боку співробітників колонії. При цьому заявлені для допиту як свідки ОСОБА_3 засуджені ОСОБА_16, ОСОБА_17 , ОСОБА_18 вказали на факти неправомірних дій до них з боку ОСОБА_6. Однак вказаним засудженим нічого невідомо про взаємовідносини ОСОБА_6 та ОСОБА_3, а якщо, що і відомо то лише зі слів самого ОСОБА_3 при цьому вони жодного разу не були свідками зазначених ОСОБА_3 фактів.

Також суд вважає неспроможним твердження ОСОБА_3 про те, що лікарняні препарати виявлені в нього в тумбочці були видані йому лікарями установи у зв»язку з частими хворобами, оскільки дане твердження повністю спростовується дослідженою в судовому засіданні медичною справою засудженого та журналом обліку прийому хворих засуджених та відповідно видачі їм медичних препаратів. Також дані твердження спростовуються опитаним в.о. головного лікаря медчастини ОСОБА_19, який показав, що ліки в невідкладних випадках якщо і видавались засудженим але не більше двох таблеток на добу і то це заборонено і він , як лікар був притягнутий до дисциплінарної відповідальності. Також вказав, що ліки вилучені у ОСОБА_3 і в тій кількості ні в якому разі не могли бути видані лікарями мед частини установи.

Факти зазначені в актах про вилучення заборонених предметів у засудженого ОСОБА_3 і при тих обставинах повністю узгоджуються поясненнями даними в судових засіданнях співробітниками колонії ОСОБА_20, ОСОБА_19, ОСОБА_21,ОСОБА_22,ОСОБА_7, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_5, ОСОБА_8 колишнього співробітника установи ОСОБА_6

Зокрема начальник установи ОСОБА_15О та його заступник ОСОБА_14 повідомили суду, що рішення про накладення стягнень щодо засудженого ОСОБА_3 ними накладалися на підставі наданих матеріалів.

Також узгоджуються поясненнями засуджених ОСОБА_10, ОСОБА_23А, ОСОБА_24, ОСОБА_25

Суд враховує той факт , що прокуратурою Полтавського району Полтавської області та прокуратурою Полтавської області проводились відповідні перевірки в порядку ст.. 97 КПК України, щодо з»ясування питання законності накладення дисциплінарних стягнень на засудженого ОСОБА_3 факти незаконного накладення стягнення не знайшли свого підтвердження.

Відповідно до додатку № 9 до Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, затверджених наказом УДД УПВП від 5 грудня 2003 року №275 до предметів, виробів і речовин, зберігання яких засудженим заборонено віднесено наркотичні та лікарські засоби, предмети медичного призначення; будь-які радіоелектронні засоби, призначені для передавання чи приймання радіосигналів (мобільні телефони).

Тобто, зазначені в матеріалах перевірок медичні препарати та мобільні телефони, є предметами, зберігання яких засудженим заборонено.

Згідно положень ст. 133 КВК України злісним порушником установленого порядку відбування покарання є засуджений, який не виконує законних вимог адміністрації, необґрунтовано відмовляється від праці (не менш як три рази протягом року); припинив роботу з метою вирішення трудових та інших конфліктів; вживає спиртні напої, наркотичні засоби, психотропні речовини або їх аналоги чи інші одурманюючі засоби; виготовляє, зберігає, купує, розповсюджує заборонені предмети; бере участь у настільних та інших іграх з метою здобуття матеріальної чи іншої вигоди; вчинив дрібне хуліганство; систематично ухиляється від лікування захворювання, що становить небезпеку для здоров'я інших осіб, а також вчинив протягом року більше трьох інших порушень режиму відбування покарання, за умови якщо за кожне з цих порушень за постановою начальника колонії або особи, яка виконує його обов'язки, були накладені стягнення, що достроково не зняті або не погашені у встановленому законом порядку.

Відповідно до ч. 1 ст. 134 КВК України при призначенні заходів стягнення до осіб позбавлення волі, враховуються причини, обставини і мотиви вчинення порушення, поведінка засудженого до вчинення проступку, кількість і характер раніше накладених стягнень, а також пояснення засудженого щодо суті проступку. Стягнення, що накладаються мають відповідати тяжкості і характеру проступку засудженого.

Аналізуючи зібрані у справі докази, суд приходить до висновку, що при накладенні на засудженого ОСОБА_3 стягнень вказані вимоги Закону було прийнято до уваги, стягнення накладені з детальною перевіркою та з'ясування обставин вчинення засудженим ОСОБА_3 порушень режиму відбування покарання.

Факти виявлення у ОСОБА_3 заборонених предметів свідчать про його наміри на злісне порушення установленого порядку відбування покарання.

Керівництвом Божковської виправної колонії УДДУ ПВП у Полтавській області (№16) ОСОБА_3 характеризується посередньо, вимоги встановленого порядку відбування покарання окрім заначених не порушував.

Таким чином, суд вважає, що доводи представників колонії та прокурора щодо неможливості застосування до засудженого ОСОБА_3 Закону України «Про амністію у 2011 році»у зв'язку з тим, що він є особою, яка злісно порушує режим у період відбування покарання є такими, що ґрунтуються на положеннях закону, та підтверджуються матеріалами особової справи засудженого.

Згідно п. «є»ст..7 Закону України «Про амністію»від 08.07.2011 року, амністія не застосовується до осіб, які злісно порушують режим у період відбуття покарання.

Враховуючи вказане, суд приходить до висновку, що заява адвоката ОСОБА_2 в інтересах засудженого ОСОБА_3 та самого засудженого ОСОБА_3 про звільнення від покарання на підставі п. а) ст.3 Закону України «Про амністію у 2011 році»від 8 липня 2011 року не підлягає до задоволення.

На підставі викладеного, керуючись п. «є» ст. 7 Закону України «Про амністію у 2011 році»№ 3680-VI від 8 липня 2011 року, ст. 411 КПК України, суд, -


ПОСТАНОВИВ:


Відмовити в задовленні заяви адвоката ОСОБА_2 та засудженого ОСОБА_3 про звільнення від покарання засудженого ОСОБА_3 відповідно до Закону України «Про амністію у 2011 році»від 08 липня 2011 року.

Постанова може бути оскаржена на протязі семи діб з дня оголошення до Апеляційного суду Полтавської області через Полтавський районний суд Полтавської області.

Суддя:А. Г. Потетій



Коментарі
Коментарі відсутні
Потрібна автентифікація

Потріблно залогінитись, щоб коментувати

Логін Реєстрація