У К Р А Ї Н А
Харківський апеляційний господарський суд
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
адміністративна
справа № АС 4/128-06 Головуючий по 1-й інстанції
суддя Лугова Н.П.
Доповідач по 2-й інстанції
суддя Гончар Т.В.
“16” жовтня 2006 р. м. Харків
Колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду у складі:
головуючого судді Лащенко Л.Д., судді Гончар Т.В., судді Істоміної О.А.
при секретарі Андросовій О.В.
за участю представників:
позивача – Клочко С.В. –довіреність №б/н від 20.03.2006 р., Сокрута Б.І.
довіреність №б/н від 20.03.2006 р.
відповідача – Компанєєць М.С. - довіреність №5810/9/10-009 від 08.09.2006 р.,
-Мальцева Л.В. - довіреність №31399/9/10-009 від 16.05.2006 р.
третя особа- не явився
розглянувши апеляційну скаргу (вх.2803С/2) Державної податкової інспекції в м. Суми
на постанову господарського суду Сумської області від 23.06.2006 року по справі № АС 4/128-06
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Енергомаш”, м. Суми
до Державної податкової інспекції в м. Суми
третя особа на боці відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Відкрите акціонерне товариство комерційний банк “Надра” в особі філії ВАТ КБ “Надра”Сумського регіонального управління “Слобожанщина”, м. Суми
про визнання частково нечинним рішення,
встановила:
Позивач, ТОВ “Енергомаш», (далі –ТОВ) звернувся до господарського суду Сумської області з позовом до Державної податкової інспекції в м. Суми просив суд визнати частково нечинним рішення ДПІ в м Суми (далі –ДПІ) № 0000062201/1/3877 від 21.02.06р. в частині застосування штрафних санкцій в сумі 8165,09 грн. за порушення термінів розрахунків в іноземній валюті, посилаючись на те, що воно є необгрунтованим і таким, що протирічить чинному законодавству, підстави для нарахування санкцій відсутні.
Відповідач –Державна податкова інспекція в м. Суми (далі-ДПІ) просив у позові відмовити повністю, оскільки вважає, що застосування штрафних санкцій в сумі 8165,09 грн. за порушення термінів розрахунків в іноземній валюті є правомірним та не суперечить чинному законодавству.
Постановою господарського суду Сумської області від 23.06.2006 р. (суддя Лугова Н.П.) позов задоволено. Визнано частково нечинним рішення ДПІ в м.Суми № 0000062201/1/3877 від 21.02.2006 р. в частині застосування штрафних санкцій в сумі 8165, 09 грн.
Суд мотивував своє рішення тим, що прийняте ДПІ рішення в частині застосування штрафних санкцій в сумі 8165,09 грн. є неправомірним.
На дану постанову відповідач подав апеляційну скаргу, в якій порушує питання про скасування постанови господарського суду Сумської області від 23.06.2006 р. по справі АС 4/128-06 та постановлення нової ухвали про відмову в задоволенні позовних вимог ТОВ, вказуючи на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Позивач у запереченнях на апеляційну скаргу вважає оскаржуване судове рішення законним та обгрунтованим і, керуючись КАСУ, просить залишити постанову від 23.06.2006 року без змін, апеляційну скаргу –без задоволення.
Третя особа на боці відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору в поясненнях зазначила, що постанова господарського суду Сумської області від 23.06.2006 року не впливає на права та інтереси ВАТ комерційний банк “Надра”, який у вказаних правовідносинах виконував функції агента валютного контролю.
Перевіривши повноту встановлених судом першої інстанції обставин справи та докази на їх підтвердження, їх юридичну оцінку, правильність застосування господарським судом Сумської області норм матеріального та процесуального права та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 195 КАС України, заслухавши суддю-доповідача та представників сторін, колегія суддів дійшда висновку про задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом 1-ї інстанції ДПІ за результатами позапланової документальної перевірки ТОВ з питань повернення валютних цінностей із-за меж України по окремим зовнішньоекономічним контрактам за період з 28.06.2005р. по 25.01.2006 р. було складено акт №451/220/30175061 від 25.01.06 р.
Відповідачем на підставі вищевказаного акту, було прийнято рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій №0000062201/0/3877 в сумі 8 948 грн. 04 коп., за порушення норм ст.1 Закону України від 23.09.94р. №185/94-ВР "Про порядок здійснення розрахунків в Іноземній валюті"(далі –Закон).
Позивач, не погоджуючись з прийнятим рішенням звернувся зі скаргою до ДПІ. Скаргу ТОВ рішенням ДПІ №8776/10/25-013-І/43/СК від 14.02.06 р. було залишено без задоволення, оскаржуване рішення про застосування штрафних санкцій без змін та прийнято рішення від 21.02.06 р. № 0000062201/1/3877 на ту ж суму.
Суд також встановив, що 28.06.05р. ТОВ уклало зовнішньоекономічний договір №28-06 з ТОВ "Насосмаш" (м.Курськ, Росія), відповідно до умов якого ТОВ зобов'язувалося поставити насосне обладнання. Загальна вартість контракту складає 420 000 рублів РФ. На виконання умов договору, згідно вантажно-митної декларації від 17.08.2005 р. №805000001/5/004016 позивач відвантажив насосне обладнання на суму 420 000 рублів РФ. Законодавчо встановлений термін розрахунків - 15 листопада 2005 р.
Крім того 27.10.05 р. між позивачем та ТОВ "Насосмаш" був підписаний протокол проведення заліку взаємних вимог на суму 180 000 рублів РФ, а також укладено доповнення № 1 до договору, згідно умов якого дозволяється проведення розрахунку по договору у вексельній формі, який здійснюється шляхом видачі простих векселів на суму заборгованості за договором зі строком платежу "по пред'явленню", а видача векселів припиняє грошові зобов'язання за договором.
В оплату за поставлений товар ТОВ отримало 15.11.05 р. від ТОВ "Насосмаш", згідно акту приймання-передачі простий вексель №4547812 номінальною вартістю 219 000 рублів РФ, емітований ТОВ "Насосмаш" 15.11.05 р. із строком платежу - по пред'явленню.
Однак в акті перевірки ДПІ від 25.01.06р. зазначено, що при виконанні ТОВ умов контракту №28-06 від 28.06.05р. встановлено порушення вимог ст.1 Закону.
Задовольняючи адміністративний позов місцевий господарський суд виходив з наступного.
Згідно ст. 1 вищевказаного Закону виручка резидентів в іноземній валюті підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках у терміни виплати заборгованостей, зазначені в контрактах, але не пізніше 90 календарних днів з дати митного оформлення продукції, що експортується. Перевищення зазначеного терміну потребує індивідуальної ліцензії Національного банку України.
Суб"єкти зовнішньоекономічної діяльності відповідно до ч. 4 ст.6 Закону України №959-ХІІ від 16.04.91 р. "Про зовнішньоекономічну діяльність", мають право укладати будь-які види зовнішньоекономічних договорів, крім тих, які прямо та у виключній формі заборонені законами України. А приписи ч. 1 ст.14 зазначеного Закону закріплюють за такими суб'єктами право самостійно визначати форму розрахунків за зовнішньоекономічними операціями з-поміж тих, що не суперечать законам України та відповідають міжнародним правилам.
Сторонами контракту №28-06 у доповненні від 27.10.2005 р. передбачено, що розрахунок за відвантажену продукцію здійснюється у вексельній формі.
Переказні і прості векселі, як передбачено статтею 4 Закону України "Про обіг векселів в Україні" видаються для оформлення грошового боргу за фактично поставлені товари, виконані роботи, надані послуги, при цьому у разі видачі (передачі) векселя відповідно до договору припиняються грошові зоов"язання щодо платежу за договором та виникають грошові зобов'язання щодо платежу за векселем.
На момент видачі переказного векселя особа, зазначена у векселі як трасат або векселедавець простого векселя повинні мати перед трасантом або особою, якій чи за наказом якої повинно бути здійснений платіж, зобов'язання, сума якого має бути не меншою, ніж сума платежу за векселем. Умова щодо проведення розрахунків із застосуванням векселів обов'язково відображається у відповідному договорі.
Приписи п.2.5. Інструкції про порядок здійснення контролю і отримання ліцензій за експортними, імпортними та лізінговими операціями, затвердженої Постановою НБУ від 24.03.99р. №136 передбачають що, в разі зміни умов договору, що перебуває у банку на контролі, внаслідок чого виконання нерезидентом зобов'язань за експортною операцією резидента повністю здійснюється шляхом поставки товару, після отримання банком від резидента копії документа, згідно з яким внесені зміни до цього договору, банк знімає експортну операцію з контролю.
Тобто, положення даної Інструкції дозволяє виконання зобов'язання за зовнішньоекономічними договорами не тільки у грошовій формі, а й іншим способом.
Крім того ст. 1 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" встановлено, що моментом... здійснення експортного (імпортного) контракту є момент, на який здійснено всі обов'язки за зазначеним контрактом, включаючи оформлення векселів (тратт) або укладення кредитних угод.
Оскільки позивачем за експортовану по контракту продукцію від покупця-нерезидента отримано простий вексель №4547812 від 15.11.05 р. на суму 219 000 рублів РФ в строк, що не перевищує 90 днів з дати митного оформлення експортованого товару, то на думку суду, в момент видачі простого векселя зобов'язання по контракту в сумі 219 000 рублів РФ припинилися шляхом виконання зобов'язань сторін по договору, а зобов'язання по оплаті простого векселя є іншим видом зобов'язання, не тотожним зобов'язанню оплатити товар.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що рішення ДПІ № 0000062201/1/3877 від 21.02.06 р. в частині застосування штрафних санкцій в сумі 8165 грн. 09 коп. є неправомірним, а вимоги позивача обгрунтованими та такими, до підлягають задовленню.
Проте, погодитись з такими висновками суду першої інстанції повністю неможливо, оскільки суд дійшов до нього в наслідок неправильного застосування норм матеріального права.
Зокрема, ЦК України поширюється на всі майнові відносини, ознаки яких передбачені ч. 1 ст. 1 ЦК України (рівність, вільне волевиявлення, майнова самостійність) за умови, що ці відносини не врегульовані спеціальними законами (кодексами).
Однак при застосуванні до спірних правовідносин цивільного законодавства суд першої інстанції не взяв до уваги, що зобов'язальне право не передбачає можливість припинення грошового забов'язання шляхом видачі векселя чи у зв'язку зі зміною форми розрахунків. Згідно ст. 195 Цивільного кодексу України, вексель відноситься до боргових цінних паперів, які засвідчують відносини позики і передбачають зобов'язання емітента сплатити у визначений строк кошти відповідно до зобов'язання. Така ж класифікація наведена і в ст. З Закону україни "Про цінні патери та фондовий ринок". Відповідно до грошового зобов'язання, яке виникло на підставі вищевказаного зовнішньоекономічного договору № 28-06 від 28.06.2005р., емітент векселя повинен був сплатити кошти в іноземній валюті в строк до 15.11.2005р.( в законодавчовизначений термін розрахунків ).
Легальне визначення векселя наведено в Законі України "Про цінні папери та фондовий ринок" від 23.02.2006р. № 3480-ІУ : " вексель - цінний папір, який посвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця або його наказ третій особі сплатити після настання строку платежу визначену суму власнику векселя ( векселедержателю)".
Отже, правовий статус векселів та порядок їх обігу визначається ст. 21 Закону «Про цінні папери та фондовий ринок», «Про обіг векселів», Уніфікованим законом про переказні векселі та прості векселі.
Закон України № 2374- III від 05.04.01 р. "Про обіг векселів в Україні" (із змінами і доповненнями), на який посилається позивач, відповідно до преамбули цього Закону, визначає особливості обігу векселів в Україні.
У ст. 604 ЦК України новація як заміна первісного зобов*язання розглядається у якості однієї з форм припинення первісного зобов*язання за домовленістю сторін. Це чітко окреслює правову природу векселя як способу розрахунків або погашення первісного боргу, що невід*ємно пов*язується з іншою функцією –оформлення нових боргових зобов*язань за наданим товарним кредитом (відстрочка платежу за одержані товари, послуги, результати робіт).
Дійсно, згідно ст. 4 Закону України «Про обіг векселів»видача (передача) векселя за відповідним договором фактично є новацією.
Разом з тим суд першої інстанції не врахував, що з прийняттям ЦК України потрібно більш коректно розглядати останню функцію як оформлення комерційного кредиту. (ст. 1057 ЦК України). Отже усе це унеможливлює відокремлення згаданих вище функцій векселя. Так, сторони не можуть змінювати або вибирати на власний розсуд наведені функції векселя у своєму договорі, що передбачає вексельні розрахунки. Наприклад, домовлятись про те, що вексель лише оформлює нові боргові зобов*язання, а погашення первинного боргу відбудеться тільки після погашення самого векселя. Подібне є прямив порушенням ст. 4 Закону України «Про обіг векселів».
Крім того індосація векселя за отримані товари спричиняє погашення відповідної заборгованості, а віттак є безгрошовою формою розрахунків.
Проте Правове регулювання господарських відносин у сфері зовнішньоекономічної діяльності має свої особливості. Відповідно до ч. 1 ст. 258 Господарського кодексу України, особливості правового регулювання господарських відносин визначаються залежно від сфери суспільного виробництва, в якій складаються ці відносини, особливостей галузі господарювання, виду господарської діяльності, економічної форми результату господарської діяльності, простору, на якому складаються господарські відносини (внутрішньому чи зовнішньому ринку), особливостей суб'єктів, між якими виникають господарські відносини.
Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності відповідно до ч. 1 ст. 380 ГК України спрямовується на захист економічних інтересів України, прав і законних інтересів суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, створення рівних умов для розвитку усіх видів підприємництва у сфері зовнішньоекономічних відносин та використання суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності доходів та інвестицій, заохочення конкуренції і обмеження монополізму суб'єктів господарювання у сфері зовнішньоекономічної діяльності.
Частина З ст. 344 ГПК України встановлює, що міжнародні розрахунки регулюються нормами міжнародного права, банківськими звичаями і правилами, умовами зовнішньоекономічних контрактів та валютним законодавством країн - учасниць розрахунків, а відповідно до ч. 5 ст. 386 цього кодексу порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності встановлюється законом.
Закон України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" регулює порядок припинення зобов'язань між резидентом і нерезидентом, нормами якого передбачено обов'язковість зарахування виручки резидентів у іноземній валюті на їх валютні рахунки в уповноважених банках у терміни, визначені статтями 1 та 2 цього Закону.
Отже, застосування векселів при здійсненні експортних операцій має здійснюватись учасниками зовнішньоекономічної діяльності в частині, що не суперечить вимогам валютного законодавства, яким встановлено, зокрема, і порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті.
Використання векселів, виражених в іноземній валюті, відповідно до Закону можливе як забезпечення боргових зобов'язань із подальшим надходженням на валютний рахунок резидента в уповноваженому банку виручки в іноземній валюті.
Таким чином порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті врегульований саме спеціальними нормами, яким має бути надана перевага при застосуванні їх в спірних відносинах.
Виходячи з цього, виручка ТОВ за експортовану ним продукцію ТОВ "Насосмаш" м. Курськ РФ, підлягає зарахуванню на його рахунок у банку в повному обсязі ( незалежно від того, за якою ціною було оплачено вексель) та в терміни виплати заборгованості, зазначені в контракті, але не пізніше 90 календарних днів із моменту підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання послуг.
Разом з тим суд першої інстанції задовольняючи позов, не врахував положень норм спеціального законодавства і прийшов до помилкового висновку, що в момент видачі простого векселя зобов'язання по контракту в сумі 219 000 рублів РФ припинилися шляхом виконання зобов'язання сторін по договору, а зобов'язання по оплаті простого векселя є іншим видом зобов'язання, не тотожним зобов'язанню оплатити товар. Такий висновок не відповідає дійсним обставинам справи, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 202 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. В результаті перевірки ТОВ було встановлено, що станом на 25.01.2006 р. передбачена контрактом № 28-06 валютна виручка як оплата поставленої продукції підприємству не надійшла в сумі 240000,00 руб РФ.
Таким чином, суд першої інстанції порушив норми матеріального права, а саме: ст.ст. 1.4 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті", ст.ст. 1, 195, 604, 1057 Цивільного кодексу України, ч. 1 ст. 202, ч. 1 ст. 258, ч. 1 ст. 380, ч.З ст. 344, ч. 5 ст. 386 ГК України, а також ст. З та ст. 14 Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок" від 23.02.2006 р. № 3480-ІУ, що призвело до неправильного вирішення справи. Висновки суду про виконання зобов'язання за зовнішньоекономічним договором не тільки у грошовій формі, а й іншим способом та про припинення в момент видачі простого векселя зобов'язання по контракту в сумі 219000,00 рублів РФ шляхом виконання зобов'язань сторін по договору не відповідають дійсним обставинам справи.
Колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд дійшов необгрунтованого висновку стосовно того, що в момент видачі простого векселя зобов'язання по контракту в сумі 219 000 рублів РФ припинилися шляхом виконання зобов'язання сторін по договору, а зобов'язання по оплаті простого векселя є іншим видом зобов'язання, не тотожним зобов'язанню оплатити товар. Такий висновок не відповідає дійсним обставинам справи та ч. 1 ст. 202 Господарського кодексу України.
Враховуючи зазначене, колегія суддів дійшла висновку що постанова суду першої інстанції не відповідає встановленим обставинам справи, прийнята з порушенням норм матеріального права і тому підлягає скасуванню, а апеляційна скарга задоволенню.
На підставі викладеного та керуючись статтями 105, 195, 196, п. 3 ст. 198, п. 3, 4 ч. 1 ст. 202, ч. 2 ст. 205, 207, 209, 211, 212, 254 КАС України, колегія суддів апеляційного суду одностайно, -
постановила:
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Суми задовольнити.
Постанову господарського суду Сумської області від 23.06.2006 р. по справі АС 4/128-06 скасувати та прийняти нову.
В позові ТОВ “Енергомаш” відмовити.
Дана постанова набирає чинності з дня її проголошення.
Роз’яснити сторонам, що вони мають право на постанову подати касаційну скаргу до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.
Справу повернути до суду першої інстанції.
Головуючий суддя Л.Д Лащенко
Суддя Т.В. Гончар
Суддя О.А.Істоміна