ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
_________________________________________________________________________________________________________
ПОСТАНОВА
02.11.06 Справа № 5/123-А
Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії:
Судді-доповідача Давид Л.Л.
Судді Кордюк Г.Т.
Судді Мурської Х.В.
при секретарі судового засідання Мазурській В.Т.
розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю “Україна” за вих. № 136 від 12.08.2006 року
на постанову Господарського суду Закарпатської області від 20.07.2006 року
у справі № 5/123-А
за позовом Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м. Ужгород, Закарпатська область
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю “Україна”, с. Кам”янське, Іршавського району, Закарпатської області
про стягнення 2 449 грн. штрафних санкцій за невиконання нормативу працевлаштування інвалідів у 2005 році
за участю представників сторін:
від позивача –Шибаєв А.М. –представник (довіреність б/н від 17.04.2006 року);
від відповідача –не з‘явились;
ВСТАНОВИВ:
Постановою Господарського суду Закарпатської області від 20.07.2006 року у справі № 5/123-А (суддя –Йосипчук О.С., при секретарі судового засідання Томенчук Д.П.) задоволено позовні вимоги Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м. Ужгород, Закарпатська область (надалі –Позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю “Україна”, с. Кам‘янське, Іршавського району, Закарпатської області (надалі –Відповідач) про стягнення 2 449 грн. штрафних санкцій за невиконання нормативу працевлаштування інвалідів у 2005 році.
При винесенні оскаржуваної постанови місцевий господарський суд керувався ст. ст. 18,19,20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів”, Положенням про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України №1434 від 26.09.2002 року, Положенням про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інваліда, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 року № 314 та мотивував її тим, що Відповідачем не виконано нормативу по працевлаштуванню інвалідів, оскільки не створено (не пристосовано) робочі місця для працевлаштування інвалідів, і згідно з цим на підставі ст. 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” до Відповідача застосовано адміністративні санкції Позивачем.
Відповідач –Товариство з обмеженою відповідальністю “Україна”, не погодившись з винесеною постановою, подав апеляційну скаргу (за вих. № 136 від 12.08.2006 року), в якій покликається на те, що оскаржувана постанова винесена з невірним застосування судом норм матеріального права та неповним дослідженням матеріалів справи, а саме: судом не надано належної оцінки тому факту, як стверджує скаржник, що на підприємстві працевлаштовано трьох інвалідів і проігноровано судом пояснення з приводу неправильних доводів Позивача, що на підприємстві не працевлаштовано жодного інваліда. На думку скаржника, ця суперечливість виникла з позову Фонду та приєднаного ним звіту , як доказу по справі. Зміст позову не відповідає змісту приєднаного позивачем Звіту. Крім цього, судом не дано оцінку тому факту, що на підприємстві залишається одне вакантне місце, на яке центр зайнятості в Іршавському районі не направив жодного інваліда. При даній обставині, на думку скаржника, вина підприємства відсутня. Також, скаржник, зазначив в судовому засіданні, яке відбулося в першій інстанції, те що на підприємстві працює троє інвалідів, однак за відсутності юриста, підприємство не надало відповідних письмових доказів з цього приводу.
Дані обставини, на думку апелянта, є безумовною підставою для скасування постанови Господарського суду Закарпатської області.
Позивач відзиву на апеляційну скаргу не подав, проте представник в судових засіданнях заперечив проти доводів апеляційної скарги, вважає постанову місцевого господарського суду такою, що прийнята з дотриманням норм чинного законодавства, та такою, що відповідає матеріалам справи.
Відповідач подав заяву за вих. № 160 від 19.09.2006 року в якій просить справу розглянути без участі представника, тобто в порядку письмового провадження.
Відповідач був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи ухвалою суду від 28.09.2006 року, про що свідчить поштове повідомлення про вручення за №1711108
Ухвалою суду від 28.09.2006 року явку представників сторін в судове засідання визначено на власний розсуд.
Вивчивши матеріали справи, оцінивши зібрані по них докази, заслухавши представника Позивача, судова колегія Львівського апеляційного господарського суду прийшла до висновку про не відповідність постанови місцевого господарського суду нормам чинного законодавства, виходячи з наступного.
Відповідно до п. 1 ст. 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” (надалі –Закон) - для підприємств, установ і організацій, незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі 4% від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 8 до 25 чоловік –у кількості одного робочого місця.
Частина друга ст. 19 Закону України покладає відповідальність за незабезпечення наведених нормативів на керівників відповідних підприємств. Підприємства (об”єднання), установи і організації, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (об‘єднанні), установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом (частина перша ст. 20 Закону).
Сплату штрафних санкцій підприємства (об‘єднання), установи і організації провадять відповідно до Закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов‘язкових платежів). У разі відсутності коштів штрафні санкції можуть бути застосовані шляхом звернення стягнення на майно підприємства (об‘єднання), установи і організації в порядку, передбаченому законом.
Згідно з положеннями Порядку сплати підприємствами (об‘єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку і використання цих коштів, суми штрафних санкцій визначаються в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві за кожне робоче місце, незайняте інвалідом і виплачується підприємствами самостійно не пізніше 15 квітня року, наступного за звітним. Суми штрафних санкцій перераховуються підприємствами в дохід державного бюджету на рахунки органів Державного казначейства, а у разі несплати в установлений термін, відділення Фонду соціального захисту інвалідів вживають заходів щодо їх стягнення у судовому порядку, керуючись також Положенням про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженого Постановою КМ України №1434 від 26.09.2002 року, ст. 2 КАС України та ст. 124 Конституцією України.
За п. п. 3.3.3. Інструкції із статистики чисельності працівників, зайнятих в народному господарстві, середньооблікова чисельність штатних працівників за період з початку року ( у тому числі за квартал, півріччя, 9 місяців, рік) обчислюється шляхом підсумування середньооблікової чисельності працівників за всі місяці роботи підприємства, що минули за період з початку року до звітного місяця включно та ділення одержаної суми на кількість місяців за період з початку року.
Згідно змісту Листів Держкомстату № 6-2-7/230 від 21.10.2002 року та Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва № 6538 від 12.11.2003 року, у разі отримання при розрахунку не цілого значення показника необхідно заокруглювати його за загальними правилами арифметики до цілого значення.
Відповідно до поданого Товариством з обмеженою відповідальністю “Україна” звіту форми №10—ПІ середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу станом на 2005 рік склала 107 осіб, середньооблікова чисельність працюючих інвалідів на даному підприємстві –3 особи, при нормативі встановленому в кількості 4 особи (а.с.4). Керуючись вимогами ст. ст. 19, 20 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” (надалі –Закон), якими встановлено норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі 4% від загальної кількості працюючих та обов`язок сплати штрафних санкцій за меншу кількість працюючих інвалідів. Враховуючи наведене, на думку скаржника, Відповідач зобов‘язаний сплати 2 449 грн. штрафних санкцій за одне нестворене робоче місце для працевлаштування інваліда.
Відповідно до пункту 14 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів визначено, що підприємства інформують державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту про вільні робочі місця та вакантні посади , на яких може використовуватись праця інваліда.
Як вбачається з матеріалів справи Відповідачем працевлаштовано на підприємстві трьох інвалідів, про що свідчать: виписки із наказу №16 від 28.03.2001 року (а.с.48), яким прийнято на роботу Шепа Івана Васильовича, який є інвалідом ІІІ групи, що підтверджується посвідчення за №105645 (а.с.44): виписка із наказу №97-К від 01.09.1986 року (а.с.49), яким прийнято на роботу Боднар Михайла Михайловича, який є інвалідом ІІІ групи, що підтверджується посвідченням №050601 серії АЗ (а.с.43); виписка із наказу (а.с.50), яким прийнято на роботу Терновція Михайла Федоровича, який є інвалідом ІІІ групи, що підтверджується посвідченням №200075 (а.с.44).
Крім цього, протягом 2005 року Відповідач подавав звіти форми №З-ПН до Іршавський районного центру зайнятості про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) та потребу в працівниках, в яких в графі 4 зазначалось вакантна посада для інваліда в кількості однієї особи (а.с.6-15).
Дане твердження підтверджується листом Іршавського районного центру зайнятості вих. №314-24 від 20.06.2006 року (а.с.22). , в якому зазначено, що ТзОВ “Україна” на протязі 2005-2006 року щомісячно інформували службу зайнятості про наявність вільних робочих місць на підприємстві статистичною звітністю 3-ПН, в тому числі для осіб з обмеженими фізичними можливостями (за професією сторож). Крім цього зазначено , що на даний час вакансія залишається актуальною з причини відсутності на обліку безробітних цієї категорії .
Частиною першою ст. 18 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” передбачено, що працевлаштування інвалідів здійснюється органами Міністерства праці України, Міністерства соціального захисту населення України, місцевими радами, громадськими організаціями інвалідів.
Відповідно до вищезазначеного, обов‘язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов‘язком займатись пошуком інвалідів для працевлаштування. Такий обов‘язок покладено на органи, перелічені в ч. 1 ст. 18 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”.
Оскільки Відповідачем працевлаштовано трьох інвалідів а також створено, ще одне робоче місце для працевлаштування інваліда, про що повідомлялось районний центр зайнятості, норматив по створенню та працевлаштуванню інвалідів на підприємстві Відповідач виконав в повному обсязі.
Позивачем не надано доказів ні суду першої інстанції , ні в апеляційній інстанції щодо виконання відповідними державними установами та громадськими організаціями обов‘язків, покладених на них ст. 18 вищезазначеного Закону.
Згідно ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги або заперечення , а відповідно до ч.1 ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства , суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об‘єктивному дослідженні.
Враховуючи вищевикладені обставини, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку, що Товариством з обмеженою відповідальністю “Україна” вжито всіх передбачених законодавством заходів по створенню робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2005 році, а тому на останнього не може бути покладена відповідальність, передбачена ст. 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”.
Оцінивши докази в їх сукупності, судова колегія Львівського апеляційного господарського суду прийшла до висновку про не відповідність постанови Господарського суду Закарпатської області чинному законодавству, матеріалам та дійсним обставинам справи.
Керуючись ст. ст. 195, 196, 198, 202, 205, 207, 209, 211, п.6,7 Прикінцевих та Перехідних положень КАС України, -
Львівський апеляційний господарський суд ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Україна” –задоволити
2. Постанову Господарського суду Закарпатської області від 20.07.2006 року у справі № 5/123-А скасувати.
3. В позові Закарпатського обласного обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м. Ужгород до Товариства з обмеженою відповідальністю “Україна”, с. Кам‘янське, Іршавського району, Закарпатської області про стягнення 2449 грн. штрафних санкцій за невиконання нормативу працевлаштування інвалідів у 2005 році - відмовити.
4. Судовий збір по справі покласти на Позивача
5. Постанова може бути оскаржена в порядку ст. 212 КАСУ.
6. Справу № 5/123-А повернути Господарському суду Закарпатської області.
Суддя-доповідач Л.Л. Давид
Суддя Г.Т. Кордюк
Суддя Х.В. Мурська