РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 вересня 2012 року м.Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого-судді: Шалаути Г.І.,

суддів: Мелінишин Г.П., Горблянського Я.Д.

секретаря: Городецької У.С.,

з участю сторін: представника апелянта ОСОБА_1,

апелянта ОСОБА_2,

представника апелянта ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2, третьої особи - виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради про визнання права власності на ? частину майна, що є спільною сумісною власністю та його реальний розподіл, за апеляційними скаргами ОСОБА_2 та представника ОСОБА_4 - ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського міського суду від 16 липня 2012 року, -

встановила:

В грудні 2005 року ОСОБА_4 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності на ? частину майна, що є спільною сумісною власністю та його реальний розподіл. Позов мотивувала тим, що з 1994 по 2002 рік вона перебувала в США, де у 1997 році познайомилась з відповідачем та з цього часу почала проживати з ним однією сім'єю без реєстрації шлюбу, хоча кожен з них мав свої рахунки в банку, однак вони вели спільне господарство та мали спільний бюджет. Від спільного проживання ІНФОРМАЦІЯ_1 року у них народилась дочка ОСОБА_5. Через втрату роботи вони переїхали на постійне місце проживання в Україну, де проживали разом спочатку у її батьків в с.Придністров'я Галицького району, потім в спільно придбаному будинку по _______________________________________________________________________________Справа №0907/2-3291/2011 Головуючий у І інстанції Антоняк Т.М.

Провадження №22ц/0990/1663/2012 Суддя-доповідач Шалаута Г.І.

Категорія 5

АДРЕСА_2, потім проживали у її квартирі по АДРЕСА_1. Відповідно до умов договору між ними, спільна сумісна власність , придбана на Україні буде належати кожному в рівних долях. За спільні кошти ними придбано наступне майно: в листопаді 2002 року - автомобіль "Тойота Лендкрузер" залишковою вартістю 16332 грн., у січні 2003 році - житловий будинок по АДРЕСА_2 вартістю 181318 грн., що складається з трьох кімнат та кухні на першому поверсі та земельну ділянку для обслуговування будинку площею 0,0445 га, яку відповідач приватизував 14.04.2005 року та придбали земельну ділянку в садівничому товаристві "За мир" площею 0,0949 м. кв. Також позивачка зазначила, що з березня 2003 року по червень 2004 року в магазині «Каскад -Карпати» придбали речі домашнього вжитку - холодильник «Шарп» за 3200 грн., пральну машинку "Вішпон" за 3600 грн., кавоварку "Філіпс" за 500 грн., кофемолку за 120 грн. та кухонний комбайн за 500 грн., на придбання яких в неї збереглися фіскальні чеки. Також зазначила, що за спільні кошти відповідач здійснив самовільну добудову другого поверху з такою ж кількістю кімнат, як і на першому поверсі.

В процесі розгляду справи, уточнюючи та збільшуючи розмір позовних вимог, ОСОБА_4 просила провести розподіл зазначеного майна, яке вважала спільною сумісною власністю з урахуванням рівності часток кожного із сторін, та визнати за ОСОБА_2 та нею право спільної сумісної власності на самочинно збудований другий поверх житлового будинку по АДРЕСА_2 в м.Івано-Франківську; визнати за нею: право власності на ? частину вказаного житлового будинку; право власності на ? частину земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд площею 0,0445 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2; право власності на ? частину земельної ділянки НОМЕР_2 для ведення садівництва площею 0,0994 га в садовому товаристві "За мир" в м.Івано-Франківську; право власності на ? частину автомобіля "Тойота Лендкрузер", 1992 року випуску з виділенням їй грошової компенсації, що відповідає половині його вартості; також просила виділити їй пральну машину "Вірпул" вартістю 3600 грн., кухонний комбайн "Філіпс" вартістю 500 грн., кавомолку "Браун" вартістю 120 грн.; кавоварку "Філіпс" вартістю 500 грн. та провести реальний розподіл будинковолодіння АДРЕСА_2 та визнати за нею право власності та виділити їй: житлову кімнату №5 площею 28,7 кв.м., коридор №1а площею 3,9 кв.м., житлову кімнату №6 площею 12,7 кв.м., вбиральну №7 площею 4,8 кв.м., сходи №8 площею 2,9 кв.м., коридор №1а1 площею 7,2 кв.м., хол №9а площею 20,8 кв.м., житлову кімнату №13 площею 21 кв.м., кладову №14 площею 0,9 кв.м., ванну кімнату №15 площею 16 кв.м., коридор №1 площею 15,9 кв.м., комору №7 площею 18,7 кв.м., комору №6 площею 28,8 кв.м.

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 16 липня 2012 року позов задоволено частково.

За ОСОБА_4 визнано: право власності на ? частину житлового будинку першого поверху по АДРЕСА_2; право власності на ? частину земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд площею 0,0445 га, що знаходиться за адресою: м.Івано-Франківськ, АДРЕСА_2; право власності на ? частину земельної ділянки НОМЕР_2 для ведення садівництва площею 0,0994 га в садовому товаристві "За мир" в м.Івано-Франківську.

Визнано за ОСОБА_2 право власності на автомобіль "Тойота Лендкрузер", 1992 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1. вартістю 33789,68 грн.

Зобов'язано ОСОБА_2 відшкодувати ОСОБА_4 ? частину вартості вказаного автомобіля в розмірі 16894,84 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

На вказане рішення суду ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що суд неправильно визначив правовідносини між сторонами, дав неправильну оцінку зібраним доказам, зробив висновки, які не відповідають обставинам справи, а тому виніс незаконне рішення. Так, зазначає апелянт, суд встановив факт, спільного проживання та ведення спільного господарства ним та ОСОБА_4 на території США без реєстрації шлюбу з 1997 року по 2002 роки, зіславшись на народження дочки ІНФОРМАЦІЯ_1 року - ОСОБА_5, на довідки про виписки по рахунках Федеральної кредитної спілки №14-Р-1840 та №14Р-1839, на інформацію про сім»ю та працевлаштування (т.2 а.с.106-117), які начебто стверджують про спільне місце проживання. Однак, на думку апелянта, суд не дав оцінки тим обставинам, про які зазначила сама відповідачка в позовній заяві, що хоча вони спільно проживали у США, проте кожен мав окремі особисті рахунки в банку, також суд не звернув увагу на той факт, що протягом зазначеного періоду відповідачка перебувала в шлюбі з іншим чоловіком - ОСОБА_7, в якому народилося четверо дітей і який розірвано в органах РАЦС лише 6 серпня 2002 року, а свідоцтво про розірвання шлюб видано відповідачці 10.06.2003 року(т.2, а.с.126). Також апелянт зазначає, шо суд неправильно застосував до встановлених правовідносин норми матеріального права, а саме: ст.16 Закону України "Про власність", якою передбачено, що майно нажите подружжям за час шлюбу належить їм на праві спільної сумісної власності. Здійснення ними цього права регулюється цим Законом та нормами КпШС України. За змістом ст.ст.6, 13 КпШС України цей кодекс регулює правовідносини тільки між подружжям, що перебуває в шлюбі, який зареєстровано у відповідних органах РАЦС, а ст.74 СК України, на яку зіслався суд, не може бути застосована до правовідносин, які виникли раніше, оскільки немає зворотної дії в часі.

Апелянт зазначає, що рішення суду першої інстанції є незаконним, порушує його права, оскільки житловий будинок по АДРЕСА_2 та земельна ділянка в садовому товаристві «За мир» були придбані ним 30.01.2003 року(т.1 а.с.36,45), автомобіль марки «Тойота Ландкрузер», 1992 р.в, номерний знак НОМЕР_1 був придбаний ним 19.11.2002 року, за особисті кошти до набрання чинності Сімейним кодексом України. За придбання житлового будинку та земельної ділянки в садовому товаристві «За мир» ним оплачено його особисті кошти, про що зазначено в п.6 Договору купівлі-продажу (т.1а.с.36) та підтверджується випискою з його особистого банківського рахунку в АТ "Кредит -Банк»(Україна), з якого були зняті кошти та оплачені за придбання зазначеного майна(т.1 а.с.77-82). Апелянт також вказує на незаконність визнання за ОСОБА_4 права власності на ? частину земельної ділянки, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, оскільки, як зазначено в самому рішенні, дана земельна ділянка приватизована ним на підставі рішення виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради від 23.09.2003 року, і на неї не може претендувати позивачка. Апелянт просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову.

На вказане рішення суду апеляційну скаргу подав також представник ОСОБА_4 - ОСОБА_1, в якій зазначає, що рішення суду в частині відмови у визнанні за ОСОБА_2 та ОСОБА_4 права власності на самочинно збудований другий поверх будинку по АДРЕСА_2 та реальний розподіл вказаного будинку в цілому є необґрунтованим, оскільки судом безпідставно у даному випадку не застосовано ч.3 ст.376 ЦК України, якою передбачено, що право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. Представник апелянта просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове про задоволення позову ОСОБА_4 в повному обсязі.

В судовому засіданні апелянт ОСОБА_2 підтримав доводи апеляційної скарги , пояснив, що він та позивачка, мали свої сім»ї, виїхали на заробітки в США, кожен сам по собі заробляв кошти, жили в різних містах, вона проживала в м.Грінвіч штат Конектікут, про що зазначила в позовній заяві, а він - в м.Янкерс штат Нью-йорк, про що підтверджують водійські права, банківська книжка, в яких зазначена ця адреса як його місце проживання, а також підтвердили свідки ОСОБА_8 та ОСОБА_9, з якими він проживав одній квартирі з осені 1997 року по липень 2001 року, він познайомився з позивачкою, вони зустрічалися у спільних знайомих, мали близькі стосунки, народилася дочка ОСОБА_10, яку він визнав своєю дитиною та допомагав позивачці в утримання дитини, проте спільного бюджету вони не вели, кожен з них мав окремий рахунок в установі банку, чого не заперечувала сама ОСОБА_4 та що підтверджується виписками з таких рахунків. Кожен з них заробляв гроші окремо, відкладав на свій власний рахунок та використовував на власний розсуд. На придбання квартири по АДРЕСА_2 він зняв кошти зі свого особистого рахунку у Кредитній спілці в м.Йонкерс, а також позичив 12000 доларів США у громадянина ОСОБА_11 на проведення ремонту та добудови другого поверху будинку, які теж особисто йому повернув, про що свідчить письмове, нотаріально завірене підтвердження ОСОБА_11 Позивачка стверджує, що ними придбано майно за час спільного проживання майна на загальну суму біля 850000 грн., однак не подає жодного доказу про те, які нею проведено витрати на придбання оспорюваного майна, подає лише докази про придбання нею речей домашнього вжитку: холодильника, пральної машини, кавомолки, кавоварки, пилососа , килимів, на які він не претендує, оскільки такі речі вона придбала виключно для себе і вони знаходяться в неї. Зазначив, що на особистому рахунку позивачки в США знаходилася сума 25000 дол. США, яка була нею знята для купівлі 16.12.2003 року трьохкімнатної квартири АДРЕСА_1 16.12.2003 року у сторонніх осіб, яку вона за удаваною угодою оформила як договір дарування, однак про зняття зазначених коштів для придбання квартири свідчить витяг з особового рахунку позивачки в українській кредитній спілці в США. В цій квартирі позивачка зробила ремонт та самостійно продала її 04.07.2005 року. Просив його апеляційну скаргу задовільнити, а в задоволенні скарги представника ОСОБА_4 - ОСОБА_1 відмовити за безпідставністю.

Представник ОСОБА_4, доводи поданої ним апеляційної скарги підтримав, пояснив, що сторони проживали однією сім»єю, вели спільне господарство на території США з червня 1997 року по час від'їзду на Україну в кінці 2002 року, мали домовленість купити будинок у США та оформляли спільні документи на отримання грін-карти, однак з втратою роботи вирішили повернутися в Україну, де придбали за спільні кошти житловий будинок по АДРЕСА_2, земельну ділянку для обслуговування будинку, земельну ділянку в садовому товаристві «За мир» та автомобіль марки «Тойота Ланцкрузер» 1992 р.в., всього майна на загальну суму біля 850000 грн. Представник позивачки підтвердив, що ОСОБА_4 дійсно було куплено трьохкімнатну квартиру по АДРЕСА_1, яку на прохання ОСОБА_2 його довірителька продала 04.07.2005 року та отримані від продажу кошти передала відповідачу для завершення добудови другого поверху та ремонтних робіт в будинку, який по даний час не здано в експлуатацію. Просив апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволити в повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_2., його представника, пояснення представника апелянта ОСОБА_4 - ОСОБА_1, дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, колегія суддів знаходить апеляційну скаргу ОСОБА_2 обґрунтованою, такою, що підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції таким, що підлягає скасуванню, апеляційну скаргу представника ОСОБА_12 - ОСОБА_1 знаходить необґрунтованою та приходить до висновку, що по справі слід постановити нове рішення, яким в позові ОСОБА_4 відмовити, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з»ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених тими, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом першої інстанції встановлено, що сторони фактично проживали однією сім»єю, тобто перебували у фактичних шлюбних відносинах на території США без реєстрації шлюбу з 1997 року по 2002 роки та за спільні кошти після приїзду на Україну в 2003 році придбали наступне майно - житловий будинок по АДРЕСА_2 із земельною ділянкою для обслуговування будинку, земельну ділянку в садовому товаристві «За мир», автомобіль марки «Тойота Лендкрузер»1992 р.в., яке суд, визнав спільною сумісною власністю подружжя та розподілив між сторонами.

Свої висновки суд обгрунтував нормами ст.16 Закону України "Про власність", ст.22 КпШС України, проте зазначені норми не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, оскільки визначають правовий режим майна, що є спільною сумісною власністю подружжя, нажитого ним за час шлюбу. Оскільки сторони не перебували в зареєстрованому шлюбі, то зазначені норми не регулюють правовідносини, що виникли між ними, тому суд застосував закон, який не підлягав застосуванню. Також на спірні правовідносини не поширюється дія ст.74 СК України та ст.ст.370, 376 ЦК України, які не мають зворотної сили. Також судом неправильно застосовано ст.16 Закону України "Про власність".

Відповідно до законодавства, чинного на час виникнення спірних правовідносин(ст.16 Закону України "Про власність", ст.22 КпШС України) спільною сумісною власністю є: майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім»ї чи майно, що є у власності осіб, що ведуть селянське (фермерське) господарство, якщо письмовою угодою відповідно між членами сім»ї чи членами селянського(фермерського) господарства не передбачено інше або майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об»єдналися для спільної діяльності, коли укладеною між ними письмовою угодою визначено, що воно є спільною сумісною власністю(п.1, п.2 ст.17, ст.18 Закону України "Про власність") або, якщо квартира(будинок), кімнати в квартирах та одноповерхових будинках,и передана при приватизації з державного житлового фонду за письмовою згодою членів сім»ї наймача у їх спільну сумісну власність(ст.8 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду".

В інших випадках спільна власність громадян є частковою. Якщо розмір часток у такій власності не було визначено і учасники спільної власності при надбанні майна не виходили з рівності їх часток, розмір частки кожного з них визначається ступенем його участі працею і коштами у створенні спільної власності (п.5 постанови Пленуму Верховного Суду України №20 від 22 грудня 1995 року "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності»)

Таким чином, для визнання за ОСОБА_4, яка проживала з ОСОБА_2 без реєстрації шлюбу, права власності на частку у спірному майні, набутому до 1 січня 2004 року, вона повинна була надати суду належні та допустимі докази про власну участь у набутті такого майна (які особисті кошти, з яких джерел вона витратила на купівлю квартири, земельної ділянки та автомобіля), які могли б бути підставою для визнання спірного майна об»єктом спільної сумісної власності її та ОСОБА_2 та визнання за нею права власності на половину майна. Сам по собі факт спільного проживання без реєстрації шлюбу ОСОБА_4 та ОСОБА_2, за відсутності письмового договору про створення спільної сумісної власності з рівними частками кожного, на який зсилається позивачка у первинній позовній заяві, не може бути підставою для визнання права власності за нею на половину спірного майна.

Отже рішення суду першої інстанції підлягає безумовному скасуванню як таке, що постановлене з порушенням норм як процесуального права, що проявилося в неповному з»ясуванні обставин справи, неправильному визначенні правовідносин сторін, так і в порушенні норм матеріального права - неправильному застосуванні до спірних правовідносин правових норм ст.16 Закону України "Про власність", ст.22 КпШС, ст.ст.370, 376 ЦК України та ст.74СК України. Такі висновки суду не відповідають обставинам справи, оскільки сторони не перебували в зареєстрованому шлюбі, а тому до правовідносин між ними зазначені правові норми суд не вправі був застосовувати. Також є неправильним посилання суду і на норму ст.74 СК України, так як права і обов»язки щодо спірного майна виникають в момент його придбання, тому правовий режим майна, придбаного до 1 січня 2004 року і правовідносини між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 з приводу нього, не можуть регулюватися нормою права, яка набрала чинності після 1 січня 2004 року.

Колегією суддів встановлено з пояснень відповідача, з позовної заяви позивачки та письмових доказів (а.с.151,156,157 т.3),що кожен з них мав відкритий окремий особистий рахунок в Федеральній кредитній спілці (Syma Йонкерс ) в США. Номер рахунку ОСОБА_2- НОМЕР_3, з руху коштів по якому видно(а.с.195-200 т.3), що ним знято з рахунку 21.01.2003 року-20000 доларів США, 28.01.2003 року - знято17000 доларів США, а 19.07.2003 року - 12000 доларів СШАз цього рахунку за його дорученням знято громадянином ОСОБА_11

Номер рахунку ОСОБА_13- НОМЕР_4- в Syma Йонкерс, з якого видно, що нею знято 19.07.2003 року з цього рахунку 25800 доларів США (а.с.204-215 т.3 а.с.143-149 т.3). При від»їзді на Україну кожен оформив доручення на громадянина ОСОБА_11 вибирати або вкладати на зазначені ними їх особисті рахунки кошти з підтвердженням листом або факсом(а.с.156,157т.3). З письмової заяви ОСОБА_11, нотаріально засвідченої від 19.04.2010 року (а.с.202-203т.3) підтверджується, що він осінню 2002 року позичив ОСОБА_2 12000 доларів США шляхом перерахунку на його особистий рахунок НОМЕР_3 в Кредитній спілці м.Йонкерс, які ОСОБА_2 повернув йому літом 2003 року шляхом видачі йому доручення на зняття цієї ж суми з його особистого рахунку за НОМЕР_5 в Кредитній спілці м.Йонкерс.

З договору купівлі-продажу від 30.01.2003 року (а.с.36 т.1) видно, що ОСОБА_14 продала, а ОСОБА_2, купив квартиру АДРЕСА_2 за 181318 грн, що в еквіваленті відповідає 34000 доларів США. В пункті 6 договору зазначено, що покупець стверджує, що оплата за куплене житло та всі витрати, пов»язані з оформленням цього договору були оплачені з особистого рахунку покупця в АТ "Кредит -Банк (Україна)".

З ксерокопії договору купівлі-продажу земельної ділянки(а.с.42 т.1) вбачається, що ОСОБА_14 продала, а ОСОБА_2 купив земельну ділянку НОМЕР_2 в садівничому товаристві «За мир» площею 0,0994 га, продаж вчинено за 4266 грн, та видано згодом ОСОБА_2 державний акт на право приватної власності на цю земельну ділянку (а.с.47 т.1).

З виписки з банку АТ "Кредит-банк (Україна)" (а.с.77-82 т.1) підтверджується, що по платіжному ліміту НОМЕР_6(VISA-Elektron) ОСОБА_2 зняв 30.01.2003 року 34800 доларів США.

Зняттям коштів ОСОБА_4 з її особистого рахунку НОМЕР_4- в Syma Йонкерс 19.07.2003 року в сумі 25800 доларів США (а.с.212 т.3) підтверджується придбання нею трьох кімнатної квартири АДРЕСА_1 за 23000 доларів США в грудні 2003 року, про що ствердив відповідач, у громадянина ОСОБА_15. та ОСОБА_16, які не перебувають з нею в родинних відносинах, є сторонніми людьми і хоча сторони зумисно уклали угоду, оформивши її як договір дарування, з обставин справи прослідковується, що між ними насправді встановилися інші правовідносини. Факт купівлі-продажу зазначеної вище трьохкімнатної квартири ОСОБА_4 не заперечував в судовому засіданні її представник ОСОБА_1, який пояснив, що хоча позивачка купила цю квартиру за власні кошти літом 2005 року ОСОБА_4 зазначену квартиру на прохання відповідача продала, а виручені від її продажу кошти передала йому на завершення робіт по спорудженню другого поверху будинку. Однак, колегія судів не вважає такі пояснення достовірними, оскільки вони не узгоджуються з викладеними самою позивачкою в її первинній позовній заяві обставинами, в якій зазначено, що проживаючи з січня 2003 року по квітень 2004 року, вона знімала грошові кошти в установах банку м.Івано-Франківська та вкладала їх у ремонт першого поверху та спорудження другого, про що підтверджує довідка з ВАТ "Укрексімбанку". З видаткового касового ордеру №586 від 28.11.2003 року, виданого філією "Укрексімбанк" позивачці вбачається, що нею знято 3501 грн. 50 коп. для придбання речей домашнього вжитку, про які зазначила: пральної машини "Вірпул", кухонного комбайну "Філіпс", кавомолки "Браун"; кавоварки "Філіпс", які знаходяться в неї і щодо яких спору не виникає. Будь-яких інших письмових доказів, які б підтверджували про витрату нею коштів, на придбання спірного майна протягом 2003 року позивачкою не представлено. Посилання позивачки на те, що вона теж позичала кошти у громадянина ОСОБА_11 на придбання житлового будинку по АДРЕСА_2 та на проведення ремонтних робіт в ньому, не підтверджується будь-якими доказами та спростовується письмовою заявою ОСОБА_11 про те, що такі кошти в сумі 12000 доларів США він позичав не їй, а відповідачу, які той повернув йому видавши доручення на зняття з його рахунку у Кредитній спілці м.Йонкерс літом 2003 року. Письмові пояснення ОСОБА_11 підтверджуються зняттям 12000 доларів США з особистого рахунку ОСОБА_2 за НОМЕР_5 в Кредитній спілці м.Йонкерс 19.07.2003 року.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що у задоволенні вимог позивачці слід відмовити за їх недоведеністю.

Згідно змісту ч.1, ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов»язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

До спірних правовідносин слід застосувати дію ст.112 ЦК України 1963 року, якою передбачено, що майно може належати на праві спільної сумісної власності двом або кільком колгоспам чи іншим кооперативам або громадським організаціям, або двом чи кільком громадянам. Розрізняється спільна власність з визначенням часток(часткова власність) або без визначення часток - спільна сумісна власність.

Ст.113 ЦК України 1963 року передбачено, що володіння, користування та розпорядження майном при спільній частковій власності проводиться за згодою всіх співвласників, а при відсутності такої згоди - спір вирішується судом.

Вважаючи спірне майно спільною сумісною власністю, позивачка посилалася в первинній позовній заяві на наявність договору між нею та відповідачем про те, що придбане ними за час спільного проживання майно буде належати їм на праві спільної сумісної власності з рівністю часток кожного з них, однак такого письмового договору, визначеного п.1 та п.2 ст.17, ст.18 Закону України "Про власність" суду не надала.

Якщо розмір часток у спільній власності не було визначено і учасники спільної власності при надбанні майна не виходили з рівності їх часток, розмір частки кожного з них визначається ступенем його участі працею і коштами у створенні спільної власності (п.5постанови Пленуму Верховного Суду України №20 від 22 грудня 1995 року "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності").

На підставі ст.ст.112, 113 ЦК України в редакції 1963 року, п.1 та п.2 ст.17, ст.18 Закону України "Про власність", керуючись п.5 постанови Пленуму Верховного Суду України №20 від 22 грудня 1995 року "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності», керуючись ст.ст.307, 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Івано-Франківського міського суду від 16 липня 2012 року скасувати.

Постановити нове рішення, яким в позові ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про визнання права власності на ? частину майна, що є спільною сумісною власністю та його реальний розподіл відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з моменту набрання ним законної сили.

Судді Г.І.Шалаута

Г.П.Мелінишин

Я.Д.Горблянський