Справа № 22-8616-2006 p. Головуючий в 1 інстанції Дністрян О.М.
Категорія 21 Доповідач Азевич В. Б.
РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 вересня 2006 р. Апеляційний суд Донецької області
в складі:
головуючого Ювченко Л.П.
суддів Лук'янової С.В., Азевича В.Б.
при секретарі Баранові В.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку цивільну справу за апеляційною скаргою відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Шахтарську Донецької області на рішення Шахтарського міськрайонного суду Донецької області від 11 липня 2006 р. по справі за позовом ОСОБА_1 до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Шахтарську Донецької області про відшкодування моральної шкоди, заподіяної внаслідок професійного захворювання,
ВСТАНОВИВ:
У червні 2006 року позивач звернувся з вказаним позовом до суду. Він посилався на те, що працюючи на підприємствах вугільної промисловості, при виконанні трудових обов'язків отримав професійне захворювання. Висновком МСЕК від 10 березня 2004 р. йому вперше встановлена стійка втрата професійної працездатності 25 % в зв'язку з професійним захворюванням - антрако-сілікатоз, безстроково.
Внаслідок погіршення стану здоров'я у зв'язку з професійними захворюваннями йому заподіяна моральна шкода, яка полягає у фізичних стражданнях, порушенні нормальних життєвих зв'язків, негативних наслідках, які потребують від нього додаткових зусиль для організації свого життя, що викликає у позивача моральні страждання. Просив стягнути з відповідача на відшкодування моральної шкоди грошову компенсацію в сумі 20 000 грн.
Представник відповідача позов не визнав.
Рішенням Шахтарського міськрайонного суду від 11 липня 2006 року позов задоволено частково, на користь позивача з відповідача стягнуто на відшкодування моральної шкоди 12 000 грн.
Відповідач подав апеляційну скаргу в якій просить скасувати рішення суду та постановити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
При цьому відповідач посилається на те, що судом при винесені рішення порушені норми матеріального та процесуального права. Позивач не навів суду доказів, які би підтвердили факт наявності моральної шкоди, а суд, стягуючи на її доказів, які би підтвердили факт наявності моральної шкоди, а суд, стягуючи на її відшкодування грошову суму, не обґрунтував свого рішення. Суд застосував норми Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" щодо відшкодування моральної шкоди, дія яких зупинена на 2006 рік відповідно до п. 27 ст. 77 Закону України „Про Державний бюджет України на 2006 рік" від 20 грудня 2005 року №3235-1У. Тому, на теперішній час відсутні правові підстави для стягнення з Фонду моральної шкоди. На думку апелянта, відповідальність за заподіяну потерпілому на виробництві моральну шкоду повинно нести підприємство згідно з нормами трудового законодавства.
Позивач у своїх запереченнях зазначив, що відповідно до діючого законодавства моральну шкоду повинен відшкодувати Фонд.
Представник фонду підтримав доводи апеляційної скарги.
Позивач просив рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу відхилити.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, дослідивши матеріали цивільної справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга відділення виконавчої дирекції Фонду підлягає частковому задоволенню, а рішення зміні з наступних підстав.
Згідно зі п. З ч. 1 ст. 309 ЦПК України підставою для зміни рішення суду є невідповідність висновків суду обставинам справи.
Розглядаючи справу по суті, суд обґрунтовано виходив з того, що правовідносини, які виникли між сторонами в зв'язку з відшкодуванням моральної шкоди, заподіяної внаслідок професійного захворювання, регулюються Законом України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" від 23 вересня 1999 р. (з наступними змінами).
Згідно з п. п "е" п.1 частини 1 ст. 21 та частини 3 ст. 28 цього Закону (надалі Закон № 1105-XIV ) у разі настання страхового випадку Фонд соціального страхування у встановленому законодавством порядку зобов'язаний виплатити потерпілому грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння йому цієї шкоди. Зазначені норми не містять будь яких інших додаткових умов щодо відшкодування моральної шкоди.
По справі встановлено, що під час роботи на підприємствах вугільної промисловості позивач отримав професійне захворювання, що підтверджується актом розслідування професійного захворювання, який складений 15 січня 2004 р. Висновком МСЕК від 10 березня 2004 р. йому вперше встановлена стійка втрата професійної працездатності 25 % в зв'язку з професійним захворюванням - антрако-сілікатоз, безстроково.
Тобто суд обґрунтовано дійшов висновку про те, що позивачу внаслідок професійного захворювання заподіяна моральна шкода, яка полягає у моральних стражданнях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, що порушило його нормальні життєві зв'язки, та потребує від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Даний висновок суду відповідає роз'ясненням п. З постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 р. № 4 „ Про судову практику в справах про відшкодування моральної ( немайнової) шкоди".
Суд не може прийняти до уваги доводи апелянта відносно того, що моральна шкода не повинна відшкодовуватися в зв'язку з тим, що законом України „Про Державний бюджет на 2006 рік" зупинена дія статей, які регулюють відшкодування моральною шкоди застрахованим особам, з наступних підстав. Фонд не є бюджетною організацією, а зупинення дій зазначених вище статей Закону № 1105-XIV не звільняє відповідача від обов'язку відшкодування моральної шкоди застрахованій особі. Окрім того, страховий випадок стався до набрання чинності закону „Про державний бюджет України на 2006 рік".
З матеріалів справи встановлено, що позивачу встановлена втрата професійної працездатності, в зв'язку з чим суд обґрунтовано, виходив з положень ст.21 та ст.28 Закону № 1105-XIV та дійшов висновку про наявність факту заподіяння позивачу моральної шкоди внаслідок професійного захворювання, в зв'язку з чим стягнув на її відшкодування з відповідача грошову компенсацію.
Визначаючи розмір моральної шкоди, суд врахував стан здоров'я позивача, а саме, що він на 25 % втратив професійну працездатність, та визначив розмір моральної шкоди в сумі 12 000 грн.
Але апеляційний суд вважає неможливим погодитися з розміром компенсації моральної шкоди, визначеної судом першої інстанції, бо він не відповідає характеру, ступеню та тривалості моральних страждань, яких зазнав позивач. Враховуючи ці обставини, а також характер та обсяг фізичних і душевних страждань, яких зазнав позивач, їх тривалість, наслідки отриманого професійного захворювання, апеляційний суд вважає, що з відповідача на користь позивача на відшкодування моральної шкоди необхідно стягнути 8 000 грн.
Рішення суду першої інстанції відповідає нормам процесуального права та правильно застосовано норми матеріального права, і підлягає зміні лише в частині визначення розміру заподіяної моральної шкоди.
Підстав для скасування рішення суду в межах доводів апеляційної скарги не має.
Керуючись ст. ст. 304, 307 ч. 1 п. З, 309 ч. 1 п. З, 314 ч.2, 316 ЦПК України, апеляційний суд, -
ВИРІШИВ:
Апеляційну скаргу відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Шахтарську Донецької області задовольнити частково.
Рішення Шахтарського міськрайонного суду Донецької області від 11 липня 2006 р. змінити. Стягнути з відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Шахтарську районі Донецької області на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди, заподіяної внаслідок професійного захворювання, 8 000 (вісім тисяч) гривень.
В іншій частині рішення залишити без змін.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржено шляхом подачі касаційної скарги протягом двох місяців з дня набрання законної сили безпосередньо до Верховного Суду України.