Справа № 205/1509/2012

Провадження №11/0290/1051/2012 Категорія: 20

Головуючий у суді 1-ї інстанції Саландяк О.Я.

Доповідач : Рупак А.А.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 жовтня 2012 року місто Вінниця

колегія суддів судової палати з кримінальних справ

апеляційного суду Вінницької області в складі:

головуючого Рупака А.А.

суддів Бурденюка С.І., Федчука В.В.

з участю прокурора Кузьміна С.В.

захисника ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Вінниці справу за апеляцією адвоката ОСОБА_2 в інтересах засудженого на вирок Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 03 серпня 2012 року, яким

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1, українця, громадянина України, з неповною середньою освітою, не одруженого, не працюючого, раніше судимого:

- 11 червня 2002 року Тиврівським районним судом Вінницької області за ст.185 ч.3 КК України до 3 (трьох) років позбавлення волі, на підставі ст.75 КК України звільнений від відбування покарання з іспитовим строком на 3 (три) роки,

визнано винним за ст.185 ч.5 КК України та з застосуванням ч.1 ст.69 КК України призначено покарання у вигляді 4 (чотирьох) років 7 (семи) місяців позбавлення волі з конфіскацією усього належного йому майна.

Відповідно до ст.71 КК України за сукупністю вироків до призначеного покарання частково приєднано не відбуту частину покарання за вироком Тиврівського районного суду Вінницької області від 11.06.2002 року та остаточне покарання призначено у вигляді 5 (п'яти) років позбавлення волі з конфіскацією усього належного йому майна.

Зараховано в строк відбування покарання термін перебування під вартою з 28.04.2009 року до 24.06.2009 року включно.

Вирішено питання про речові докази.

Відповідно до вироку суду, ОСОБА_3 30 грудня 2002 року біля 24 години 00 хвилин за попередньою змовою з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на пропозицію останнього в селі Красне Тиврівського району з метою заволодіння чужим майном через огорожу пройшли на територію ТОВ «Краснянське спеціалізоване підприємство «Агромаш»по вулиці Данила Нечая 2, де через шибку вікна проникли в приміщення токарного цеху, після чого шляхом зриву навісних замків проникли всередину складського приміщення, звідки таємно викрали 120 штук підшипників марки 53612Н вартістю 117,74 гривень кожний на загальну суму 14096,40 гривень, що в 829,2 рази перевищувало неоподаткований на той час дохід громадян та становило особливо великий розмір.

В апеляції захисника ставиться питання про зміну вироку через невідповідність призначеного судом покарання тяжкості злочину та особі засудженого внаслідок суворості. На думку захисника суд не врахував наявність в засудженого неповнолітньої дитини та також його поведінку, який протягом тривалого часу не вчиняв нових злочинів, що свідчить про те, що його виправлення і перевиховання можливе без ізоляції від суспільства. Просить звільнити засудженого від відбування призначеного покарання з іспитовим строком відповідно до ст.75 КК України з покладенням обов'язків, передбачених ст.76 КК України.

Апеляція прокурора відкликана до початку розгляду справи за апеляцією.

Заслухавши доповідача, адвоката ОСОБА_2, який підтримав апеляцію, виступ прокурора Кузьміна С.В., який вважає вирок суду законним та обґрунтованим, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляція захисника підлягає до часткового задоволення.

Суд правильно встановив фактичні обставини справи і дійшов обґрунтованого висновку про доведеність вини ОСОБА_3 у вчиненні інкримінованого злочину. Даний висновок ґрунтується на зібраних у встановленому законом порядку та належним чином перевірених судом доказах, які в апеляції не заперечуються.

Відповідно до ст.50 КК України покарання є заходом примусу та полягає в передбаченому законом обмеженні прав та свобод засудженого і у відповідності до ч.2 ст.50 КК України має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, запобігання вчиненню нових злочинів.

Зазначені вимоги закону судом не були дотримані в повному об'ємі, через що призначене покарання суперечить вимогам ст.65 КК України та є надто суворим.

Як вбачається з вироку, суд за відсутності обставин, які обтяжують покарання, встановив визнання вини, сприяння слідству в розкритті злочину, щире каяття та відшкодування шкоди як обставини, які пом'якшують покарання та належним чином обґрунтував можливість призначення покарання нижчого від найнижчої межі, встановленої санкцією статті відповідно до ч.1 ст.69 КК України.

Однак судом не в повному об'ємі були враховані дані про особу засудженого. Так, ОСОБА_3 хоча і переховувався від органів досудового слідства, однак 28.04.2009 року добровільно з'явився до слідчого та був затриманий (т.1, а.с.128-129). Також він після вчинення злочину в 2002 році нових злочинів та правопорушень не вчиняв, на даний час позитивно характеризується, що свідчить про усвідомлення засудженим протиправної поведінки. Крім цього на утриманні ОСОБА_3 перебуває мати, яка хворіє та потребує стороннього догляду (т.2, а.с.80). За наведених обставин колегія суддів приходить до висновку про можливість зменшення терміну основного покарання у вигляді позбавлення волі.

Проте доводи апеляції захисника про звільнення засудженого від відбування покарання з іспитовим строком не ґрунтуються на законі. Відповідно до роз'яснень п.10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 року №7 «Про практику призначення судами кримінального покарання»ч.2 ст.75 КК України передбачено, що суд за наявності визначених законом підстав може ухвалити рішення про звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням, якщо він протягом іспитового строку не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов'язки. Виходячи з цих положень закону, а також зі змісту ч.3 ст.78 КК України, у разі вчинення особою під час іспитового строку нового злочину суди мають розцінювати це як порушення умов застосування ст.75 КК України про звільнення від відбування покарання з випробуванням і призначати покарання за сукупністю вироків на підставі ст.71 КК України. У таких випадках повторне звільнення від відбування покарання з випробуванням є неприпустимим. Згідно матеріалів справи ОСОБА_3 вчинив злочин 30.12.2002 року під час іспитового строку, встановленого вироком Тиврівського районного суду Вінницької області від 11.06.2002 року. З наведених підстав колегія суддів не вбачає за можливе звільнити ОСОБА_3 від відбування покарання з випробуванням.

Керуючись ст.ст.365, 366 КПК України, колегія судів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляцію адвоката ОСОБА_2 в інтересах засудженого ОСОБА_3 задовольнити частково.

Вирок Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 03 серпня 2012 року відносно ОСОБА_3 за ч.5 ст.185 КК України змінити в частині призначення покарання.

ОСОБА_3 вважати засудженим за ч.5 ст.185 КК України з застосуванням ч.1 ст.69 КК України до 3 (трьох) років позбавлення волі з конфіскацією усього належного йому майна.

На підставі ст.71 КК України за сукупністю вироків до призначеного покарання частково приєднано не відбуту частину покарання за вироком Тиврівського районного суду Вінницької області від 11.06.2002 року та остаточне покарання призначити у вигляді 3 (трьох) років 1 (одного) місяця позбавлення волі з конфіскацією усього належного йому майна.

В решті вирок суду залишити без змін.

Судді:

З оригіналом вірно