АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА
м. Київ - 03680 вул. Солом'янська 2-а
Справа №22-ц/2690/11051/2012 Головуючий 1 інстанції - Малинников О.Ф.
м. Київ Доповідач - Борисова О.В.
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
13 вересня 2012 року колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:
головуючого судді: Борисової О.В.
суддів: Ратнікової В.М., Гаращенка Д.Р.
при секретарі: Трончук М.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 23 травня 2012 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства «Дочірній банк Сбербанку Росії» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
В С Т А Н О В И Л А:
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 23 травня 2012 року позовні вимоги ПАТ «Дочірній банк Сбербанку Росії» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Дочірній банк Сбербанку Росії», заборгованість по договору про відкриття кредитної лінії № 02-04-08/ФО від 01.04.2008 року, яка станом на 16.12.2009 року, становить 3901500,29 грн. та складається з: - основного боргу - 3526847,50 грн., по відсоткам за користування кредитом - 311827,68 грн., пеню за прострочення сплати процентів - 62825,11 грн., що разом складає 3903320,29 грн.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Дочірній банк Сбербанку Росії» витрати по сплаті витрат держаного мита в сумі 1700 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 120 грн.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції представник відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 23 травня 2012 року скасувати та закрити провадження по справі.
Посилається на те, що рішення суду ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що позивачем було уточнено позовні вимоги, в яких він просив стягнути з відповідача 3294606,54 грн., проте з незрозумілих підстав суд стягнув 3901500,29 грн.
Апелянт зазначає, що оскільки спір у даній справі виник між суб'єктами підприємницької діяльності на підставі господарського договору, то дану справу слід розглядати в порядку господарського судочинства.
Апелянт посилається на те, що сума нарахованої пені за невиконання зобов'язань за кредитним договором становить 25% від суми нарахованих процентів і тим самим сума пені є надмірно великою у порівнянні із сумою заборгованості по процентам. Також суд першої інстанції безпідставно задовольнив вимогу про стягнення суми заборгованості за кредитом, оскільки обов'язок позичальника щодо повернення отриманого від банку кредиту встановлений 01.04.2013 року.
Представник позивача в судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив її відхилити.
Представник відповідачки в судовому засіданні підтримала апеляційну скаргу та просила її задовольнити.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з'явились, з'ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Частиною 1 ст.303 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Як вбачається яз матеріалів справи, що 01.04.2008 року між ЗАТ «Банк НРБ», правонаступником якого є ПАТ «Дочірній Банк Сбербанку Росії» та ОСОБА_2 укладено договір про відкриття кредитної лінії № 02-04-08/ФО. Згідно умов якого відповідачці було надано кредит у розмірі 500000 доларів США, строком до 01.04.2012 року на умовах щомісячного погашення кредиту згідно встановленого графіку та сплатою 13% річних за користування кредитом з врахуванням фактичної кількості днів на залишок заборгованості.
Згідно з п.6.6 кредитного договору проценти, нараховані за місяць, відповідачка зобов'язана сплачувати щомісяця, не пізніше 10 числа місяця наступного за тим, за які були нараховані проценти.
Відповідно до п.8.2 кредитного договору банк має право вимагати від позичальника дострокового виконання зобов'язань за договором, у разі затримання позичальником щонайменше на один календарний місяць плати процентів, нарахованих за користування кредитом.
У зв'язку з неналежним виконанням відповідачкою умов кредитного договору у ОСОБА_2 виникла заборгованість: по основному боргу - 445000 доларів США, по відсоткам за користування кредитом - 39344,86 доларів США, по пені за прострочення сплати процентів - 62825,11 грн., що в еквіваленті за курсом НБУ станом на дату розгляду справи в суді першої інстанції складала 3901500,29 грн.
Відповідно до ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно ст.ст.525, 526, 530 ЦК України, зобов'язання мають виконуватися належним чином та у встановлений законом строк.
Відповідно до ст.ст.610, 612 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або невиконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом строк.
Доводи апеляційної скарги про те, що так як спір у даній справі виник між суб'єктами підприємницької діяльності на підставі господарського договору, у зв'язку з чим справу слід розглядати в порядку господарського судочинства колегія суддів відхиляє, оскільки з матеріалів справи вбачається, що кредитний договір укладався між банком та фізичною особою, а не фізичною особою підприємцем, а тому правовідносини, що виникли між сторонами регулюються цивільним законодавством України.
Доводи апеляційної скарги про те, що позивачем завищено суму пені, яка перевищує розмір завданих збитків колегія суддів вважає необґрунтованими з наступних підстав.
Згідно ч.1 ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Частиною ч.3 ст.551 ЦК України визначено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Пунктом 27 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ «Про застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» від 30.03.2012 року визначено, що положення частини третьої статті 551 ЦК України про зменшення розміру неустойки може бути застосовано судом лише за заявою відповідача до відсотків, які нараховуються як неустойка. Істотними обставинами в розумінні частини третьої статті 551 ЦК можна вважати, зокрема, ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу (наприклад, відсутність негативних наслідків для позивача через прострочення виконання зобов'язання).
Як вбачається з матеріалів справи позивач в грудні 2009 року звернувся до суду з позовом до відповідачки про стягнення заборгованості. Під час провадження по справі в суді першої інстанції відповідачка із заявою про зменшення розміру неустойки не зверталась, а тому колегія суддів вважає, що висновок суд першої інстанції про стягнення нарахованої заборгованості по пені в сумі 62825,11 грн. є обґрунтованим.
Крім того, з матеріалів справи вбачається, що сума пені за прострочення сплати відсотків становить 62825,11 грн., що не перевищує суму заборгованості.
Посилання апелянта на те, що позивачем було уточнено позовні вимоги, в яких він просив стягнути з відповідача 3294606,54 грн., проте з незрозумілих підстав суд стягнув 3901500,29 грн. колегія суддів відхиляє, оскільки як вбачається з матеріалів справи позивач подавав доповнення до позовної заяви щодо неправильного зазначення в позовній заяві по-батькові відповідачки, а не стосовно суми заборгованості.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, і на законність оскаржуваного рішення не впливають.
Рішення суду є законним та обґрунтованим, відповідає вимогам матеріального та процесуального права, внаслідок чого підстав для його скасування з мотивів викладених в апеляційній скарзі, не вбачається.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.218, 303, 307, 308, 313, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів,-
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 - відхилити.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 23 травня 2012 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в касаційному порядку протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді: