ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

18.09.12 Справа № 5021/1290/12.

за позовом: Комунального закладу Сумської обласної ради «Сумський обласний

клінічний лікарсько-фізкультурний диспансер», м. Суми

до відповідача: Сумського державного університету, м. Суми

про стягнення 30 001 грн. 30 коп.

СУДДЯ Ю.А. ДЖЕПА

Представники сторін:

Від позивача - Копєйка М.М.

Від відповідача - Світайло А.О. (довіреність б/н від 10.10.11 р.)

При секретарі судового засідання Лєпковій О.О.

Суть спору: позивач в позовній заяві просить суд зобов'язати відповідача відшкодувати завдану матеріальну шкоду в сумі 30 001 грн. 30 коп.

Представник відповідача надав у судове засідання заперечення на позовну заяву, в яких просить відмовити у позові за безпідставністю та необґрунтованістю.

Представник позивача надав в судове засідання додаткові документи по справі, а також копію угоди про співробітництво між лікувально-профілактичним закладом і Сумським державним університетом від 07.07.2006 р.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення повноважних представників сторін, дослідивши наявні докази, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 07.07.2006 року між Комунальним закладом Сумської обласної ради «Сумський обласний клінічний лікарсько-фізкультурний диспансер» і Сумським державним університетом було укладеного Угоду про співробітництво, згідно з якою на базі диспансеру було розміщено курс спортивної медицини і фізичної реабілітації кафедри ортопедії і травматології медичного інституту Сумського державного університету і виділено необхідну кількість приміщень для забезпечення педагогічного процесу, а саме закріплено 51,1 кв.м та 4,9 кв. м площі загального користування.

Відповідно до п. 3.2 вказаної Угоди згідно з п. 1.5 Положення про клінічний лікувально-профілактичний заклад охорони здоров'я, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 05.06.1997 р. № 174 (зареєстрований у Міністерстві юстиції України 07.07.1997 р. за № 245/2049), витрати, пов'язані з утриманням матеріально-технічної бази клінічних лікувально-профілактичних закладів охорони здоров'я, здійснюються за рахунок коштів цього закладу.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що вказане положення договору суперечить ч. 2 ст. 85 Бюджетного кодексу України, якою заборонено планувати та здійснювати видатки, не віднесені до місцевих бюджетів. Вказане порушення було відмічено при проведенні ревізії фінансово-господарської діяльності позивача державною фінансовою інспекцією в Сумській області.

За період, що підлягав ревізії, з 01.01.2009 р. по 31.05.2012 р. позивачем сплачено за спожиті кафедрою Сумського державного університету комунальні послуги 30 001 грн. 30 коп.

Як зазначає позивач, відповідачу було направлено лист від 24.07.2012 р. № 01-29/211 (а.с. 4) з проханням відшкодувати витрати на утримання кафедри в сумі 30 001 грн. 30 коп., однак вказане прохання було залишене відповідачем без задоволення.

Відповідно до п. 1.1 Угоди про співробітництво обидві сторони приймають на себе взаємні обов'язки щодо спільної організації, удосконалення і забезпечення медичною допомогою населення регіону, що обслуговується, ефективного використання матеріальних, кадрових, фінансових ресурсів і наукового потенціалу університету й закладу охорони здоров'я, які спрямовані на поліпшення здоров'я населення.

Таким чином, на підставі вищевказаної угоди виникли правовідносини, пов'язані зі спільною діяльністю з організації навчально-наукового та лікувально-діагностичного процесів, а не правовідносини з утримання університету та користування ним нерухомим майном і комунальними послугами.

Так, з метою поліпшення організації та якості спільної роботи органів охорони здоров'я, вищих медичних закладів освіти III, IV рівнів акредитації, закладів післядипломної освіти та лікувально-профілактичних закладів охорони здоров'я у сфері підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації фахівців, підвищення ефективності науково-дослідної роботи і впровадження її результатів у практику охорони здоров'я, наказом Міністерства охорони здоров'я від 05.06.1997 р. № 174 було затверджено Положення про клінічний лікувально-профілактичний заклад охорони здоров'я.

Клінічні кафедри, які відповідно до п. 3.1 Положення є клініками, крім навчальної та наукової роботи надають кваліфіковану медичну допомогу хворим, виконують інші функції, передбачені розділом 3 Положення про клінічний лікувально-профілактичний заклад охорони здоров'я.

Угодою про співробітництво відповідно до Положення передбачено, що лікувальний заклад виділяє приміщення, оснащення та лікувально-діагностичну апаратуру, які спільно використовуються (п. 1.3 Угоди), забезпечує господарське обслуговування приміщень, закріплених за кафедрою, забезпечує роботу медичної апаратури, механізмів, інженерно-технічних комунікацій і будівель для якісного проведення лікувально-діагностичного, навчального процесів та наукових досліджень (п. 3.3 Угоди).

Навчальний заклад забезпечує навчальну, лікувальну та наукову роботу.

Відповідно до такого розмежування відбувається розмежування витрат, оскільки п. 1.5 Положення передбачає, що витрати по забезпеченню навчально-виховного та науково-дослідного процесів здійснюються за рахунок коштів на утримання відповідного вищого медичного закладу освіти III, IV рівнів акредитації (закладу післядипломної освіти, науково-дослідного інституту), а витрати, пов'язані з утриманням матеріально-технічної бази - за рахунок коштів лікувально-профілактичного закладу.

Таке розмежування відповідає вимогам ст. 1130 Цивільного кодексу України та ст. 176 Господарського кодексу України, відповідно до ч. 1 якої організаційно-господарськими визнаються зобов'язання, що виникають у процесі управління господарською діяльністю між суб'єктом господарювання та суб'єктом організаційно-господарських повноважень, в силу яких зобов'язана сторона повинна здійснити на користь другої сторони певну управлінсько-господарську (організаційну) дію, або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку, а згідно з ч. 4 цієї статті суб'єкти господарювання мають право разом здійснювати господарську діяльність для досягнення спільної мети, без утворення єдиного суб'єкта господарювання, на умовах, визначених договором про спільну діяльність.

Таким чином, витрати позивача, пов'язані з утриманням матеріально-технічної бази, забезпеченням господарським обслуговуванням приміщень є внеском у спільну діяльність відповідно до умов Угоди про співробітництво.

Господарський суд вважає необґрунтованим посилання позивача на ст. 85 Бюджетного кодексу України, оскільки дана норма регулює порядок передачі державою права на здійснення видатків, які віднесені до обов'язку держави та веде мову про заборону фінансування бюджетних установ одночасно з різних бюджетів, в той час, як питання співробітництва регулюється Цивільним кодексом України.

Згідно зі статтею 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Сутність свободи договору розкривається насамперед через співвідношення актів цивільного законодавства і договору: сторони мають право врегулювати ті відносини, які не визначені у положеннях актів цивільного законодавства, а також відступати від положень, що визначені цими актами, і самостійно врегулювати свої відносини, крім випадків, коли в актах законодавства міститься пряма заборона відступів від передбачених ними положень або якщо обов'язковість положень актів цивільного законодавства випливає з їхнього змісту чи суті відносин між сторонами.

Частина 2 статті 1131 Цивільного кодексу України встановлює, що умови договору про спільну діяльність, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.

Таким чином, Угодою про співробітництво, сторони узгодили здійснення витрат, пов'язаних з утриманням матеріально-технічної бази клінічних лікувально-профілактичних закладів охорони здоров'я за рахунок коштів цього закладу.

Відповідно до ст. 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Згідно із зазначеною вище нормою чинного законодавства України, а також з урахуванням положень статті 22, глави 82 Цивільного кодексу України для застосування такого заходу відповідальності як відшкодування збитків, суд має встановлювати наявність у діях винної особи усіх чотирьох елементів складу цивільного правопорушення (протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками і вини).

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Позивач належним чином не обґрунтував заявлені позовні вимоги, угодою про співробітництво не передбачено обов'язку відповідача відшкодовувати витрати на комунальні послуги, тому вимоги позивача про стягнення з відповідача 30 001 грн. 30 коп. шкоди є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Згідно зі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову - відмовити.

Повне рішення складено 21.09.2012 р.

СУДДЯ Ю.А. ДЖЕПА