УХВАЛА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Справа №: 22-ц/0190/5700/2012Головуючий суду першої інстанції:Ружицька Т.В.

Доповідач суду апеляційної інстанції:Бондарєв Р. В.

"24" вересня 2012 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:

Головуючого суддіБондарева Р.В

СуддівСинельщікової О.В. Яковенко Л.Г

При секретаріБоголюбовій Г.В

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_8, ОСОБА_10 про вселення та усунення перешкод у користуванні власністю, за позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_7, ОСОБА_10 про визначення порядку користування квартирою та за зустрічним позовом ОСОБА_10 до ОСОБА_8, ОСОБА_7 про визначення порядку користування квартирою, за апеляційними скаргами ОСОБА_10 та ОСОБА_8 на рішення Євпаторійського міського суду Автономної Республіки Крим від 22 червня 2012 року,

В С Т А Н О В И Л А:

У березні 2012 року ОСОБА_7 звернувся до суду з позовом про вселення та усунення перешкод у користуванні власністю, мотивуючи свої вимоги тим, що відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом він та відповідачки є власниками по ј частки будинку АДРЕСА_1. Фактично спадкове майно складається з двох квартир № 1 та № 2. У квартирі № 1 зареєстрована ОСОБА_10, а у квартирі № 2 зареєстрована ОСОБА_8 та її неповнолітній син. ОСОБА_7 зареєстрований за вказаною адресою без вказівки на квартиру. Рішенням суду відповідачкам відмовлено у задоволенні позовів про виділення частини спадкового майна у натурі. Порядок користування між ним та іншими спадкоємцями не встановлено, тобто все спадкове майно знаходиться у спільному користуванні. Позивач зазначає, що з відповідачками склалися неприязні стосунки, вони займають обидві квартири та перешкоджають його вселенню. Позивач просив суд вселити його за вищезазначеною адресою та зобов'язати відповідачок не чинити йому перешкоди у користуванні квартирами № 1, № 2 будинку АДРЕСА_1

У травні 2012 року до суду звернулися з позовом ОСОБА_8 в своїх інтересах та інтересах неповнолітнього сина - ОСОБА_9 та з зустрічним позовом ОСОБА_10 про визначення порядку користування квартирою, запропонувавши свої варіанти користування спірним спадковим майном.

Ухвалою суду від 11.06.2012 р. справи за вказаними позовами були об'єднані в одне провадження.

Рішенням Євпаторійського міського суду Автономної Республіки Крим від 22 червня 2012 року позови ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_10 задоволено частково. Вселено ОСОБА_7 у спірне майно, визначено порядок користування спадковим майном, а саме: надано у користування ОСОБА_8 та її неповнолітньому сину - ОСОБА_9 квартиру № 2 жилою площею 16,7 кв.м., загальною 25,0 кв.м., ОСОБА_10 - у квартирі № 1 жилу кімнату (приміщення № 3), площею 11,5 кв.м; ОСОБА_7 у квартирі № 1 жилу кімнату (приміщення № 2), площею 13,0 кв.м. Сарай літ. «К», кухню та підвал залишено у спільному користуванні. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

На зазначене рішення ОСОБА_10 та ОСОБА_8 подали апеляційні скарги, в яких просять його скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення їх позовних вимог, посилаючись на те, що рішення ухвалено незаконно і необґрунтовано, з порушенням норм матеріального та процесуального права. В обґрунтування свої скарг зазначають, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, необґрунтовано відмовив у клопотанні про призначення судової експертизи, та порушив права малолітньої дитини.

Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, дійшла висновку, що апеляційні скарги ОСОБА_10 та ОСОБА_8 задоволенню не підлягають.

Згідно з ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що право ОСОБА_7 на його проживання у належному йому спадковому майні порушено, а тому відповідно до ст. 391 ЦК України вимоги про вселення підлягають задоволенню. Вирішуючи питання про визначення порядку користування спірними приміщеннями, суд виходив з того, що порядок користування має бути встановлений з урахуванням того, що спірне майно складається з двох квартир: однокімнатної та двокімнатної. Оскільки ОСОБА_7 не є членом сім'ї ОСОБА_10 та ОСОБА_8, а останні також не є однією сім'єю, ОСОБА_8 разом з неповнолітнім сином у користування надано окрему однокімнатну квартиру, а колишньому подружжю ОСОБА_7 та ОСОБА_10 двокімнатну квартиру з визначенням кожному по жилій кімнаті та залишенням у спільному користуванні нежитлових приміщень.

З такими висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 08.02.2010 року після смерті ОСОБА_11, 1971 р. н., який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 р., спадкоємцями є ОСОБА_10, ОСОБА_9, ОСОБА_7, ОСОБА_8, яким належить по ј частки будинку АДРЕСА_1.

ОСОБА_7 та ОСОБА_10 є батьками померлого ОСОБА_9, ОСОБА_8 є дружиною, а ОСОБА_9 сином спадкодавця.

Спадкове майно відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом складається з 29/100 часток будинку, а тому кожний зі спадкоємців набув право власності на ј частку спадкового майна в вказаному розмірі, тобто по 29/400 часток.

Згідно з відомостями технічної документації фактично спадкове майно складається з двох квартир, двокімнатної і однокімнатної. Квартира № 1 складається з прихожої кімнати площею 6,3 кв.м (самовільна забудова); жилої кімнати площею 13,0 кв.м.; жилої кімнати площею 11,5 кв.м; кухні площею 6,1 кв.м; підвалу площею 4,1 кв.м; санвузлу площею 5,8 кв.м (самовільна забудова); підсобного приміщення площею 8,4 кв.м (самовільна забудова). Загальна площа складає 55,2 кв.м, жила - 24,5 кв.м. Загальна площа без урахування самовільних прибудов складає 34,7 кв.м., жила - 24,5 кв.м.

У квартирі № 1 зареєстрована ОСОБА_10, а фактично проживає ОСОБА_8 та її неповнолітній син ОСОБА_9

Квартира № 2 складається з жилої кімнати площею 16,7 кв.м; коридору площею 2,1 кв.м; кухні площею 6,2 кв.м; санвузлу площею 3,7 кв.м. (самовільна забудова); прихожої площею 11,8 кв.м. (самовільна забудова). Загальна площа квартири складає 40,5 кв.м, жила - 16,7 кв.м. Загальна площа без урахування самовільних прибудов складає 25,0 кв.м., жила - 16,7 кв.м.

У квартирі № 2 зареєстровані ОСОБА_8 та її неповнолітній син ОСОБА_9, а фактично проживає ОСОБА_10

ОСОБА_7 зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 без вказівки на квартиру.

З довідки № 527 від 06.09.2010 р. КРП «БРТІ м. Євпаторія» (а. с. 10) убачається, що будинок за адресою АДРЕСА_1 є багатоквартирним, при чому частка одних співвласників визначена у частці від цілого будинку, до яких належать і сторони по цій справі, інші співвласники мають правовстановлюючі документи на конкретні квартири (№ 3, 5, 8).

Зі змісту технічної документації, відомостей про державну реєстрацію сторін, а також з рішення Апеляційного суду АР Крим від 09.11.2011 р. (а. с. 6-7) убачається, що спірне нерухоме майно має конкретну визначеність у вигляді двох ізольованих квартир. Таким чином, колегія суддів вважає, що предметом спору є частка будинку, яка складається з двох квартир № 1, 2.

Також судом першої інстанції також встановлено, що між ОСОБА_7 та ОСОБА_8, ОСОБА_10 склалися тривалі неприязні стосунки. З моменту реєстрації спадщини - з 20.04.2010 р. ОСОБА_7 не може вселитися у спірне житло, оскільки останні перешкоджають у реалізації його права. Іншого житла ОСОБА_7 не має.

Відповідно до ст. 150 ЖК України громадяни, які мають у приватній власності будинок, квартиру, користуються нею для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд.

Згідно зі ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Враховуючи вказані норми закону, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що ОСОБА_7 має право на усунення перешкод у користуванні своєю власністю, яка складає ј частку від приміщень квартир № 1, 2, а тому підлягає вселенню у це житло.

Згідно зі ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.

Відповідно до п. 14 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» від 22.12.1995 р. квартира, яка є спільною частковою власністю, на вимогу учасника (учасників) цієї власності підлягає поділу в натурі, якщо можливо виділити сторонам ізольовані жилі та інші приміщення із самостійними виходами, які можуть використовуватися як окремі квартири та які можна переобладнати в такі квартири. У протилежному випадку може бути встановлено порядок користування приміщеннями квартири, якщо про це заявлено позов.

Аналогічно питання щодо встановлення порядку користування будинком (квартирою) регулюється роз'ясненням п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок» № 7 від 04.10.1991 р., відповідно до якого якщо виділ частки будинку неможливий, суд вправі за заявленим про це позовом встановити порядок користування відособленими приміщеннями (квартирами, кімнатами) такого будинку. У цьому разі окремі підсобні приміщення (кухня, коридор тощо) можуть бути залишені у загальному користуванні учасників спільної часткової власності.

З урахуванням вказаних норм закону, роз'яснень, викладених у Постановах Пленуму Верховного Суду України, порядок користування спірною квартирою підлягає встановленню судом, якщо сторони не дійшли згоди з цього приводу.

Враховуючи, що рішенням Апеляційного суду АР Крим від 09.11.2011 р. вирішено питання про неможливість поділу спірного майна між сторонами (а. с. 6-7), сторони звернулися до суду з вимогами про визначення порядку користування житлом.

Доводи апеляційних скарг про незгоду з порядком користування спірним майном, оскільки ОСОБА_8 разом з сином та ОСОБА_10 у користування виділено квартири, в яких вони не проживають, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки ОСОБА_8 разом з сином виділено квартиру № 2, в якій вона зареєстрована, а ОСОБА_10 надано у користування квартиру № 1, що також відповідає її реєстрації. Крім того, сторони у справі не є членами однієї сім'ї, окрім ОСОБА_8 з неповнолітнім сином, тому ним обґрунтовано надано у користування однокімнатну квартиру, а ОСОБА_7 та ОСОБА_10 двокімнатну квартиру, оскільки у кожного з них буде окрема житлова кімната з приміщеннями у спільному користуванні (підвал та кухня).

Посилання в апеляційних скаргах на те, що суд першої інстанції відмовив у призначенні судової будівельно-технічної експертизи і це призвело до неправильного вирішення спору, колегія суддів до уваги не бере з таких підстав.

Згідно зі ст. 57 ЦПК України висновок експерта є джерелом доказів, тобто будь-яких фактичних даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За змістом ч. 2 ст. 212 ЦПК України жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Відповідно до ст. 145 ЦПК України призначення вказаної експертизи не є обов'язковою в розгляді цієї справи.

Враховуючи, що вказаний спір стосується визначення порядку користування нерухомим майном, який не потребує спеціальних пізнань в галузі будівництва, оскільки не потрібно встановлювати вартості вказаного майна для наступного стягнення грошової компенсації співвласникам, яким буде виділено на їх частку майна менше, необхідності та можливості перебудови майна, створення прибудов тощо, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції виходив з правильних мотивів, беручи до уваги наявність всього двох квартир для трьох сімей, їх реєстрації, можливості кожного користуватися окремим житловим приміщенням.

Доводи апеляційних скарг щодо невідповідності житлової площі, яка має приходитись на кожного з власників квартир, на думку колегії суддів не свідчить про неправильне вирішення спору, оскільки загальна житлова площа спірних приміщень є меншою, ніж положено за нормами ст. 47 ЖК України на чотирьох осіб. Крім того, ОСОБА_7 також одержав у користування кімнату за площею нижче, ніж встановлено цією статтею.

Посилання в апеляційних скаргах на неправильне вирішення справи колегія суддів вважає необґрунтованим, оскільки варіанти порядку користування спірним майном, запропоновані ОСОБА_10 та ОСОБА_8, виключають надання ОСОБА_7 у користування будь-якого жилого приміщення.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_10 про те, що суд першої інстанції не вирішив питання про визначення порядку користування сараями літ. «Г» та «Г1», колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки з правовстановлюючих документів на будинок не убачається, що вказані споруди належать саме до квартири № 2. Згідно зі свідоцтвом про право на спадщину від 08.02.2010 р. вказані нерухомі об'єкти відносяться до складу всього будинку, а технічний паспорт на нерухоме майно не є правовстановлюючим документом.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 314, 315 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Апеляційні скарги ОСОБА_10 та ОСОБА_8 відхилити.

Рішення Євпаторійського міського суду Автономної Республіки Крим від 22 червня 2012 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції на протязі двадцяті днів.

Судді: