Справа №2690-10959/12 Головуючий у 1 інстанції - Чередніченко Н.П.

Доповідач - Панченко М.М.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 вересня 2012 року м.Київ

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду м.Києва у складі:

Головуючого - Панченка М.М.

Суддів - Кирилюк Г.М., Вербової І.М.

При секретарі - Шиян М.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Києві справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду м.Києва від 1 червня 2012 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Комерційного банку «Денмарк» про визнання недійсним кредитного договору,-

В С Т А Н О В И Л А:

У травні 2010 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Комерційного банку «Денмарк» (далі - «КБ»Денмарк»), ОСОБА_2, і з урахуванням уточнень до позову, просив суд винести рішення, яким визнати недійсною кредитну угоду, укладену ним з відповідачем КБ»Денмарк» від 26 липня 2006 року в розмірі 10.000 грн., пославшись на те, що указана кредитна угода була укладена ним з банком для передачі коштів в позику особисто для ОСОБА_2 і під її психологічним тиском. Укладена угода не відповідала його волевиявленню. При цьому ОСОБА_2 зобов»язувалась особисто погасити указаний кредит, однак своєї обіцянки не виконала.

В подальшому, 19 січня 2009 року ОСОБА_2 померла.

Керуючись ст.ст.203,215,229,230,232,227 ЦК України, позивач послався на те, що угода укладена з його боку під впливом психологічного тиску і обману, як з боку ОСОБА_2 так і банку, оскільки він, як позичальник, не встиг прочитати документи, які йому працівники банку представили на підпис і гроші особисто він не отримував. Крім того, вчинення правочину не було направлене на реальне настання правових наслідків, а тому він, позивач, помилився щодо обставин цього правочину.

Рішенням Голосіївського районного суду м.Києва від 1 червня 2012 року в позові відмовлено.

В поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на доводи, викладені в позовній заяві, просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позов.

Заслухавши доповідь по справі, пояснення учасників процесу, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить відхилити, а рішення залишити без змін з таких підстав.

Встановлено, що 26.07.2007року між КБ»Денмарк» та ОСОБА_1, за заявою останнього, укладено кредитний договір за №80-060, відповідно до якого, банк надав позивачу кредит у сумі 10.000 грн. на термін до 24.07.2009 року під 25 5% річних.

Таким чином, між КБ»Денмарк» та ОСОБА_1,

виникли відносини договору кредиту, які, відповідно до ст.1054 ЦК України полягають в тому, що банк (кредитодавець) зобов"язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов"язується повернути кредит та сплатити проценти /т.1 а.с.53/.

Боржник ОСОБА_1, не маючи можливості виконувати свої договірні зобов"язання з погашення кредиту та сплаті відсотків, звернувся до суду з даним позовом про визнання недійсним вище зазначеного кредитного договору з посиланням на те, що вчинення правочину не було спрямоване на реальне настання правових наслідків, що обумовлені договором і не відповідало його волі, оскільки кредит він отримував виключно на прохання і для передачі ОСОБА_2, яка йому обіцяла погасити указаний кредит, а тому вважав, що указаний правочин в силу ч.3 ст.203 ЦК України є не чинним з моменту його укладення.

Вимагаючи визнання не чинним кредитного договору, позивач одночасно посилається також на ст.232 (Правові наслідки правочину, який вчинено у результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною), вважаючи що спільні зловмисні дії по відношенню до нього мали, як банк, так і ОСОБА_2.

Одночасно позивач посилався на ст. 229 Правові наслідки правочину, який вчинено під впливом помилки) ЦК України з застосуванням реституції, вважаючи, що він помилявся у правових наслідках укладеної угоди.

Посилаючись також на ст. 230 ЦК України правові наслідки вчинення правочину під впливом обману), вважав, що ОСОБА_2 та КБ»Денмарк» діяли спільно з метою обманним шляхом покласти на позивача кредитний борг, хоча він, позивач, отримував кредит лише для того, щоб передати ці кошти у позику ОСОБА_2.

Доказів укладання кредитного договору під впливом психологічного тиску та під впливом обману позивач суду не навів і не зміг пояснити, чи перебував він у будь-якій залежності від ОСОБА_2, що дійсно могло б його змусити отримати кредит в її інтересах.

Із аналізу умов кредитного договору встановлено, що договір відповідає нормам чинного законодавства та не утискає будь-які права позивача, як позичальника.

Укладаючи кредитну угоду, позивач також зазначив, що він помилявся щодо обставин, які мають істотне значення. Зокрема, вказав, що помилка полягала щодо природи правочину, прав та обов»язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.

Тобто, позивач послався на загальне поняття помилки щодо обставин, які мають істотне значення при укладанні правочину, однак конкретно, в чому ж полягала помилка, позивач суду не пояснив.

Як слідує із пояснень самого позивача, укладаючи кредитну угоду, та отримуючи кошти від банку у розмірі 10.000 грн., позивач переслідував мету надати ці кошти в позику ОСОБА_2.

Тобто, волевиявлення позивача було спрямоване на виникнення кредитних відносин з банком без будь-якого тиску на нього, і не має значення яким чином ОСОБА_1 мав намір використати кредит, оскільки це питання не торкається предмету спору.

Зазначене свідчить, що позивач мав безпосередню зацікавленість отримати кредит від банку, що повністю узгоджується з його волевиявленням, а тому кредитний договір не протирічить положенням ст.203 та ст.215 ЦК України і є чинним.

В силу ст.627 ЦК України відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Отже, доводи скаржника в апеляційній скарзі суд відхиляє, як безпідставні.

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що рішення судом першої інстанції постановлене на повно з»ясованих обставинах з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду.

Керуючись ст.ст.307,308 ЦПК України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити, а рішення Голосіївського районного суду м.Києва від 1 червня 2012 року залишити без змін.

Ухвала набирає чинності негайно, але може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня проголошення шляхом подання касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.

Головуючий

Судді