АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА
м. Київ - 03680, вул. Солом'янська, 2-а
Справа №22-ц/2690/7902/2012 Головуючий 1 інстанції - Яровенко Н.О.
м. Київ Доповідач - Борисова О.В.
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
10 вересня 2012 року колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:
головуючого судді: Борисової О.В.
суддів: Ратнікової В.М., Гаращенка Д.Р.
при секретарі: Трончук М.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами апеляційними скаргами ОСОБА_2 та представника позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 20 лютого 2012 року в цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа: ОСОБА_6 про визнання договору позики та договору іпотеки недійсними та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу за договором позики, -
В С Т А Н О В И Л А:
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 20 лютого 2012 року в позові ОСОБА_2 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа: ОСОБА_6 про визнання договору позики та договору іпотеки недійсними відмовлено.
Позов ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу за договором позики задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 975840 грн. суми основного боргу, 1511822,40 грн. неустойки, 1700 грн. судового збору та 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, а всього 2489482,40 грн.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції позивачка та її представник ОСОБА_3 подали апеляційні скарги, в яких просили скасувати вказане рішення та ухвалити нове, яким задовольнити первісний позов, в задоволенні зустрічного позову відмовити. Посилається на те, що судом першої інстанції порушено норми матеріального права, не застосовано закон, який підлягав застосуванню, а саме: ст.99 Конституції України, яка визначає, що грошовою одиницею України є гривня, а тому при проведенні розрахунків між резидентами на території України повинні проводитись в національній валюті а не в іноземній. Крім того, проведення розрахунків за договором позики, у тому числі оплата процентів за користування грошовими коштами, штрафних санкцій позивачем відповідачу в іноземній валюті потребує індивідуальної ліцензія Національного банку України.
Відповідач ОСОБА_5, який є також представником ОСОБА_4 в судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив її відхилити.
Позивачка, її представник та третя особа ОСОБА_6 в судове засідання не з'явились, належним чином повідомлені про місце і час судового засідання, причини своєї неявки суду не повідомили, а тому колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи у відсутність осіб, які не з'явились.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення відповідача ОСОБА_5, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що 13 грудня 2010 року між ОСОБА_5, який діяв від імені та в інтересах ОСОБА_4 та ОСОБА_2 був укладений договір позики грошей, згідно якого остання взяла в борг грошові кошти в сумі 1103520 грн., що еквівалентно 137940 доларів США. Відповідно до договору позики позивачка зобов'язалась повернути грошові кошти до 13 червня 2011 року.
З метою забезпечення виконання зобов'язань за договором позики 13 грудня 2010 року між ОСОБА_5, який діяв від імені та в інтересах ОСОБА_4 та ОСОБА_2 був укладений договір іпотеки квартири, згідно якого в забезпечення виконання зобов'язань за основним договором іпотекодавець передає в іпотеку квартиру АДРЕСА_1.
Частиною 1 ст.303 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 третя особа: ОСОБА_6 про визнання договору позики та договору іпотеки, суд першої інстанції прийшов до висновку, що немає законних підстав для його задоволення.
Колегія суддів погоджується з даним висновком суду першої інстанції з наступних підстав.
Згідно ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Також ч.3 цієї статті передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Згідно ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою, шостою ст.203 цього Кодексу.
Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом.
Відповідно до ст.192 ЦК використання іноземної валюти, в тому числі при здійснені розрахунків, на території України за зобов'язанням допускається у випадках, в порядку та на умовах, встановлених законом.
Частиною 1 ст.627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до умов п.10 договору позики грошей від 13.12.2010 року ОСОБА_2 свідчила про те, що розуміла природу цього правочину, свої права та обов'язки за договором, сторони були вільні у визначенні умов договору.
З договору позики вбачається, що позика надавалась в національній валюті - гривні, так само в гривні передбачалось повернення позики, а тому правових підстав для визнання договору позики недійсним в зв'язку з порушенням норми чинного законодавства, які регулюють використання іноземної валюти при здійсненні платежів немає. Відповідно і не вбачається правових підстав для визнання недійсним договору іпотеки.
Крім того, як вбачається з матеріалів справи позивачка ОСОБА_2 зверталась з позовом до Дніпровського районного суду м. Києва в якому просила: визнати недійсним договір позики від 13.12.2010 року який зареєстрований в реєстрі за номером 3118, посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_9; визнати недійсним договір іпотеки квартир який укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_9 13.12.2010 року та зареєстрований в реєстрі за номером 3119; визнати наслідком недійсності договору позики грошей від 13.12.2010 року та визнати борг ОСОБА_2 в сумі 975840 грн. та зобов'язати ОСОБА_4 прийняти цей борг з розстрочкою виплати терміном на 60 місяців по 16264 грн. в місяць.
Як вбачається з матеріалів справи позивачкою не заявлялися позовні вимоги про розірвання договорів на підставі ст.652 ЦК України, у зв'язку із світовою фінансовою кризою, яка є обставиною непереборної сили та вказані обставини не є підставами для визнання договорів недійсними, оскільки правочин може бути визнаний недійсним на підставі ст.ст. 203, 215 ЦК України.
Таким чином колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення первісного позову.
Колегія суддів вважає необґрунтованими посилання апелянтів на те, що проведення розрахунків за договором позики, у тому числі оплата процентів за користування грошовими коштами, штрафних санкцій в іноземній валюті потребує індивідуальної ліцензії Національного банку України, оскільки, позика надавалася в національній валюті - гривні, так само в гривні передбачено повернення позики.
Задовольняючи зустрічний позов суд першої інстанції стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 суму основного боргу в розмірі 975840 грн. та 1511822,40 грн. неустойки.
Колегія суддів погоджується з даним висновком суду з наступних підстав.
Відповідно до ст.1046 ЦК України, за договором позики одна сторона
позикодавець) передає другій стороні (позичальникові) у власність або оперативне
управління гроші, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму
грошей.
Абзацом 4 п.1 договору позики грошей передбачено, що в разі несвоєчасного
повернення позичальником одної з виплат, він зобов'язаний повернути позикодавцеві
суму позики та сплатити неустойку в розмірі одного відсотку від усієї суми позики за
кожен день прострочення.
Відповідно до ст.ст.610, 612 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або невиконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом строк.
Як вбачається з матеріалів справи позивачка свої зобов'язання за договором виконала частково та повернула 127680 грн.
В порушення абзацу 3 п.1 договору позики від 13.12.2010 року ОСОБА_2 не здійснила 13.05.2011 року черговий платіж в сумі 31920 грн., чим допустила прострочення виконання грошового зобов'язання.
Частиною 2 ст.1050 ЦК України визначено, що якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
А тому колегія суддів вважає що суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку що відповідачка за зустрічним позовом порушила свої зобов'язання за договором позики.
Крім того, висновок суду першої інстанції щодо стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 1511822,40 грн. неустойки є обґрунтованим, оскільки представник ОСОБА_2 із заявою до суду про зменшення розміру неустойки не звертався.
Інші доводи апеляційних скарг не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, і на законність оскаржуваного рішення не впливають.
Рішення суду є законним та обґрунтованим, відповідає вимогам матеріального права, внаслідок чого підстав для його скасування з мотивів викладених в апеляційних скаргах, не вбачається.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 218, 303, 307, 308, 313, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів,-
У Х ВА Л И Л А:
Апеляційні скарги ОСОБА_2 та представника позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 - відхилити.
Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 20 грудня 2012 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий суддя:
Судді: