У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 вересня 2012року м. Івано-Франківськ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:
головуючого Меленко О.Є.
суддів Горейко М.Д., Мелінишин Г.П.
секретаря Городецької У.С.
з участю: представників ОСОБА_1- ОСОБА_2, ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про поділ спільного майна подружжя, та зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про визнання майна таким, що не є спільною сумісною власністю подружжя, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_5 - ОСОБА_6 на рішення Галицького районного суду від 12 червня 2012 року, -
в с т а н о в и л а :
В серпні 2011 року ОСОБА_4 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_5 про поділ спільного майна подружжя. В обгрунтування своїх вимог посилалась на те, що за час спільного проживання в шлюбі з відповідачем, згідно договору №01/21Б про дольову участь у будівництві від 10.01.2006 року було придбано трьохкімнатну квартиру АДРЕСА_1 вартістю 35440 дол. США. Оскільки шлюб між сторонами розірвано, і в добровільному порядку відповідач спільно придбане майно поділити не бажає, змушена була звернутися в суд з позовом.
У вересні 2011 року ОСОБА_5 звернувся в суд з зустрічним позовом до ОСОБА_4, ________________________________________________________________________________
Справа №2/0904/25/2012 Головуючий у 1 інстанції Мула О.Д.
Провадження № 22ц/0990/1509/2012 Суддя-доповідач Меленко О.Є.
Категорія 46
посилаючись на те, що квартира АДРЕСА_1 була придбана за його особисті кошти. Працюючи за кордоном він переказував грошові кошти, які на відповідні рахунки вносила його мати ОСОБА_8 Зважаючи на це, просив визнати майно, таким, що не є спільною сумісною власністю подружжя.
Рішенням Галицького районного суду від 12 червня 2012 року Позов ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про поділ спільного майна подружжя задоволено частково. Виділено ОСОБА_4 ? частину квартири АДРЕСА_1 спільної власності подружжя.
Визнано за ОСОБА_4 право власності на ? частину квартириАДРЕСА_1В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про визнання майна таким, що не є спільною сумісною власністю подружжя - відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 - 412,30 грн. державного мита, 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, та 400 грн. витрат за проведення судової будівельно-технічної експертизи.
На дане рішення представник ОСОБА_5 подав апеляційну скаргу, в якій посилається на неповне з'ясування судом обставин справи та на порушення норм матеріального і процесуального права.
На думку останнього, судом не враховано, що під час розгляду Гусятинським районним судом справи про розірвання шлюбу, ОСОБА_4 вказувала на те, що фактичні шлюбні відносини між сторонами припинились ще в травні 2010 року. Таким чином, на момент виникнення права власності у ОСОБА_5 на спірне майно, сторони не перебували у шлюбних відносинах, а тому суд помилково застосував ст.70 СК України до спірних правовідносин.
Крім того, суд не з'ясував за кошти кого із подружжя була придбана спірна квартира, та не врахував, що розмір частки кожного з подружжя визначається ступенем його участі працею та коштами у створенні спільної власності.
З цих підстав рішення суду першої інстанції просив скасувати та ухвалити нове, яким зустрічний позов задовольнити.
В судове засідання представник ОСОБА_5 - ОСОБА_6, будучи належно повідомленим про розгляд справи, не з'явився; про поважність причин такої неявки суд не повідомив.
Представники ОСОБА_4 вважають рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, просять апеляційну скаргу відхилити.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників ОСОБА_1, дослідивши письмові матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід відхилити, виходячи з наступного.
Так, задовольняючи позов ОСОБА_4, суд першої виходив з того, що квартира АДРЕСА_1, з приводу якої виник спір, придбана сторонами під час перебування у шлюбі, а тому належить ОСОБА_1 та ОСОБА_9 на праві спільної сумісної власності.
З таким висновком погоджується і колегія суддів.
Судом встановлено, що сторони у справі - ОСОБА_4 та ОСОБА_5 перебували у зареєстрованому шлюбі з 19.10.2004 року. Згаданий шлюб було розірвано у судовому порядку 04.05.2011 року (а.с.10).
Квартира АДРЕСА_1 що стала предметом спору, придбана ОСОБА_5 згідно договору №01/21Б про дольову участь у будівництві від 10.01.2006 року і, виходячи з диспозиції ч. 2 ст. 60 СК України є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Виходячи з принципу диспозитивності цивільного судочинства та за змістом ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
З матеріалів справи вбачається, що заявляючи позов про поділ спільного майна подружжя, ОСОБА_4 вимагала визнати за нею право власності на ? частину квартири АДРЕСА_1
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в пунктах 23, 24 постанови від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання.
Відповідно до ч.1. ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Як вбачається з матеріалів справи, зокрема при зверненні з зустрічним позовом ОСОБА_5 вказував на те, що спірна квартира була придбана ним за особисті кошти. Проте жодних доказів, які б підтверджували вкладення ОСОБА_5 особистих коштів у придбання квартири позивач суду не надав. Квитанції про переказ коштів на які посилається ОСОБА_5 не можуть бути доказом придбання спірного майна за його особисті кошти.
Так, судом встановлено, і цього не спростували самі сторони, на роботі закордоном перебували обоє з подружжя- і ОСОБА_1, і ОСОБА_9 Зароблені кошти на ім'я матері ОСОБА_9 переказували також разом.
Більше того, як вбачається, з дат на квитанціях, переказ коштів було здійснено в період коли за кордоном працювали обидві сторони, а не тільки ОСОБА_5, що спростовує факт надсилання ним своїх особистих коштів.
Жодних доказів, того, що працюючи в Ірландії, відповідач за первісним позовом сам утримував сім'ю, та надсилав грошові кошти, як про це стверджує його представник, ні в суді першої інстанції, ні в засіданні апеляційного суду не надано.
Усі кошти на придбання квартири були спрямовані сторонами ще до розірвання шлюбу. І саме зазначена обставина, а не момент виникнення права власності у ОСОБА_9 на спірну квартиру, мають вирішальне значення для розв'язання даного спору, як і те, що будь-яких цивільно-правових угод про правовий режим набутого у шлюбі майна, сторони між собою не укладали.
Відповідно до ч.2 ст. 303 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не вправі переоцінювати докази, які судом першої інстанції були досліджені у встановленому законом порядку, а апеляційна скарга не містить посилання на нові докази, що давало б підставу для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позову.
Розглянувши справу в межах заявленого позову та в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що рішення судом ухвалене з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 307; 308; 313- 315; 317 ЦПК України, колегія суддів,-
у х в а л и л а :
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_5 - ОСОБА_6 відхилити.
Рішення Галицького районного суду від 12 червня 2012 року залишити без змін.
Ухвала набирає чинності з часу проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий О.Є. Меленко
Судді: М.Д. Горейко
Г.П. Мелінишин