Справа №22-992 Головуючий у 1 інст.Зозуля П.Г.
Доповідач - Собіна І.М.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
3 жовтня 2007 року м. Рівне
Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Рівненської області в складі:
Головуючого судді Собіни І.М.
Суддів Ковалевича С.П., Мельника Ю.М.
При секретарі судового засідання Сеньків Т.Б.
З участю сторін та представників,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Рівне цивільну справу за апеляційною скаргою генерального директора Кооперативного підприємства "Рівненське гуртово-роздрібне об'єднання" облспоживспілки на рішення Демидівського районного суду від 23 квітня 2007 року в справі за позовом Кооперативного підприємства "Рівненське гуртово-роздрібне об'єднання" облспоживспілки до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 про відшкодування шкоди, заподіяної підприємству,
встановила:
Рішенням Демидівського районного суду від 23 квітня 2007 року в задоволенні позову Кооперативному підприємству "Рівненське гуртово-роздрібне об'єднання" облспоживспілки (далі КП Рівненське ГРО ОСС) відмовлено.
В апеляційній скарзі генеральний директор КП Рівненське ГРО ОСС вказує, що в наслідок проведеної інвентаризації у маркеті "Рікос" смт. Демидівка станом на 27 квітня 2004 року виявлено недостачу товаро-матеріальних цінностей на суму 26560гривень.
2
Сума недостачі була підтверджена висновком судово-бухгалтерської експертизи і відповідачі не заперечили її висновків, погодившись її погасити до кінця 2004 року.
З відповідачами 25 липня 2003 року було укладено договір про повну (колективну) матеріальну відповідальність.
Висновок суду про те, що позивач не створив відповідачам належних умов для збереження матеріальних цінностей не ґрунтується на доказах.
Просив скасувати оскаржуване рішення і ухвалити у справі нове рішення по суті позовних вимог.
В судовому засіданні представник позивача апеляційну скаргу підтримав і дав пояснення в межах її доводів.
Відповідачі та їхній представник заперечуючи проти апеляційної скарги, просили її відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Колегія суддів, заслухавши доводи та заперечення сторін, перевіривши матеріали справи прийшла до висновку про відхилення апеляційної скарги з таких підстав.
Відповідно до ч. 2 ст. 130 КЗпП України при покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника.
Актом № 43/м перевірки додержання законодавства про працю, проведеною державним інспектором праці 8 червня 2004 року, договір про колективну (бригадну) матеріальну відповідальність укладений з порушенням ст. 135-2 КЗпП України (а.с. 9-12).
Частиною 1 статті 131 цього ж Кодексу встановлено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний створити працівникам умови, необхідні для нормальної роботи і забезпечення повного збереження дорученого їм майна.
Висновком судово-бухгалтерської експертизи встановлено, що у маркеті "Рікос" підтверджено нестачу матеріальних цінностей на суму 25546гривень 52коп., що на ЮІЗгривень 78коп. менше встановленої 27 квітня 2004 року результатами інвентаризації.
3
Нестача матеріальних цінностей може бути з різних причин, у тому числі і незалежних від дій матеріально-відповідальних працівників.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що власник підприємства не створив належних умов працівникам для збереження матеріальних цінностей.
Так, судом було встановлено, що протягом 2004 року з магазину було вчинено три крадіжки, доступ до магазину мали особи, з якими не було укладено договору про повну матеріальну відповідальність, а магазин не був забезпечений належною охороною.
Власник, директор та менеджери магазину не вивчали попит на товари, які швидко псуються, завозили такі товари з простроченими строками реалізації і за умови тривалого їх зберігання у неналежних умовах товари псувалися приходили у непридатність для їхньої реалізації.
Три холодильника, які не могли вмістити велику кількість товару, до того ж працювали не на повну потужність і в умовах частого відключення електроенергії не могли забезпечити належного збереження продовольчих товарів.
Про зазначені недоліки в організації роботи магазину відповідачі постійно ставили до відома, як директора так і власника та менеджера.
Проте, на їхні зауваження належним чином не реагували, а радили незгодним писати заяви на звільнення за власним бажанням.
Матеріалами справи не доведено конкретних фактів розбазарювання або привласнення матеріальних цінностей або грошей самими продавцями.
Не наводить позивач і доказів вчинення кожним, конкретним працівником винних протиправних дій, внаслідок яких завдано шкоди підприємству.
Враховуючи, що при вирішенні справи норми матеріального та процесуального права непорушені, а доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції,
4
підстав для скасування оскаржуваного рішення апеляційний суд не знаходить.
Керуючись ст. ст. 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів,
ухвалила:
Апеляційну скаргу генерального директора кооперативного підприємства "Рівненське гуртово-роздрібне об'єднання" облспоживспілки відхилити.
Рішення Демидівського районного суду від 23 квітня 2007 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена сторонами в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців.