апеляційний суд миколаївської області

Справа № 11-а-644-06                              Головуючий у 1-й інстанції: Губанова В.М.

Категорія: ст.203 ч.І КК України     Доповідач апеляційної інстанції: Пісной І.М.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Миколаївської області

у складі: головуючого Ржепецького О.П. суддів Дзюби Ф.С., Пісного І.М. за участю прокурора Князевої Т.В. засудженої ОСОБА_1

22 серпня 2006 року розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві кримінальну справу за апеляцією засудженої ОСОБА_1, на вирок Братського районного суду Миколаївської обл. від 23 червня 2006 року, яким

ОСОБА_1, що народилась ІНФОРМАЦІЯ_1, раніше не судима, - засуджена за ст.203 ч. 1 КК України з застосуванням ст.69 КК України до штрафу в сумі 850 грн. без позбавлення права займатись певною діяльністю.

За вироком суду, займалась забороненими видами господарської діяльності, щодо яких є спеціальна заборона, встановлена законом. З січня по лютий 2006 року вона займалась виготовленням спиртних напоїв з метою збуту, мала для виготовлення самогону апарат, та другого й четвертого лютого збувала самогон.

В апеляції засуджена просить вирок скасувати. Посилається на неправдивість свідчень свідків ОСОБА_2 та ОСОБА_3, що виготовлення самогону носило поодинокий випадок та не з метою збуту, та що з 1 по 6 лютого 2006 року вона знаходилась на стаціонарному лікуванні в м. Миколаєві. Крім того, вважає що порушене її право на користування рідною мовою.

В запереченнях на апеляцію прокурор просить вирок залишити без зміни, а апеляцію без задоволення, посилаючись на законність та обгрунтованість вироку.

Заслухавши доповідь судді; засудженої Закусилової в підтримання апеляції, яка пояснила, що виготовлення нею самогону носило поодинокий випадок та не для продажу, що вона самогон не збувала, а під час інкримінуємих їй епізодів збуту знаходилась на стаціонарному лікуванні в м. Миколаєві; думку прокурора про необхідність скасування вироку та направлення справи для додаткового розслідування; вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи. апеляції, колегія суддів вважає апеляцію підлягаючою задоволенню за таких підстав.

Частиною першою ст.203 КК України відповідальність особи встановлена за зайняття видами господарської діяльності, щодо яких є спеціальна заборона, встановлена законом, крім випадків, передбачених іншими статтями Кримінального кодексу України.

Як убачається з пред'явленого органами досудового слідства, та яке визнано судом доведеним обвинувачення, засуджена ОСОБА_1 займалась видами господарської діяльності, щодо яких є спеціальна заборона, встановлена законом. Обставинами зайняття такими видами господарської діяльності вказано виготовлення та зберігання з метою продажу самогону, зберігання з цією метою апарату для вироблення самогону, та збут самогону.

Фактично дії засудженої в формулюванні обвинувачення викладені лише як виготовлення та зберігання з метою продажу самогону, зберігання з цією метою апарату для вироблення самогону, та збут самогону без посилання на форми господарської діяльності та спеціальні заборони щодо видів такої діяльності. Однак діючим Кримінальним кодексом України відповідальність за такі дії не передбачена.

Такі дії, що були передбачені ст.149 КК УКраїни 1960 року, згідно п."в" ст.1 розділу 2 Прикінцевих та перехідних положень Кримінального кодексу 2001 року, декриміналізовані, з посиланням на ч.2 ст.74 КК України, визнавши таким чином, що караність за це діяння законом усунена.

Таким чином, кримінальна відповідальність за діяння, вказане в диспозиції ст.149 КК України не передбачена КК України 2001 року.

Згідно роз'яснень п.13 постанови Пленуму Верховного Суду України № З від 25 квітня 2003 року „Про практику застосування судами законодавства про відповідальність за окремі злочини у сфері господарської діяльності", виготовлення, зберігання з метою збуту і збут самогону потрібно кваліфікувати як злочин, передбачений ст.203 КК.

Однак чинний КК 2001 року не має норми, яка б мала диспозицію наведену у вказаній постанові.

Відповідно до ч.З ст.З чинного КК України злочинність діяння, а також його караність та інші кримінально-правові наслідки визначаються тільки Кримінальним кодексом України. А застосовувати закон про кримінальну відповідальність за анлогією забороняє частина 4 ст.З КК України.

Застосовуючи ст.203 КК України, органи досудового слідства та суд не врахували й того, що в ній іде мова саме про спеціальні заборони, пов'язані з характером господарської діяльності.

Проте яким саме законом встановлена спеціальна заборона щодо такої діяльності ОСОБА_1 ні органами досудового слідства, ні судом не визначено. Діюче ж законодавство взагалі не передбачає спеціальної заборони щодо вказаної діяльності.

Дії засудженої не підпадають під жоден вид господарської діяльності, щодо яких є спеціальна заборона. Вони не відносяться й до видів діяльності, які можуть здійснюватися лише спеціальними суб'єктами; якими не можуть займатися певні суб'єкти господарської діяльності; якими громадяни згідно із законом не мають права займатись у зв'язку з наявністю в них непогашеної або незнятої судимості за окремі злочини.

Вказані дії могли б утворювати склад лише адміністративного правопорушення, передбаченого ст.176 Кодексу України про адміністративні правопорушення, однак за умови, що такі дії вчинювались без мети збуту.

За таких обставин в діях засудженої ОСОБА_1 відсутній склад злочину та адміністративного правопорушення, а тому вирок підлягає скасуванню, а справа, на підставі п.2 ч.І ст.6 КПК України - закриттю.

Керуючись ст. 365, 366 КПК України, апеляційний суд

УХВАЛИВ:

апеляцію засудженої ОСОБА_1, задовольнити.

Вирок Братського районного суду Миколаївської обл. від 23 червня 2006 року відносно ОСОБА_1 скасувати, а провадження по справі на підставі п.2 ч.І ст.6 КПК України - закрити.