УКРАЇНА
Апеляційний суд Житомирської області
Справа № 0609/4-706/2012
Стаття 236-7 КПК України
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 липня 2012 року Колегія суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Житомирської області в складі:
головуючого Шеніна П.О.
суддів Мельничук Н.М., Ткаченка В.Л.
прокурора Мохарєва О.А.
підозрюваного ОСОБА_1
в його інтересах адвоката ОСОБА_2
розглянула в судовому засіданні в м. Житомирі 25.07.2012 року справу за апеляцією прокурора, який приймав участь у розгляді справи в суді першої інстанції, на постанову Корольовського районного суду м. Житомира від 22.06.2012 року, якою скаргу адвоката ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, мешканця АДРЕСА_1, було задоволено, а постанову ст. слідчого СУ УМВС України у Житомирській області Рудя В.М. про порушення кримінальної справи від 04 травня 2012 року за ч.5 ст. 191 КК України, було скасовано, і, -
Встановила:
За матеріалами справи, 04.05.2012 р. ст. слідчим СУ УМВС України у Житомирській області була винесена постанова про порушення кримінальної справи за фактом розтрати чужого майна шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, вчиненого в особливо великих розмірах, за ознаками складу злочину передбаченого ч.5 ст. 191 КК України. У даній постанові ст. слідчим зазначено, що службові особи Комунального підприємства «Житомирський обласний лікувально-санаторний центр радіаційного захисту для дитячого та дорослого населення «Дениші» («ЖОЛСЦЗР»), у період часу з 15.02.2008 р. по 21.12.2010 р., за невстановлених слідством обставин та місці, зловживаючи своїм службовим становищем, достовірно знаючи про цільове призначення коштів, які надійшли з Міністерства праці та соціальної політики України для надання послуг із санаторно-курортного лікування, шляхом безпідставного укладення договорів майнового страхування фінансових ризиків № 3435602 від 21.12.2007 р.; № 3313603 від 15.08.2008 р.; № 3408306 від 23.03.2009 р.; № 3317401 від 22.06.2010 р.; № 3322201 від 09.08.2010 р., вчинили розтрату чужого майна, а саме грошових коштів на загальну суму 1 347 291 грн., чим спричинили інтересам держави матеріальної шкоди в особливо великих розмірах.
Адвокат ОСОБА_2 звернувся в суд із вказаною скаргою в інтересах ОСОБА_1 і просив скасувати постанову ст. слідчого, як незаконну. В обґрунтування скарги вказував, що підстави, зазначені в постанові щодо розтрати коштів посадовими особами КП «ЖОЛСЦРЗ «Дениші», не є достатніми для порушення кримінальної справи, його підзахисний, як головний лікар вказаного підприємства, розпоряджається у межах своїх повноважень майном підприємства, у тому числі і коштами, укладає договори, розрахунки за якими здійснюються внаслідок реалізації підприємством послуг з санаторно-курортного лікування, тобто коштами, які підприємством можуть вільно використовуватись у господарській діяльності. Вважає, що з постанови не вбачається жодних даних, які свідчать про розтрату чужого майна всупереч цільовому призначенню. Факт начебто нецільового використання коштів, отриманих за договорами купівлі-продажу послуг, не може свідчити про наявність ознак вказаного вище злочину.
За постановою суду 1-ої інстанції, з наведених в неї мотивів, за відсутністю законних підстав для порушення кримінальної справи, постанова слідчого була скасована.
В апеляції прокурор, який приймав участь у розгляді справи в суді 1-ої інстанції, просить суду від 22.06.2012 року скасувати, а справу щодо ОСОБА_1 повернути на новий судовий розгляд. Вказує, що суд вийшов за межі своїх повноважень і на стадії судового процесу в частині розгляду лише приводів і підстав порушення справи вирішував питання наявності доказів винності чи невинності ОСОБА_1 по справі, тому в деяких моментах допустив невідповідність своїх висновків фактичним обставинам справи та істотне порушення КПК.
Колегія суддів, заслухавши доповідача, прокурора, який апеляцію по справі підтримав, підозрюваного ОСОБА_1 та в його інтересах адвоката ОСОБА_2, які проти апеляції заперечили, перевіривши справу та ознайомившись із ксерокопіями матеріалів кримінальної справи №1080360, вважає за необхідне апеляцію прокурора задовольнити з наступних мотивів.
Дана категорія справ розглядається за правилами статей 236-7 і 236-8 КПК України, з врахуванням роз'яснень, які містяться у Постанови Пленуму ВС України № 6 від 04.06.2010 року «Про деякі питання, що виникають під час розгляду судами України скарг на постанови органів дізнання, слідчого, прокурора про порушення кримінальної справи».
Розглядаючи скаргу на постанову про порушення кримінальної справи, суд вправі з'ясовувати лише такі питання: чи були наявними на час порушення справи передбачені ч.1 ст. 94 КПК приводи; чи мала особа, яка порушила справу, достатньо даних, що вказували на наявність ознак злочину (ч.2 ст. 94 КПК); чи компетентна особа прийняла рішення про порушення кримінальної справи і чи було додержано нею встановлений для цього порядок (ст. 98 КПК).
Відповідно до ч.15 ст. 236-8 КПК, розглядаючи скаргу на постанову про порушення справи, суд повинен перевіряти наявність приводів і підстав для винесення зазначеної постанови, законність джерел отримання даних, які стали підставою для винесення постанови про порушення справи, і не вправі розглядати й заздалегідь вирішувати ті питання, які вирішуються судом при розгляді справи по суті.
Згідно п.8 вказаної постанови Пленуму ВСУ, суд не вправі розглядати й заздалегідь вирішувати ті питання, які вирішуються судом при розгляді кримінальної справи по суті. Оцінка доказів, яка повинна здійснюватися судом під час розгляду кримінальної справи по суті, на стадії розгляду скарги на постанову про порушення кримінальної справи є недопустимою.
Розглядаючи дану справу, суддя Корольовського райсуду м. Житомира не дотримувався вказаних вимог, в тому числі КПК.
Порушуючи дану кримінальну справу, ст. слідчий СУ УМВС України в Житомирській області правильно у постанові зазначив, що приводом для цього послужило безпосереднє виявлення органом дізнання ознак злочину відповідно до п.5 ч.1 ст. 94 КПК України, а підставою для порушення справи - достатні дані, які вказують на наявність в діях службових осіб КП «ЖОЛСЦЗР» «Дениші» ознак складу злочину, передбаченого ч.5 ст. 191 КК України, які підтверджуються матеріалами перевірки. Ними послужили пояснення як самого ОСОБА_1, так і ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 і ОСОБА_6, довідка Держфінінспекції в Житомирській області від 15.03.2012 та інші документи. Судом не взято до уваги останній документ, в якому зазначені певні порушення службовими особами КП «ЖОЛСЦЗР» «Дениші» чинного законодавства під час укладання договорів страхування. Тому на час перевірки ст. слідчий прийняв законне рішення про порушення справи.
Скасовуючи зазначену постанову ст. слідчого і наводячи мотиви для цього, районний суд фактично вийшов за межі цієї стадії судового процесу в частині розгляду лише приводів і підстав порушення справи, а у ряді випадків припустився невідповідності висновків фактичним обставинам справи.
Відповідно до статті 64 КПК, при провадженні досудового слідства, дізнання і розгляді кримінальної справи в суді підлягають доказуванню подія злочину час, місце, спосіб та інші обставини його вчинення; винність обвинуваченого у вчиненні злочину і його мотиви; обставини, що впливають на ступінь тяжкості злочину, а також обставини, що характеризують особу обвинуваченого, пом'якшують та обтяжують покарання;
Суд 1-ої інстанції передчасно дав аналіз договорів страхування, вказавши про їх ніби-то лише господарський характер, а також юридичний аналіз злочину, передбаченого ч.5 ст. 191 КК, зробивши висновок про його відсутність у діях вказаного підозрюваного. Наведене є обставинами, що підлягають доказуванню по кримінальній справі, визначеними у ст. 64 КПК, тому не мають розглядатись у цій стадії процесу. Тобто суд, в порушення вимог КПК, явно вийшов за межі розгляду скарги на постанову про порушення кримінальної справи і заздалегідь вирішив ті питання, які вирішуються судом при розгляді справи по суті.
Своїм рішенням суд позбавив орган досудового слідства провести об'єктивне дослідження обставин справи згідно зі ст. 22 КПК, зазначивши, що КП «ЖОЛСЦЗР» «Дениші» є суб'єктом правовідносин лише у сфері здійснення господарської діяльності, що регулюються нормами Цивільного та Господарського кодексів України, а кошти, отримані цим КП на виконання вказаних договорів, не є бюджетним фінансуванням з визначеним цільовим призначенням. Такий висновок суду є передчасним. Кошти, отримані КП «ЖОЛСЦЗР», були виділені Міністерством праці та соціальної політики України для надання послуг із санаторно-курортного лікування громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи згідно Закону України «Про Державний бюджет України». Тому обставини перерахування їх страховій компанії, що знаходиться в інший області, у певному співвідношенні до отриманих від вказаного Міністерства сум, ще підлягають перевірці.
У постанові суду категорично вказано, що кошти, отримані від контрагентів за договорами про надання послуг санаторно-курортного лікування, є коштами КП «ЖОЛСЦЗР» «Дениші» і отримані підприємством під час здійснення господарської діяльності, а тому вони не можуть вважатися чужими. Це не утворює об'єктивну сторону злочину, яку законодавець визначив, як особливе відношення винного до майна, яким він заволодіває. Для наявності складу злочину кошти обов'язково повинно бути чужим.
В апеляції прокурора підкреслено, що з такими доводами суду не можна погодитись, оскільки договори надання послуг з санаторно-курортного лікування укладені між КП «ЖОЛСЦЗР» та Міністерством праці і соціальної політики України, це є ніщо іншим як виділення бюджетних коштів для лікування громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Вказані кошти перераховувалися поступово декількома траншами, частина яких відразу безпідставно перераховувалася на рахунки страхових компаній, замість використання їх для надання послуг санаторно-курортного лікування. На думку органу досудового слідства, службові особи КП «ЖОЛСЦЗР» «Дениші» розтратили їх шляхом укладання договорів страхування фінансових ризиків.
Суд, замість перевірки наявності підстав та приводів до порушення кримінальної справи, вдався до дослідження статутних документів КП «ЖОЛСЦЗР» «Дениші» та трактування вимог Цивільного та Господарського кодексів України, також зробив висновок, що якщо немає іншої правової оцінки даним договорам /тобто їх ніхто не скасував/, то немає складу злочину в діях посадових осіб КП. Однак такий висновок є неприпустимим на стадії розгляду скарги на постанову про порушення кримінальної справи. Органи досудового слідства під час порушення і розслідування кримінальних справ не пов'язані з наявністю чи відсутністю рішень по господарським, адміністративним та іншим справам. У кожному конкретному випадку це питання вирішується поряд з аналізом сукупністі доказів по справі.
За даних обставин постанова суду підлягає скасуванню, а справа - направленню на новий судовий розгляд.
Кер?уючись ст.ст. 236-8, 236-8, 365 і 366 КПК України, колегія суддів ,-
Ухвалила :
Апеляцію прокурора, який приймав участь в розгляді справи в суді першої інстанції, задовольнити.
Постанову Корольовського районного суду м. Житомира від 22.06.2012 року щодо ОСОБА_1 - скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд, в той же суд, в іншому складі.
Судді :