ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 липня 2012 року справа № 5020-577/2012

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Аеро-Експрес»

(08325, Київська область, Бориспільський район, с. Щасливе, вул. Леніна,9-а)

до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

(АДРЕСА_1)

(АДРЕСА_2)

про стягнення заборгованості у розмірі 3213,15 грн.

суддя Щербаков С.О.

за участю:

представника позивача - Недоступа Д.В., довіреність № 12-00361/12 від 14.02.2012;

відповідача - не з`явився,

Суть спору:

28.05.2012 товариство з обмеженою відповідальністю «Аеро-Експрес» звернулось до господарського суду міста Севастополя з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, в я кому просить стягнути з відповідача заборгованість з урахуванням інфляції за надані послуги у розмірі 2666,07 грн., пені у розмірі 456,57 грн., 3% річних у розмірі 91,11 грн.

Позовні вимоги з посиланням на статі 193 ГК України, статі 526, 530, 625 Цивільного кодексу України обґрунтовані невиконанням відповідачем своїх зобов'язань щодо сплати за перевезення вантажу за встановлену плату, у зв'язку з чим була нарахована сума боргу з урахуванням індексу інфляції за надані послуги, пеня та 3% річних.

Ухвалою господарського суду міста Севастополя від 29.05.2012 порушено провадження у справі та призначено до розгляду в судовому засіданні на 18.06.2012.

Відповідно до положень статті 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладався 18.06.2012 на 16.07.2012. У судовому засіданні 16.07.2012 було продовжено строк розгляду спору на 15 днів до 12.08.2012 та відкладено розгляд справи на 30.07.2012.

У судове засідання 30.07.2012 з`явився представник позивача, який підтримав позовні вимоги у повному обсязі. Відповідач явку уповноважених представників у судове засідання не забезпечив, про дату, час і місце судового засідання повідомлений в установленому законом порядку та своєчасно, про причини неявки не повідомив.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві. У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору (п.2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2010 № 01-08/140 "Про деякі питання запобігання зловживанню процесуальними правами у господарському судочинстві").

Відповідно до пункту 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за належною адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на закінчення строку зберігання поштового відправлення, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Відповідач повідомлявся про час та місце розгляду справи за адресою, вказаною у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, проте поштові відправлення були повернуті поштовим відділенням у зв'язку із закінченням терміну зберігання, з чого суд робить висновок, що він повідомлений належним чином.

Враховуючи вищевикладене, а також ту обставину що матеріали справи в достатній мірі характеризують правовідносини між сторонами, суд визнав за можливе розглянути справу за відсутності відповідача.

На підставі ст.85 ГПК України в судовому засіданні 30.07.2012 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши надані докази, перевіривши матеріали справи, суд.

ВСТАНОВИВ:

14.07.2010 фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 на підставі заявки було замовлено у ТОВ «Аеро-Експрес»доставку імпорту з Великобританії. У вказаній заявці Відповідач вказав адресу та контактну особу відправника, характер вантажу, а також адресу та контактну особу отримувача і зобов'язався сплатити транспортні послуги за доставку вантажу. Позивачем було погоджено доставку згідно отриманої заявки, таким чином взяті на себе зобов'язання з доставки відправлення відповідача до пункту призначення за адресою, що вказана в заявці, а відповідач зобов'язався сплатити за перевезення вантажу встановлену плату (а.с. 20).

На підставі отриманої заявки, позивачем було складено транспортну накладну за №314175746 (а.с. 12).

09.08.2010 позивачем, згідно отриманої заявки та транспортної накладної, було вивезено вантаж відповідача з території Великобританії та доставлено позивачу.

За наслідками надання послуг Позивачем було виставлено Рахунок № 126748 від 28.01.2010 року на суму 5703,51 грн. (а.с. 15).

Позивачем було підписано Акти про надання послуг Експрес доставки від 28.07.2010 на вищевказану суму та направлено відповідачу (а.с. 13-14).

Однак відповідач надіслані позивачем рахунки та акти на сплату послуг Експрес доставки не підписав та направив у відповідь лист-претензію від 21.01.2011, в якій підтвердив факт надання послуг позивачем та отримання ним вантажу, проте у зв'язку із наявністю на його думку недостачі у вантажі, він погодився сплатити лише 3066,00 грн. Відповідач здійснив оплату частково, в сумі 500,00 грн., що підтверджується випискою по особовому рахунку позивача №26001000050777 за 19.08.2011 року, вказавши у призначенні платежу «оплата послуг. (а.с.24).

Листом від 13.04.2011, враховуючи вищевказану обставину, позивачем була погоджена сума, що вказана у претензії відповідача у розмірі 3066,00 грн. та було запропоновано частково сплатити виставлений рахунок №126748 від 28.01.2010 на суму 3066,00 грн.(а.с. 23).

Стосовно решти погодженої суми, відповідач свої зобов'язання належним чином не виконав, у зв'язку з чим, враховуючи часткову сплату у розмірі 500,00 грн., у нього виникла заборгованість у розмірі 2566,00 грн..

Зазначене стало причиною звернення позивача до суду з відповідними вимогами.

Оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню виходячи з наступного.

Перевезення вантажу відповідача здійснювалось між Україною та Англією повітряним транспортом, а тому за своїм характером є міжнародним, у зв'язку із чим на перевезення розповсюджуються дії міжнародних угод, зокрема норми Конвенції про уніфікацію деяких правил міжнародних повітряних перевезень до якої Україна приєдналась 17.12.2008 ( Закон України про приєднання України до Конвенції про уніфікацію деяких правил міжнародних повітряних перевезень від 17.12.2008 №685-VI) (надалі -Конвенція).

Так, згідно статті 1 Конвенції передбачено, що вона застосовується до будь-якого міжнародного перевезення пасажирів, багажу або вантажу, яке здійснюється повітряним судном за винагороду. Вона застосовується також до перевезень повітряним судном, що здійснюються авіатранспортним підприємством безоплатно.

Згідно статті 4 Конвенції, для перевезення вантажу оформлюється авіавантажна накладна. Замість авіавантажної накладної можуть використовуватися будь-які інші засоби, які зберігають запис про перевезення, що здійснюватиметься. У випадку використання таких інших засобів перевізник на вимогу вантажовідправника видає вантажовідправнику квитанцію на вантаж, яка дозволяє ідентифікувати відправлений вантаж та отримати доступ до даних, що зберігаються такими іншими засобами.

Статтею 5 Конвенції визначено вимоги щодо змісту авіавантажної накладної або квитанції на вантаж, яка повинна містити зазначення пунктів відправлення та призначення; якщо пункти відправлення та призначення знаходяться на території однієї й тієї самої держави-сторони, але одна чи декілька передбачених зупинок знаходяться на території іншої держави, - зазначення, принаймні, однієї такої зупинки; зазначення ваги відправленого вантажу.

Враховуючи викладене, транспортна накладна ТНТ може бути визначена або як авіа вантажна накладна, або як квитанція на вантаж, оскільки за змістом відповідає вимогам Конвенції до таких документів.

Крім цього, статтею 11 Конвенції визначено, що авіавантажна накладна або квитанція на вантаж, до доведення протилежного, є достатнім свідченням укладення договору, прийняття вантажу та умов перевезення, зазначених у них.

У відповідності до статті 509 ЦК України (ст.173 ГК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона ( боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію ( передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші, тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно ст.11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, зокрема з договорів та інших правочинів.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України (ч. 1 ст. 175 ГК України).

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст.11 ЦК України та ст.174 ГК України, зокрема, з договорів та інших правочинів (угод).

Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Судом встановлено, що за своєю правовою природою та ознаками між сторонами був укладений договір перевезення, про що свідчить авіавантажна накладна.

Відповідно частини 2 статті 908 ЦК України, загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Статтею 909 ЦК України визначено, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довіреній їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Частиною 3 цієї статті встановлено, що укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Згідно положень ст. 193 ГК України та ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з ч.2 ст.530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідач у своєму листі-претензії від 21.01.2011 погодився сплатити на вимогу позивача суму у розмірі 3066,00 грн., однак сплатив частково у сумі 500 грн. Таким чином залишок заборгованості за надані послуги у розмірі 2566,00 грн. залишився ним не сплачений.

Відповідач всупереч вимог статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України не надав суду доказів погашення спірної суми заборгованості за надані послуги.

Отже, аналізуючи сукупність встановлених обставин, вищенаведені приписи матеріального закону, судом встановлений факт порушення відповідачем зобов'язання щодо повної та своєчасної оплати за послуги по перевезенню вантажу за встановлену плату на суму -2566,00 грн.

У зв'язку із цим вимоги позову щодо стягнення основної суми заборгованості за надані послуги є обґрунтованими і підлягають задоволенню у заявленому розмірі.

Також, позивач просить стягнути з відповідача вищевказану суму заборгованості з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення у розмірі 2666,07 грн. та 3% річних за період з 29.01.2011 по 04.04.2012 у розмірі 91,11 грн.

З цього приводу суд зазначає наступне.

Згідно з ч.2. ст.193 Господарського кодексу України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

В силу вимог ч.2 ст.625 ЦК України, боржник який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Системний аналіз законодавства свідчить, що обов'язок боржника відшкодувати кредитору причинені інфляцією збитки з нарахуванням процентів річних, випливає з вимог ст.625 ЦК України.

Перевіривши розрахунки інфляційних втрат та 3% річних, додані позивачем до позовної заяви, суд визнав ці розрахунки вірними.

З огляду на викладене, на користь позивача підлягає стягненню заборгованість з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення у розмірі 2666,07 грн. та 3% річних за період з 29.01.2011 по 04.04.2012 у розмірі 91,11 грн.

Що стосується вимог позивача щодо стягнення з відповідача пені за період з 29.01.2011 по 04.04.2012 у розмірі 456,57 грн., суд вказує на таке.

Стаття 217 Господарського кодексу України визначає види правових засобів відповідальності у сфері господарювання (господарські санкції) як заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки; такими засобами є: відшкодування збитків, штрафні санкції, оперативно-господарські санкції.

У разі порушення правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити пеню - господарську санкцію у вигляді грошової суми (частина 1 статті 230 Господарського кодексу України).

Згідно з частиною четвертою статті 231 Господарського кодексу України у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до частини першої статті 546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, при триманням, завдатком.

Частиною 1 статі 548 ЦК України визначено, що виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частини друга та третя статті 549 Цивільного кодексу України).

Згідно статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»від 22.11.1996 № 543/96-ВР, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Як вбачається з матеріалів справи, сторони не передбачили можливість сплати пені за прострочку платежів у авіавантажній накладній та не погоджували її розмір в іншій спосіб.

За таких обставин, у даному випадку немає підстав для застосування до відповідача штрафних санкцій з неналежного виконання грошових зобов'язань у вигляді пені.

Отже в задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені у розмірі 456,57 грн. за період з 29.01.2011 по 04.04.2012 слід відмовити.

Оскільки спір виник внаслідок неправомірної поведінки відповідача, судовий збір підлягає стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно задоволеним позовним вимогам відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, зокрема у розмірі 1380,84 грн. ( 2757,18 грн. * 1609,50 грн./ 3213,75 грн.).

Керуючись ст.ст. 49, 82-85, 115, 116 ГПК України,

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, реєстраційний номер НОМЕР_1) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Аеро-Експрес» (вул. Леніна,9-а, с. Щасливе, Бориспільський район, Київська область, 08325, ІПН 216131326556) заборгованість за надані послуги по перевезенню вантажу у розмірі 2566,00 грн. (дві тисячі п'ятсот шістдесят шість грн. 00 коп.), індекс інфляції у розмірі 100,07 грн., 3% річних у розмірі 91,11 грн., а всього 2757,18 грн.

3. Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, реєстраційний номер НОМЕР_1) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Аеро-Експрес» (вул. Леніна,9-а, с. Щасливе, Бориспільський район, Київська область, 08325, ІПН 216131326556) витрати по сплаті судового збору у розмірі 1380,84 грн. (одна тисяча триста вісімдесят грн. 84 коп.).

4. В іншій частині позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення оформлено відповідно

до вимог статті 84 ГПК України

і підписано 31.07.2012.

Суддя C.О.Щербаков