ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 квітня 2012 року справа № 5020-190/2012
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Созидатель»
(Фіолентовське шосе,8, м. Севастополь, 99014)
до Комунального підприємства Севастопольської міської Ради «Севелектроавтотранс»ім. О.С. Круподьорова
(вул. Л. Толстого,51, м.Севастополь, 99003)
про визнання вимоги про стягнення боргу незаконною,
суддя: Щербаков С.О.
за участю:
представника позивача -Степанчука О.В., довіреність б/н від 06.02.2012;
представника відповідача -Пустовойтова А.Г., довіреність №12 від 16.03.2012,
Суть спору:
20.02.2012 Товариство з обмеженою відповідальністю «Созидатель» звернулося до господарського суду міста Севастополя із позовом до Комунального підприємства Севастопольської міської Ради «Севелектроавтотранс»ім.. О.С. Круподьорова (далі -КП СМР "Севелектроавтотранс" ім. О.С. Круподьорова), в якому просить визнати вимогу відповідача до позивача про стягнення боргу в зв'язку з перерахунком в сумі 20 271,34 грн. незаконною, де також просить спонукати відповідача зробити перерахунок відповідно до додатку №2 до договору №14 від 01.01.2009 року.
Ухвалою господарського суду міста Севастополя від 23.02.2012 р. було порушено провадження по справі та призначено судовий розгляд на 14.03.2012 о 10 год. 30 хв.
У порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладався 14.03.2012 та оголошувалася перерва 02.04.2012.
У судовому засіданні 18.04.2012 представник позивача Степанчук О.В. підтримав позовні вимоги в повному обсязі та додатково надав письмові пояснення. Представник відповідача Пустовойтов А.Г. в судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог.
По виходу з нарадчої кімнати 19.04.2012 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши надані докази, перевіривши матеріали справи, суд
В С Т А Н О В И В:
Судом встановлено, що між товариством з обмеженою відповідальністю «Созидатель»та відповідачем -комунальним підприємством Севастопольської міської Ради «Севелектроавтотранс»ім. О.С. Круподьорова 01.01.2009 було укладено договір № 14 про спільне використання техногенних мереж Власника мереж із додатком №2 та пролонгований листом №05/279 від 22.03.2010, згідно умов якого Власник мереж забезпечує передачу електричної енергії в межах величин, дозволенних Користувачу до використання, а Користувач в свою чергу своєчасно сплачує за використання електричною мережею, отриманні послуги.
Як зазначає позивач, на його адресу 28.07.2011 надійшов лист-претензія, в якому відповідач повідомив, що відповідно акту перевірки КРУ позивачу буде проведено перерахунок за новими цінами за період з 01.01.2010 по 30.06.2011, також 05.08.2011 надійшов рахунок за №1081 від 05.08.2011, яким відповідач фактично підтвердив свої вимоги в сумі 20 271,34 грн.
Після чого, листом №26/137 від 19.01.2012 та пред'явленими розрахунками оплати обґрунтованих витрат власника мереж на передачу електричної енергії вимога відповідача про сплату боргу позивачем була залишена в силі.
Відповідно до п.п.7.2 Договору, розрахунок плати за користування електричних мереж власника здійснюється відповідно до додатку №2 «Розрахунку оплати обґрунтованих витрат власника мереж на передачу електричної енергії». Цим же пунктом передбачено, що розрахунковим періодом вважається період з 26 календарного числа попереднього місяця до такого ж числа поточного місяця, оплата проводиться помісячно.
Відповідно до пункту 1.4 Правил користування електричною енергією, затверджених постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 31 липня 1996 року №28 (у редакції постанови Національної комісії регулювання електроенергетики України від 22 серпня 2002 №928) передбачено, що у разі постачання споживачу електричної енергії постачальником електричної енергії за регульованим тарифом електричними мережами іншої електропередавальної організації (у тому числі магістральними (міждержавними) електромережами) між споживачем та електропередавальною організацією, тобто відповідачем, на основі типового договору укладається договір про технічне забезпечення електропостачання споживача.
Пунктом правил 1.7. Правил передбачено, що укладення, внесення змін, подовження чи розірвання дії будь-якого із договорів здійснюються відповідно до вимог законодавства, зокрема цих правил.
Відповідно до п. 12.3 Правил, електропередавальна організація несе відповідальність у порядку, передбаченому законодавством України, за завдані споживачу збитки у разі порушення нею умов договору та законодавства України, в тому числі цих Правил.
Даний договір між сторонами на думку позивача був укладений та пролонгований в установленому законом порядку на попередніх умовах, свої зобов'язання за даним договором виконував належним чином відповідно до додатку №2 «Розрахунок сплати обґрунтованих витрат власника мереж на передачу електричної енергії», ніякої заборгованості по оплаті спожитої електроенергії перед відповідачем відповідно до вказаного додатку №2 у позивача не має, а тому зміна ціни для розрахунку обґрунтованих витрат власника мереж на передачу електроенергії в односторонньому порядку не допускається, що і стало підставою звернення до суду з даним позовом.
Суд, заслухавши представників сторін, дослідивши докази по справі, дійшов до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню виходячи з наступних підстав.
За змістом частини першої статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Аналогічні положення містяться у статтях 525, 526 Цивільного кодексу України.
Відповідно до приписів статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини 1 статті 714 Цивільного кодексу України, за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.
Відповідно до п.п.7.2 Договору, розрахунок плати за користування електричних мереж власника здійснюється відповідно до додатку №2 «Розрахунку оплати обґрунтованих витрат власника мереж на передачу електричної енергії». Цим же пунктом передбачено, що розрахунковим періодом вважається період з 26 календарного числа попереднього місяця до такого ж числа поточного місяця, оплата проводиться помісячно.
Згідно листа-претензії від 28.07.2011, відповідач повідомив, що відповідно акту перевірки КРУ позивачу буде проведено перерахунок за новими цінами за період з 01.01.2010 по 30.06.2011, та додатково були направлені для підписання чотири екземпляра розрахунків сплати обгрунтованих витрат споживача на передачу електричної енергії через електромережі власника. Після чого 05.08.2011 на адресу позивача був направлений рахунок за №1081 від 05.08.2011, яким відповідач фактично підтвердив свої вимоги в сумі 20 271,34 грн.
Листом №26/137 від 19.01.2012 та пред'явленими розрахунками оплати обґрунтованих витрат власника мереж на передачу електричної енергії вимога відповідача про сплату боргу позивачем була залишена в силі.
Пунктом 9.4. Договору визначено, що він може бути змінений сторонами шляхом складення додаткової угоди або обміном листами.
Листом від 22.03.2010 КП Севастопольської міської Ради «Севелектроавтотранс»ім. О.С. Круподьорова на адресу позивача, було проінформовано, що строк дії укладеного між сторонами договору №14 від 01.01.2009 пролонгований до 31 грудня 2010 на тих самих умовах.
Згідно частини 1 статті 651 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
З матеріалів справи вбачається, що позивач не був згоден з умовами про зміну договору, укладеного між сторонами, про що свідчить лист позивача на адресу відповідача від 14.10.2011. Крім цього в розрахунках сплати обгрунтованих витрат споживача на передачу електричної енергії через електромережі власника, які були надіслані позивачу для підписання, відсутній підпис ТОВ «Созидатель», що також свідчить про незгоду останнього з умовами про зміну договору.
Таким чином, листом від 22.03.2010, яким було пролонговано договір, відповідач фактично погодився з умовами договору на тих самих підставах, а оскільки сторони не дійшли згоди про зміну умов договору, слід визнати, що відповідачем було безпідставно виставлений рахунок, який не передбачений договором та нарахування заборгованості.
Крім цього посилання відповідача на те, що зміна ціни в договорі та нарахування заборгованості позивачу були здійснені у зв'язку із виконанням припису Головного КРУ України є безпідставними, оскільки відповідно до вказаного припису, відповідачу була пред'явлена вимога провести претензійно-позовну роботу по поверненню коштів, а також переглянути умови договорів, у тому числі з позивачем, шляхом укладенням додаткових угод. Однак, як вбачається з матеріалів справи та з пояснень представника відповідача у судовому засіданні, відповідач не звертався до позивача з пропозицією щодо перегляду умов договору або укладень додаткових угод, а лише надіслав листа із зміненими цінами за використання електромереж та вимогою сплатити заборгованість з урахуванням цих змінених цін.
У той же час, зазначені позовні вимоги позивача в частині визнання вимоги відповідача про стягнення боргу у зв'язку з перерахунком в сумі 20 271,34 грн. незаконною, не відповідають встановленим законом (ч. 2 статті 16 Цивільного кодексу України) способам захисту цивільного права, а тому в їх задоволенні слід відмовити.
Право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства закріплено статтею 15 Цивільного кодексу України.
Статтею 16 Цивільного кодексу України закріплено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів, згідно з якими кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового чи майнового права та інтересу. Дана норма кореспондує з положеннями статті 20 Господарського кодексу України.
Згідно зі статтею 16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:
1)визнання права;
2)визнання правочину недійсним;
3)припинення дії, яка порушує право;
4)відновлення становища, яке існувало до порушення;
5)примусове виконання обовязку в натурі;
6)зміна правовідношення;
7)припинення правовідношення;
8)відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;
9)відшкодування моральної (немайнової) шкоди;
10)визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Аналогічні положення містить стаття 20 Господарського кодексу України, який є спеціальним законом по відношенню до Цивільного кодексу України.
Відповідно до частини другої статті 20 Господарського кодексу України права та законні інтереси субєктів господарювання та споживачів захищаються шляхом:
-визнання наявності або відсутності прав;
-визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших субєктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси субєкта господарювання або споживачів;
-визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом;
-відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів субєктів господарювання;
-припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення;
-присудження до виконання обовязку в натурі;
-відшкодування збитків;
-застосування штрафних санкцій;
-застосування оперативно-господарських санкцій;
-застосування адміністративно-господарських санкцій;
-установлення, зміни і припинення господарських правовідносин;
-іншими способами, передбаченими законом.
Зокрема, відповідно до пункту 10 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Однак, згідно статуту комунальне підприємство Севастопольської міської Ради «Севелектроавтотранс»ім. О.С. Круподьорова не є органом державної влади, а є комунальним підприємством. Крім того, у пункті 10 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України йдеться мова про визнання дій саме незаконними, тобто такими, що не відповідають приписам закону. Тому визнання вимоги комунального підприємства Севастопольської міської Ради «Севелектроавтотранс»ім. О.С. Круподьорова про стягнення боргу незаконною не є діями в розумінні пункту 10 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України.
Разом з тим, вимога щодо спонукання комунальне підприємство Севастопольської міської Ради «Севелектроавтотранс»ім. О.С. Круподьорова зробити перерахунок відповідно до додатку №2 до договору №14 від 01.01.2009 року також не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Статтею 15 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Враховуючи вищевикладене суд зазначає, що оскільки право позивача ще фактично не порушене, а був тільки виставлений відповідачем змінений рахунок плати за використання електричних мереж власника, а також те, що не яких вимог з боку відповідача не пред`являлося та стягнення в судовому порядку з позивача за вказаним рахунком не проводилось, а тому такий спосіб захисту порушеного права діючим законодавством та договором між сторонами також не передбачений та є передчасним.
Отже, обрані позивачем способи захисту права є такими, що не відповідають матеріально-правовим способам захисту права, визначеним статтею 20 Господарського кодексу України та статтею 16 Цивільного кодексу України, що відповідно унеможливлює задоволення позовних вимог.
На підставі ст.85 ГПК України в судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
На підставі викладеного, ст.ст. 20, 173 ГК України, ст.ст. 16, 525, 526, 530, 651,714 ЦК України, керуючись Законом України «Про заставу», ст.ст. 22, 44, 49, 82, 84, 85, 86 ГПК України, суд
В И Р І Ш И В :
1. У задоволені позову відмовити повністю.
Рішення оформлено відповідно до вимог ст. 84 Господарського
процесуального кодексу України і підписано 23.04.2012
Суддя С.О. Щербаков