УКРАЇНА
Апеляційний суд Житомирської області
Справа № 0611/1185/2012
Стаття 286 ч.2 КК України
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 вересня 2012 року Колегія суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Житомирської області в складі:
головуючого Романова О.В.
суддів Гузовського О.Г., Заліщука М.С.
з участю прокурора Селюченко І.І.
засудженого ОСОБА_1
захисника останнього - адвоката ОСОБА_2
потерпілих ОСОБА_3, ОСОБА_4
розглянула у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі кримінальну справу за апеляцією прокурора, який брав участь в розгляді справи в суді першої інстанції, на вирок Коростишівського районного суду Житомирської області від 23 липня 2012 року, яким
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с.Хролин Шепетівського району Хмельницької області, громадянина України,українця, освіта середня-спеціальна, одруженого, маючого на утриманні неповнолітнього сина ОСОБА_5 - 2008 р.н., не працюючого, проживаючого в АДРЕСА_1 раніше не судимого
засуджено за ч.2 ст.286 КК України на роки 4 (чотири) роки позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки.
Відповідно до ст.ст.75,76 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування обраної йому основної міри покарання із встановленням іспитового строку тривалістю 2 (два) роки, та покладенням на нього обов'язків: періодично з'являтися для реєстрації в органи кримінально-виконавчої інспекції, не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу органу кримінально-виконавчої інспекції, повідомляти зазначений орган про зміну місця проживання і роботи .
Запобіжний захід щодо засудженого ОСОБА_1. до набрання вироком чинності залишено попередній - підписку про невиїзд.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 - 246 грн.( двісті сорок шість гривень) на відшкодування матеріальних збитків та 100 000 грн.( сто тисяч гривень) моральної шкоди.
Стягнуто з ОСОБА_1 судові витрати за проведення судово-технічних експертиз в розмірі 1058 гривень 40 копійок на користь НДЕКЦ при УМВС України в Житомирській області, які постановлено перерахувати в УДК в Житомирській області р/р 31258272211843, код 25574601, МФО 811039 .
Стягнуто з ОСОБА_1 судові витрати за проведення судової транспортно-трасологічної експертизи в розмірі 1999 гривень 20 копійок на користь НДЕКЦ при УМВС України в Житомирській області , які постановлено перерахувати в УДК в Житомирській області р/р 31258272211843, код 25574601, МФО 811039 .
Стягнуто з ОСОБА_1 судові витрати за проведення судово-автотехнічної експертизи в розміні 588 гривень на користь НДЕКЦ при УМВС України в Житомирській області, які постановлено перерахувати в УДК в Житомирській області р/р 31258272211843, код 25574601, МФО 811039 .
Речовий доказ: автомобіль марки «DAEWOO Lanos», д/н НОМЕР_1 -вирішено повернути власнику - ОСОБА_7
Відповідно до вироку суду першої інстанції ОСОБА_1 визнаний винним та засуджений за вчинення наступного злочину.
13.01.2012 року близько 18 години 40 хвилин ОСОБА_1 керуючи технічно справним автомобілем «DAEWOO Lanos» д/н НОМЕР_1, який відповідно до свідоцтва про реєстрацію серії САЕ № НОМЕР_2 належить ОСОБА_7 і рухаючись у напрямку м. Житомира на 105км. + 325м. автодороги Київ-Чоп Коростишівського району з увімкнутим ближнім світлом фар, в зоні дії дорожнього знаку 7.12 «Ожеледиця» та 1.13 "Слизька дорога» в порушення вимог п.2.3 б), д) Правил дорожнього руху України, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306, проявив неуважність до дорожньої обстановки та її змін, створив своїми діями загрозу безпеці дорожнього руху, а в порушення вимог п.12.1 вказаних вище Правил, під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху, не врахував дорожню обстановку та стан проїзної часини, що б мати змогу постійно контролювати рух свого транспортного засобу та безпечно керувати ним, що призвело до його заносу з подальшим виїздом на смугу зустрічного руху, де правою боковою його частиною, скоїв зіткнення із передньою частиною автомобіля VOLVO ХС 90 д/н НОМЕР_3, яким у зустрічному напрямку керував водій ОСОБА_8
Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди пасажиру автомобіля «DAEWOO Lanos» ОСОБА_9, який в момент ДТП перебував на задньому сидінні праворуч, заподіяно тілесні ушкодження у вигляді закритого перелому акроміального кінця правої ключиці, переломів 2, 3, 4 ребер зліва по біляхребтовій лінії і 5-6 по задньо-підпахвинної лінії зліва, які відносяться до категорії середнього ступеня тяжкості з довготривалим розладом здоров'я. Пасажиру цього ж автомобіля ОСОБА_10, який перебував на передньому сидінні, були заподіяні тілесні ушкодження у вигляді саден нижніх кінцівок, синців на обличчі, в ділянці обох плечових поясів, рани волосяної частини голови, вогнищевих крововиливів в м'які тканини голови зі сторони внутрішньої поверхні, вдавленого перелому тім'яної кістки справа, геморагічного забою головного мозку - крововиливів під м'які мозкові оболонки, дрібно точкових виливів в речовину головного мозку, переломів обох ключиць, грудини, ребер половин грудної клітки, по множинним анатомічним лініям, розривів пристінкової плеври, тканин легень з обох сторін, у коренів легень, забою нирок, які мають ознаки тяжких тілесних ушкоджень по критерію небезпеки для життя, та знаходяться в прямому причинному зв'язку з настанням його смерті, яка настала 14.01.2012 року у відділенні інтенсивної терапії Коростишівської ЦРЛ.
Невідповідність дій ОСОБА_1. вимогам п.п.2.3 б), д); 12.1 Правил дорожнього руху України знаходиться в прямому причинному зв'язку з виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди та її наслідками.
В апеляції прокурор, який брав участь у розгляді справ в суді першої інстанції, не оспорюючи висновків суду щодо фактичних обставин справи та правильність кваліфікації дій засудженого, порушує питання про скасування вироку щодо ОСОБА_1 в частині застосування до нього положень ст.ст.75, 76 КК України, та просить постановити новий вирок, яким ОСОБА_1 за ст.286 ч.2 КК України засудити до покарання у вигляді 4 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки.
При цьому вказує, що при призначенні покарання ОСОБА_1 судом першої інстанції, на його думку, не в повній мірі враховано те, що злочин, вчинений засудженим відноситься до категорія тяжких, що ОСОБА_1 свою визнав лише частково, що свідчить про відсутність у даному випадку визнання особою своєї провини та виявлення жалю з приводу вчиненого. За твердженням апелянта ОСОБА_1 не каявся у вчиненні злочину, згідно вироку суду відсутні хоча б одна обставини, яка пом'якшувала б покарання засудженого. Крім того, зазначає, що при вирішенні цивільного позову вироком суду моральну шкоду, заподіяну потерпілій ОСОБА_4 суспільно небезпечними діями ОСОБА_1 визначено в розмірі 100 000 грн. У зв'язку з наведеним, на його думку, викликає сумнів співмірність завданої злочином потерпілій моральної шкоди, яка судом оцінена у 100 000 грн., мірі призначеного покарання, а точніше висновку суду про відсутність необхідності реального його відбування.
В доповненнях до апеляції, які надійшли до апеляційного суду до початку розгляду справи, прокурор, який брав участь у розгляді справи в суді першої інстанції, звертає увагу також на те, що при обґрунтуванні кваліфікації дій ОСОБА_1 за ст.286 ч.2 КК України, суд першої інстанції припустився помилки, оскільки зазначив, що доведеність винуватості ОСОБА_1 не тільки у порушенні правил безпеки дорожнього руху, а й в порушенні правил експлуатації транспортного засобу, хоча такого обвинувачення ОСОБА_1 не пред'являлось.
В запереченнях, які надійшли на апеляцію державного обвинувача, від засудженого та потерпілої ОСОБА_4 наголошується на обґрунтованості застосуванні судом першої інстанції до ОСОБА_1 положень ст.ст.75, 76 КК України.
При цьому засуджений посилається на те, що злочин, за який його засуджено, дійсно належить до категорії тяжких, але форма вини при цьому є необережною. Зазначає, що положення ст.75 КК України не виключають можливість застосування звільнення від відбування покарання з випробуванням, осіб, які засуджуються не тільки за тяжкі необережні, а й за тяжкі та особливо тяжкі умисні злочини. Що ж стосується часткового невизнання ним вини, то цю обставину пояснює тим, що він намагався діяти в межах правил дорожнього руху, зокрема, швидкість керованого ним автомобіля була не більше 50 км/год., що не суперечить висновку автотехнічної експертизи. Стверджує, що знаків, які б попереджували його про ожеледицю на ділянці дороги, на якій сталася дорожньо-транспортна пригода, не було. Крім цього, проїжджа частина не була оброблена проти слизькими матеріалами, тому й вважає, що причиною виникнення дорожньо-транспортної пригоди стала сукупність двох моментів: його власна необачність та не виконання відповідною державною організацією своїх прямих обов'язків. Вважає, що посилання в апеляції прокурора на те, що він визнав вину частково, а це свідчить про відсутність в даному конкретному випадку визнання вини та виявлення жалю, а відтак і каяття, що відсутні обставини, які пом'якшують покарання, недоречним, оскільки, на його думку визнання вини частково з причин, які зазначені вище, не означає її не визнання. Що стосується каяття, то він, всупереч твердженням прокурора в апеляції, дійсно кається, жалкує про вчинене, про що свідчить його посткримінальна поведінка, оскільки відразу ж після скоєння дорожньо-транспортної пригоди він з'явився до рідні потерпілих, попросив у них вибачення, а крім того, ще на стадії досудового розслідування майже повністю відшкодував матеріальну шкоду. Крім того, на його думку судом обґрунтовано враховано й думку потерпілих, які в судовому засіданні заявили, що претензій до нього не мають, на суворій мірі покарання не наполягають. Крім того, він на даний час продовжує відшкодовувати заподіяну їм шкоду.
Вважає, що прокурор в своїй апеляції, обґрунтовуючи необхідність постановлення нового вироку, залишив поза увагою й дані про особу винного, а саме: що він раніше не судимий, хоча неофіційно але працює, на його утриманні знаходиться дружина та малолітня хвора дитина, що він має постійне місце проживання, характеризуюся лише позитивно.
Потерпіла ОСОБА_4 у вищевказаних запереченнях також посилаючись на те, що вирок місцевого суду, на її думку, є справедливим та достатнім, оскільки засуджений попросив вибачення в неї та її сім'ї, сплатив матеріальну шкоду, обіцяв в подальшому відшкодувати моральну шкоду, просить залишити апеляції прокурора без задоволення, а вирок суду без зміни.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, прокурора, яка підтримала доводи апеляції з вищенаведених підстав, пояснення засудженого, його захисника, потерпілих, їх виступ в судових дебатах та звернення засудженого з останнім словом, за змістом яких засуджений, його захисник, та потерпілі заперечували проти задоволення апеляції прокурора, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляції, колегія дійшла висновку про те, що апеляція прокурора підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, внаслідок чого настала смерть потерпілого ОСОБА_10 та були заподіяні тяжкі тілесні ушкодження потерпілому ОСОБА_11, ґрунтується на перевірених в судовому засіданні доказах, зміст яких наведений у вироку. Дії ОСОБА_1 при цьому правильно кваліфіковані за ч.2 ст.286 КК України.
Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, суд обґрунтовуючи свої висновки щодо кваліфікації дій ОСОБА_1 в мотивувальній частині вироку зазначив про доведеність винуватості ОСОБА_1 не тільки у порушенні правил безпеки дорожнього руху, а й в порушенні правил експлуатації транспортного засобу, хоча такого обвинувачення ОСОБА_1 не пред'являлось. Тому ці посилання, як обґрунтовано зазначено в апеляції прокурора, підлягають, виключенню з вироку.
Що ж стосується призначеного засудженому покарання, то за змістом положень ст. 65 КК України, при призначенні покарання необхідно враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Згідно зі ст. 75 КК України, якщо суд при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від його відбування з випробуванням.
Як вбачається з матеріалів справи, суд першої інстанції, постановляючи вирок щодо ОСОБА_1 в повній мірі дотримався цих вимог закону.
Зокрема, зміст мотивувальної частини вироку свідчить про те, що суд першої інстанції при призначенні покарання ОСОБА_1 прийняв до уваги те, що він до кримінальної відповідальності притягується вперше, до того ж за злочин, вчинений з необережності, є особою молодого віку, за місцем реєстрації та місцем попередньої роботи характеризується позитивно, має на утриманні неповнолітню дитину, що вину свою він частково визнав, вибачився перед потерпілими, частково відшкодував збитки потерпілій ОСОБА_4 в сумі 8800 грн., а також думку потерпілих, які не наполягали на призначенні ОСОБА_1 суворого покарання, з огляду на що, на думку колегії суддів, дійшов цілком обґрунтованого висновку про можливість звільнення засудженого від відбування основного покарання з випробуванням на підставі положень, передбачених ст.ст.75, 76 КК України.
Вищенаведеними обставинами, які підтверджуються матеріалами справи, дослідженими судом першої інстанції, спростовуються твердження апеляції прокурора про відсутність у даному випадку щирого каяття, визнання засудженим своєї провини та виявлення жалю з приводу вчиненого, та про неспівмірність завданої злочином моральної шкоди мірі призначеного засудженому покарання.
Що ж стосується посилань прокурора на те, що згідно вироку суду відсутня хоча б одна обставина, яка б пом'якшувала покарання засудженому, то зазначене посилання з мотивувальної частини вироку в порядку ст.365 КПК України підлягає виключенню, оскільки зазначене твердження спростовуються сукупністю тих даних, які наведені самим судом у мотивувальній частині ухвали в якості підстав для застосування до засудженого положень ст.75 КК України.
Враховуючи наведене, та з огляду на те, що з документів, наданих суду апеляційної інстанції, вбачається що ОСОБА_1 продовжує відшкодовувати потерпілій ОСОБА_4 заподіяну злочином шкоду, а з пояснень та виступів у судових дебатах потерпілих ОСОБА_11 та ОСОБА_4, що вони заперечують проти призначення засудженому більш суворого покарання, доводи апеляції прокурора про м'якість призначеного засудженому покарання та необґрунтованість вироку суду першої інстанції в цій частині, колегія суддів вважає безпідставними і приходить до висновку, що призначене судом першої інстанції покарання є законним, справедливим та таким, що сприятиме перевихованню засудженого та попередженню нових злочинів.
Тому підстав для постановлення нового вироку щодо засудженого з мотивів необхідності призначення йому більш суворого покарання, на чому наполягає прокурор в апеляції, не вбачає.
На підставі вищенаведеного, керуючись ст.ст.365, 366 КПК України, колегія суддів,
у х в а л и л а :
апеляцію прокурора, який брав участь в розгляді справи в суді першої інстанції, частково задовольнити.
Виключити з мотивувальної частини вироку Коростишівського районного суду Житомирської області від 23 липня 2012 року щодо ОСОБА_1 посилання на доведеність винуватості ОСОБА_1 у порушення правил експлуатації транспорту, а в порядку ст.365 КПК України й посилання на відсутність обставин, які пом'якшують покарання підсудному.
В решті цей ж вирок залишити без зміни.
Судді