Донецький окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 вересня 2012 р. Справа № 2а/0570/7188/2012

час прийняття постанови «18» година «10» хвилин

Донецький окружний адміністративний суд в складі:

Головуючого судді Голуб В.А.,

Судді Лазарєва В.В.,

Судді Крилової М.М.,

при секретарі Пітель В.М.,

за участю:

позивача не з'явився,

представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача 1 Віціна О.О.,

представника відповідача 2 Смєховича Д.В.,

третьої особи не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду за адресою: м. Донецьк-52, вул. 50-ї Гвардійської дивізії, 17, адміністративну справу за позовом ОСОБА_4 до Міністерства внутрішніх справ України, Управління Міністерства внутрішніх справ України на Донецькій залізниці, третя особа ОСОБА_7 про визнання незаконним та скасування наказу Міністерства внутрішніх справ України № 291 о/с від 05.04.2012 року, визнання незаконним та скасування наказу Управління Міністерства внутрішніх справ України на Донецькій залізниці № 153 о/с від 10.04.2012 року, поновлення на посаді, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, зобов'язання надати чергову відпустку, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_4 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Міністерства внутрішніх справ України, Управління Міністерства внутрішніх справ України на Донецькій залізниці про визнання незаконним та скасування наказу Міністерства внутрішніх справ України № 291 о/с від 05.04.2012 року, визнання незаконним та скасування наказу Управління Міністерства внутрішніх справ України на Донецькій залізниці № 153 о/с від 10.04.2012 року, поновлення на посаді, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, зобов'язання надати чергову відпустку.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 27.08.2012 року за клопотанням представника відповідача Управління Міністерства внутрішніх справ України на Донецькій залізниці до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів залучено ОСОБА_7.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що 10.05.2011 року наказом МВС України № 584 о/с його було призначено на посаду начальника УМВС України на Донецькій залізниці.

З 13 січня 2012 року по 12 травня 2012 року (з перервами) позивач хворів, зокрема, перебував у стані тимчасової непрацездатності із оформленням лікарняних листів у періоди: з 13 по 31 січня, з 1 по 3 лютого, з 6 по 9 березня, з 12 березня по 10 квітня, з 11 квітня по 1 травня, з 6 по 12 травня 2012 року.

В травні 2012 року позивач (випадково, від сторонніх осіб, під час перебування на лікарняному листі) дізнався, що в квітні місяці поточного року його звільнено з органів внутрішніх справ. Рапорт про своє звільнення він не писав.

Офіційних повідомлень про звільнення із МВС України та від Управління МВС України на Донецькій залізниці він на свою адресу за місцем реєстрації: АДРЕСА_1, ні за адресою в АДРЕСА_2, не отримував, хоча ці адреси посадовим особам МВС та УМВС України на Донецькій залізниці були відомі. Крім цього, водій ОСОБА_8 працював і продовжує працювати на посаді водія в Управлінні МВС України на Донецькій залізниці.

Як зазначає позивач, 17.05.2012 року йому через водія ОСОБА_8 відділом кадрового забезпечення Управління МВС України на Донецькій залізниці було надано: а) витяг з послужного списку за № 5/3808 від 17.05.2012 року; б) трудову книжку; в) військовий квиток НОМЕР_1; в) копію наказу МВС України № 291 о/с від 05.04.2012 року, яку належним чином не засвідчено (відсутні дата, підпис, посада та прізвище особи, яка засвідчила копію); г) копію наказу Управління МВС України на Донецькій залізниці № 153 о/с від 10.04.2012 року, в якій відсутня дата засвідчення копії.

За викладених обставин тільки 17.05.2012 року позивач офіційно дізнався, що 05.04.2012 року наказом МВС України за № 291 о/с його звільнено зі служби в органах внутрішніх справ у відставку за віком за пп. «а» п. 65 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України зі зняттям з військового обліку, а 10.04.2012 року наказом УМВС України на Донецькій залізниці № 153 о/с оголошено наказ МВС України від 05.04.2012 року за № 291 о/с. Крім того, у наказі № 153 о/с від 10.04.2012 року зазначається, що ОСОБА_4 звільнено зі служби в органах внутрішніх справ не з 05.04.2012 року, а з 10.04.2012 року, і саме з цієї дати перераховано вислугу років служби в календарному та пільговому обчисленнях; тобто наказ № 153 о/с від 10.04.2012 року суперечить змісту наказу № 291 о/с від 05.04.2012 року.

Позивач вказує, що відповідно до ч. 1 ст. 3 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій, незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності.

Відповідно до ч. 3 ст.40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого органу в період його тимчасової непрацездатності, а також в період перебування у відпустці.

Позивач зазначає, що в період з 13.01.2012 року по 12.05.2012 року, в тому числі у дні видання оскаржуваних наказів, а саме 05.04.2012 року та 10.04.2012 року, він перебував у стані тимчасової непрацездатності, що підтверджується відповідними медичними документами.

Як зазначає, про його стан тимчасової непрацездатності у зв'язку із захворюванням та про перебування на лікарняних листах було відомо МВС України та УМВС України на Донецькій залізниці.

Приймаючи до уваги, що він був працівником органів внутрішніх справ і проходив службу на підставі Закону України «Про міліцію», а також на підставі Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, Дисциплінарного Статуту органів внутрішніх справ УРСР, позивач вважає, що при вирішенні цього спору необхідно керуватися нормами спеціального Закону України «Про міліцію» та відповідного спеціального законодавства, а в частині, що ними не врегульовано, - також і загальним законом - КЗпП України.

Таким чином, на думку позивача, оскільки на порушення ч. 3 ст. 40 КЗпП України він був звільнений за ініціативою власника під час перебування у стані тимчасової непрацездатності, були порушені норми закону, що призвело до порушення його трудових прав, які повинні бути відновлені.

Відповідно до ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Крім того, відповідно до вимог п. 24 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, у разі незаконного звільнення або переведення на іншу роботу особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній роботі (посаді).

Під час розгляду справи представник позивача надав додаткові письмові пояснення, в яких зазначив, що працівники фінансового забезпечення УМВС України на Донецькій залізниці з січня 2012 року по квітень 2012 року добросовісно виплачували позивачу заробітну плату. Коли позивач знаходився на лікарняних для зазначених осіб не никало перешкод та труднощів зв'язуватись з позивачем для передачі зарплати під розпис у відомості. Представник позивача звертає увагу суду, що свою заробітну плату позивач отримував не на картковий рахунок, а особисто розписувався у з/п відомості при отриманні грошей. А тому для працівників фінансового відділу МВС України на Донецькій залізниці не виникло перешкод своєчасно направляти позивачу його зарплатню з з/п відомістю під розпис.

Як зазначає позивач, викладені позовні вимоги взаємопов'язані та виникають у зв'язку з прийняттям відповідачами незаконних та протиправних наказів про звільнення позивача, який перебував на лікуванні.

Тому позивач просить суд відповідно до заяви про уточнення позовних вимог:

1. Визнати незаконним та скасувати наказ Міністерства внутрішніх справ України № 291 о/с від 05.04.2012 року.

2. Визнати незаконним та скасувати наказ Міністерства внутрішніх справ України на Донецькій залізниці № 153 о/с від 10.04.2012 року.

3. Поновити ОСОБА_4 на службі в органах внутрішніх справ України на посаді начальника Управління Міністерства внутрішніх справ України на Донецькій залізниці з 11.04.2012 року та зобов'язати Міністерство внутрішніх справ України видати відповідний наказ.

4. Стягнути з Управління Міністерства внутрішніх справ України на Донецькій залізниці на користь позивача за час вимушеного прогулу з 11.04.2012 року по день поновлення наказом Міністерства внутрішніх справ України на посаді начальника Управління Міністерства внутрішніх справ України на Донецькій залізниці та зобов'язати виплатити заробітну плату (основну і додаткову) із всіма надбавками, які існували додати незаконного звільнення позивача.

5. Зобов'язати Міністерство внутрішніх справ України надати ОСОБА_4 основну відпустку, яка не була використана у червні 2012 року згідно графіку від 30.11.2011 року.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, надав пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві.

Представник відповідача Міністерства внутрішніх справ України (далі - представник відповідача 1) в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, надав заперечення на позовну заяву, в яких зазначено наступне.

ОСОБА_4 проходив службу в органах внутрішніх справ з серпня 1980 року. З 10.05.2011 року займав посаду начальника УМВС України на Донецькій залізниці, мав спеціальне звання генерал-майор міліції й належав до осіб вищого начальницького складу.

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про міліцію» порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затвердженим Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 7 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 № 114 (з подальшими змінами) (далі - Положення) передбачено, що особи середнього, старшого і вищого начальницького складу залежно від присвоєних їм спеціальних звань перебувають на службі в органах внутрішніх справ до такого віку: генерал-майори міліції, генерал-майори внутрішньої служби, генерал-лейтенанти міліції, генерал-лейтенанти внутрішньої служби - 55 років. Відповідно до п. 8 Положення особи середнього, старшого і вищого начальницького складу, які досягли встановленого для них п. 7 цього Положення віку, підлягають звільненню в запас з постановкою на військовий облік або у відставку.

При необхідності на службі в органах внутрішніх справ можуть бути залишені на строк до п'яти років: генерал-майори міліції, генерал-майори внутрішньої служби, генерал-лейтенанти міліції, генерал-лейтенанти внутрішньої служби - Міністром внутрішніх справ.

У виняткових випадках особам середнього, старшого або вищого начальницького складу строк служби в органах внутрішніх справ може бути продовжено, з урахуванням стану здоров'я, в такому ж порядку повторно до 5 років, а окремим із них, які мають вчену ступінь або вчене звання, - до 10 років.

Особи середнього, старшого і вищого начальницького складу, залишені на службі в органах внутрішніх справ понад граничний вік перебування на службі, можуть бути звільнені в запас Збройних Сил або у відставку до закінчення строку, на який вони були залишені на службі.

1 січня 2010 року ОСОБА_4 досяг граничного віку перебування на службі, передбаченого п. 7, 8 Положення, - 55 років.

Як стверджує представник відповідача 1, після досягнення граничного віку перебування на службі, до керівництва Міністерства з рапортами про продовження строку служби позивач не звертався.

Оскільки з початку 2012 року позивач фактично не виконував службові обов'язки, не виходив на службу, ігнорував прохання посадових осіб прибути до Міністерства, на підставі п. 7, 8 Положення прийнято рішення звільнити ОСОБА_4. з органів внутрішніх справ за п. 65 «а» (за віком у відставку зі зняттям з військового обліку) Положення про проходження служби, яке реалізовано наказом МВС України від 05.04.2012 № 291 о/с. Даний наказ було направлено до УМВС України на Донецькій залізниці для виконання.

Про звільнення з ОВС позивача також було своєчасно поінформовано посадовими особами Міністерства та УМВС України на Донецькій залізниці рекомендованими листами.

Представник відповідача 1 звертає увагу суду на те, що при звільненні з органів внутрішніх справ згідно з Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» ОСОБА_4. має право на призначення пенсії за вислугою років та виплату одноразової грошової допомоги.

Посилання позивача у адміністративному позові на норми КЗпП України, на думку представника відповідача 1, не є правомірним, оскільки норми цього матеріального закону на працівників міліції, які проходять службу в органах внутрішніх справ, не поширюється.

Відповідно до ст. 18 Закону України "Про міліцію" порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затверджених Кабінетом Міністрів України.

На сьогоднішній день, як і на момент виникнення спірних правовідносин, порядок проходження служби в органах внутрішніх справ, в тому числі підстави та умови звільнення з органів внутрішніх справ, визначені Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ Української PCP, затвердженим постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 року № 114.

Саме тому норми матеріального права, закріплені КЗпП України, на осіб начальницького складу органів внутрішніх справ, до яких відноситься і позивач, не поширюються.

Представник відповідача 1 вважає безпідставною вимогу позивача про зобов'язання виплатити грошове забезпечення за час вимушеного прогулу, оскільки його звільнення проведено відповідно до вимог чинного законодавства.

Щодо вимоги позивача про надання чергової відпустки за 2012 рік, представник відповідача 1 зазначив наступне.

Відповідно до абз. 1 п. 56 Положення особам середнього, старшого і вищого начальницького складу, звільненим із органів внутрішніх справ за віком, через хворобу, обмежений стан здоров'я чи скорочення штатів, у році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої визначається відповідно до п. 51 цього Положення.

З вищевказаного вбачається, що при звільненні працівника міліції за віком йому надається відпустка лише за його бажанням, тобто для цього потрібне його особисте волевиявлення (написання рапорту та подання його керівництву Міністерства на розгляд для прийняття відповідного рішення). Грошова компенсація за невикористану відпустку при звільненні з ОВС за віком законодавством не передбачена. Зазначене свідчить про відсутність правових підстав для надання ОСОБА_4 чергової відпустки за 2012 рік перед звільненням з ОВС за віком.

Враховуючи наведене, представник відповідача 1 просив суд у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Представник відповідача Управління Міністерства внутрішніх справ України на Донецькій залізниці (далі - представник відповідача 2) позовні вимоги не визнав, надав письмові заперечення на позовну заяву, в яких зазначено наступне.

ОСОБА_4 наказом Міністра внутрішніх справ України «По особовому складу» від 10.05.2011 року № 584 о/с був призначений на посаду начальника Управління МВС України на Донецькій залізниці.

09.04.2012 року на адресу Управління поштою надійшов витяг з наказу Міністра внутрішніх справ України «По особовому складу» від 05.04.2012 року № 291 о/с, яким відповідно до п. 7, 8 Положення звільнено з органів внутрішніх справ у відставку (зі зняттям з військового обліку) за п. 65 «а» (за віком) генерал-майора міліції ОСОБА_4 (М-928825), начальника Управління МВС України на Донецькій залізниці.

Оскільки витяг з наказу надійшов на адресу Управління тільки 09.04.2012 року, а дата розрахунку вислуги років у календарному та у пільговому обчисленні була вказана 30.03.2012 року і не були зазначені: вислуга років для виплати одноразової грошової допомоги при звільненні та відомості щодо використання відпустки за 2012 рік, Управлінням було видано 10.04.2012 року наказ № 153 о/с, в якому у першому пункті був оголошений вищевказаний наказ, а у другому пункті зазначені відомості про дату звільнення, щодо використання відпустки, вислугу років для виплати одноразової грошової допомоги при звільненні, а також наведена підстава видання наказу.

Представник відповідача 2 вважає, що наказ Управління «По особовому складу» від 10.04.2012 року № 153 о/с видано у відповідності до вимог чинного законодавства та є таким, що не підлягає скасуванню, оскільки він не суперечить жодному нормативно-правовому акту, який регулює предмет спору.

Вже після видання Управлінням наведеного наказу та надходження особової справи із трудовою книжкою позивача, йому за місцем його реєстрації та мешкання (АДРЕСА_1) 10.04.2012 року було надіслано рекомендованого листа, у якому повідомлялось про його звільнення з ОВС та прохання прибути до відділу кадрового забезпечення Управління для отримання трудової книжки, військового квитка та оформлення пенсії по лінії МВС України.

Однак, цей лист 17.05.2012 року повернувся на адресу Управління у зв'язку із закінченням терміну зберігання, через що Управлінням 17.05.2012 року знову було надіслано листа із таким же змістом, але вже на іншу адресу (АДРЕСА_4).

Після цього позивачу через працівника Управління (водія ОСОБА_8) були передані: витяг з послужного списку його особової справи, трудову книжку на його ім'я, військовий квиток, копію витягу з наказу МВС України від 05.04.2012 № 291о/с, копію наказу Управління від 10.04.2012 № 153о/с.

Однак, Позивач повернув їх Управлінню для виправлення помилок, що й було зроблено. Після чого зазначені документи були знов йому передані через ОСОБА_8

Представник відповідача 2 вказує, що у своїй позовній заяві позивач зазначає, що обидві зазначені ним адреси (АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2) відомі Управлінню.

Однак, Управлінню відома тільки одна адреса за місцем реєстрації позивача (АДРЕСА_1), оскільки вона міститься у послужному списку його особової справи та у копії паспорту, який також знаходиться у особовій справи.

Також позивач зазначає, що про його стан тимчасової непрацездатності, у зв'язку із захворюванням, та про перебування на лікуванні було відомо Управлінню.

Представник відповідача 2 стверджує, що Управлінню не було відомо про наведені обставини, оскільки ані листків про тимчасову непрацездатність, ані довідок про лікування, копії яких додані до позовної заяви, ані іншої інформації про лікування позивача на адресу Управління не надходило.

На підставі викладеного, представник відповідача 2 просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Третя особа ОСОБА_7 у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце судового засідання повідомлений належним чином. Тому колегія суддів вважає за можливе розглянути справу у відсутність третьої особи.

Заслухавши пояснення представника позивача, представників відповідачів, дослідивши матеріали справи, колегія суддів встановила наступне.

Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 10.05.2011 року № 584 о/с призначено генерал-майора міліції ОСОБА_4 начальником Управління МВС України на Донецькій залізниці, звільнивши його з посади радника Міністра відділу радників Міністра Служби Міністра (а.с.94).

Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 05.04.2012 року № 291 о/с відповідно до п. 7, 8 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ звільнено з органів внутрішніх справ у відставку (зі зняттям з військового обліку) за п. 65 «а» (за віком) генерал-майора міліції ОСОБА_4, начальника Управління МВС України на Донецькій залізниці (а.с.73). Вказаний наказ реалізовано наказом Управління МВС України на Донецькій залізниці від 10.04.2012 року № 153 о/с, відповідно до п. 1 якого оголошено наказ МВС України від 05.04.2012 року № 291 о/с, а у п. 2 якого вказано, що позивача вважати таким, що звільнений зі служби в органах внутрішніх справ з 10.04.2012 року; відпустку за 2012 рік не використав; вислуга років в органах внутрішніх справ на 10.04.2012 року в календарному обчисленні складає 35 років 01 місяць 07 днів, у пільговому обчисленні - 46 років 07 місяців 24 дня, для виплати одноразової грошової допомоги при звільненні - 35 років 01 місяць 07 днів (а.с.101).

Отже, як вбачається з матеріалів справи позивач перебував на службі в органах внутрішніх справ, мав спеціальне звання генерал-майора міліції та належав до осіб вищого начальницького складу.

Правовідносини, пов'язані з проходженням та звільненням з публічної служби ОВС, регулюються законодавством у сфері проходження служби, а саме Законом України «Про міліцію», Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 року № 114, Дисциплінарним статутом органів внутрішніх справ та іншими.

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про міліцію» порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затвердженим Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 7 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 року № 114 (далі - Положення) передбачено, що особи середнього, старшого і вищого начальницького складу залежно від присвоєних їм спеціальних звань, перебувають на службі в органах внутрішніх справ до такого віку: генерал-майори міліції, генерал-майори внутрішньої служби, генерал-лейтенанти міліції та генерал-лейтенанти внутрішньої служби - до 55 років. Особи середнього, старшого і вищого начальницького складу, які досягли встановленого для них п. 7 цього Положення віку, підлягають звільненню в запас з постановкою на військовий облік або у відставку (п. 8 Положення). При необхідності на службі в органах внутрішніх справ можуть бути залишені на строк до п'яти років: генерал-майори міліції, генерал-майори внутрішньої служби, генерал-лейтенанти міліції, генерал-лейтенанти внутрішньої служби - Міністром внутрішніх справ. У виняткових випадках особам середнього, старшого або вищого начальницького складу строк служби в органах внутрішніх справ може бути продовжено, з урахуванням стану здоров'я, в такому ж порядку повторно до 5 років, а окремим із них, які мають вчену ступінь або вчене звання, - до 10 років.

Особи середнього, старшого і вищого начальницького складу, залишені на службі в органах внутрішніх справ понад граничний вік перебування на службі, можуть бути звільнені в запас Збройних Сил СРСР або у відставку до закінчення строку, на який вони були залишені на службі.

З вищевикладеного вбачається, що залишення позивача на службі органах внутрішніх справ понад граничний вік перебування на службі є правом, а не обов'язком Міністра внутрішніх справ України.

У судовому засіданні колегією суддів встановлено, що позивач 01.01.2010 року досяг граничного віку перебування на службі, передбаченого п. 7, 8 Положення - 55 років (а.с. 20). Після досягнення граничного віку перебування на службі позивач до керівництва Міністерства внутрішніх справ України з рапортом про продовження строку служби не звертався.

Позивач у позовній заяві зазначив, що оскільки у порушення ч. 3 ст. 40 КЗпП України він був звільнений за ініціативою власника під час перебування у стані тимчасової непрацездатності, при його звільненні були порушені норми закону, що призвело до порушення його трудових прав, які повинні бути відновлені.

Однак колегія суддів з вказаною позицією позивача не погоджується, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 3 ст. 40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за п. 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.

Колегія суддів вважає, що оскільки звільнення позивача відбулось у зв'язку з досягненням ним граничного віку перебування на службі, що прямо передбачено чинним законодавством, вказане звільнення по суті не є звільненням працівника з ініціативи власника, як це передбачено ч. 3 ст. 40 КЗпП України. Тому вимоги вказаної норми закону на дані правовідносини не розповсюджуються.

Крім того, відповідно до листа заступника начальника Департаменту кадрового забезпечення МВС України від 07.07.2012 року № 6/1/1-3922 (а.с.74) та довідки начальника ВКЗ УМВС України на Донецькій залізниці від 06.07.2012 року (а.с.75), до відповідачів листки звільнення від службових обов'язків через тимчасову непрацездатність генерал-майора міліції ОСОБА_4 з початку 2012 року до часу подання позову, не надходили. Відповідно до інформаційної довідки заступника начальника УМЗР МВС України від 20.03.2012 року з 10.03.2012 року позивач виписаний до праці, та з 10.03.2012 року в закладах охорони здоров'я системи МВС останній на лікуванні не перебуває (а.с.82).

Як вбачається з матеріалів справи, до дати видання спірних наказів про звільнення позивача неодноразово запрошувалось до МВС України для надання пояснень щодо відсутності документів, які підтверджують законність його тривалого невиходу на службу, проте останній до МВС України не прибув та про причини неможливості прибуття керівництво Міністерства не повідомив. Наведене підтверджується листами МВС України за підписом першого заступника Міністра Черних С.П. від 29.02.2012 року № 2816/Чн, № 2817/Чн та заступника Міністра - керівника апарату Лекаря С.І. від 16.03.2012 року № 3773/Лк, № 3774/Лк (а.с.76-79). Вказані запрошення з повідомленням про вручення поштового відправлення надсилались відповідачем 1 відразу на дві адреси: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_4.

У судовому засіданні колегією суддів було витребувано у представника позивача письмові докази на підтвердження доводу позивача, наведеного у позовній заяві стосовно того, що про стан його тимчасової непрацездатності у зв'язку із захворюванням та про перебування на лікарняних листах було відомо відповідачам. Однак представником позивача жодного письмового доказу на підтвердження наведеного суду надано не було.

Отже, на момент видання відповідачами спірних наказів про звільнення позивача з органів внутрішніх справ, відомостей про перебування останнього на лікарняному відповідачі не мали.

Крім того, будь-яких обмежень щодо звільнення працівника міліції з органів внутрішніх справ у відставку за віком під час знаходження останнього на лікарняному чинним законодавством, що регламентує діяльність органів внутрішніх справ, не передбачено.

Враховуючи наведене, наказ Міністерства внутрішніх справ України № 291 о/с від 05.04.2012 року та наказ Міністерства внутрішніх справ України на Донецькій залізниці № 153 о/с від 10.04.2012 року є законними, а отже, вимоги позивача про визнання їх незаконними та скасування, а також поновлення на службі в органах внутрішніх справ України на посаді начальника Управління МВС України на Донецькій залізниці та стягнення з відповідача 2 грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, задоволенню не підлягають.

Щодо вимоги про зобов'язання відповідача 1 надати позивачу основну відпустку, яка не була використана у червні 2012 року згідно графіку від 30.11.2011 року, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до абз. 1 п. 56 Положення особам середнього, старшого і вищого начальницького складу, звільненим із органів внутрішніх справ за віком, через хворобу, обмежений стан здоров'я чи скорочення штатів, у році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої визначається відповідно до п. 51 цього Положення.

Згідно з абз. 2 п. 56 Положення особам рядового і начальницького складу (крім осіб, указаних в абз. 1 цього пункту), які звільняються з органів внутрішніх справ, за невикористану в році звільнення відпустку виплачується грошова компенсація відповідно до законодавства.

З вищевказаного вбачається, що при звільненні працівника міліції за віком йому надається відпустка лише за його бажанням, тобто для цього потрібне його особисте волевиявлення (написання рапорту та подання його керівництву Міністерства на розгляд для прийняття відповідного рішення). Грошова компенсація за невикористану відпустку при звільненні з ОВС за віком законодавством не передбачена.

Як вбачається із витягу графіку надання відпусток начальникам ГУМВС, УМВС України, Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві, Севастополі та на залізницях у 2012 році (а.с.84), основна частина відпустки позивача була за планова на червень 2012 року, а додаткова - на листопад 2012 року.

У судовому засіданні встановлено, що позивач із рапортом про надання йому основної чи додаткової відпустки в інший період, ніж це передбачено графіком надання відпусток, до керівництва Міністерства не звертався.

З огляду на наведене, правові підстави для надання позивачу чергової відпустки за 2012 рік перед звільненням з ОВС за віком, у відповідачів були відсутні. Тому позовна вимога в цій частині також задоволенню не підлягає.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди відповідно до вимог ч. 3 ст. 2 КАС України перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Згідно із ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд вважає, що у даній справі відповідачами доведено законність прийнятих ними рішень, тому суд відмовляє у задоволенні позову у повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110-111, 121, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_4 до Міністерства внутрішніх справ України, Управління Міністерства внутрішніх справ України на Донецькій залізниці, третя особа ОСОБА_7 про визнання незаконним та скасування наказу Міністерства внутрішніх справ України № 291 о/с від 05.04.2012 року, визнання незаконним та скасування наказу Управління Міністерства внутрішніх справ України на Донецькій залізниці № 153 о/с від 10.04.2012 року, поновлення на посаді, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, зобов'язання надати чергову відпустку, - відмовити у повному обсязі.

Постанова прийнята у нарадчій кімнаті та проголошена її вступна та резолютивна частина у судовому засіданні 12 вересня 2012 року. Постанова виготовлена у повному обсязі 17 вересня 2012 року.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого КАС України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Головуючий суддя Голуб В. А.

Судді Лазарєв В.В. Крилова М.М.