Справа № 2-34/11

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

14 вересня 2012 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді: Кравець Д.І.,

при секретарі: Костюковій М.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Шевченківського районного суду міста Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до держави України в особі: Міністерства внутрішніх справ України, державних виконавців Лисенко Людмили Дмитрівни, Жданова Марата Георгійовича; Державної казначейської служби України; Головного управління Державної казначейської служби України в м. Києві; ОСОБА_4; Комунального підприємства «Сервісно-розрахунковий центр Шевченківського району»; Комунального підприємства «Господар»; Головного управління юстиції у м. Києві; Київської міської ради про захист прав власників, стягнення збитків і компенсацію завданої моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

Позивачі звернулися до суду з даним позовом про захист прав власників, стягнення збитків і компенсацію завданої моральної шкоди.

Під час розгляду справи в суді позивачі неодноразово уточнювали зміст позовних вимог та згідно останніх уточнень (а.с. 97-100 т. 4) просили:

-стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 600 грн. 00 коп. в якості відшкодування майнової шкоди, а також на користь ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 по 60 000 грн. 00 коп. кожному в якості відшкодування моральної шкоди;

-стягнути з держави на користь ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 по 15 000 грн. 00 коп. кожному в якості відшкодування моральної шкоди, завданої посадовими особами правоохоронного органу, шляхом безспірного списання органом державної казначейської служби зазначеної суми з відповідного рахунку, а також по 15 000 грн. 00 коп. кожному в якості відшкодування моральної шкоди, завданої посадовими особами органу державної виконавчої служби, шляхом безспірного списання органом державної казначейської служби зазначеної суми з відповідного рахунку;

-стягнути з місцевого бюджету на користь ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 по 30 000 грн. 00 коп. кожному в якості відшкодування моральної шкоди, завданої органом місцевої влади, шляхом безспірного списання органом державної казначейської служби зазначеної суми з відповідного рахунку;

-стягнути з Комунального підприємства «Господар»на користь ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 по 15 000 грн. 00 коп. кожному в якості відшкодування моральної шкоди, завданої начальником ЖЕК-224 КП «Господар»;

-стягнути з Комунального підприємства «Сервісно-розрахунковий центр Шевченківського району»на користь ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 по 15 000 грн. 00 коп. кожному в якості відшкодування моральної шкоди.

Свої вимоги позивачі обґрунтовують тим, що 28 вересня 2003 року відбулось залиття їх квартири АДРЕСА_1 з безпосередньо вищерозташованої квартири НОМЕР_1 (надалі -квартира НОМЕР_1). Вказана квартира НОМЕР_1 за розмірами є аналогічною їх квартирі НОМЕР_2, із загальною площею 48,0 кв.м з урахуванням ? від 3,6 кв.м, що приховувались відповідачами від позивачів та суду.

Згідно даних Бюро технічної інвентаризації м. Києва квартира НОМЕР_1 зареєстрована на праві спільної власності в рівних долях за ОСОБА_4 і ОСОБА_5, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1. Після смерті останньої, згідно матеріалів спадкової справи № 533 Першої Державної нотаріальної контори м. Києва, станом на червень місяць 2006 року свідоцтво про право на спадщину ОСОБА_4 не видавалося.

Однак, згідно Свідоцтва про право на спадщину № 22-5377, виданого 05 листопада 1998 року Першою Київською державною нотаріальною конторою, і зареєстрованого в Бюро технічної інвентаризації м. Києва 27 січня 1999 року за №869/3334, ОСОБА_4 є власником лише 1/2 частини від «40,0 кв.м, в тому числі жилою -26,5 кв.м»квартири НОМЕР_1 після померлої 28 липня 1997 року ОСОБА_6 (колишньої співвласниці ОСОБА_5).

У зв'язку з цим позивачі вказують, що місця загального користування площею 8 кв.м в квартирі НОМЕР_1 у 1996 році неприватизовані ОСОБА_6 і ОСОБА_5

Відтак, у ОСОБА_4 згідно вищевказаного відсутнє право розпоряджатися всією площею квартири НОМЕР_1.

При цьому, згідно Акту про залиття, затвердженого 29 вересня 2003 року начальником ЖЕК-1004 КП УЖГ у Шевченківському районі, залиття відбулось по вині мешканця внаслідок недбалого користування ванною, що свідчить про здавання квартири в найм (оренду) в порушення ухвали Шевченківського районного суду міста Києва від 07 жовтня 2004 року, згідно якої накладено арешт на квартиру НОМЕР_1, а також заборонено ОСОБА_4 міняти, продавати, дарувати та здавати в оренду квартиру НОМЕР_1, виконання якої доручено в частині заборони проводити певні дії Відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції м. Києва.

Так, 02 листопада 2004 року державний виконавець Відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції м. Києва Лисенко Л.Д. постановою відкрила виконавче провадження з виконання ухвали Шевченківського районного суду міста Києва від 07 жовтня 2004 року і встановила ОСОБА_4 добровільно виконати ухвалу в 7-денний строк з моменту одержання.

Одержавши 05 листопада 2005 року на особистому прийомі підтвердження факту проживання в квартирі НОМЕР_1 громадянки Росії ОСОБА_11, яка вселилися не у встановленому законом порядку, без відповідного письмового дозволу обох власників квартири НОМЕР_1, зареєстрованого в ЖЕК, державний виконавець винесла 22 грудня 2004 року постанову про закінчення виконавчого провадження у зв'язку з фактичним повним виконанням ухвали суду. Вказану постанову про закінчення провадження затвердив виконуючий на той час обов'язки начальника Відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції м. Києва ОСОБА_12

17 грудня 2005 року знову сталося залиття квартири НОМЕР_2 з вищерозташованої квартири НОМЕР_1, проте акт про залиття не видано позивачам до сих пір, незважаючи на те, що в той же день слюсар ЖЕК обстежив обидві квартири і позивачами подано заяви спочатку в ЖЕК, а 12 січня 2006 року в КП УЖГ про надання акту про залиття.

При цьому, КП УЖГ повідомило позивачів лише листом про те, що в квартирі проживає дружина та двоє дітей власника квартири ОСОБА_4, які не зареєстровані, у зв'язку з чим перекрити подачу водопостачання в квартиру неможливо. Також зазначило, що мешканцям квартира НОМЕР_1 направлено пропозицію добровільно усунути пошкодження в квартирі НОМЕР_2, які виникли внаслідок її залиття, або відшкодувати завдані збитки.

Відтак, у квартирі НОМЕР_1 з якої сталися залиття мешкала ОСОБА_11 з доньками у відсутність в квартирі її власників, правовстановлюючих документів на квартиру і дозволу на проживання в тій квартирі.

При цьому, на день залиття 28 вересня 2003 року ОСОБА_11 за заявою про дозвіл на проживання, поданою нібито ОСОБА_4, який з весни 2002 року утримується під вартою в СІЗО, була зареєстрована за адресою АДРЕСА_2. Так, в заяві про дозвіл на проживання є відмітка про встановлення 19 серпня 2003 року особи ОСОБА_4 безпосередньо на особистих прийомах у начальника ЖЕК-224 КП «Господар»ОСОБА_13 та інспектора Дарницького РУГУ МВС України за його паспортом серії НОМЕР_3, виданого 24 січня 1997 року Дарницьким РУГУ МВС України в м. Києві, який знаходився на той час при матеріалах кримінальної справи № 62-2222 в Генеральній прокуратурі України.

Окрім того, 16 жовтня 2006 року на лоджії квартири НОМЕР_1 сталася пожежа -загорівся один з пластикових ящиків для квітів, полум'я з грунтом та частинами пластикового ящика для квітів падало на лоджію позивачів, внаслідок чого там також виникла пожежа.

09 червня 2008 року знов сталося залиття квартири позивачів з квартири НОМЕР_1, обидві квартири обстежив в той же день слюсар КП ЖЕК «Ярославська», однак акту про залиття, незважаючи на подання позивачами заяв, до сих пір їм не видно.

У зв'язку з зазначеним, позивачі вважають, що органи МВС України і державні виконавці Відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції м. Києва Лисенко Л.Д. та ОСОБА_12 діяли в порушення ст. 19 Конституції України -не на підставі, не в межах та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Вказаними незаконними діями органів МВС України, державних виконавців Відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції м. Києва, а також інших відповідачів позивачам завдано моральну шкоду, яку вони оцінюють вартістю десятиразового санаторно-курортного лікування, та просять стягнути.

Крім того, вказують, що стан здоров'я ОСОБА_1 істотно погіршилося у зв'язку з проживанням в квартирі, на яку періодично здійснюється негативний вплив водою внаслідок залиттів, до якого додали ще пожежу, яку вчасно помітили і загасили. Внаслідок погіршення здоров'я ОСОБА_1 змушена була витратити кошти на ліки у сумі 600 грн. 00 коп., які позивачі просять стягнути з відповідача ОСОБА_4 в якості відшкодування матеріальної шкоди.

ОСОБА_2 як позивач та представник співпозивачів ОСОБА_1 та ОСОБА_3 у судовому засіданні позов підтримала та просила задовольнити.

Відповідачі у судові засідання не з'явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, про причини неявки суд не повідомила.

Разом з тим, враховуючи положення ч. 4 ст. 169 Цивільного процесуального кодексу України (надалі -ЦПК України), згідно яких у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів, судом постановлено ухвалу про розгляд справи за відсутності відповідачів.

Вислухавши пояснення ОСОБА_2 як позивача та представника інших співпозивачів, оцінивши зібрані по справі докази, судом встановлено наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Як вбачається з обставин викладених у позовній заяві, змісту позовних вимог та пояснень наданих ОСОБА_2 у судовому засіданні, позивачі звертаючись з даним позовом до суду, просять стягнути матеріальну та моральну шкоду, заподіяну позивачам протиправними діями відповідачів.

Положеннями ст. 15 Цивільного кодексу України (надалі -ЦК України) встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

При цьому, у відповідності з п.п. 8, 9 ч. 2 ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, а також відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Відповідно до положень ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право. На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо).

Положеннями ч. 1 ст. 1166 ЦК України регламентовано, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Однак, звертаючись до суду з позовом в частині стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 600 грн. 00 коп. в якості відшкодування майнової шкоди, позивачами не надано до суду належних та допустимих доказів, які б підтверджували вказаний розмір заподіяної ОСОБА_1 шкоди. Не встановлено наявності таких доказів і під час розгляду справи в суді.

Щодо позовних вимог в частині відшкодування позивачам моральної шкоди, слід зазначити наступне.

Згідно вимог, ч.ч. 1, 2 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Частиною 1 ст. 1167 ЦК України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Відповідно до вимог ст. 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Згідно положень ст. 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Разом з тим, згідно абзацу другого п. 5 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»№ 4 від 31 березня 1995 року обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

При цьому, однією з засад судочинства, регламентованих п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, є змагальність сторін та свобода в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно положень ст. 10 ЦПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Крім того, у відповідності до положень ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином, розглянувши справу в межах визначених позивачами предмету спору та підстав для задоволення позову, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилаються позивачі як на підставу для задоволення позову, зокрема щодо заподіяння відповідачами позивачам матеріальної та моральної шкоди, протиправності дій відповідачів та наявності причинного зв'язку між шкодою заподіяною позивачам і протиправними діяннями відповідачів, а також щодо вини останніх в її заподіянні, не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, оскільки не ґрунтуються на достатніх, належних та допустимих доказах, а вимоги про відшкодування відповідачами як моральної, так і матеріальної шкоди заподіяної позивачам не ґрунтуються на вимогах закону, суд прийшов до висновку, що у задоволенні позову слід відмовити.

Враховуючи викладене, на підставі ст.ст. 56, 129 Конституції України, ст.ст. 15, 16, 22, 23, 1166, 1167, 1173, 1174 ЦК України та керуючись ст.ст. 10, 11, 57-60, 64, 169, 179, 208, 209, 212-215, 218, 223, 294, 296 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до держави України в особі: Міністерства внутрішніх справ України, державних виконавців Лисенко Людмили Дмитрівни, Жданова Марата Георгійовича; Державної казначейської служби України; Головного управління Державної казначейської служби України в м. Києві; ОСОБА_4; Комунального підприємства «Сервісно-розрахунковий центр Шевченківського району»; Комунального підприємства «Господар»; Головного управління юстиції у м. Києві, Київської міської ради про захист прав власників, стягнення збитків і компенсацію завданої моральної шкоди -відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва через Шевченківський районний суд м. Києва шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасували, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

СУДДЯ: