К/С № К-20383/06
ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19.03.2008 р. м. Київ
Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:
головуючого судді Пилипчук Н.Г.
суддів Нечитайла О.М.
Голубєвої Г.К.
Маринчак Н.Є.
Сергейчука О.А.
при секретарі Ільченко О.М.
за участю представників
позивача: Діденко С.О.
відповідача: Кузьменка О.М., Ткачової І.Л.
розглянувши у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Свердловську
на постанову Господарського суду Луганської області від 23.01.2006 р.
та ухвалу Луганського апеляційного господарського суду від 04.04.2006 р.
у справі № 12/723н-ад
за позовом Спільного підприємства з іспанським інвестором "Інтерсплав"
до Державної податкової інспекції у м. Свердловську
про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень, -
ВСТАНОВИВ:
Постановою Господарського суду Луганської області від 23.01.2006 р., залишеною без змін ухвалою Луганського апеляційного господарського суду від 04.04.2006р., позов задоволено. Визнано протиправним та нечинним податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Свердловську від 09.11.2005 р. № 0000202344/0 про зменшення суми податкового відшкодування СП «Інтерсплав» на суму 4295395,91 грн. Стягнуто з Державного бюджету України на користь СП з іспанським інвестором «Інтерсплав» держмито в сумі 85,00 грн.
ДПІ у м. Свердловську подала касаційну скаргу, якою просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення у справі, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі. Посилається на порушення судами норм матеріального і процесуального права, неправильну правову оцінку обставин, що призвело до неправильного вирішення справи. Наголошує на тому, що відшкодуванню підлягають лише суми податку на додану вартість, які сплачені до бюджету. Контрагентами позивача суми податку на додану вартість не сплачені до бюджету, про що достеменно свідчать документи стосовно неподання підприємствами звітності та недекларування зобов’язань. Вважає, що суди попередніх інстанцій при вирішенні питання щодо правомірності відображення позивачем податкового кредиту в деклараціях за спірні періоди мали застосувати п. 1.8 ст.1, п.п. 7.4.1 п. 7.4 та п.п. 7.7.5 п. 7.7. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», які встановлюють прямий взаємозв’язок між сплатою, надходженням до бюджету податку на додану вартість та включення цих сум до податкового кредиту. Також посилається на порушення судами норм процесуального права, а саме: п. 3 ст. 159, п. 3 ч. 1 ст.163, п. 3 ч. 1 ст. 207 Кодексу адміністративного судочинства України.
СП з іспанським інвестором «Інтерсплав» у своїх письмових запереченнях на касаційну скаргу просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення – без змін, як законні та обґрунтовані, прийняті з дотриманням норм п.п. 7.7.1, 7.7.3 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ДПІ у м. Свердловську проведена додаткова невиїзна документальна перевірка щодо правомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість на підставі отриманих результатів зустрічних перевірок з контрагентами СП «Інтерсплав» за наданими деклараціями з податку на додану вартість за грудень 2004 року, січень – травень 2005 року та складено акт від 31.10.2005 р. № 401/23-30/05827201.
Податковим повідомленням-рішенням ДПІ у м. Свердловську від 09.11.2005р. №0000202344/0 зменшено суми бюджетного відшкодування СП «Інтерсплав» за деклараціями з податку на додану вартість за періоди: за грудень 2004 року, січень – травень 2005 року на загальну суму 4295395,91 грн.
Підставою для зменшення суми бюджетного відшкодування стало те, що за результатами зустрічних перевірок по ланцюгам постачання СП «Інтерсплав» встановлені підприємства, якими не сплачені податкові зобов’язання з податку на додану вартість до Державного бюджету України.
У грудні 2004 року та січні-травні 2005 року різниця між загальною сумою податкових зобов’язань та сумою податкового кредиту, визначена у відповідності до вимог п.п. 7.7.1 п.7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 р. №168/97-ВР (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), має від’ємне значення, тому, виходячи із приписів п.п. 7.7.3 п. 7.7. ст.7 цього ж Закону підлягає відшкодуванню платнику податку з державного бюджету протягом місяця, наступного після подачі декларації за звітний період, дані якої є підставою для отримання відшкодування.
Згідно із приписами п.п. 7.7.3 п. 7.7. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» суми, що не відшкодовані платнику податку протягом визначеного у цьому пункті строку, вважаються бюджетною заборгованістю.
За виникненням від’ємного значення, визначеного виходячи із вимог п.п.7.7.1 п. 7.7. ст. 7, відсутністю законодавчо визначених обставин, які б позбавляли платника податку права на формування податкового кредиту, факту виконання позивачем вимог закону щодо подання до податкового органу податкових декларацій, як то передбачено п.п. 7.7.2 п.7.7. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість», позивач має право на відшкодування податку на додану вартість.
Позиція податкової інспекції про відсутність у позивача права на формування податкового кредиту за відсутності підтвердження факту сплати сум податку на додану вартість до Державного бюджету контрагентами позивача, та, відповідно, відсутність права на відшкодування податку на додану вартість, суд касаційної інстанції визнає такою, що суперечить вимогам законодавства, яким визначається порядок та умови формування податкового кредиту платником податку у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг).
Згідно із п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість” від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР (у редакції, чинній на час формування податкового кредиту) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.
Відповідно до п. п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість” датою виникнення права платника податків на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:
або дата списання коштів з банківського рахунку платника податків в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) – в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;
або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Позивачем були дотримані вимоги норм вищевказаного закону при формуванні податкового кредиту за спірні періоди.
Відсутність підтвердження сплати податку на додану вартість попередніми постачальниками у ланцюгу постачання товару не впливає на віднесення позивачем до складу податкового кредиту сплаченого (нарахованого) податку на додану вартість при придбанні товару та на право отримати відшкодування з цього податку у випадку виникнення його від’ємного значення. Закон України "Про податок на додану вартість" не ставить право платника податку на додану вартість на формування податкового кредиту в залежність від належного виконання постачальником своїх податкових зобов’язань та сплати ними сум до державного бюджету. Відповідальність платника податку у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, настає лише у разі непідтвердження податковими накладними на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включеного до складу податкового кредиту (абз. 2 п.п. 7.4.5. п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість").
З огляду на викладене, суд касаційної інстанції не може погодитися з доводами податкової інспекції, викладеними у касаційній скарзі, у зв’язку з чим не вбачає підстав для скасування законних і обґрунтованих судових рішень.
Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -
УХВАЛИВ :
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Свердловську залишити без задоволення, а постанову Господарського суду Луганської області від 23.01.2006 р. та ухвалу Луганського апеляційного господарського суду від 04.04.2006 р. – без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття обставин, які можуть бути підставою для провадження за винятковими обставинами.
Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук
судді О.М. Нечитайло
Г.К. Голубєва
Н.Є. Маринчак
О.А. Сергейчук