К/С № К-8795/06
ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02.04.2008 р. м. Київ
Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:
головуючого судді Пилипчук Н.Г.
суддів Ланченко Л.В.
Усенко Є.А.
Сергейчука О.А.
Степашка О.І.
при секретарі Ільченко О.М.
за участю представника
відповідача: Заболотнього О.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі м.Запоріжжя
на рішенняГосподарського суду Запорізької області від 23.11.2004 р.
та постановуЗапорізького апеляційного господарського суду від 25.03.2005 р.
у справі № 5/224
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сінбад 3000"
до Державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя
про визнання недійсним податкового повідомлення – рішення, -
ВСТАНОВИВ:
Рішенням Господарського суду Запорізької області від 23.11.2004р., залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 25.03.2005р., позов задоволено. Визнано недійсним податкове повідомлення-рішення ДПІ у Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя від 10.08.2004 р. № 0000822305/0/24176. Стягнуто з ДПІ у Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя на користь ТОВ «Сінбад 3000» 85 грн. витрат на державне мито та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
ДПІ у Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя подала касаційну скаргу, якою просить скасувати вказані судові рішення та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову. Посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права. Виходячи із змісту п. 5.1 ст. 5, п.п. 5.2.1 п.5.2 ст. 5, п. 1.32 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» податкова інспекція робить висновок, що право платника податку на включення сум до валових витрат обумовлюється фактичною наявністю продукції, продаж якої здійснюється платником податку. Обставини ж, досліджені судом під час розгляду справи, свідчать про відсутність товару, на продаж якого посилався позивач. Товар не використовувався у власній господарській діяльності позивача, отже, податок на додану вартість, нарахований у зв’язку з придбання товару, неправомірно включено позивачем до податкового кредиту. Посилаючись на приписи п.п. 7.2.1 п. 7.2, п.п. 7.4.1 та 7.4.5 п. 7.4, п.п. 7.5.1 п. 7.5, п.п. 7.7.5 п. 7.7. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 19 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість», ст. 9 Бюджетного кодексу України, наголошує на тому, що законодавцем чітко передбачено, що однією з обов’язкових підстав включення сум до податкового кредиту з податку на додану вартість є сплата цих сум до Державного бюджету України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що актом перевірки правильності обчислення та своєчасності внесення до бюджету сум податку на додану вартість за січень та квітень 2004 року за № 280/23-321-32721574 від 10.08.2004 р. за наслідками дослідження всього ланцюга постачальників продукції та сировини ТОВ «Сінбад 3000» зафіксовано, що ТОВ «Віват маркетингова консалтингова група» транспортування товару та вантажні роботи не проводила, документи, що підтверджують транспортування товару товариством не надано. В результаті, податкова інспекція дійшла висновку, що давальницьку сировину не було поставлено до ТОВ «Запоріжспецсплав» на переробку і, відповідно, не було поставлено ТОВ «Елліс» на адресу позивача. Також за результатами зустрічних перевірок податкова інспекція встановила, що всі господарські операції по ланцюгу придбання проводилися протягом одного дня, тому спірна продукція не вважається використаною у господарській діяльності, у зв’язку з чим її вартість не може бути включена до складу валових витрат, а податок на додану вартість – до податкового кредиту січня 2004 року. Також податкова інспекція вважає безпідставним формування податкового кредиту квітня 2004 року за операціями з ТОВ «Купрум». З метою попередження безпідставного відшкодування податку на додану вартість з бюджету, на підставі вимог Указу Президента України від 23.06.2004 р. №671/2004 та, вказавши про порушення позивачем вимог п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податкова інспекція дійшла висновку про необхідність зменшення податкового кредиту та від’ємного значення з податку на додану вартість за січень 2004 року на 1506504 грн. та за квітень 2004 року на 212750 грн.
На підставі акту перевірки винесено податкове повідомлення-рішення від 10.08.2004 р. за № 0000822305/0/24176, яким виявлено завищення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у січні 2004 року у розмірі 1506504 грн. та у квітні 2004 року у розмірі 212750 грн.
Визнаючи недійсним вказане податкове повідомлення-рішення, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що факт придбання ТОВ «Сінбад 3000» у ТОВ «Елліс» 205 т феросплавів у зливках на загальну суму 10327367,82 грн., в т.ч. ПДВ – 1721227,97 грн., підтверджується матеріалами справи, у тому числі податковою накладною № 2 від 16.01.2004 р. Факт вивезення позивачем за межі України феросплавів у зливках підтверджується вантажними митними деклараціями, а також рішеннями про визначення коду товару, що містяться в матеріалах справи. Суд дійшов висновку, що дані обставини надали право позивачу включити до складу валових витрат витрати, пов’язані з придбанням 205 т феросплавів у зливках у ТОВ «Елліс» у січні 2004 року. Суд також зазначив про відсутність будь-яких порушень щодо віднесення позивачем до складу валових витрат витрати, пов’язані з придбанням зливків сталі некондиційної у ТОВ «Купрум» за договором купівлі-продажу від 25.03.2004 р. № 1-25/03 у квітні 2004 року. Позивачем було додержано встановленого законом порядку формування податкового кредиту. Щодо доводів податкової інспекції стосовно «безтоварності» спірної операції суд вказав, що матеріали зустрічних перевірок підтвердили, що усьому ланцюгу взаємовідносин: ТОВ «Сінбад 3000» - ЗФ ТОВ «Елліс» - ТОВ «Запоріжспецсплав» - ТОВ «Віват маркетингова консалтингова група» - ПП «Сталініт» - ТОВ «Плюмбум» - ПП «Еверест-ТД» факт поставки сировини та спірної продукції підтверджений первинними документами (перелік товарних та податкових накладних складено у довідках зустрічних перевірок), будь-яких порушень щодо спірного питання податковими органами при проведенні перевірок встановлено не було. Щодо оплати на початку ланцюга між ПП «Сталініт» та ПП «Плюмбум» векселем суд апеляційної інстанції вказав, що сплата податку на додану вартість в бюджет продавцем не була здійснена, оскільки після передачі векселя продавцеві зобов’язання зі сплати товару вважаються виконаними, а між продавцем та покупцем виникає нове зобов’язання зі сплати векселя. Суми податку на додану вартість включені продавцями по усьому ланцюгу взаємовідносин до податкових зобов’язань січня 2004 року. До того ж, Закон України «Про податок на додану вартість», Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» не вимагає від платника податків підтверджувати фактичне придбання товару та сировини для його виготовлення постачальниками та визначати первинного виробника експортованого та реалізованого товару при вирішенні питання про віднесення сплаченої (нарахованої) суми вартості товару до валових витрат, а податку на додану вартість - до податкового кредиту. Щодо відсутності документів, які б підтверджували факт перевезення продукції від продавця до покупця за усім ланцюгом взаємовідносин, суд апеляційної інстанції вказав, що у ТОВ «Елліс» взагалі не було необхідності її перевозити, оскільки спірна продукція знаходилася у третьої особи – ТОВ «Запоріжспецсплав» (виробник феронікелевих зливків з давальницької сировини, яка була поставлена низкою посередників: ТОВ «Віват маркетингова консалтингова група», ПП «Сталініт», ТОВ «Плюмбум» та ПП «Еверест-ТД»). Перехід права власності здійснювався у відповідності до вимог ст. 267 ЦК України на підставі накладних або актів прийому-передачі. Вказані факти не можуть бути підставою для зменшення податкового кредиту у ТОВ «Сінбад 3000», який безпосередньо не придбавав товар у фірм-посередників та не отримував від них податкових накладних. Доводи податкової інспекції про недостатність обсягів ресурсів, які були необхідні виробнику для виготовлення придбаної продукції, не мають відношення до суті справи, оскільки позивач придбав у ТОВ «Елліс» феронікелеві зливки, які в подальшому були експортовані.
Суд касаційної інстанції не може визнати обґрунтованими рішення судів попередніх інстанцій, виходячи з такого.
Відповідно до п.п. 7.4.1. п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР (у редакції, чинній на час формування спірного податкового кредиту) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.
Підпунктом 7.4.5. п. 7.4 ст. 7 Закону передбачено, що не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).
Відповідно до п.п. 7.7.3. п. 7.7. ст. 7 Закону підставою для отримання відшкодування є дані тільки податкової декларації за звітний період.
Суд касаційної інстанції зазначає, що наявність законодавчо визначених обставин для формування податкового кредиту та відшкодування податку на додану вартість, зокрема належним чином оформлених податкових накладних, податкових декларацій, є обов’язковою, але, не є безумовною підставою для визнання правомірності формування податкового кредиту та визнання права на відшкодування податку на додану вартість за умови, якщо податковий орган доведе, що відомості в таких документах не відповідають дійсності, в тому числі, коли господарські операції не мали реального характеру через їх безтоварність, що позбавляє, в свою чергу, права платника відносити витрати з фіктивних операцій до складу валових витрат, оскільки відсутність товару виключає висновок про придбання товару для використання у власній господарській діяльності.
З висновками судів попередніх інстанцій про доведеність факту здійснення господарської операції з придбання позивачем у ТОВ «Елліс» 205 т феросплавів у зливках за договором №15/01/04 від 15.01.2004 р., тобто з тим, що операції з придбання товару мали реальний характер, суд касаційної інстанції не може беззаперечно погодитися, оскільки судами дана неповна оцінка обставинам, зазначеним в акті перевірки та інших матеріалах справи, якими податкова інспекція обґрунтовувала свою позицію про безтоварність даної операції.
Податкова інспекція свою позицію щодо неправомірності віднесення позивачем до складу валових витрат витрати з придбання феросплавів та, відповідно, щодо неправомірності віднесення до податкового кредиту податку на додану вартість за господарською операцією з придбання феросплавів у злитках у зв’язку з її безтоварністю посилалася на документальне підтвердження факту відсутності транспортування товару за договором між ТОВ «Еліс» та ТОВ «Віват маркетингова консалтингова група», неможливістю постачання продукції у кількості 235,75 тон протягом одного дня кількома постачальниками, що передбачає неодноразове переміщення товару на значні відстані, не включення вартості транспортування до ціни товару, відсутність поставки давальницької сировини до ТОВ «Запоріжспецсплав».
Судами належним чином не досліджувалося питання реального існування товару, зокрема, чи був на час укладення договору у продавця товар в наявності, чи придбавався він позивачем саме з метою його використання у власній господарській діяльності, що є умовою для віднесення витрат з придбання до складу валових, як перевозився і зберігався товар і чи були такі операції взагалі можливі з урахуванням оперативності їх проведення та віддаленості попередніх його постачальників одне від одного.
Податкова інспекція в ході розгляду справи судами попередніх інстанцій наголошувала на тому, що ні ТОВ «Віват маркетингова консалтингова група», у якого ТОВ «Елліс» придбало давальницьку сировину», ні саме ТОВ «Елліс» фактично не здійснювали перевезення товару до ТОВ «Запоріжспецсплав» (виробника готової продукції – феросплавів в зливках).
У розрізі наведеного, судам необхідно було з’ясувати та достеменно встановити походження давальницької сировини, саме тої, з якої ТОВ «Запоріжспецсталь» виготовило готову продукцію для ТОВ «Елліс», яке в свою чергу, реалізувало її позивачеві, яким чином сировина доставлялася ТОВ «Запоріжспецсталь» і хто був безпосереднім замовником та виконавцем перевезень товару на адресу ТОВ «Запоріжспецсталь».
З’ясування даного питання надасть змогу достовірно встановити, чи мала місце «безтоварність» операції з придбання позивачем феросплавів у ТОВ «Елліс». Відсутність фактичного постачання сировини ТОВ «Еліс» чи ТОВ «Віват маркетиногова консалтингова група» до ТОВ «Запоріжспецсталь» для виготовлення готової продукції свідчить про неможливість фактичного виготовлення готової продукції із такої сировини та, як наслідок, ставить під сумнів реальність здійсненої позивачем господарської операції з придбання у ТОВ «Елліс» товару, витрати з придбання якого можуть бути віднесені до складу валових витрат.
Тільки за умови достовірного встановлення обставин щодо реальності існування товару на час його придбання позивачем, фактичного понесення позивачем витрат з його придбання, в тому числі зі сплати податку на додану вартість, наявності підстав для віднесення витрат з придбання товару до складу валових, наявності податкових накладних можна визнати правомірним формування податкового кредиту та заявлення до відшкодування суми податку на додану вартість.
Допущені судами попередніх інстанцій вищевказані порушення не можуть бути усунені судом касаційної інстанції, який згідно із ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
З огляду на викладене, судові рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.
При новому розгляді справи судам слід врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, і, в залежності від встановлених обставин, вирішити спір у відповідності із нормами законодавства, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -
УХВАЛИВ :
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя задовольнити частково.
Рішення Господарського суду Запорізької області від 23.11.2004 та постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 25.03.2005 р. скасувати, а справу направити на новий розгляд до Господарського суду Запорізької області.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття обставин, які можуть бути підставою для провадження за винятковими обставинами.
Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук
судді Л.В. Ланченко
Є.А. Усенко
О.А. Сергейчук
О.І. Степашко