УХВАЛА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Справа №: 22-ц/0190/5323/2012Головуючий суду першої інстанції:Биховець М.О.

Доповідач суду апеляційної інстанції:Бондарєв Р. В.

"10" вересня 2012 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:

Головуючого суддіБондарева Р. В.

СуддівСинельщікової О.В. Яковенко Л.Г.

При секретаріБоголюбовій Г.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_8 про поділ майна, що є у спільної сумісної власності подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_7 про поділ майна, що є у спільної сумісної власності подружжя, за апеляційною скаргою ОСОБА_7 на рішення Сімферопольського районного суду Автономної Республіки Крим від 08 червня 2012 року,

В С Т А Н О В И Л А:

У квітні 2009 року позивачка звернулася до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що з 1992 року вона спільно проживала з відповідачем, у 1993 р. зареєстрували шлюб, від якого мають сина - ОСОБА_9, 1997 р. н. У 1993 році почали на спільні кошти будівництво будинку в АДРЕСА_1, у 2005 році земельна ділянка за вказаною адресою була оформлена на ОСОБА_8 У 2007 р. шлюб між ОСОБА_7 та ОСОБА_8 було розірвано. Позивачка зазначає, що відповідач не визнає права ОСОБА_7 на житловий будинок, а тому вона з дитиною змушені проживати за іншою адресою. Уточнивши позовні вимоги, просила суд визнати за нею право власності на 2/3 частини недобудованого будинку та на земельну ділянку, які розташовані за адресою АДРЕСА_1, а також просила стягнути моральну шкоду у розмірі 20000 грн. та судові витрати.

У лютому 2010 році ОСОБА_8 звернувся до суду з зустрічним позовом, який під час судового розгляду справи уточнював та просив суд визнати спільною сумісною власністю квартиру АДРЕСА_2 та земельну ділянку по АДРЕСА_3, здійснити поділ зазначеного майна, а також стягнути моральну шкоду у розмірі 100000 грн. та судові витрати.

Рішенням Сімферопольського районного суду Автономної Республіки Крим від 08 червня 2012 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_7 та зустрічного позову ОСОБА_8 відмовлено.

На вказане рішення ОСОБА_7 подала апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення її позовних вимог, посилаючись на те, що рішення ухвалено незаконно та необґрунтовано, з порушенням норм матеріального та процесуального права, при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи. Зокрема зазначає, що відповідач неодноразово відхилявся від надання майна для проведення будівельно-технічної експертизи для встановлення його вартості і можливих варіантів його поділу, однак, судом першої інстанції не були прийняти до нього встановлені законом заходи.

Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ОСОБА_7, ОСОБА_8, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, дійшла висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_7 задоволенню не підлягає.

Згідно з ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відмовляючи у задоволенні позовних та зустрічних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що підстав для їх задоволення немає.

Колегія суддів погоджується з такими висновками з наступних підстав.

Оскільки рішення суду першої інстанції оскаржується в частині вирішення позову ОСОБА_7, в іншій частині воно не переглядається.

При апеляційному перегляді справи встановлено, що ОСОБА_7 та ОСОБА_8 перебували у зареєстрованому шлюбі з 07.09.1993 р. по 18.09.2007 р.

Від шлюбу сторони мають неповнолітню дитину - ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Згідно з рішенням виконкому Родниковської сільської ради Сімферопольського району від 25.11.1992 р. із землекористування радгоспу «Родниковий» вилучено земельну ділянку площею 0,10 га та передано її ОСОБА_8 у по-життєве спадкове володіння під будівництво житлового будинку та господарських споруд.

На підставі вказаного рішення ОСОБА_8 комісією сільської ради відведено земельну ділянку площею 0,1 га по АДРЕСА_1, а актом від 19.04.1993 р. здійснено розбивку фундамента під будинок (а. с. 246-247).

Рішенням виконкому цієї ради № 366А від 25.12.1992 р. ОСОБА_8 надано дозвіл на будівництво будинку на виділеній йому земельній ділянці по АДРЕСА_1 (а. с. 252).

03.05.1993 р. ОСОБА_8 видано свідоцтво по забудову садиби (а. с. 253-255).

Згідно з карткою виконкому Сімферопольської районної ради на 10.08.1993 р. встановлена повна готовність будинку згідно з проектом (а. с. 256).

Відповідно до ст. 380 ЦК України житловим будинком є будівля капітального типу, споруджена з дотриманням вимог, встановлених законом, іншими нормативно-правовими актами, і призначена для постійного у ній проживання.

Як встановлено ст. 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлового будинку, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Згідно з ч. 1 ст. 182 ЦК України право власності на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

З аналізу вказаних норм цивільного законодавства випливає, що право власності на житловий будинок виникає у його власника (власників) з моменту прийняття його до експлуатації та наступної державної реєстрації.

При апеляційному перегляді справи встановлено, що будівництво спірного нерухомого майна почалося в період 1990-х років, однак в передбаченому законом порядку в експлуатацію не здано як в Порядку, який був чинним на той час, так і на час розгляду судом вказаного спору. Таким чином, вказане майно не набуло статус житлового будинку.

Згідно з ч. 1 ст. 22 КпШС УРСР (який діяв на час початку будівництва) майно, набуте подружжям під час шлюбу, є їх спільною сумісною власністю.

Аналогічне роз'яснення про застосування вказаних норм КпШС УРСР міститься у роз'ясненні Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15.06.1973 р. «Про деякі питання, що виникли в судовій практиці по застосуванню Кодексу про шлюб та сім'ю України», яка діяла на той час.

Згідно з ч. 1 ст. 60 СК України набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини самостійного заробітку (доходу).

Зі змісту вказаних норм Закону убачається, що визнання права власності на спільне майно як на житловий будинок, який побудовано під час шлюбу, неможливо, оскільки будинок не зданий в експлуатацію та його не зареєстровано в державному реєстрі прав власності на нерухоме майно.

Картка про те, що спірне майно було побудовано 10.08.1993 р. не свідчить про обґрунтованість позову, оскільки будинок до експлуатації в передбаченому порядку не здано, комісія з цього приводу не утоворювалася. Крім того, запис про те, що будинок готовий, колегія суддів вважає, що зроблено неповноважною в галузі будівництва особою - землевпорядником сільської ради (а. с. 256).

Оскільки право власності на спірне майно не прийнято до експлуатації, воно не може бути об'єктом права власності, у тому числі і подружжя.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції необґрунтовано відмовив у задоволенні позову, колегія суддів відхиляє, оскільки чинне законодавство не містить норм, яка б передбачала можливість у судовому порядку визнати право власності на незавершене будівництво, оскільки ч. 4 ст. 331 ЦК України виключена Законом від 15.12.2005 р.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що непроведення судової будівельно-технічної експертизи призвело до неправильного вирішення справи, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки доказів про введення нерухомого майна до експлуатації не надано, а тому вказане майно вважається незавершеним будівництвом і не може бути об'єктом правового захисту сторін.

За ч. 3 ст. 331 ЦК України до завершення будівництва особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна). Однак вимог про визнання права власності на такі матеріали заявлено не було.

Вимоги про визнання прав власності на частку земельної ділянки ОСОБА_8 є необґрунтованими і суд першої інстанції правильно відмовив у задоволенні цих вимог, оскільки у зв'язку з відсутністю у спірного майна статусу житлового будинку, який не може бути об'єктом права спільного майна подружжя, немає підстав і для визнання такого права на частку ділянки, на якій розташовано будинок.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

Відповідно до ч. 2 ст. 308 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 314, 315 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_7 відхилити.

Рішення Сімферопольського районного суду Автономної Республіки Крим від 08 червня 2012 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції на протязі двадцяті днів.

Судді: