К/С № К-22615/06
ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14.05.2008 р. м. Київ
Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:
головуючого судді Пилипчук Н.Г.
суддів Брайка А.І.
Нечитайла О.М.
Сергейчука О.А.
Степашка О.І.
при секретарі Ільченко О.М.
за участю представника
позивача: ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя
на постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 26.04.2006 р.
у справі № 23/418
за позовом Державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі м.Запоріжжя
до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю «Техкорсервіс»
2. Приватного підприємства «Древал»
про визнання угоди недійсною, -
ВСТАНОВИВ:
Рішенням Господарського суду Запорізької області від 14.12.2005 р. позов задоволено. Визнано недійсним договір № 25 від 01.08.2003 р., укладений між ПП «Древал» та ТОВ «Техкорсервіс». Стягнуто з ПП «Древал» на користь ТОВ «Техкорсервіс» отримані за угодою векселя № 853534890411 від 01.10.03, №853534890412 від 02.10.03, № 853534890356 від 08.10.03, № 853534890359 від 10.10.03, № 853534890321 від 10.10.03. Стягнуто з ТОВ «Техкорсервіс» в доход Державного бюджету України товар, отриманий за договором № 25 від 01.08.2003 р. Стягнуто з ПП «Древал» в доход Державного бюджету 1785 грн. державного мита. Стягнуто з ПП «Древал» на користь ДП «Судовий інформаційний центр» 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 26.04.2006р. рішення суду першої інстанції змінено. Виключено з його мотивувальної частини посилання на ст.ст. 44, 49, 69, 77, 82-85 ГПК України та викладено його резолютивну частину в редакції за якою позов задоволено частково. Визнано недійсним договір № 25 від 01.08.2003 р., укладений між ПП «Древал» та ТОВ «Техкорсервіс». В іншій частині позовних вимог відмовлено.
ДПІ у Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя подала касаційну скаргу, якою просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Вважає, що постанова суду апеляційної інстанції прийнята з порушенням норм матеріального права, а саме: ст. 49 ЦК УРСР. Суд залишив поза увагою, що створення та реєстрація підприємства на підставну особу дає підстави вважати, що стороння особа вчиняла вказані дії умисно з метою нездійснення підприємницької діяльності та приховування прибутків, одержаних на підставі угод з іншими суб'єктами підприємництва, тому укладені угоди невідомими особами від імені підприємств слід вважати такими, що укладені з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства. Оскільки умисел на укладання угоди з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства мав місце з боку другого відповідача, тому відповідно до вимог ст. 49 ЦК УРСР з першого відповідача слід стягнути в доход держави одержаний за угодою товар, а з відповідача-2 на користь відповідача-1 - отримані векселя. Посилається також на порушення судом норм процесуального права, а саме: ст.ст. 72, 86 Кодексу адміністративного судочинства України.
ТОВ «Техкорсервіс» у своїх письмових запереченнях на касаційну скаргу просить скаргу залишити без задоволення. Судові рішення судів попередніх інстанцій просить скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 01.08.2003 р. між ТОВ «Техкорсервіс» та ПП «Древал» укладено договір поставки № 25, відповідно до якого ПП «Древал» взяло на себе зобов'язання поставити ТОВ «Техкорсервіс» продукцію, а останнє, в свою чергу, прийняти та оплатити її вартість протягом 30 банківських днів з моменту підписання видаткової накладної.
Угода виконувалось поступово протягом вересня-жовтня 2003 року, що підтверджується відповідними накладними та податковими накладними. Поставка товару відбулася на загальну суму 1844306,06 грн.
Розрахунки проводились шляхом передачі векселів, в рахунок погашення заборгованості за договором ТОВ «Техкорсервіс» видало ПП «Древал» векселів на загальну суму 1826843,36 грн.
Відповідно до протоколу про залік зустрічних однорідних вимог від 31.10.2003 р. сторони погодились зарахувати взаємні вимоги за договорами №25 від 01.08.2003 р. (в якому ТОВ «Техкорсервіс» є боржником) та договором № 12 від 12.08.2003 р. (в якому ПП «Древал» є боржником) на суму 17462,70 грн.
Таким чином, угода між сторонами виконана у повному обсязі .
ПП «Древал» зареєстровано як суб'єкт підприємницької діяльності за №817/01 від 04.06.2003 р. та як платник податку на додану вартість за № 17313165 від 13.06.2003 р.
Рішенням Лутугинського районного суду Луганської області № 2-444 від 05.05.2004 р. установчі документи ПП «Древал» визнані недійсними з моменту їх реєстрації та скасовано державну реєстрацію ПП «Древал» з моменту запису в журналі обліку реєстраційних справ.
Цим рішенням встановлено, що засновник ПП «Древал» ОСОБА_1 у 2003р. за проханням малознайомої їй людини зареєструвала дане підприємство за винагороду на свої паспортні дані. Всі документи підприємства, печатки, штампи були отримані невідомою людиною. Про їх місцезнаходження ОСОБА_1 нічого не знає, нікого на керуючі посади не призначала, довіреностей на фінансово-господарську діяльність від свого імені вона нікому не давала. Ніяких договорів, накладних, податкових декларацій вона не підписувала. Хто на даний час володіє засновницькими документами, печатками та штампами підприємства їй невідомо.
Згідно із листом Ленінської МДПІ м. Луганська від 06.12.04 ПП «Древал» не звітує з серпня 2003р. За червень-липень 2003р. декларації з ПДВ подані з прочерками.
Ленінською МДПІ у м. Луганську актом від 30.07.2004р. анульоване свідоцтво ПП «Древал» про реєстрацію платника податку на додану вартість №17313165, індивідуальний податковий номер 325384612367, виданого 13.06.2003р.
Згідно із довідкою Головного управління статистики у Луганській області від 12.12.2005 р. ПП «Древал» внесено до Єдиного реєстру підприємств та організацій України.
Суд першої інстанції задовольнив позов податкової інспекції та визнав недійсним вказаний договір на підставі ст. 49 ЦК УРСР, як такий, що укладений з метою, суперечною інтересам держави і суспільства, та застосував наслідки, встановлені цією нормою Закону, у вигляді стягнення з відповідача-1 в доход держави одержаного за угодою товару, а з відповідача-2 на користь відповідача-1 - отримані векселя. При цьому виходив з того, що створення і реєстрація підприємства на підставну особу є підставою вважати, що стороння особа вчиняла вказані дії умисно з тим, що не здійснювати господарську діяльність та приховувати прибутки, одержані на підставі угод з іншими суб'єктами підприємництва. Тому угоди, укладені від імені відповідачів невідомими особами, слід розцінювати як такі, що укладені з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства.
Суд апеляційної інстанції погодився із судом першої інстанції щодо необхідності визнання недійсним спірного договору на підставі ст. 49 ЦК УРСР, однак визнав безпідставними вимоги позивача в частині стягнення 1849949,08грн. вартості товару, отриманого за договором з відповідача-1 на користь державного бюджету, та з відповідача-2 на користь відповідача-1 векселя за спірним договором на суму 1849949,08 грн. Свою позицію мотивував тим, що державна реєстрація ПП «Древал» скасована, місцезнаходження та реквізити підприємства невідомі, тобто відповідач-2 відсутній, що позбавляє можливості застосувати правові наслідки, передбачені ст. 49 Цивільного кодексу УРСР, а відповідно і поновити порушене право позивача у вигляді сплати до бюджету податків та зборів з боку відповідача-2. Само по собі визнання недійсним договору не захищає і не відновлює право позивача. Визнання договору недійсним позбавляє відповідача-1, який є добросовісним набувачем майна, права власності на придбане майно, що є порушенням ст. 41 Конституції України.
Суд касаційної інстанції вважає, що суди не повинні були задовольняти позов про визнання угоди недійсною, заявлений у вересні 2005 року на підставі ст. 49 ЦК УРСР.
З 01.01.2004 р. набрав чинності Цивільний кодекс України (далі у тексті ЦК України). Згідно із п.1 та п.2 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, Цивільний кодекс Української РСР від 18.07.1963 р. втратив чинність.
За змістом ч. 2 ст. 5 ЦК України кодекс має зворотну дію у часі у випадках, коли він пом'якшує або скасовує відповідальність особи.
Відповідно до ст. 228 Цивільного кодексу України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже - є нікчемним. Як зазначено у ч.2 ст. 215 цього Кодексу визнання судом такого правочину недійсним не вимагається.
Висновок суду стосовно нікчемності правочину має бути викладений у мотивувальній, а не у резолютивній частині судового рішення.
Чинний ЦК України не містить таких публічно-правових наслідків укладення недійсної угоди, які були встановлені ст.49 ЦК УРСР. Цим кодексом скасована відповідальність у вигляді публічно-правової санкції - стягнення в доход держави, одержаного однією чи обома сторонами за угодою, за укладення угоди з метою, суперечною інтересам держави та суспільства.
Застосування судом першої інстанції при вирішенні спору публічно-правових санкцій, які були встановлені законом, чинним на момент укладення угод, але відсутніх в ЦК України на момент прийняття рішення про притягнення до відповідальності, є помилковим.
Господарський кодекс України, який набрав чинності з 01.01.2004 р., містить норми, які за предметом регулювання та встановленими санкціями відповідають положенням статті 49 Цивільного кодексу УРСР.
Однак, відповідно до пункту 5 розділу ІХ «Прикінцеві положення» Господарського кодексу України положення останнього щодо відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності застосовуються у разі, якщо такі порушення були вчинені після набрання чинності цими положеннями. Положення Господарського кодексу України щодо відповідальності за порушення, зазначені в абзаці 1 того ж пункту, вчинені до набрання чинності відповідними положеннями названого Кодексу стосовно відповідальності учасників господарських відносин, застосовуються у разі, якщо вони пом'якшують відповідальність за вказане порушення.
Крім того, встановлені частиною 1 статті 208 Господарського кодексу України санкції можуть бути застосовані лише з дотриманням строків, установлених статтею 250 цього Кодексу, - протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніше ніж через один рік з дня порушення суб'єктом установлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.
Як вбачається з матеріалів справи виконання договору здійснювалося у періоді вересень - жовтень 2003 року, а позов податковою інспекцією заявлений 14.09.2005 р., тобто за закінченням строків, передбачених статтею 250 Господарського кодексу України.
Оскільки обставини у справі встановлені повно і правильно, але суди попередніх інстанцій допустили порушення норм матеріального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень, суд касаційної інстанції вважає за необхідне скасувати останні та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -
ПОСТАНОВИВ :
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя задовольнити частково.
Рішення Господарського суду Запорізької області від 14.12.2005 р. та постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 26.04.2006 р. скасувати.
Прийняти нову постанову.
Відмовити у задоволенні позову повністю.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття обставин, які можуть бути підставою для провадження за винятковими обставинами.
Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук
судді А.І. Брайко
О.М. Нечитайло
О.А. Сергейчук
О.І. Степашко