Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

Справа № 22 ц -4829 / 12 Головуючий у 1 інстанції: Крамаренко І.А.

Суддя-доповідач: Денисенко Т. С.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 вересня 2012 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого: Боєвої В. В.,

суддів: Денисенко Т. С.,

Коваленко А. І.,

при секретарі: Семенчук О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 16 липня 2012 року за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк „Акцент-Банк", третя особа Публічне акціонерне товариство комерційний банк „Приватбанк" про визнання пунктів кредитного договору недійсними та зміну пунктів договору , -

ВСТАНОВИЛА:

У березні 2012 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ПАТ КБ „Акцент Банк" про визнання пунктів кредитного договору недійсними та зміну пунктів договору.

В позовній заяві зазначав, що 24 січні 2008 року між ним та ЗАТ „Акцент Банк", правонаступником якого є ПАТ КБ „Акцент Банк", був укладений кредитно-заставний договір № ABZIAA00000005, згідно з умовами якого банк надав йому кредит в сумі 22723,48 доларів США на покупку автомобіля, з яких: 19989,58 доларів США на придбання автомобіля, 6,75 доларів США оплата за реєстрацію предмета застави в Державному реєстрі, 399,79 доларів США оплата винагороди за надання фінансового інструменту, що сплачується в момент видачі кредиту. Процентна ставка за кредитом -14,28 % річних, дата погашення кредиту 21 січня 2011 року. Термін погашення кредиту сплив. Оскільки зобов'язання за цим договором повністю не виконано, він діє до повного виконання сторонами зобов'язань. Тобто на сьогоднішній день цей договір є діючим та до нього можливо застосувати Закон України „Про захист прав споживачів". Таким чином, він прийшов до висновку, що деякі пункти договору, укладеного між ним та банком, порушують його права як споживача фінансової послуги. Враховуючи фактичні обставини укладення спірного договору та практику укладення аналогічних договорів споживчого кредитування, зміст кредитного договору є розробкою банку. Тобто власною типовою формою договору, умови якого однакові для будь-якого пересічного клієнта і не змінюються банком на вимогу клієнта. Тому є підстави для висновку про те, що договір споживчого кредитування є договором приєднання, тому він як споживач, бажаючи укласти договір, не мав можливості впливати на умови, які є несправедливими, не відповідають вимогам закону та порушують його права. З цих підстав просив пункт 6.3.1 договору щодо зміни процентної ставки в односторонньому порядку визнати недійсним, пункти 14.2, 14.3 договору щодо розміру пені за порушення умов договору змінити; п. 14.5, 14.6, 14,8, 14.9 кредитно-заставного договору щодо стягнення штрафу за порушення умов договору визнати недійсними; пункти договору 3.1.3, 3.4, 3.4.1, 3.4.2, щодо вибору Страхувальника та сплати чергових страхових платежів визнати недійсними; пункт 6.3.7 договору щодо розголошення інформації про заборгованість позичальника визнати недійсним.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 16 липня 2012 року позов залишено без задоволення.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, пояснення представника апелянта ОСОБА_4, заперечення представника відповідача Букач Я.В., обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 3 ЦК України однією із засад цивільного законодавства є свобода договору.

Статтею 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як установлено судом, 24 січні 2008 року між ОСОБА_3 та ЗАТ „Акцент Банк", правонаступником якого є ПАТ КБ „Акцент Банк", був укладений кредитно-заставний договір № ABZIAA00000005, згідно з умовами якого банк надав йому кредит в сумі 22723,48 доларів США на покупку автомобіля, з яких: 19989,58 доларів США на придбання автомобіля, 6,75 доларів США оплата за реєстрацію предмета застави в Державному реєстрі, 399,79 доларів США оплата винагороди за надання фінансового інструменту, що сплачується в момент видачі кредиту. Процентна ставка за кредитом -14,28 % річних, дата погашення кредиту 21 січня 2011 року. Згідно з п. 15.1 договору даний договір у частині сплати винагороди за надання фінансового інструменту, згідно статті договору, що сплачується в момент надання кредиту -набуває чинності з моменту його підписання обома сторонами, в інших частинах -з моменту надання позичальником розрахункових документів або оформлення касових документів з метою використання кредиту в межах зазначених у них сум, і діє в обсязі виданих позичальникові коштів до повного виконання сторонами зобов'язань за договором. Термін погашення кредиту сплив, але зобов'язання за цим договором повністю не виконано, він діє до повного виконання сторонами зобов'язань.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно зі ст. 215 ЦК України якщо правочин суперечить закону він може бути визнаний судом недійсним за позовом зацікавленої особи.

Відповідно до ст. 217 ЦК України недійсними можуть бути визнані окремі частини договору.

У ч. 5 ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів" визначено, що до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими:

1) для надання кредиту необхідно передати як забезпечення повну суму або частину суми кредиту чи використати її повністю або частково для покладення на депозит, або викупу цінних паперів, або інших фінансових інструментів, крім випадків, коли споживач одержує за таким депозитом, такими цінними паперами чи іншими фінансовими інструментами таку ж або більшу відсоткову ставку, як і ставка за його кредитом;

2) споживач зобов'язаний під час укладення договору укласти інший договір з кредитодавцем або третьою особою, визначеною кредитодавцем, крім випадків, коли укладення такого договору вимагається законодавством та/або коли витрати за таким договором прямо передбачені у складі сукупної вартості кредиту для споживача;

3) передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки;

4) встановлюються дискримінаційні стосовно споживача правила зміни відсоткової ставки.

Пунктом 6.3.1 зазначеного кредитно-заставного договору передбачено в односторонньому порядку збільшувати розмір процентної ставки за користування кредитом при зміні кон'юнктури ринку грошових ресурсів в Україні, а саме: зміні курсу долара США до гривні більше ніж на 10% у порівняння з курсом долара США до гривні, встановленого НБУ на момент укладання даного договору; зміні облікової ставки НБУ, зміні розміру відрахувань у страховий (резервний) фонд або зміни середньозваженої ставки по кредитах банків України у відповідній валюті ( за статистикою НБУ).

Частиною 1 статті 5 ЦК України передбачено, що акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ним чинності.

Відповідно до ч. 1 ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії у часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

10 січня 2009 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку".

Зазначеним Законом доповнено ЦК України статтею 1065-1 "Проценти за кредитним договором", відповідно до частини другої та третьої якої встановлений договором розмір процентів не може бути збільшений банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку змінювати розмір процентів в односторонньому порядку є нікчемною.

З урахуванням вимог ч. 1 ст. 58 Конституції України, а саме принципу незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, всі рішення банку у будь-якій формі (постанова, рішення, інформаційний лист) щодо підвищення процентної ставки в односторонньому порядку після 10 січня 2009 року є неправомірними.

Між тим, кредитно-заставний договір, який у п. 6.3.1 передбачав можливість зміни по ініціативі банку розміру процентів за користування кредитом та встановлював порядок такої зміни, сторонами був укладений у січні 2008 року, тобто до набрання чинності ст. 1056-1 ЦК України.

Матеріали справи свідчать про те, що банк до 21 січня 2011 року -обумовленого строку повернення кредиту не збільшував розмір процентної ставки за цим договором, тому підстав для визнання цього пункту договору недійсним колегія суддів не вбачає.

Щодо тверджень апелянта про несправедливість умов договору щодо розголошення інформації про заборгованість позичальника, колегія суддів також не вбачає їх переконливими, виходячи з наступних міркувань.

У пункті 6.3.7 договору будь-яким способом доводити до відома третіх осіб інформацію про заборгованість позичальника, а також про наявність (відсутність) і стан майна, переданого в забезпечення виконання зобов'язань, і у разі порушення позичальником будь-якого із зобов'язань за договором, а в разі виїзду позичальника за кордон -у разі підписання сторонами договору.

Згідно з пунктами 1-3 частини 2 статті 60 Закону України "Про банки і банківську діяльність" банківською таємницею, зокрема, є: відомості про банківські рахунки клієнтів, у тому числі кореспондентські рахунки банків у Національному банку України; операції, які були проведені на користь чи за дорученням клієнта, здійснені ним угоди; фінансово-економічний стан клієнтів. Інформація про банки чи клієнтів, що збирається під час проведення банківського нагляду, становить банківську таємницю.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 62 Закону України "Про банки і банківську діяльність" інформація щодо юридичних і фізичних осіб, яка містить банківську таємницю, розкривається банками на письмовий запит або з письмового дозволу власника такої інформації.

У п. 3.1 Правил зберігання, захисту, використання та розкриття банківської таємниці, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 14 липня 2006 року № 267 передбачено, що дозвіл клієнта може бути включений до договору про надання банківських послуг, що укладається між клієнтом і банком. У договорі також можуть бути визначені підстави та межі розкриття банком інформації, що становить банківську таємницю клієнта. З його письмового дозволу власника інформації, що становить банківську таємницю, банк розкриває таку інформацію в обсязі, визначеному в дозволі.

Таким чином, зазначені умови договору, якими він дав дозвіл на розкриття у разі порушення ним зобов'язань за цим договором інформації про наявність (відсутність) і стан майна, переданого в забезпечення виконання зобов'язань, не суперечать вимогам закону про банківську таємницю.

Не є несправедливими в розумінні 11 Закону України "Про захист прав споживачів" і пункти 3.1.3, 3.4, 3.4.1, 3.4.2 договору щодо вибору страхувальника та сплати чергових страхових платежів.

Відповідно до ст. 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Згідно зі ст. 581 ЦК України якщо предмет застави не підлягає обов'язковому страхуванню, він може бути застрахований за згодою сторін на погоджену суму. У разі настання страхового випадку предметом застави стає право вимоги до страховика.

Оскільки предметом застави за укладеним сторонами кредитно-заставним договором є автомобіль, то він підлягає обов'язковому страхуванню, а тому сторони вправі були оговорити умови щодо вибору Страхувальника та сплати чергових страхових платежів. Дані пункти кредитного договору ґрунтуються на нормам цивільного законодавства.

Відповідальність позивача за цим кредитно-заставним договором передбачена, зокрема, у пунктах 14.2, 14.3, 14.5, 14.6, 14,8, 14.9 договору.

Так, пунктом 14.2 кредитно-заставного договору встановлено, що у випадку порушення позичальником зобов'язань, передбачених статтями та договору, щодо сплати винагород та процентів, позичальник сплачує пеню в розмірі 0, 15 % від суми простроченого платежу, але не менше 1 (однієї) гривні за кожен день прострочки.

Пунктом п. 14.3 договору визначено, що у випадку порушення позичальником зобов'язань щодо повернення основної суми кредиту, передбаченого статтею договору, позичальник сплачує пеню в розмірі 0, 15 % від суми простроченого платежу, але не менше 1 (однієї гривні за кожен день прострочки.

У пункті 14.5 договору зазначено: у разі порушення позичальником будь-якого із зобов'язань, передбачених у статтях ... договору, він сплачує на користь банку штраф у розмірі 100% від вартості предмета застави, яка зазначена у статті договору.

У пункті 14.6 - у випадку порушення позичальником будь-якого із зобов'язань, передбачених у статтях ... договору, він сплачує на користь банку штраф у розмірі 25% від вартості предмета застави, яка зазначена у статті договору.

У пункті 14,8 - у випадку порушення строків виконання позичальником зобов'язань, передбачених у статті договору (у частині пошуку покупця) останній сплачує банку штраф у таких розмірах:

- 3% від вартості предмета застави, яка зазначена у статті договору, якщо виконання зобов'язань було прострочено понад один день;

- 5% від вартості предмета застави, яка зазначена у статті договору, якщо виконання зобов'язань було прострочено понад п'ятнадцять днів.

Пунктом 14.9 договору встановлено, що при порушенні позичальником будь-якого грошового зобов'язання за договором понад 30 календарних днів, банк має право нарахувати, а позичальник зобов'язується сплатити банку штраф у розмірі 250 грн. плюс 5% від суми невиконаного зобов'язання.

Позивач просив визнати недійсними пункти 14.5, 14.6, 14,8, 14.9 кредитно-заставного договору щодо стягнення штрафу за порушення умов договору, посилаючись на те, що вони не відповідають вимогам закону та порушують його права.

Відповідно до ст. 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність" відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Відповідно до вимог ст. 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредитору у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках невиконаного або неналежного зобов'язання.

З наведених норм закону випливає, що пеня і штраф є різновидами неустойки як юридичної відповідальності, а не окремими видами штрафних санкцій.

Проте, з п. 14.9 договору вбачається, що ним передбачена відповідальність у вигляді штрафу за одне й теж саме порушення умов договору, за яке відповідальність у вигляді пені вже передбачена п. 14.2 та п. 14.3 цього договору. Тобто п. 14.9 передбачає подвійну цивільно-правову відповідальність одного й того ж виду за одне й те ж саме порушення договірного зобов'язання (прострочення виконання грошового зобов'язання), що суперечить вимогам ст. 61 Конституції України.

Тому колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для визнання цього пункту договору недійсним не відповідає обставинам справи та закону.

Проте, аналізуючи пункти 14.5, 14.6, 14,8 кредитно-заставного договору колегія суддів вважає, що ними не встановлена подвійна цивільно-правова відповідальність одного й того ж виду за одне й те ж саме порушення договірного зобов'язання, тому не вбачає підстав для визнання цих пунктів договору недійсними.

Колегія суддів вважає, що висновок суд першої інстанції про відсутність підстав для зміни пунктів 14.2, 14.3 договору щодо розміру пені за порушення умов договору не відповідає вимогам закону.

Статтею 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" установлено граничний розмір пені: розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Проте, у п. 14.2, 14.3 визначений розмір пені, що сплачується позичальником у разі несвоєчасного виконання зобов'язань за договором, але всупереч зазначеній нормі закону граничний розмір пені не зазначений. З огляду на зазначене, ці пункти підлягають відповідній зміні.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що на підставі п.4 ч.1 ст. 309 ЦПК України рішення суду першої інстанції в частині відмови у визнанні недійсним п. 14.9 та зміні п. 14.2, п.14,3 кредитно-заставного договору скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення зазначених вимог позивача. В іншій частині рішення підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 307, 309, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів,

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 16 липня 2012 року по цій справі в частині відмови у визнанні недійсним п. 14.9 та зміні п. 14.2, п.14,3 кредитно-заставного договору скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення наступного змісту:

Визнати недійсним п. 14.9 кредитно-заставного договору № ABZIAA00000005, який був укладений 24 січня 2008 року між ОСОБА_3 та ЗАТ „Акцент Банк".

Пункти 14.2 та 14.3 зазначеного договору змінити та викласти їх в такій редакції -

«П.14.2. У випадку порушення позичальником зобов'язань, передбачених статтями та договором, щодо сплати винагород та процентів, позичальник сплачує пеню в розмірі 0, 15 % від суми простроченого платежу, але не менше 1 (однієї) гривні за кожен день прострочки та не більше подвійної ставки НБУ за кожен день прострочки.

п. 14.3. У випадку порушення позичальником зобов'язань щодо повернення основної суми кредиту, передбаченого статтею договору, позичальник сплачує пеню в розмірі 0, 15 % від суми простроченого платежу, але не менше 1 (однієї) гривні за кожен день та не більше подвійної ставки НБУ за кожен день прострочки».

В іншій частині рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: