Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 вересня 2012 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Рівненської області в складі :

головуючого - судді Мельника Ю.М.,

суддів: Ковальчук Н.М., Ковалевича С.П.

секретаря судового засідання Пиляй І.С.

за участю: ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_2,

представників ОСОБА_3 - ОСОБА_4 та ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на рішення Сарненського районного суду від 01 серпня 2012 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про встановлення факту належності майна на праві власності й визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування та позовом ОСОБА_3 до Сарненської міської ради, третя особа -ОСОБА_1 про визнання права власності на нерухоме майно ,

В С Т А Н О В И Л А :

20 січня 2012 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_3, в якому просив встановити факт належності померлому ОСОБА_6 на праві власності житлового будинку АДРЕСА_1 , та визнати за позивачем в порядку спадкування після смерті ОСОБА_6 право власності на 1/2 частину вказаного будинку.

Вимоги обгрунтовував тим , що ОСОБА_6 за життя збудував спірний будинок та господарські споруди , але не оформив право власності на них. У зв"язку із відсутністю правовстановлюючих документів на будинковолодіння нотаріус відмовляє позивачеві у видачі свідоцтва про право власності за заповітом на спадкове майно , яке залишилось після смерті ОСОБА_6

Зазначав, що ОСОБА_3 не прийняла спадщину після смерті ОСОБА_6, оскільки не зверталася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини і на час смерті спадкодавця разом із ним не проживала.

17 лютого 2012 року ОСОБА_3 звернулася в суд із позовом до Сарненської міської ради, третя особа -ОСОБА_1, в якому просила визнати за нею право власності на 3/4 частини будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. При цьому вказувала , що спірний будинок вона будувала разом із ОСОБА_6 під час перебування в шлюбі , а тому вона є власником 1/2 частини цього будинку . Окрім того вона має право на 1/4 частину будинку як обов"язкову частку після смерті її чоловіка ОСОБА_6

Ухвалою Сарненського районного суду від 05 березня 2012 року справи об"єднані в одне провадження.

Рішенням Сарненського районного суду від 01 серпня 2012 року в задоволенні обох Провадження № 22-ц1790/1640/2012 Головуючий у суді 1 інстанції : Березень Ю.В.

Суддя - доповідач в суді апел інст.: Мельник Ю.М.

позовів було відмовлено.

Не погодившись із рішенням суду в частині відмови в задоволенні його позовних вимог , ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу в якій вказував на його незаконність через те, що місцевий суд не врахував , що житловий будинок з надвірніми будівлями був збудований ОСОБА_6 до його одруження із ОСОБА_3, а тому цей будинок належав на праві власності лише ОСОБА_6 Відповідно ОСОБА_3 не набула права власності не вказаний будинок.

Оскільки ОСОБА_1, будучи спадкоємцем за заповітом, у визначений законом строк звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6, то вважається , що він прийняв спадщину.

Оформити свідоцтво про право на спадкове майно в нотаріуса він не зміг через відсутність правоустановлюючих документів на це майно , а тому звернувся з відповідним позовом до суду.

Вважав, що суд не врахував вказаних обставин і необгрунтовано відмовив йому в задоволенні позову.

Із цих підстав просив рішення суду в частині відмови йому в задоволенні позову скасувати та постановити нове рішення про задоволення його позову.

ОСОБА_3 також оскаржила в апеляційному порядку рішення суду в частині відмови у задоволенні її позову. В апеляційній скарзі вона вказувала на незаконність рішення через порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Зазначала , що суд першої інстанції не врахував , що спірний будинок було побудовано ОСОБА_6 та нею під час шлюбу, а тому цей будинок є спільною сумісною власністю подружжя і їй належить 1/2 частина будинку.

Окрім того, вона має право на обов"язкову частку після смерті чоловіка - ОСОБА_6 в розмірі 1/4 частини спадкового майна.

Вказувала, що про існування заповіту, який її чоловік склав 20 лютого 2007 року на користь ОСОБА_1, вона взнала від останнього лише в квітні 2011 року.

Вважає, що місцевий суд безпідставно відмовив їй у задоволенні позову.

Окрім того , зазначала , що місцевий суд рішенням незаконно стягнув з неї судовий збір в розмірі 933 грн. 55 коп., оскільки ухвалою судді Сарненського районного суду від 20 лютого 2012 року її було звільнено від сплати судового збору.

Просила рішення суду в частині відмови в задоволенні її позовних вимог та в частині стягнення з неї судового збору - скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позов задовольнити.

В судовому засіданні апеляційного суду ОСОБА_1 та його представник , давши пояснення в межах доводів апеляційної скарги , просили їх скаргу задовольнити в повному обсязі , а апеляційну скаргу ОСОБА_3 - відхилити.

Представники ОСОБА_3 просили скаргу останньої задовольнити повністю, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 - частково. Зазначали , що ОСОБА_3 має право на 3/4 частини будинку , а ОСОБА_1 - на 1/4 частину будинку.

За результатами апеляційного розгляду справи колегія суддів прийшла до висновку , що апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає, а апеляційна скарга ОСОБА_3 підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відмовляючи у задоволенні позовів ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , суд першої інстанції виходив із того , що спірний будинок був збудований самочинно , а тому особа , яка його збудувала не набула права власності на нього і цей об"єкт нерухомості не може входити до спадкового майна спадкодавця.

Колегія суддів погоджується із таким висновком суду першої інстанції , оскільки він грунтується на досліджених судом доказах та відповідає вимогам закону.

Із матеріалів справи вбачається, що 24 лютого 1981 року виконкомом Сарненської міської Ради народних депутатів рішенням № 73 виділив ОСОБА_6 земельну ділянку площею 600 кв.м. для індивідуального будівництва в АДРЕСА_1 ( а.с. 80). Пунктом 2 цього рішення ОСОБА_6 було зобов"язано до 24 березня 1981 року одержати в Рівненському БТІ всю технічну документацію.

Сторонами у справі не було надано доказів , що будівництво будинку відбувалося на підставі відповідного дозволу, згідно з належно затвердженим проектом та з дотриманням будівельних норм та правил.

Із технічного паспорту на садибний (індивідуальний) житловий будинок АДРЕСА_1 вбачається , що роком його побудови є 1990 рік ( а.с. 12-14).

В послідуючому в технічному паспорті на підставі заяви ОСОБА_1 ( а.с. 99) працівниками КП "Рівненське обласне бюро технічної інвентаризації Рівненської обласної ради " було зроблено виправлення згідно якого слідує, що будинок був збудований у 1988 році . ( а.с.49- 52).

Із зазначеного вбачається , що будівництво спірного житлового будинку здійснювалося під час дії Цивільного Кодексу УРСР (1963 р.).

Відповідно до ч.1 ст. 105 ЦК УРСР (1963 року) громадянин, який збудував або будує жилий будинок, здійснив або здійснює його перебудову чи прибудову без встановленого дозволу, або без належно затвердженого проекту, або з істотними відхиленнями від проекту, або з грубим порушенням основних будівельних норм і правил, не вправі розпоряджатися цим будинком чи частиною його (продавати, дарувати, здавати в найом тощо).

Відповідно до ст. 376 ЦК України особа , яка здійснила або здійснює самочинне будівництво ( будівництво на земельній ділянці , що не відведена для цієї мети , або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотним порушенням будівельних норм чи правил) не набуває право власності на нього.

Таким чином, самовільно споруджені будинки чи прибудови не можуть бути об'єктом права приватної власності.

Із матеріалів справи вбачається , що ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ( а.с. 5).

За життя ОСОБА_6 20 лютого 2007 року заповів 1/2 частину житлового будинку та земельної ділянки в АДРЕСА_1 ОСОБА_1 ( а.с. 27).

16 лютого 2011 року виконавчий комітет Сарненської міської ради рішенням № 76 присвоїв житловому будинку АДРЕСА_1 поштову адресу АДРЕСА_1.( а.с. 10)

ОСОБА_3 перебувала у шлюбі із ОСОБА_6 із 30 січня 1988 року по день смерті ОСОБА_6 ( а.с. 6)

Згідно ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Оскільки спірний житловий будинок був споруджений без належного дозволу та належно затвердженого проекту , не був прийнятим в експлуатацію, а правовстановлюючі документи , що підтверджують належність цього об"єкта нерухомості на праві власності конкретним особам відсутні, то суд першої інстанції прийшов до обгрунтованого висновку , що право власності на самочинно збудовані житлові будинки, інше нерухоме майно не набувають як особи, які здійснили це будівництво, так і їхні спадкоємці.

Згідно роз'яснень, що містяться у пункті 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» слідує, що в тому разі , коли спадкодавцем було здійснене самочинне будівництво, до спадкоємців переходить право власності на будівельні матеріали, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва.

Позивачі з позовом про визнання права власності на будівельні матеріали , обладнання , тощо до суду не зверталися .

Враховуючи зазначене , колегія суддів прийшла до висновку , що суд першої інстанції обгрунтовано відмовив обом позивачам у задоволенні позову.

Разом із тим , колегія суддів вважає, що суд першої інстанції без законних на те підстав стягнув із ОСОБА_3 933 грн. 55 коп. судового збору.

Згідно ч.2 ст. 79 ЦПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюється законом.

Відповідно до ст. 8 Закону України "Про судовий збір" суд , враховуючи майновий стан сторони, за її заявою може своєю ухвалою зменшити розмір судового збору або звільнити сторону від його сплати .

Із матеріалів справи вбачається , що ухвалою судді Сарненського районного суду від 20 лютого 2012 року ОСОБА_3 була звільнена від сплати судового збору за звернення до суду.( а.с. 21).

Оскільки суддя своєю ухвалою звільнила ОСОБА_3 від сплати судового збору , то в суду першої інстанції не було правових підстав для ухвалення рішення про стягнення із ОСОБА_3 судового збору.

За таких обставин колегія суддів вважає, що рішення суду в частині стягнення із ОСОБА_3 судового збору було ухвалене з порушенням норм матеріального права , а тому рішення в цій частині підлягає скасуванню.

На підставі наведеного та керуючись п.2 ч.1 ст. 307 , п.4 ч.1 ст. 309 , ст. 316, ст. 317 ЦПК України, колегія суддів ,

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити , а апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Сарненського районного суду від 01 серпня 2012 року в частині стягнення із ОСОБА_3 933 грн. 55 коп. судового збору скасувати.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають право оскаржити рішення апеляційного суду та рішення суду першої інстанції в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили рішення апеляційної інстанції.

Головуючий :

Судді :