Донецький окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 серпня 2012 р. Справа № 2а/0570/9346/2012

час прийняття постанови «16» година «45» хвилин

Донецький окружний адміністративний суд в складі:

Головуючого судді Голуб В.А.,

Судді Лазарєва В.В,

Судді Циганенка А.І.,

при секретарі Пітель В.М.,

за участю:

позивача ОСОБА_1

представника відповідачів Бєломєстнової Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної митної служби України, Східної митниці про визнання незаконним наказу № 665-к від 25 квітня 2008 року, поновлення на посаді, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди у розмірі 20 000, 00 грн., -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної митної служби України, Східної митниці про визнання незаконним наказу № 665-к від 25 квітня 2008 року, поновлення на посаді, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди у розмірі 20 000, 00 грн.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що наказом № 3/к від 30 січня 1995 року він був прийнятий на роботу до Донецької митниці інспектором. 13 червня 1995 року позивачем була прийнята Присяга державного службовця.

31 березня 1997 року позивач був звільнений з Донецької митниці, а 08 квітня 1997 року прийнятий на роботу інспектором вантажного відділу № 3 Донбаської регіональної митниці. Наказом Донбаської регіональної митниці № 96-к від 23 квітня 1998 року позивача переведено інспектором вантажного відділу № 2. Наказом Донбаської регіональної митниці № 177-к від 07 липня 2003 року позивач переведений на посаду інспектора митного оформлення ВАТ «ДМЗ» вантажного відділу № 2. Наказом Державної митної служби № 279-к від 30 березня 2004 року позивачу було присвоєно спеціальне звання «Інспектор митної служби ІІІ рангу». 18 квітня 2005 року Донбаська регіональна митниця була перейменована у Донецьку митницю, у зв'язку з чим наказом № 180-к від 08 квітня 2005 року позивач був переведений до Донецької митниці, а наказом № 9-к від 09 серпня 2005 року він був прийнятий на роботу до Донецької митниці на раніше займану посаду у порядку переводу. Наказом Державної митної служби України № 1122-к від 27 листопада 2006 року позивачу присвоєно спеціальне звання «Інспектор митної служби І рангу».

3 жовтня 2006 Донецька митниця перейменована в Східну регіональну митницю. Наказом Донецької митниці № 365-к від 29 грудня 2006 року позивач був звільнений по переводу до Східної регіональної митниці та наказом Східної регіональної митниці № 8-к від 29 грудня 2006 року позивача в порядку переведення було прийнято на посаду інспектора відділу митного оформлення № 2.

Позивач зазначає, що фактично всі ці роки жодного звільнення і прийому на роботу в митну службу України з ним не відбувалося, а була лише зміна найменування Донбаської регіональної митниці на Донецьку митницю, а Донецької митниці на Східну регіональну митницю.

Як вказує позивач, в черговий раз наказом Державної митної служби України № 61 від 29 січня 2008 року відбулася ліквідація Східної регіональної митниці.

На виконання даного наказу Державна митна служба України 25 квітня 2008 року видала наказ № 665-к, яким звільнено позивача з 25 квітня 2008 року за п. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у зв'язку з ліквідацією Східної регіональної митниці.

На думку позивача, ліквідації Східної регіональної митниці фактично не було, а відбулося перейменування Східної регіональної митниці на Східну митницю. Так, Східна митниця розташована в тому ж адміністративному будинку, де знаходилася Східна регіональна митниця. Майно Східної регіональної митниці не відчужувалося, а перейшло у відання Східної митниці. Структурні підрозділи Східної митниці залишилися тими ж, які були в Східній регіональній митниці.

Як зазначає позивач, штатний розпис співробітників Східної митниці залишився тим же, який був і в Східній регіональній митниці, за невеликим винятком. В одних відділах і службах штатний розклад збільшився, а в інших - трохи зменшився. Ця обставина свідчить не про ліквідацію Східної регіональної митниці, а про скорочення чисельності штату. На новостворений штатний розклад Східної митниці прийняті ті ж співробітники, які й раніше працювали в Східній регіональній митниці, за невеликим винятком.

Також на думку позивача, він звільнений з порушеннями вимог п. 2 ст. 40 КЗпП України, оскільки була можливість перевести його на ту ж посаду, яку він обіймав раніше в Східній регіональній митниці, за новим штатним розкладом у Східну митницю, але йому цю посаду не запропонували.

Під час розгляду справи позивач уточнював позовні вимоги, відповідно до яких просить суд визнати незаконним наказ № 665-к від 25 квітня 2008 року; поновити позивача на посаді інспектора відділу митного оформлення; Стягнути з відповідача заробітну плату за час вимушеного прогулу; стягнути з Державної митної служби України моральну шкоду у розмірі 20 000, 00 грн.

Позивач в судовому засіданні підтримав позовні вимоги, надав пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві.

Представник відповідачів в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, надав додаткові заперечення на позовну заяву, в яких зазначено наступне. Вищий адміністративний суд України визначив роботодавцем позивача - державу, та в подальшому наголосив на необхідності перевірки, чи виконала Держмитслужба своє зобов'язання по працевлаштуванню позивача. На переконання представника відповідачів, визначення держави роботодавцем повністю знеособлює цього суб'єкта трудових правовідносин та, зокрема, позбавляє притаманних йому прав та обов'язків по відношенню до працівника. Визначення Держмитслужби роботодавцем позивача також не є обґрунтованим та не відповідає матеріалам та обставинам справи.

На даний час поняття роботодавця дано Податковим Кодексом України. Так, роботодавець - це юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ чи її представництво), яка використовує найману працю фізичних осіб на підставі укладених трудових договорів (контрактів) та несе обов'язки із сплати їм заробітної плати, а також нарахування, утримання та сплати податку на доходи фізичних осіб до бюджету, нарахувань на фонд оплати праці, інші обов'язки, передбачені законами.

Згідно зі ст. 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця.

Позивач заробітну плату отримував в Східній регіональній митниці, де зберігалася його трудова книжка тощо, тобто трудові відносини позивач мав зі Східною регіональною митницею, а не з Державною митної службою України, оскільки Державна митна служба є окремою юридичною особою із власним колом повноважень.

Таким чином, як вважає представник відповідачів, є цілком очевидним той факт, що роботодавцем позивача була Східна регіональна митниця, яка на даний час ліквідована. Правових підстав пропонувати посади в новоствореному органі у керівництва (ліквідаторів) Східної регіональної митниці не було. Аналогічно не було такого обов'язку і у керівництва новоствореної Східної митниці.

Крім того представник відповідачів зазначив, що новостворений орган - Східна митниця мала меншу (на 29 одиниць) штатну чисельність, ніж Східна регіональна, що обумовило неможливість прийняття до новоствореної митниці в порядку переведення всіх працівників Східної регіональної митниці.

Проте неможливо стверджувати, що відбулося скорочення чисельності або штату працівників. Наявні матеріали справи (накази про ліквідацію, витяги та довідки з ЄДРПОУ, судове рішення ВАСУ по аналогічній справі, тощо) свідчать саме про факт повної ліквідації Східної регіональної митниці, а не її реорганізації та скорочення чисельності.

Згідно ст. 42 КЗпП України переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці.

Як вказує представник відповідачів, на даний час структура Східної митниці зазнала значних змін у порівнянні з 2008 роком, коли виникли спірні правовідносини. На даний час в митниці взагалі відсутні такі підрозділи як відділи митного оформлення й, зокрема, відділ митного оформлення № 2, в якому працював позивач. На даний час функції митного контролю й митного оформлення виконуються митними постами, які відповідно до ч. 3 ст. 543, ст. 547 Митного кодексу України в редакції 13.03.2012 року є митними органами у складі митниць. Проте, відділ митного оформлення № 2, в якому працював позивач, такого статусу не мав.

В спірному випадку мале місце не скорочення штатної чисельності, як наведено вище, а повна ліквідація митного органу. За таких обставин відсутні законодавчі підстави застосовувати положення ст. 42 КЗпП України до спірних правовідносин.

Тому представник відповідачів просив суд у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Заслухавши пояснення позивача, представника відповідачів, дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

Наказом Державної митної служби України від 29.01.2008 року № 61 «Про ліквідацію митних органів», керуючись ст.ст. 14 і 15 Митного кодексу України, відповідно до Положення про Державну митну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18.07.2007 року № 940 з метою оптимізації діяльності й структури митних органів ліквідовано з 01.05.2008 року Східну регіональну митницю.

Наказом Державної митної служби України № 665-к від 25.04.2008 року ОСОБА_1, інспектор відділу митного оформлення № 2 Східної регіональної митниці, звільнений з займаної посади 30.04.2008 року відповідно до п.1 ст.40 КЗпП України у зв'язку з ліквідацією Східної регіональної митниці (т.1 а.с.5).

Положенням про Державну митну службу України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 18.07.2007 року № 940, визначено, зокрема, що Державна митна служба України створює, реорганізує та ліквідує регіональні митниці, митниці, спеціалізовані митні установи та організації. Згідно із ст. 14 та ст. 15 Митного кодексу України вказані установи є юридичними особами.

Відповідно до вказаних норм наказом Державної митної служби України від 29.01.2008 року № 61 ліквідовано Східну регіональну митницю, яка мала ідентифікаційний код у Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України - 34667116 (т.1 а.с.184).

Судом встановлено, що Східна регіональна митниця, в якій працював позивач, ліквідована та виключена з Державного реєстру підприємств та організацій України. Східна митниця є новоствореною юридичною особою, а не правонаступником Східної регіональної митниці.

Пунктом 6 Положення про Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.01.1996 року № 118, встановлено, що ідентифікаційний код зберігається за суб'єктом, якому він присвоєний, протягом усього періоду його існування і є єдиним. Код у разі перетворення юридичної особи зберігається лише за правонаступником. У разі припинення юридичної особи шляхом приєднання до іншої та створення на базі юридичної особи, що припинилася, відокремленого підрозділу ідентифікаційний код такої юридичної особи залишається за відокремленим підрозділом. В усіх інших випадках припинення юридичної особи присвоєння її коду новоствореним суб'єктам, забороняється.

Наказом Державної митної служби України від 29.01.2008 року № 64 створена Східна митниця, яка отримала код ЄДРПОУ- 35793589.

Крім того, в жодному з наказів Державної митної служби України від 29.01.2008 року № 61 та № 64, які не визнані незаконними та не скасовані, не вказується правонаступництво Східної регіональної митниці.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку зміни в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Звільнення з підстав, зазначених у п. 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Відповідно до ч. 1 ст. 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

На виконання вказаних норм позивача письмово попереджено під розпис 19.02.2008 року про наступне вивільнення у зв'язку з ліквідацією Східної регіональної митниці (т.1 а.с.46), а наказом Державної митної служби України № 665-к від 25.04.2008 року звільнено з 30.04.2008 року з посади інспектора відділу митного оформлення № 2 Східної регіональної митниці у зв'язку з ліквідацією Східної регіональної митниці.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 19.06.2012 року частково задоволено касаційну скаргу ОСОБА_1, постанову Донецького окружного адміністративного суду від 25.06.2009 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 08.09.2009 року скасовано, а вказану справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до ч. 5 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при розгляді справи.

Так, в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 19.06.2012 року зазначено, що судами не встановлено чи відбулось скорочення чисельності або штату працівників при утворенні Східної митниці; не встановлено наявність чи відсутність перешкод для переведення позивача за його згодою на іншу рівнозначну посаду до Східної митниці. Судами також не перевірено дотримання відповідачем вимог ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України, яка передбачає, що власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про наступне вивільнення всіх працівників із зазначенням професії, спеціальності, кваліфікації та розміру оплати праці.

Судом встановлено, що відповідно до ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України Східна регіональна митниця подала звіт до Донецького міського центру зайнятості про заплановане вивільнення працівників за вих. № 11-10/1624 від 27.02.2008 року (т. 2 а.с. 46).

Також у судовому засіданні встановлено, що при утворенні Східної митниці відбулось скорочення кількості штатних одиниць. Так, як вбачається зі штатного розпису на 2008 рік Східної регіональної митниці, її штат був у кількості 495 штатних одиниць (т. 1 а.с.106). Що стосується штатного розпису на 2008 рік Східної митниці, її штат було затверджено у кількості 466 штатних одиниць (т.1 а.с. 100). Граничну чисельність працівників Східної митниці у кількості 466 одиниць затверджено наказом Державної митної служби України від 15.02.2008 року № 145. Тобто штат зменшився на 29 штатних одиниць.

Затверджений штатний розпис на 2008 рік Східної митниці передбачав 1 штатну одиницю інспектора відділу митного оформлення № 2 - посада, яку займав позивач до моменту його звільнення. Однак, як вбачається з наказу Східної митниці від 30.04.2008 року № 13-к «Про прийом на роботу» на вказану посаду було прийнято з 01.05.2008 року у порядку переведення зі Східної регіональної митниці ОСОБА_4 (т.1 а.с. 80). Отже, у відповідачів були об'єктивні перешкоди для переведення позивача за його згодою на рівнозначну посаду до Східної митниці.

Крім того, Пленум Верховного Суду України у п. 19 постанови «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.1992 року № 9 звертає увагу судів на те, що при ліквідації підприємства (установи, організації) правила п. 1 ст. 40 КЗпП України можуть застосовуватись і в тих випадках, коли після припинення його діяльності одночасно утворюється нове підприємство. У цих випадках працівник не вправі вимагати поновлення його на роботі на заново утвореному підприємстві, якщо він не був переведений туди в установленому порядку.

З урахуванням вищевикладеного, суд вважає, що при звільненні ОСОБА_1 порушень чинного законодавства не було допущено. Тому вимоги позивача про незаконність наказу Державної митної служби України № 665-к від 25.04.2008 року, поновлення на посаді інспектора відділу митного оформлення та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, задоволенню не підлягають.

Щодо вимог позивача про стягнення моральної шкоди у розмірі 20 000, 00 грн. слід зазначити наступне.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» із змінами і доповненнями, внесеними постановою пленуму Верховного Суду України від 25 травня 2001 року № 5, моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Позивачем має бути зазначено, в чому полягає моральна шкода, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Згідно п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 року № 4, відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Тому суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову також у частині відшкодування моральної шкоди.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди відповідно до вимог ч. 3 ст. 2 КАС України перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Відповідно до вимог КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України та застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України та принципом рівності усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом, відповідно до якого усі учасники адміністративного процесу є рівними перед законом і судом.

Згідно із ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд вважає, що у даній справі відповідачами доведено законність своїх дій, тому суд відмовляє у задоволенні позову у повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110-111, 121, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Держаної митної служби України, Східної митниці про визнання незаконним наказу № 665-к від 25 квітня 2008 року, поновлення на посаді, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди у розмірі 20 000, 00 грн., - відмовити у повному обсязі.

Постанова прийнята у нарадчій кімнаті та проголошена її вступна та резолютивна частина у судовому засіданні 30 серпня 2012 року. Постанова виготовлена у повному обсязі 04 вересня 2012 року.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого КАС України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Головуючий суддя Голуб В. А.

Судді Лазарєв В.В. Циганенко А.І.