Справа № 2031/624/2012

Номер провадження 2/2031/128/2012

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

3 вересня 2012 року Печенізький районний суд Харківської області у складі:

головуючого судді - Танасевич О.В.,

при секретарі - Ріпі І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Печеніги, Харківської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Фізичної особи підприємця ОСОБА_2 про стягнення заборгованості з заробітної плати,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з зазначеним позовом, в якому просив стягнути з ФОП ОСОБА_2 заборгованість з заробітної плати за червень 2012 року в розмірі 2000 гривень та компенсацію частини доходів позивача у зв'язку з порушенням строків виплати заробітної плати за липень 2012 року в розмірі 1996 гривень, а крім того, витрати на правову допомогу в розмірі 150 гривень та судовий збір в розмірі 214 гривень 60 копійок.

В судовому засіданні позивач підтримав свої вимоги в повному обсязі та пояснив суду, що з березня по червень 2012 року він працював верстатником деревообробних верстатів у ФОП ОСОБА_2, звідки 18 червня цього ж року звільнився, проте, в порушення вимог статті 116 Кодексу законів про працю України розрахунок при звільненні з ним одразу проведено не було. Пояснив, що на день звільнення між ним та відповідачем було досягнуто домовленості щодо розміру його заробітної плати за червень 2012 року в сумі 2000 гривень, яку відповідач мав сплатити після оформлення звільнення позивача в центрі зайнятості та сплати податків і обов'язкових платежів. Згодом відповідач відмовився сплатити зазначену суму та повідомив, що за червень 2012 року позивачу нараховано заробітну плату в сумі 230 гривень 47 копійок. Вважаючи дії відповідача незаконними, позивач просить згідно статті 1-3 Закону України «Про компенсацію громадянам частини доходів у зв'язку із порушенням строків їх виплати»стягнути з відповідача компенсацію втрати його доходів в розмірі 1996 гривень у зв'язку з порушенням на один місяць строків їх виплати, виходячи з індексу інфляції за липень 2012 року 99,8%.

Відповідач позов визнав частково, не заперечував сплатити позивачу заробітну плату за червень 2012 року за фактично відпрацьовані п'ять робочих днів в розмірі 230 гривень 47 копійок. Зазначив, що розмір заробітної плати відкореговано та зменшено, зокрема, з урахуванням певних недоліків в роботі позивача. Проти стягнення з нього компенсації частини доходів позивача у зв'язку з порушенням строків виплати заробітної плати заперечував повністю.

Суд встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.

5 березня 2012 року між позивачем та відповідачем було укладено трудовий договір, зареєстрований в Печенізькому районному центрі зайнятості того ж дня за номером 20321200025, відповідно до якого позивач був прийнятий на роботу на посаду верстатника деревообробних верстатів (а.с. 4-5). Згідно пункту 3 цього Договору розмір заробітної плати позивача з 1 квітня 2012 року встановлено в сумі 1124 гривні 00 копійок на місяць.

Відповідно до видаткових касових ордерів від 10 квітня, 10 травня, 11 червня 2012 року з особистими підписами позивача він отримав заробітну плату за березень, квітень та травень 2012 року відповідно в сумі 899 гривень 87 копійок, 1001 гривні 48 копійок та 1001 гривні 48 копійок (а.с. 20-21). Заробітну плату за червень 2012 року позивач не отримав, що підтверджується видатковим касовим ордером та не заперечується сторонами (а.с. 20).

Позивача було звільнено за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України 18 червня 2012 року, що підтверджується відповідним записом в трудовій книжці (а.с. 25) та не заперечується сторонами по справі. Отже, в червні 2012 року, виходячи з п. 4 трудового договору, позивач відпрацював 12 робочих днів. Разом з тим, в бухгалтерських облікових документах відповідача зазначено, що в червні 2012 року позивач відпрацював лише 5 робочих днів, тобто 40 годин (а.с. 26).

Як пояснив відповідач в судовому засіданні, позивач в червні 2012 року вийшов на роботу лише п'ять днів, тобто відпрацював 40 годин, при цьому надати суду табель або журнал обліку робочого часу, зазначити дати виходу позивача на роботу або докази відсутності останнього на роботі не зміг. Зазначив, що будь-які документи первинного обліку робочого часу та нарахування заробітної плати, правила внутрішнього трудового розпорядку або посадові інструкції у нього відсутні.

В судовому засіданні було допитано свідка ОСОБА_3, який працював у відповідача разом з позивачем по справі. Він пояснив суду, що дійсно за червень 2012 року відповідач заборгував їм з позивачем по 2000 гривень кожному, які до теперішнього часу відмовляється повертати.

Заслухавши пояснення сторін, вивчивши матеріали справи та проаналізувавши в сукупності зібрані по справі докази з позиції їхньої належності та допустимості, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі статтею 43 Конституції України, право особи на працю включає можливість заробляти собі на життя працею, яку вона вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до статті 21 Закону України "Про оплату праці", працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Оскільки між сторонами по справі виник спір про розмір сум, належних працівникові при звільненні, відповідач був зобов'язаний у зазначений в частині 1 статті 116 КЗпП України строк виплатити позивачу неоспорювану ним суму. Проте, відповідач цього обов'язку не виконав.

Відповідно до пункту 6 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці»№ 13 від 24 грудня 1999 року задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню.

Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає суму, яка підлягає стягненню, без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до п. 3 трудового договору заробітна плата позивача за червень 2012 року мала скласти 1124 гривні. Звільнившись 18 червня 2012 року, позивач, виходячи з положень п. 4 цього Договору та враховуючи відсутність інших уточнюючих його робочий час документів, відпрацював 12 робочих днів. В червні 2012 року був 21 робочий день, тому заробітна плата мала бути нарахована позивачу шляхом ділення його посадового окладу на загальну кількість робочих днів в червні 2012 року та помножена на кількість фактично відпрацьованих днів, тобто: 1124 гривні : 21 робочий день х 12 фактично відпрацьованих днів = 642 гривні 29 копійок.

Відповідно до ст. 10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Позивач не надав суду ніяких належних та допустимих доказів того, що його заробітна плата в червні 2012 року мала скласти 2000 гривень, посилаючись лише на усну домовленість з відповідачем. Наявність заборгованості з заробітної плати за попередні періоди судом не встановлена, оскільки в судовому засіданні позивач пояснив, що відповідач повністю провів з ним розрахунок за березень, квітень та травень 2012 року, на підтвердження чого суду надані видаткові касові ордери з підписом позивача про отримання коштів.

Суд також вважає необґрунтованими заперечення відповідача щодо зменшення заробітної плати позивача до 230 гривень 47 копійок з підстав неналежного виконання ним своїх трудових обов'язків та відсутності на роботі в червні 2012 року, оскільки ним не надано жодних доказів на підтвердження його позиції в цій частині.

Відмовляючи в задоволені позовних вимог в частині стягнення з відповідача компенсації частини доходів позивача у зв'язку з порушенням строків їх виплати, суд виходить з наступного.

Згідно пункту 22 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці»компенсація втрати частини заробітної плати провадиться згідно зі статтею 34 Закону України «Про оплату праці»і Положенням про порядок компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати.

Відповідно до пункту 2 цього Положення компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати заробітної плати, нарахованої працівникові за період роботи починаючи з 1 січня 1998 року, якщо індекс цін на споживчі товари і тарифів на послуги за цей період зріс більш як на один відсоток.

За повідомленням Державного комітету статистики, індекс споживчих цін у червні 2012 року становив 99,7%, а в липні цього ж року -99,8%, тобто індекс цін на споживчі товари за цей період зріс на 0,1 %, а тому за липень 2012 року компенсація втрати заробітної плати не розраховується.

Наведений в позовній заяві розрахунок компенсації за несвоєчасно виплачену заробітну плату не відповідає вимогам пункту 3 зазначеного Положення, адже в позові розмір заборгованості з заробітної плати помножено безпосередньо на індекс інфляції, у той час, як сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованої, але не виплаченої заробітної плати за відповідний місяць на коефіцієнт приросту споживчих цін, який є різницею між часткою від ділення індексу споживчих цін в останній місяць перед виплатою суми заборгованості на індекс споживчих цін у тому місяці, за який виплачується заробітна плата, та коефіцієнтом 1. Розрахунок цього коефіцієнту судом не проводиться з огляду на те, що, як зазначалось вище, індекс споживчих цін в липні 2012 року зріс менше, ніж на 1 %, у зв'язку з чим відсутні підстави для виплати компенсації.

Питання про розподіл судових витрат суд вирішує відповідно до вимог статті 88 ЦПК України.

На підставі вищевикладеного, відповідно до статті 43 Конституції України, статей 116, 117 Кодексу законів про працю України, статей 21, 34 Закону України «Про оплату праці», статей 1-3 Закону України «Про компенсацію громадянам частини доходів у зв'язку із порушенням строків їх виплати», пунктів 2, 3 Положення про порядок компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати, пунктів 6, 22 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці»№ 13 від 24 грудня 1999 року та, керуючись статтями 11, 79, 88, 169, 197, 209, 212-215, 218, 224, 226 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Фізичної особи підприємця ОСОБА_2 задовольнити частково.

Стягнути з Фізичної особи підприємця ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість з заробітної плати за червень 2012 року в сумі 642 (шістсот сорок дві) гривні 29 копійок.

Стягнути з Фізичної особи підприємця ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 58 (п'ятдесят вісім) гривень 59 копійок.

В іншій частині позов ОСОБА_1 до Фізичної особи підприємця ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення в частині стягнення на користь ОСОБА_1 заробітної плати за один місяць підлягає негайному виконанню.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо воно не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Харківської області через Печенізький районний суд Харківської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь в справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя