УХВАЛА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Справа №: 22-ц/0190/6286/2012Головуючий суду першої інстанції:Лягіна О.В.

Доповідач суду апеляційної інстанції:Новіков Р. В.

"03" вересня 2012 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:

Головуючого суддіНовікова Р.В.

СуддівБерещанської І.І., Кузнєцової О.О.

При секретаріВостриковій К.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до Куйбишевської селищної ради Бахчисарайського району Автономної Республіки Крим про визнання права власності за набувальною давністю, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_6 - ОСОБА_7 на рішення Бахчисарайського районного суду Автономної Республіки Крим від 26 липня 2012 р., -

ВСТАНОВИЛА:

Оскаржуваним рішенням у позові відмовлено.

В апеляційній скарзі ставиться питання про скасування рішення суду у зв'язку з порушенням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Зокрема, апелянт посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення положень статті 344 ЦК України.

Заслухавши доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Ухвалюючи рішення про відмову у позові, суд першої інстанції виходив із недобросовісного заволодіння позивачем спірного будинку.

З таким висновком погоджується і колегія суддів зважаючи на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до договору купівлі-продажу від 05.04.1991 р. (л.с. 8) позивач придбав у ОСОБА_8 житловий будинок АДРЕСА_1 за 5 000 руб. Зазначений договір укладено у простій письмовій формі, нотаріально не посвідчено.

Відповідно до положень частин 1, 2 статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації.

Таким чином, у сенсі вищевказаної норми матеріального закону, у будь-якому випадку виключається набуття права власності на майно за набувальною давністю особою - володільцем і користувачем майна за волею власника, обізнаною із початку давнісного володіння щодо особи власника та його права власності на спірне майно.

Тому, по-перше, апелянт, який користувався спірним майном на певній підставі, узгодженій із самим власником, який був відомий йому із початку володіння майном, взагалі не може набути правовий статус особи, зазначеної у вищевказаній нормі матеріального закону, із відповідними правовими наслідками.

По-друге, положеннями статті 47 Цивільного кодексу України 1963 р. передбачалася нікчемність угоди, що вимагала нотаріального посвідчення, укладеної без додержання нотаріальної форми. Положеннями частини 1 статті 220 ЦК 2003 р. такий правочин також вважається нікчемним.

Чинним законодавством угоди, які потребують нотаріального посвідчення і державної реєстрації (відповідно до вимог частини 2 статті 182 Цивільного кодексу України 2003 р. правочини щодо нерухомості підлягають нотаріальному посвідченню і державній реєстрації), до їх державної реєстрації вважаються взагалі неукладеними і такими, що не породжують для сторін прав і обов'язків, оскільки момент вчинення вказаних правочинів, відповідно до статей 210, 640 ЦК, прямо пов?язується з їх державною реєстрацією.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, правочин щодо відчуження спірного нерухомого майна нотаріусом взагалі не посвідчувався.

Нікчемність вищевказаного правочину у будь-якому випадку перешкоджає виникненню у позивача та визнанню за ним права власності за набувальною давністю, як у сенсі вимог частини 1 статті 128 ЦК 1963 р., так і згідно з положеннями частин 3, 4 статті 334 ЦК 2003 р., відповідно до яких право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення, а якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.

В той же час, зважаючи на наведене, у першу чергу, нікчемність угоди від 05.04.1991 р., на яку посилається позивач,- відсутні головні умови набуття права власності за набувальною давністю: добросовісне і правомірне заволодіння майном.

Зважаючи на положення частини 1 статті 11 ЦПК України: «Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі», - правові підстави для задоволення позовних вимог дійсно були відсутніми.

Оскільки ухвалене судове рішення відповідає обставинам справи і вимогам закону, є відсутніми і підстави для задоволення апеляційної скарги та його скасування.

На підставі викладеного і керуючись статтями 303, 307, 308, 314, 315, 325, 327 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 - ОСОБА_7 відхилити.

Рішення Бахчисарайського районного суду Автономної Республіки Крим від 26 липня 2012 р. залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів.

Судді:

Берещанська І.І. Кузнєцова О.О. Новіков Р.В.

.