АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________________________________________________________________________________________________

Провадження № 22-ц/2090/5271/2012 р. Головуючий І-ої інстанції: Шинкарчук Я.А.

Справа № 2-618/11 Доповідач: Івах А.П.

Категорія: земельні

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 серпня 2012 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого -Івах А.П.,

суддів - Пшенічної Л.В., Борової С.А.,

при секретарі -Варюшичевій А.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Харківського районного суду Харківської області від 29 травня 2012 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Мереф'янської міської ради Харківського району Харківської області, за участю третьої особи -Головного управління Держкомзему у Харківській області про зобов'язання вчиняти певні дії, заборону вчиняти дії, визнання недійсним рішення виконкому та державного акту, -

в с т а н о в и л а:

Заочним рішенням Харківського районного суду Харківської області від 29 березня 2012 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 порушує питання про скасування заочного рішення суду першої інстанції з ухваленням нового рішення по суті його позовних вимог.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на порушення судом норм матеріального і процесуального права, чим порушено його права і інтереси. Допущені порушення процесуального права унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених позивачем, дослідивши письмові матеріали справи, судова колегія приходить до наступного:

Розглядом справи достовірно встановлено, що позивач на підставі договору купівлі-продажу від 08 червня 2007 року придбав житловий будинок АДРЕСА_1.

Земельна ділянка, на якій розташований вказаний будинок з надвірними будівлями не приватизована, її розмір не вказано. (а.с. 8)

На підставі договору купівлі-продажу від 15 вересня 1998 року ОСОБА_2 належить будинок по АДРЕСА_2, який розташований на земельній ділянці розміром 0,091 га., що на підставі Державного акту на право приватної власності серія ХР 25-19-53200 належить останньому. Згідно плану зовнішніх меж земельної ділянки (а.с. 14) частина земельної ділянки від літ. «В» до літ. «Г»межує з земельною ділянкою АДРЕСА_1.

Рішенням виконкому Мереф'янської міської ради № 48/1310 від 13 жовтня 1998 року, протокол № 10 (а.с. 12) з письмової згоди попереднього власника будинку, що на цей час належить позивачеві, ОСОБА_3 було вирішено питання щодо зміни конфігурації суміжної межі між домоволодіннями по АДРЕСА_2 і АДРЕСА_1 та закріплення землі по фактичному користуванню.

Також вирішено питання про безкоштовну передачу в приватну власність з фонду земель ради ОСОБА_2 земельну ділянку площею 910 кв.м. для обслуговування належного йому житлового будинку АДРЕСА_2.

На підставі вказаного рішення ОСОБА_2 одержав Державний акт на землю.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про зобов'язання ОСОБА_2 звільнити самовільно зайняту земельну ділянку площею 0,091 га., що розташована по АДРЕСА_2 та по АДРЕСА_1 у м. Мерефі та щодо заборони ОСОБА_2 і Мереф'янській міській раді Харківського району Харківської області вчиняти будь-які дії стосовно земельної ділянки по АДРЕСА_3 та по АДРЕСА_2, та визнання недійсним державного акта на право власності на землю, виданого на ім'я ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не надано доказів на підтвердження порушення його прав.

Висновок суду, з яким погоджується судова колегія, ґрунтується на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, відповідає положенням ст. ст. 57-60, 64 ЦПК України, ст. ст. 15, 16, 377 ЦК України, ст. ст. 120, 152 Земельного кодексу України.

Належними та допустимими доказами, наявними у справі, підтверджено, що розпорядження про виділення землі у приватну власність та видача державного акта на право власності на земельну ділянку відповідачу у 1998 році було прийнято уповноваженим органом- належним розпорядником земель в межах населеного пункту -місцевою радою з урахуванням згоди на той час власника житлового будинку АДРЕСА_1 у м. Мерефа.

Виходячи із положень ст. 120 ЗК України та ст. 377 ЦК України із виникненням права власності на будівлю чи споруду до власника переходить право власності на частину земельної ділянки, на якій розташована належна йому на праві власності будівля чи споруда; на земельну ділянку, що перевищує ці розміри (зокрема, ту, яка необхідна для їх обслуговування) право власності виникає на загальних підставах та у порядку, визначеному чинним законодавством.

Відповідно до вимог ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

На виконання положень вказаного закону ОСОБА_1 не надав як суду першої інстанції так і суду апеляційної інстанції доказів, що на момент придбання будинку спірна земельна ділянка перебувала у власності чи користуванні продавця будинку або на підтвердження факту, що за ним на законних підставах закріплена ця земельна ділянка, позивачем доказів не надано.

З огляду на викладене, судова колегія вважає, що суд першої інстанції, оцінивши належність, допустимість та достатність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності та, виконавши вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом, ухвалив рішення, таке, що відповідає ст. ст. 213, 214 ЦПК України, привів мотиви, з яких вважав встановленою відсутність фактів, якими позивачем обґрунтовувалися вимоги, правильно застосував зазначені в рішенні нормативно-правові акти.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, тому вони задоволенню не підлягають.

Інших підстав для скасування чи зміни рішення суду колегія не вбачає.

Керуючись ст. ст. 303, 304, п. 1 ч. 1 ст. 307, ст. ст. 308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, судова колегія, -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Харківського районного суду Харківської області від 29 травня 2012 року залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення, протягом двадцяти днів може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий -

Судді: