ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"04" вересня 2012 р. Справа № 6/073-12

Господарський суд Київської області у складі судді Черногуза А.Ф., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Київоблгаз" до Комунального підприємства "Фастівтепломережа" про стягнення боргу,

представники:

позивача : Палькевич Н.С. (дов. № 1-271 від 26.12.2011р.),

відповідача: не з'явився.

СУТЬ СПОРУ:

У липні 2012 року Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації "Київоблгаз" (далі -позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовом до Комунального підприємства "Фастівтепломережа" (далі -відповідач) про стягнення боргу.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов'язань за договором № 2702700033-ТКЕ-БО/11 на постачання природного газу для вироблення теплової енергії для потреб установ та організацій, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів, а також інших суб'єктів господарювання, а саме щодо проведення розрахунку за поставлений природний газ у січні 2011р., лютому 2012р. та за договором № 2702700033-ТКЕ-БО/12 на постачання природного газу за регульованим тарифом для вироблення теплової енергії для потреб установ та організацій, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів, а також інших суб'єктів господарювання, а саме щодо проведення розрахунку за поставлений природний газ у березні 2012р., в результаті чого він просить суд стягнути з відповідача борг у сумі 5 570 858,70 грн, з яких: 5 184 993,41 грн - сума основного боргу, 308 063,95 грн -пені, 17 157,39 грн -втрат від інфляції та 60 643,95 грн -3% річних.

Ухвалою господарського суду Київської області від 31.07.2012р. порушено провадження у справі № 6/073-121 та призначено її до розгляду на 14.08.2012р.

13.08.2012р. відповідачем подано клопотання про відкладення розгляду справи на інший час з підстав, викладених у даному клопотанні.

У зв'язку з неявкою в судове засідання 14.08.2012р. представника відповідача, враховуючи клопотання відповідача про відкладення розгляду справи та неподанням сторонами витребуваних документів, суд виніс ухвалу про відкладення розгляду справи на 04.09.2012р.

30.08.2012р. відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому він просить припинити провадження у справі з підстав відсутності спору між сторонами, оскільки борг відповідача відсутній, з огляду на що заборгованість має бути погашена за рахунок коштів державного бюджету.

Представник позивача у судовому засіданні 04.09.2012р. позовні вимоги підтримав, вважає їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник відповідача в судове засідання 04.09.2012р. знову не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, витребувані документи суду не надав, хоча про час і місце розгляду справи відповідач повідомлявся належним чином за адресою, що вказана позивачем у позовній заяві та яка відповідає адресі відповідача згідно Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців.

Згідно до п.п. 3.9.1, 3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України. За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Окрім того, про час та місце судового засідання відповідач повідомлявся належним чином, що підтверджуються наявними в матеріалах справи повідомленнями про вручення поштового відправлення.

Таким чином, відповідач вважається належним чином повідомлений про час та місце судового засідання.

Відтак, на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача, так як його нез'явлення не перешкоджає вирішенню спору.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд

УСТАНОВИВ:

01.10.2011р. між Публічним акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації "Київоблгаз" (далі -постачальник, позивач у справі) та Комунальним підприємством "Фастівтепломережа" (далі -споживач, відповідач у справі) було укладено договір № 2702700033-ТКЕ-БО/11 на постачання природного газу для вироблення теплової енергії для потреб установ та організацій, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів, а також інших суб'єктів господарювання (далі -договір) .

В подальшому, між сторонами договору було підписано додаткову угоду № 3 від 20.12.2011р. до договору, відповідно до умов якої сторони визначили, що постачальник постачає природний газ споживачеві в обсягах і порядку, передбачених договором, а споживач оплачує постачальнику вартість газу і наданих послуг у розмірах, строках, порядку та на умовах, передбачених договором.

Відповідно до п. 2.6. додаткової угоди № 3 від 20.12.2011р. до договору послуги з постачання газу підтверджуються підписаним сторонами актом приймання -передачі газу, що оформлюється за даними вузлів обліку, визначених у додатку 1 до договору.

Пунктом 4.2.1. додаткової угоди № 3 від 20.12.2011р. до договору сторони погодили вартість послуг за договором, яка складає за 1000 куб. м. природного газу -3867 грн.

Договір набирає чинності з дати його підписання та укладається на строк до 31.12.2012р. (п. 10.1. додаткової угоди № 3 від 20.12.2011р. до договору).

Господарським судом встановлено, що на підставі та у відповідності до умов договору позивач своєчасно та в повному обсязі передавав відповідачеві у грудні 2011р. та у січні - квітні 2012р. природний газ. Претензій щодо недобросовісного виконання позивачем своїх договірних зобов'язань від відповідача не надходило.

Як свідчать матеріали справи позивач передав, а відповідач прийняв природний газ:

у грудні 2011р. у кількості 317 333 куб. м. на загальну суму 1 227 126,71 грн,

у січні 2012р. у кількості 397 660 куб. м. на загальну суму 1 588 357,43 грн,

у лютому 2012р. у кількості 443 002 куб. м. на загальну суму 1 769 465,17 грн,

у березні 2012р. у кількості 250 414 куб. м. на загальну суму 1 000 218,62 грн,

у квітні 2012р. у кількості 67 291 куб. м. на загальну суму 268 777,75 грн, разом 1 475 700 куб. м. на загальну суму 5 853 945,68 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями актів приймання-передачі природного газу (№ 2702700033 від 31.12.2011р., № 2702700033 від 31.01.2012р., № 2702700033 від 29.02.2012р., № 2702700033 від 31.03.2012р., № 2702700033 від 17.04.2012р., оригінали оглянуті судом у судовому засіданні).

Вказані вище акти підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені печатками юридичних осіб.

Доказів звернення до позивача із запереченнями щодо обсягів поставленого газу та його вартості відповідачем, в тому числі і на вимогу суду, надано не було.

Відтак, суд дійшов висновку, що належними та допустимими доказами на підтвердження виконання позивачем умов договору з поставки природного газу є акти приймання-передачі природного газу, подані позивачем до справи, у розумінні п. 2.6. додаткової угоди № 3 від 20.12.2011р. до договору.

Таким чином, за наслідками дослідження матеріалів справи, судом встановлено, що позивач виконав взяті на себе зобов'язання щодо поставки природного газу у відповідності до вимог договору.

Однак, як зазначає позивач, відповідачем здійснено часткову оплату вартості отриманого природного газу по договору на загальну суму 668 952,27 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями банківських виписок та актом звірки розрахунків між сторонами від 25.07.2012р.

Таким чином, на час вирішення спору вартість неоплаченого відповідачем природного газу за договором становить 5 184 993,41 грн (5 853 945,68 грн -668 952,27 грн), у зв'язку з чим позивач звернувся з даним позовом про стягнення з відповідача 5 184 993,41 грн боргу за поставлений природний газ.

Як вбачається з п. 4.6. додаткової угоди № 3 від 20.12.2011р. до договору споживач проводить остаточний розрахунок не пізніше 7 числа місяця, наступного за розрахунком.

Враховуючи вище викладене та беручи до уваги положення п. 4.6. додаткової угоди № 3 від 20.12.2011р. до договору, відповідач зобов'язаний був оплатити вартість отриманого природного газу у грудні 2011р. не пізніше 07.01.2012р., отриманого у січні 2012р. не пізніше 07.02.2012р., отриманого у лютому 2012р. не пізніше 07.03.2012р., отриманого у березні 2012р. не пізніше 07.04.2012р., отриманого у квітні 2012р. не пізніше 07.05.2012р.

Згідно з ч. 1 ст. 530, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ст.ст. 251, 252 ЦК України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.

Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Беручи до уваги наведене, господарський суд вважає, що у відповідача настав строк для оплати отриманого природного газу, а у позивача відповідно виникло право вимагати сплати зазначених коштів.

Відповідно до ч. 2 ст. 1087 Цивільного кодексу України розрахунки між юридичними особами, а також розрахунки за участю фізичних осіб, пов'язані із здійсненням ними підприємницької діяльності, провадяться в безготівковій формі. Розрахунки між цими особами можуть провадитися також готівкою, якщо інше не встановлено законом.

Приписами ч.ч. 1-3 ст. 1088 Цивільного кодексу України унормовано, що при здійсненні безготівкових розрахунків допускаються розрахунки із застосуванням платіжних доручень, акредитивів, розрахункових чеків (чеків), розрахунки за інкасо, а також інші розрахунки, передбачені законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту. Сторони у договорі мають право обрати будь-який вид безготівкових розрахунків на свій розсуд. Безготівкові розрахунки провадяться через банки, інші фінансові установи (далі - банки), в яких відкрито відповідні рахунки, якщо інше не випливає із закону та не обумовлено видом безготівкових розрахунків.

Одночасно, господарський суд зазначає, що Закон України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" містить види платіжних інструментів та розрахункових документів, за допомогою яких здійснюються розрахунки між суб'єктами господарювання.

Відповідно до п. 1.35 ст. 1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" розрахунковий документ -це документ на переказ коштів, що використовується для ініціювання переказу з рахунка платника на рахунок отримувача.

Згідно п. 22.1. ст. 22 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" ініціювання переказу здійснюється за такими видами розрахункових документів: 1) платіжне доручення; 2) платіжна вимога-доручення; 3) розрахунковий чек; 4) платіжна вимога; 5) меморіальний ордер.

Як визначено п. 30.1 ст. 30 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" переказ вважається завершеним з моменту зарахування суми переказу на рахунок отримувача або її видачі йому в готівковій формі.

Беручи до уваги вищенаведене, господарський суд зазначає, що факт проведення відповідачем оплати вартості отриманого природного газу повинен бути підтверджений належними доказами, зокрема, відповідними розрахунковими документами: чи то платіжними дорученнями, розрахунковими чеками, платіжними вимогами, чи іншими документами.

Однак, всупереч вимогам господарського процесуального законодавства відповідачем не надано доказів на підтвердження проведення ним у строк визначений договором оплати за отриманий природній газ у повному обсязі, у відповідності до вимог ст. ст. 4-3, 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, згідно яких покладається обов'язок доказування на останнього.

Ні копій платіжних доручень, ні будь-яких інших доказів розрахунків в рахунок оплати боргу (5 184 993,41 грн ) за отриманий природній газ відповідачем надано не було.

Статтею 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відтак, факт прострочення виконання відповідачем своїх зобов'язань перед позивачем щодо оплати вартості отриманого газу позивачем доведено належними та допустимими доказами у розумінні ст. 34 Господарського процесуального кодексу України.

Таким чином, враховуючи відсутність в матеріалах справи доказів оплати відповідачем повної вартості отриманого природного газу у розмірі 5 184 993,41 грн, господарський суд дійшов висновку, що на момент розгляду спору у суді борг відповідача перед позивачем за договором становить - 5 184 993,41 грн.

Заперечення відповідача, які викладені ним у відзиві на позовну заяву, суд вважає необґрунтованими та безпідставними з огляду на те, що відсутність субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію не виправдовують бездіяльність держави та не звільняє відповідача від належного виконання своїх договірних зобов'язань.

Згідно пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Згідно приписів статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За змістом положень частини першої та частини сьомої статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

У відповідності до ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Матеріали справи свідчать про те, що між сторонами виникли зобов'язання, які мають ознаки договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу, згідно якого, відповідно до ст. 714 ЦК України, одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму використання відповідної мережі, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

При цьому, об'єктом договору постачання енергетичними та іншими ресурсами може виступати електрична і теплова енергія, природній газ, вода, нафта та інші ресурси, які надаються споживачеві (абонентові) через приєднану мережу електропроводів, трубопроводів тощо.

До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

З огляду на вищенаведене, господарський суд дійшов до висновку про доведеність існування боргу відповідача перед позивачем в розмірі 5 184 993,41 грн, а відтак заявлена позовна вимога про стягнення з відповідача 5 184 993,41 грн боргу є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Крім того, у зв'язку з простроченням відповідачем зобов'язань щодо проведення розрахунку за отриманий природний газ, позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача 3% річних у сумі 60 643,95 грн та втрат від інфляції у сумі 17 157,39 грн.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки інфляційні втрати пов'язані з інфляційними процесами в державі та за своєю правовою природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів, а три проценти річних -платою за користування коштами, що не були своєчасно сплачені боржником, то господарський суд дійшов висновку про правомірність нарахування позивачем інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних.

Здійснивши перерахунок заявлених до стягнення сум інфляційних втрат та 3% річних, господарський суд встановив, що надані позивачем розрахунки є арифметично вірним, а тому вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних у сумі 60 643,95 грн та втрат від інфляції у сумі 17 157,39 грн підлягають задоволенню.

Також, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем грошового зобов'язання за договором позивачем нарахована пеня в сумі 308 063,95 грн за такі періоди:

з 08.01.2012р. по 07.07.2012р. на суму боргу 558 174,44 грн (з урахуванням часткової оплати) складає -42 069,60 грн пені, з 08.02.2012р. по 25.07.2012р. на суму боргу 1 588 357,43 грн складає -29 352,84 грн пені, з 08.03.2012р. по 25.07.2012р. на суму боргу 1 769 465,17 грн складає -11 147,63 грн пені, з 08.04.2012р. по 25.07.2012р. на суму боргу 1 000 218,62 грн складає - 44 699,77 грн пені, з 08.05.2012р. по 25.07.2010р. на суму боргу 268 777,75 грн складає -8 705,71 грн пені.

Статтею 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Факт прострочення виконання відповідачем своїх зобов'язань перед позивачем щодо оплати вартості отриманого товару (природного газу) доведено позивачем належними та допустимими доказами.

Відповідно до статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Стаття 549 ЦК України визначає неустойку (штраф, пеню) як грошову суму або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення ним зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

У сфері господарювання згідно ч. 2 ст. 217 та ч. 1 ст. 230 ГК України застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до п. 6.2.2. додаткової угоди № 3 від 20.12.2011р. до договору у разі порушення споживачем строків оплати, передбачених розділом 4 договору, із споживача стягується пеня в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Згідно із ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (ч. 6 ст. 231 ГК України).

Перевіривши заявлену до стягнення суму пені, враховуючи строки виникнення зобов'язання за договором, період нарахування пені, заявлений позивачем, вимоги частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, п. 6.2.2. додаткової угоди № 3 від 20.12.2011р. до договору та вимоги Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»господарський суд встановив, що наданий позивачем розрахунок пені є арифметично вірним.

Однак у відповідності із пунктом 1 статті 233 Господарського кодексу суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Відповідно до ч.3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.

Стаття 83 Господарського процесуального кодексу України надає господарському суду право, приймаючи рішення, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Правовий аналіз названих статей свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Судом встановлено, що на несвоєчасне виконання відповідачем грошових зобов'язань, вплинуло не отримання ним субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії та послуг з централізованого водопостачання та водовідведення тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування відповідно до Постанови КМУ від 11.06.2012р. № 517.

Враховуючи об'єктивні обставини, які призвели до виникнення боргу, ступінь виконання зобов'язання відповідачем, майновий стан комунального підприємства в період економічної кризи, а також зважаючи на відсутність доказів заподіяння збитків позивачу порушенням відповідачем договірних зобов'язань в частині оплати, та враховуючи, що в якості компенсації за прострочення виконання зобов'язання з оплати вартості природного газу судом задоволено вимоги про стягнення з відповідача 3% річних у сумі 60 643,95 грн та втрат від інфляції у сумі 17 157,39 грн, суд вважає необхідним зменшити розмір пені на п'ятдесят відсотків - до 154031,97 грн.

Таким чином господарський суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог в частині стягнення пені в сумі 154031,97 грн (308 063,95 грн - 154031,97 грн).

У зв'язку із зменшенням судом розміру заявленої до стягнення пені до 154031,97 грн, в позові про стягнення 154031,97 грн пені слід відмовити.

Відповідно до ч. 2 ст. 4-3 ГПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відтак, сторони звертаючись до суду повинні враховувати те, що визначення та наповнення доказової бази переданого на розгляд суду спору покладаються саме на сторони, а не на суд. Суд вирішує спір на підставі поданих та витребуваних в порядку ст. 38 ГПК України сторонами доказів.

За таких обставин, суд вважає, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 5 184 993,41 грн основного боргу, 17 157,39 грн втрат від інфляції, 60 643,95 грн 3% річних та 154031,97 грн пені є правомірними, обґрунтованими, документально підтвердженими, відповідачем належним чином не запереченими та не спростованими, а тому підлягають задоволенню.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст.ст. 44, 49 ГПК України, покладаються судом на відповідача.

При цьому судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки. (Постанова, Пленум Вищого господарського суду України, від 26.12.2011, № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Комунального підприємства "Фастівтепломережа" (код 05387624) на користь Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Київоблгаз" (код 20578072) 5 184 993,41 грн основного боргу, 154031,97 грн пені, 17 157,39 грн втрат від інфляції та 60 643,95 грн 3% річних, а також 64 380 грн судового збору.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

4. В позові в частині стягнення 154031,97 грн пені відмовити.

Суддя А.Ф. Черногуз