ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 червня 2012 року м. Київ
Верховний Суд України у складі:
головуючогоКоротких О.А.,
суддів:Барбари В.П., Берднік І.С., Глоса Л.Ф., Гошовської Т.В., Григор'євої Л.І., Гриціва М.І., Гуля В.С., Гуменюка В.І., Гусака М.Б., Ємця А.А., Жайворонок Т.Є., Заголдного В.В., Канигіної Г.В., Кліменко М.Р., Ковтюк Є.І., Колесника П.І., Короткевича М.Є., Косарєва В.І., Кривенди О.В., Кривенка В.В., Лященко Н.П., Маринченка В.Л., Онопенка В.В., Охрімчук Л.І., Панталієнка П.В., Пивовара В.Ф., Пилипчука П.П., Пошви Б.М., Прокопенка О.Б., Редьки А.І., Романюка Я.М., Сеніна Ю.Л., Скотаря А.М., Таран Т.С., Терлецького О.О., Шицького І.Б., Школярова В.Ф., Яреми А.Г., -
розглянувши у порядку письмового провадження справу за позовом Особа 1 до Микитівського управління праці та соціального захисту населення Горлівської міської ради Донецької області (далі - Управління) про визнання дій протиправними та стягнення суми на оздоровлення,
в с т а н о в и в:
У лютому 2008 року Особа 1 звернувся до суду з позовом до Управління про визнання неправомірними дій щодо відмови в перерахунку допомоги на оздоровлення за 2000-2007 роки.
На обґрунтування позову послався на те, що він має статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи (1-а категорія) та є інвалідом II групи, а до 19 грудня 2005 року був інвалідом III групи, перебуває на обліку в Управлінні та має право на виплату щорічної допомоги на оздоровлення з урахуванням положень статті 48 Закону України від 28 лютого 1996 року № 796-XII «Про статус та соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон № 796-XII).
Постановою від 7 квітня 2008 року Микитівський районний суд Донецької області позов Особа 1 задовольнив: дії Управління щодо перерахунку допомоги на оздоровлення за 2000-2007 роки визнав незаконними та постановив стягнути на користь позивача 8 897 грн.
Донецький апеляційний адміністративний суд постановою від 25 червня 2008 року скасував постанову суду першої інстанції та прийняв нове рішення, яким позовні вимоги задовольнив частково: визнав неправомірними дії Управління щодо відмови в перерахунку та виплаті на користь Особа 1 допомоги на оздоровлення за 2003-2005 роки та за 2007 рік. У решті позову відмовив.
Постановою від 3 червня 2010 року Вищий адміністративний суд України касаційну скаргу Управління задовольнив: постанову Микитівського районного суду Донецької області від 7 квітня 2008 року та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 25 червня 2008 року скасував, у задоволенні позову відмовив.
Відмовляючи в задоволенні позову стосовно перерахунку та виплати Особа 1 щорічної допомоги на оздоровлення за 2007 рік, Вищий адміністративний суд України послався на те, що на момент виникнення спірних відносин, а саме на дату нарахування і виплату позивачеві - березень 2007 року - органами праці та соціального захисту населення щорічної грошової допомоги, положення Закону України від 19 грудня 2006 року № 489-V «Про державний бюджет України на 2007 рік» (далі - Закон № 489-V) були чинними, а відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Касаційний суд також зазначив, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкового висновку про задоволення позову в частині перерахунку та стягнення щорічної допомоги на оздоровлення за 2000-2005 роки, оскільки про отримані виплати та про своє порушене право позивач дізнався в день отримання допомоги в розмірі меншому, ніж встановлено законом. Враховуючи положення статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), позивач порушив строк для звернення до суду за захистом порушених прав, а пропущення такого строку є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
Не погоджуючись із постановою касаційного суду, позивач звернувся із заявою про її перегляд з підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції статті 48 Закону № 796-XII. На підтвердження неоднакового застосування касаційним судом норм матеріального права позивач послався на судові рішення Вищого адміністративного суду України від 24 вересня 2009 року, від 14 лютого 2007 року, від 14 та 29 листопада, 26 липня, 2 та 20 червня 2006 року, в яких норми права застосовано інакше, ніж у справі, що розглядається.
У заяві про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, позивач просить скасувати рішення суду касаційної інстанції та направити справу на новий касаційний розгляд.
Перевіривши наведені у заяві доводи, Верховний Суд України дійшов висновку про її часткове задоволення.
Згідно із частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України.
Відповідно до вимог статті 48 Закону № 796-XII інвалідам І та ІІ групи виплачується щорічна допомога на оздоровлення у розмірі п'яти мінімальних заробітних плат, інвалідам III групи - у розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат.
Пунктом 30 статті 71 Закону № 489-V дію названої норми в частині визначення розміру виплат щорічної разової грошової допомоги на оздоровлення зупинено на 2007 рік.
Рішенням від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007 Конституційний Суд України визнав неконституційними положення Закону № 489-V, якими на 2007 рік зупинялась дія положень статті 48 Закону № 796-XII. Таким чином, оскільки на момент виникнення спірних відносин, а саме на дату нарахування - березень 2007 року - органами управління праці та соціального захисту населення позивачеві щорічної грошової допомоги, положення Закону № 489-V були чинними, то суд касаційної інстанції дійшов вірного висновку про те, що дії Управління є законними.
Таким чином, рішення та дії Управління на час нарахування і виплати позивачеві визначеної Законом № 796-XII щорічної грошової допомоги на оздоровлення були правомірними та узгоджувалися з положенням частини другої статті 19 Конституції України.
Оскільки невиплата зазначеної допомоги у повному розмірі викликана не протиправними діями Управління, а прийняттям законодавцем неконституційних положень Закону № 489-V, то касаційний суд дійшов обґрунтованого висновку про правомірність рішень відповідача.
Що ж стосується рішення касаційного суду щодо порушення позивачем строку для звернення до суду за захистом порушених прав, то в цій частині воно має бути скасовано.
Відповідно до статті 99 КАС адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Позивач може заявити кілька вимог в одній позовній заяві, якщо вони пов'язані між собою. Вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір.
Спір про нарахування суб'єктом владних повноважень та проведення встановлених статтею 48 Закону № 796-ХІІ виплат є публічно-правовою вимогою, заявленою в адміністративній справі.
Відповідно до частини першої статті 100 КАС, чинної на час вирішення спірних відносин, пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
Аналіз наведених норм права дає підстави вважати, що суб'єкт владних повноважень мав право вимагати застосувати наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду, але він не мав права посилатися на положення статті 99 КАС як на підставу для обмеження виплат, встановлених статтею 48 Закону № 796-ХІІ, оскільки стаття 99 КАС встановлює строки звернення до адміністративного суду і не регламентує порядок діяльності суб'єкта владних повноважень при нарахуванні та здійсненні виплат, встановлених статтею 48 Закону № 796-ХІІ.
Зважаючи на те, що суб'єкт владних повноважень, здійснюючи свої владні управлінські функції, повинен діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовувати правомірність своїх рішень, дій чи бездіяльності він може, посилаючись на норми права, які регламентують його діяльність, а не діяльність суду.
За таких обставин, на думку Верховного Суду України, суд касаційної інстанції не вправі був відмовляти в задоволенні позовних вимог щодо виплат, встановлених статтею 48 Закону № 796-ХІІ, які заявлені позивачем одночасно за декілька періодів нарахування, з підстав, передбачених статтею 99 КАС.
Ураховуючи наведене, Вищий адміністративний суд України у справі, що розглядається, неправильно застосував норми матеріального права.
Керуючись статтями 241-243 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд України
п о с т а н о в и в:
Заяву Особа 1 задовольнити частково.
Постанову Вищого адміністративного суду України від 3 червня 2010 року в частині скасування постанови Донецького апеляційного суду від 25 червня 2008 року щодо визнання неправомірними дій Управління щодо відмови в перерахунку та виплаті на користь Особа 1 недоотриманої суми допомоги на оздоровлення за 2003-2005 роки скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий О.А. Коротких Судді: В.П. Барбара І.С. Берднік Л.Ф. Глос Т.В. Гошовська Л.І. Григор'єва М.І. Гриців В.С. Гуль В.І. Гуменюк М.Б. Гусак А.А. Ємець Т.Є. Жайворонок В.В. Заголдний Г.В. Канигіна М.Р. Кліменко Є.І. Ковтюк П.І. Колесник М.Є. Короткевич В.І. Косарєв О.В. Кривенда В.В. Кривенко Н.П. Лященко В.Л. Маринченко В.В. Онопенко Л.І. Охрімчук П.В. Панталієнко В.Ф. Пивовар П.П. Пилипчук Б.М. Пошва О.Б. Прокопенко А.І. Редька Я.М. Романюк Ю.Л. Сенін А.М. Скотарь Т.С. Таран О.О. Терлецький І.Б. Шицький В.Ф. Школяров А.Г. Ярема