Справа № 2-347/11

Провадженя№ 2/541/63/12

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.08.2012 м. Маріуполь

Приморський районний суд у складі:

головуючого -судді Лузана В.В.

при секретарі - Турій К.В.

з участю позивачки -ОСОБА_1

представника позивачки -ОСОБА_2

відповідачки -ОСОБА_3,

представника відповідачки -ОСОБА_4

представника третьої особи -ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в в м.Маріуполі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, треті особи Управління Держкомзему в м. Маріуполі та Маріупольська міська рада, про визнання недійсним державного акту про право власності на земельну ділянку, скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку та стягнення судових витрат, -

В С Т А Н О В И В:

У січні 2011р. ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, в якому просила визнати недійсним державний акт серія ЯЕ № 746560 від 19.11.2009р. (надалі -держакт…) про право власності на земельну ділянку площею 0,0375 га, яка знаходиться в АДРЕСА_1 (надалі -ділянка) та належить ОСОБА_3, скасувати державну реєстрацію права власності на цю ділянку на ім*я останньої.

У судовому засіданні позов підтримала в повному обсязі та пояснила, що вона є власником Ѕ частки житлового будинку, розташованого на зазначеній ділянці на підставі договору дарування від 03.04.2004р., зареєстрованого в Маріупольському БТІ 17.05.2004р., а відповідачці належить друга половина цього будинку. У листопаді 2010р. їй стало відомо що відповідачка приватизувала частку ділянки площею 375 м2 за зазначеною адресою та отримала держакт... В процесі приватизації були порушені її права, як співвласника житлового будинку, а саме: ОСОБА_3 не повідомила її про процедуру приватизації та не отримала її згоди відносно кордонів ділянки; ділянка відповідачки, яку вона приватизувала, не відповідає по площі та кордонам тій ділянці, яка виділялась за рішенням суду за 1993р. попередньому власнику будинку; зазначене рішення суду не було виконано при житті попередніх власників, тому втратило силу, а кордони ділянок суміжних землекористувачів -її, ОСОБА_1, та відповідачки є спірними; рішення міської ради, яким ділянки передана у власність відповідачки, скасовано адміністративним судом. Просила задовольнити позов у повному обсязі та стягнути понесені нею витрати з відповідачки.

Представник позивачки за довіреністю ОСОБА_2 позовні вимоги підтримала та стверджувала, що ОСОБА_3 порушила права ОСОБА_1 по користуванню земельною ділянкою, приватизувавши більшу частину ділянки без згоди іншого співвласника будинку. За постановою апеляційного адміністративного суду рішення Маріупольської міської ради про передачу у власність відповідачці частини земельної ділянки скасовано, тому держакт… та реєстрація повинні бути визнані недійсними.

Відповідачка позов не визнала та пояснила, що ОСОБА_1 придбала у власність частину будинку після того, як він рішенням суду у 1993р. був розділений в натурі між попередніми власниками та Ѕ частина належала її чоловікові ОСОБА_6, який помер у ІНФОРМАЦІЯ_1. Після смерті чоловіка у березні 2005р. вона отримала свідоцтво про право на спадщину за законом на цю частину будинку. Одночасно з розподілом будинку судом у 1993р. був встановлений порядок користування земельною ділянкою за домовленістю між співвласниками, за яким її чоловікові була виділена частина ділянки площею 378 м2 та встановлений кордон, як визначено рішенням суду, який існував при їх житті та не змінювався на момент придбання позивачкою другої частини будинку. Після вселення ОСОБА_1 до будинку, вона, ОСОБА_3, встановила свій паркан по кордону, як це було розділено рішенням суду та в травні 2008р. звернулась з заявою про передачу ділянки у власність; оформила технічну документацію, отримала рішення сесії Маріупольської міської ради та держакт, який зареєстрований в управлінні Держкомзему. Той факт, що не питала згоди позивачки на приватизацію ділянки не заперечувала, стверджуючи, що для виділу в її власність частини ділянки достатньо судового рішення, яке встановило кордони та площі ділянки. На цій підставі просила відмовити в задоволенні позову та відмовилась відшкодовувати ОСОБА_1 судові витрати.

Представник відповідачки ОСОБА_4 заперечувала проти позову, стверджуючи, що ОСОБА_3, як правонаступник, є власником Ѕ частини будинку, який був розділений за рішенням суду за 1993 рік між попередніми власниками та перейшов до неї за спадщиною. Одночасно з розподілом будинку був встановлений порядок користування земельною ділянкою та кордони між співвласниками. Відповідно до положень ст. 231 ЦПК УРСР 1963р., ст. 223 ЦПК України, після набрання рішенням суду законної сили сторони, а також їх правонаступники не можуть знову заявляти в суді ту саму позовну вимогу з тих самих підстав, а також оспорювати в іншому процесі встановлені судом факти і правовідносини. Судове рішення за 1993р. є обов'язковим для сторін та осіб, котрі пізніше придбали відповідну частку в спільній власності на будинок або землю. Відповідно ст.. 377 ЦК України (в ред.. 2003р.), яка діяла на час придбання ОСОБА_1 частки будинку, до позивачки переходило право користування тією частиною земельної ділянки, на якій розміщена її частина житлового будинку, яка необхідна для його обслуговування. Просила відмовити в задоволенні позову з урахуванням практики Вищого господарського суду України відносно статусу документів, які посвідчують право на земельну ділянку та не можуть виступати предметом цивільно-правового спору, оскільки не являються актами державного чи іншого органу, а тільки свідоцтвами.

Представник Маріупольської міської ради ОСОБА_5 позов не визнала та пояснила, що ОСОБА_1 не є користувачем або власником частини спірної ділянки, оскільки не оформила свої права на неї після придбання частини будинку, тому вимагати скасування правовстановлюючих документів, які оформлені на ім*я ОСОБА_3, відповідно до діючого порядку не має права.

Представник Управління Держкомзему в м. Маріуполі Буров Д.Д. позов визнав, пояснив, що у випадку скасування судом рішення міськради про передачу земельної ділянки у власність відповідачки, необхідно скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 та виключити відомості про кадастровий номер ділянки з реєстру.

Суд, вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку, що позов є необґрунтованим та задоволенню не підлягає. Даний висновок робиться з урахуванням наступних норм закону та встановлених судом обставин справи.

Відповідно до положень статей 152, 158 гл. 23 ЗК України (в редакції 2001р.), який діяв на момент виникнення спірних відносин, держава забезпечує громадянам рівні умови захисту прав власності на землю. Захист прав громадян на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав, визнання угоди недійсною, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування тощо. Власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов*язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою. Земельні спори вирішуються судами, органами місцевого самоврядування та органами виконавчої влади з питань земельних ресурсів. Виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування та розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян.

Відповідно до положень ч.2 ст. 120 ЗК України якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває в користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти, до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Згідно з ч.1 ст.116 ЗК України громадяни набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Відповідно до положень ст. 126 Земельного Кодексу України державний акт є документом, що посвідчує право власності на земельну ділянку, надану у власність відповідним рішенням.

Згідно до роз*яснень, які містяться в підпункті ґ пункту 18 постанови № 7 Пленуму Верховного Суду України від 16.04.2004р. (з наступними змінами) «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ»при переході права власності на будівлі та споруди за цивільно-правовими угодами, укладеними… після 31 грудня 2003р., згідно зі ст. 377 ЦК, а з часу внесення змін до ст. 120 ЗК Законом України від 27.04.2007р. № 997-V і згідно зі ст. 120 ЗК, переходило право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, установлених договором; а якщо договором це не було визначено, до набувача переходило право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка необхідна для її обслуговування.

Як зазначено в п. 21 цієї постанови, виходячи з того, що порядок користування спільною земельною ділянкою, у тому числі тією, на якій розташовані належні співвласникам жилий будинок, господарські будівлі та споруди, визначається насамперед їхньою угодою залежно від розміру їхніх часток у спільній власності на будинок, суд відповідно до ст.. 88 ЗК України бере до уваги цю угоду при вирішенні спорів як між ними самими, так і за участю осіб, котрі пізніше придбали відповідну частку в спільній власності на землю або на жилий будинок і для яких зазначена угода також є обов'язковою. Це правило стосується тих випадків, коли жилий будинок було поділено в натурі.

Відповідно до Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 4 травня 1999р. (з наступними змінами) (надалі -Інструкція), оформлюється технічна документація зі складання державного акта на право власності на земельну ділянку.

Відповідно до Технічних вказівок щодо визначення меж земельних ділянок спільної та спільної часткової власності фізичних і юридичних осіб на забудованій території в населених пунктах, затверджених Державним комітетом України по земельним ресурсам 18.05.1998р., які викладені в п.5.5. удосконалення зовнішніх меж земельних ділянок здійснюється за згодою їх власників та інших осіб, майнові інтереси яких пов'язані з цими ділянками. Якщо при удосконаленні меж зміна площі кожної з земельних ділянок не перевищує 6%, то вважається, що земельна власність залишилася незмінною і права власників не анулюються. Якщо зміна площа земельних ділянок перевищує 6%, то цей факт розглядається як скасування старої та утворення нової земельної ділянки, про що готується новий розпорядчий документ на право власності (користування) землею.

Судом встановлено, що будинок АДРЕСА_1 належав відповідно рішення Приморського районного суду від 29.10.1993р. (а.с. 14-17) ОСОБА_8 та ОСОБА_9 в рівних частках, тобто по Ѕ кожному. Після смерті останнього його дружина ОСОБА_3 10.03.2005р. отримала свідоцтво про право на спадщину за законом на Ѕ частку зазначеної будівлі (а.с. 125 зворот) та зареєструвала своє право власності в Маріупольському БТІ (а.с. 126). За договором дарування частини житлового будинку від 23.04.2004р. ОСОБА_1 придбала у власність Ѕ частку цього будинку та зареєструвала своє право власності в Маріупольському БТІ 17.05.2004р. (а.с. 11-13). У травні 2008р. відповідачка звернулась до Маріупольської міської ради з заявою про передачу їй у власність частини земельної ділянки площею 375 м2 для обслуговування житлового будинку, на підставі чого ТОВ «ПЕФ»Землі Приазов*я»була розроблена технічна документація з землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку на ім*я ОСОБА_3 (а.с. 113-138). За наслідками розгляду заяви ОСОБА_3, пунктом 1.3.21 рішення Маріупольської міської ради від 07.07.2009р. відповідачці була передана у власність земельна ділянка для експлуатації та обслуговування житлового будинку з господарськими прибудовами площею 375 м2 та виданий держакт з зазначенням плану меж ділянки, кадастровим номером, який зареєстрований у встановленому законом порядку. При дослідженні судом технічної документації встановлено, що відповідно до Інструкції при підготовці цієї документації були встановлені кордони земельної ділянки відповідачки. При цьому, за основу плану зовнішніх меж земельної ділянки були прийняті існуючі зовнішні кордони з суміжними землекористувачами будинків АДРЕСА_1 а також рішення суду від 29.10.1993р. - по кордону з внутрішнім землекористувачем. Дослідження лінії кордону, яка зазначена в плані зовнішніх меж (а.с. 130) та схемі розподілу ділянки експертом при розподілі ділянки в вересні 1993р. надає підставу суду зробити висновок, що лінія кордону ділянки відповідає рішенню суду та зазначеним в ньому розмірам по внутрішньому кордону. Цей план містить точні розміри по всьому кордону, які не відрізняються від розмірів, зазначених у судовому рішенні. При цьому судом приймається до уваги, що різниця в площі ділянки, яка виділялась чоловікові ОСОБА_3 -378 м2 та ділянки, яка виділена відповідачці -375 м2 не перевищує допустимої норми, передбаченої технічними вказівками Держкомітету по земельним ресурсам, тобто 6%.

Встановлені судом обставини надають підставу для висновку про те, що доводи ОСОБА_1 в тій частині позову, що між попередніми власниками будинку був відсутній порядок користування земельною ділянкою, т.я. рішення суду за 1993р. не виконувалось у встановленому порядку є не доведеними, помилковими та спростовуються тим, що з дати винесення цього рішення попередні власники будинку проживали та користувались своїми частинами будинку та частинами земельної ділянки протягом тривалого часу -близько 10 років до переходу частини будинку у власність ОСОБА_1 та ОСОБА_3. Укладений між колишніми землекористувачами порядок користування ділянкою є обов'язковим для нових власників та права вимагати його перегляду законом не передбачено. Таким чином, ті підстави, які викладені ОСОБА_1 при зверненні до суду з позовом не можуть бути визнані законними для задоволення її вимог, а така підстава як скасування рішення Маріупольської міської ради про передачу ділянки у власність ОСОБА_3 в позові заявлена не була, у встановленому процесуальному порядку також не заявлялась, тому предметом розгляду цього позову не є. Інші доводи позову ОСОБА_1 про порушення її права на користування земельною ділянкою, а також посилання на відповідні статті Цивільного та Земельного кодексів, які зазначені в тексті позову, не містять підстав для задоволенні її вимог. При отриманні у власність земельної ділянки та державного акту ОСОБА_3 діяла у відповідності з чинним законодавством, тому підстави для визнання недійсним держакту та скасування його державної реєстрації відсутні. ОСОБА_1, звертаючись з позовом до суду, не навела обґрунтованих мотивів порушення її прав і підстав для захисту її інтересів, тому суд приходить до висновку про те, що права позивачки діями ОСОБА_3 не порушені, та вона не позбавлена можливості оформити своє право власності на ту частину ділянки, яка перейшла до її користування в передбаченому законом порядку.

У зв'язку з тим, що позов визнається необґрунтованим, відсутні підстави для відшкодування позивачці понесених нею судових витрат.

Керуючись ст. 15, 60, 196, 213, 214, 215 ЦПК України, ст.ст. 120 ч.2, 152, 158 ЗК України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання недійсним державного акту серія ЯЕ № 746560 від 19.11.2009р. про право власності на земельну ділянку площею 0,0375 га, яка знаходиться в АДРЕСА_1 та скасування державної реєстрації права власності на цю ділянку, реєстраційний номер 01.09.199.00392 на ім*я ОСОБА_3 - відмовити.

В задоволенні позову ОСОБА_1 про стягнення судових витрат -відмовити.

На рішення може бути подано апеляцію до апеляційного суду Донецької області в м. Маріуполі протягом 10 днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: Лузан В. В.