Справа № 2а/2570/2169/2012
ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
26 липня 2012 року м. Чернігів
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Лобана Д.В.,
при секретарі Андрушко І.М.,
з участю представників сторін
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за адміністративним позовом приватного підприємства «Виробничо-комерційна фірма «Курсір» до Державної податкової інспекції у м. Чернігові Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -
в с т а н о в и в:
Приватне підприємство «Виробничо-комерційна фірма «Курсір» (далі - ПП «ВКФ «Кірсір») звернулось до суду з адміністративним позовом, в якому, з урахуванням уточнення позовних вимог, просило визнати протиправним та скасувати рішення Державної податкової служби у Чернігівській області № 851/10/10-215 від 22.06.2012; визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Чернігові Державної податкової служби (далі - ДПІ у м. Чернігові) № 0001872320 від 03.05.2012, № 0001862320 від 03.05.2012 та № 0002552320 від 10.07.2012.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що перевіркою ПП «ВКФ «Кірсір» з питань достовірності, повноти нарахування податку на додану вартість та податку на прибуток за період з 01.11.2010 по 31.03.2011 при проведенні господарських взаємовідносин з фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 ДПІ у м. Чернігові встановлено порушення:
- п.п. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.7.1 п. 7.7. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 198.2, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено суму податку на додану вартість на загальну суму 15820,00 грн;
- п. 3.1 ст. 3, п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 19776,00 грн.
За результатами акту перевірки ДПІ у м. Чернігові прийнято податкові повідомлення-рішення № 0001872320 від 03.05.2012, № 0001862320 від 03.05.2012, за результатами апеляційного оскарження яких рішенням Державної податкової служби у Чернігівській області № 851/10/10-215 від 22.06.2012 вказані податкові повідомлення-рішення залишені без змін та збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток в сумі 10 грн за 1 квартал 2011 року. На підставі рішення Державної податкової служби у Чернігівській області № 851/10/10-215 від 22.06.2012 ДПІ у м. Чернігові прийнято податкове повідомлення-рішення № 0002552320 від 10.07.2012.
Із вказаними повідомленнями-рішеннями позивач не погоджується та вважає їх протиправними та такими, що підлягають скасуванню, оскільки закупівлю товарно-матеріальних цінностей позивач здійснював на підставі укладених з ФОП ОСОБА_1 договорів купівлі-продажу № 2010-09 від 02 вересня 2010 року та № 02-1 від 02 лютого 2011 року. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Такими первинними документами, що підтверджують проведення господарської операції з закупівлі у ФОП ОСОБА_1 товарно-матеріальних цінностей є видаткові накладні, податкові накладні, платіжні доручення. Всі придбані товарно-матеріальні цінності за результатами операцій з ФОП ОСОБА_1 були використані в господарській діяльності та реалізовані в подальшому покупцям, що підтверджується також видатковими накладними, податковими накладними та відповідними платіжними документами.
Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 26.07.2012 провадження у справі в частині позовних вимог про визнання протиправним та скасування рішення Державної податкової служби у Чернігівській області № 851/10/10-215 від 22.06.2012, - закрито.
В судовому засіданні представники позивача позов підтримали та просили його задовольнити в повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві та уточненій позовній заяві.
Представники відповідача в судовому засіданні позов не визнали, в його задоволенні просили відмовити в повному обсязі, оскільки працівниками ДПІ у м. Чернігові з 15.07.2011 по 18.07.2011 проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ФОП ОСОБА_1 з питань правомірності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту декларацій з податку на додану вартість за період з 01.11.2010 по 31.03.2011, результати якої оформлено актом від 18.07.11 №1428/17/НОМЕР_4. В цьому акті зазначено, що ФОП ОСОБА_1 було вручено лист від 21.06.2011 № 7716/111 /17-216 щодо надання первинних документів та пояснень причини виникнення розбіжностей встановлених системою автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту на рівні ДПА України, який було отримано під підпис 21.06.2011 довіреною особою ФОП ОСОБА_1 ОСОБА_2 на підставі довіреності ВКЕ №112800, зареєстрованої в реєстрі за номером 122 та засвідченої нотаріально приватним нотаріусом ОСОБА_3 На дату складання акту, відповідь до ДПІ у м. Чернігові не надійшла. Крім того, до ФОП ОСОБА_1 було направлено запити: від 17.02.2011 № 196/111/17-416 щодо розбіжностей, які виникли у грудні 2010 року, від 28.02.2011 № 2616/111/17-416 щодо розбіжностей податкового кредиту, які виникли в січні 2011 року, від 17.05.2011 № 6165/111/17-416 щодо розбіжностей податкового кредиту за березень 2011 року, від 07.04.2011 № 4522/111/17-416 щодо розбіжностей, які виникли у січні 2011 року та від 07.04.2011 № 4521/111/17-416 щодо розбіжностей, які виникли у лютому 2011 року, від 17.05.2011 № 6166/111/17-416 щодо розбіжностей податкового кредиту, які виникли у лютому 2011 року. Листи направлено рекомендованими листами з повідомленням про вручення. Повідомлення про отримання листів з відміткою про їх отримання «за довіреністю» було повернуто до ДПІ у м. Чернігові. ФОП ОСОБА_1 відповіді на вищевказані листи в ДПІ у м. Чернігові надано не було, і на даний час не надано. Із зазначених фактів, вбачається, що фінансово-господарська діяльність ФОП ОСОБА_1 здійснюється поза межами правового поля. Фінансово-господарські взаємовідносини між ФОП ОСОБА_1 та контрагентами є такими, що вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались цими правочинами. В акті перевірки ФОП ОСОБА_1 вказано, що в ході проведення перевірки не встановлено факту передачі товарів від продавця до покупця, в зв'язку з відсутністю (не наданням для перевірки) актів приймання-передачі товару, довіреностей, документів, що засвідчують транспортування, зберігання товарів. В акті підприємця зроблений висновок, що правочини укладені між ФОП ОСОБА_1 та підприємствами покупцями та постачальниками не спричинили реального настання юридичних наслідків. У зв'язку із викладеним порушенням по податку на додану вартість, в акті перевірки ПП «ВКФ «Курсір» зазначено, що підприємством у перевірених податкових періодах безпідставно сформовано валові витрати по взаємовідносинам з ФОП ОСОБА_1 (накладні ФОП ОСОБА_1 не можуть розглядатись в якості належного підтвердження валових витрат, оскільки не мають статусу юридично значимих).
Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, доводи позовної заяви та заперечень на неї, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.
ПП «ВКФ «Курсір» (ідентифікаційний код 24836565) зареєстровано виконавчим комітетом Чернігівської міської ради 02.07.1997, взято на податковий облік 24.07.1997 за № 1549 до ДПІ у м. Чернігові та зареєстровано платником податку на додану вартість з 04.10.2010, що підтверджується копією витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та не заперечується відповідачами.
Співробітниками ДПІ у м. Чернігові здійснена документальна позапланова виїзна перевірка ПП «ВКФ «Курсір» з питань достовірності, повноти нарахування податку на додану вартість та податку на прибуток за період з 01.11.2010 по 31.03.2011 при проведенні господарських взаємовідносин з ФОП ОСОБА_1, за результатами якої складено акт від 18.04.2012 № 448/22/24836565, в якому зафіксовані порушення:
- п.п. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.7.1 п. 7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 198.2, п. 198.6 ст.198, п. 200.1, п. 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено суму податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету, за період, що перевірявся, на загальну суму 15820 грн, з яких за листопад 2010 року - на суму 250 грн, за грудень 2010 року - на суму 5669 грн, за січень 2011 року - на суму 905 грн, за лютий 2011 року - на суму 2841 грн та за березень 2011року - на суму 6155 грн;
- п. 3.1 ст. 3, п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 19766 грн, з яких за 4 квартал 2010 року - в сумі 7399 грн, за 1 квартал 2011 року - в сумі 12367 грн.
За результатами акту перевірки ДПІ у м. Чернігові прийнято податкові повідомлення-рішення № 0001872320 від 03.05.2012, № 0001862320 від 03.05.2012, за результатами апеляційного оскарження яких рішенням Державної податкової служби у Чернігівській області № 851/10/10-215 від 22.06.2012 вказані податкові повідомлення-рішення залишені без змін та збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток в сумі 10 грн за 1 квартал 2011 року. На підставі рішення Державної податкової служби у Чернігівській області № 851/10/10-215 від 22.06.2012 ДПІ у м. Чернігові прийнято податкове повідомлення-рішення № 0002552320 від 10.07.2012.
Згідно зі ст. 3 Господарського кодексу України господарська діяльність - діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.
Основними видами діяльності ПП «ВКФ «Курсір» є оптова торгівля автомобільними деталями, роздрібна торгівля автомобільними деталями, інші види оптової торгівлі, що підтверджується статутом позивача та витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, наявними в матеріалах справи.
Судом встановлено, що ПП «ВКФ «Курсір» здійснювало фінансово-господарську діяльність з контрагентом ФОП ОСОБА_1.
Відповідно до п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Згідно ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Частиною 1 ст. 9 вказаного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Так, між ПП «ВКФ «Курсір» та ФОП ОСОБА_1 було укладено договори купівлі-продажу № 2010-09 від 02 вересня 2010 року та № 02-1 від 02 лютого 2011 року.
Судом встановлено, що на виконання умов зазначених договорів ФОП ОСОБА_1 реалізувала ПП «ВКФ «Курсір» товар, на що виписані наступні накладні (а.с. 98-130), зокрема:
- № 1102 від 04.11.2010 на загальну суму 1496,84 грн, в тому числі ПДВ - 249,47 грн;
- № 1202 від 02.12.2010 на загальну суму 18262,27 грн, в тому числі ПДВ - 3043,71 грн;
- № 1205 від 02.12.2010 на загальну суму 15753,68 грн, в тому числі ПДВ - 2625,61 грн;
- № 102 від 05.01.2011 на загальну суму 5429,18 грн, в тому числі ПДВ - 904,86 грн;
- № 203 від 02.02.2011 на загальну суму 17048,28 грн, в тому числі ПДВ - 2841,38 грн;
- № 301 від 03.03.2011 на загальну суму 36931,96 грн, в тому числі ПДВ - 6155,33 грн.
Крім того, вказане підтверджується реєстрами отриманих та виданих податкових накладних, наявних в матеріалах справи (а.с. 139-184).
Оплата товару згідно рахунків підтверджується, наявними в матеріалах справи, копіями платіжних доручень (а.с. 131-138): № 4685 від 10.12.2010, № 4701 від 15.12.2010, № 4825 від 13.01.2011, № 4813 від 11.01.2011, № 4940 від 10.02.2011, № 5059 від 16.03.2011, № 5060 від 16.03.2011, № 5197 від 22.04.2011, а також копіями відомостей по рахунку 631 «розрахунки з постачальниками» за листопад 2010 року - березень 2011 року (а.с. 185 - 214).
Крім того, судом встановлено, що перевезення товару, за вищезазначеними договорами купівля-продажу здійснено власним автотранспортом ОСОБА_1 Daewo Lanos TF69Y, державний номерний знак НОМЕР_5, 2006 року випуску (копія свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу - а.с. 49), що не заперечується відповідачами.
Як пояснила в судовому засіданні представник відповідача - держподатревізор-інспектор відділу спеціальних перевірок та зустрічних звірок ОСОБА_4, яка безпосередньо здійснювала перевірку позивача, в магазині ПП «ВКФ «Курсір» були наявні запчастини, поставлені за вищезазначеними договорами купівля-продажу товарів, що, в свою чергу, підтверджує як поставку даних товарів, так і реальність господарських операцій.
В свою чергу, використання отриманих товарів у господарській діяльності позивача підтверджується, наявними в матеріалах справи копіями відомостей по рахунку 361 «розрахунки з покупцями» за листопад 2010 року - березень 2011 року (а.с. 215-224), а також видатковими накладними, податковими накладними та відповідними платіжними документами (а.с. 231 - 250 том 1 та а.с. 1 - 147 том 2).
Враховуючи вищевказане, суд приходить до висновку, що позивачем було вчинено дії та досягнуто конкретних результатів, які визначають саме поняття господарської операції - факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань та фінансових ресурсів.
Умови договорів виконано в повному обсязі, сторони претензій одна до одної не мають, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.
Суд вважає, що будь-які документи мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
З наданих позивачем доказів вбачається, що договори мали на меті настання реальних правових наслідків, що обумовлені ними, оскільки товар був переданий, послуги виконані, оплата проведена, договори виконано сторонами в повному обсязі.
Таким чином, суд приходить до висновку, що правовідносини за спірними правочинами в повній мірі відображені в бухгалтерському та податковому обліку позивача, тобто позивачем дотримано принцип превалювання сутності над формою, який закріплений в ст. 4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми).
Відповідно до статті 215 Цивільного Кодексу України (далі - ЦК України) підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин) - у цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Пунктом 1 статті 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити, зокрема, моральним засадам суспільства, пунктом 5 статті 203 ЦК України передбачено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно із статтею 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 203 ЦК України передбачено загальні вимоги, додержання яких є необхідними для чинності правочину. Зокрема зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановлений законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Частино 1 статті 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно із частиною 1 статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб.
Відповідно до статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.
Суд звертає увагу на те, що на момент здійснення правовідносин підприємство-контрагент позивача було зареєстровано як фізична особа - підприємець та платник податків, що підтверджується актами перевірок та не заперечується відповідачем, а отже, відповідно до ч. 3 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України, ці обставини не потребують доказування.
Відповідно до п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
У випадках, передбачених статтею 216 Цивільного кодексу України, платники податків мають право вносити відповідні зміни до податкової звітності у порядку, визначеному статтею 50 цього Кодексу.
Відповідно до п. 3.1 ст. 3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», чинного на час виникнення спірних правовідносин, об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на: суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.
Згідно пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 пп. 5.3 ст. 5 вказаного Закону до складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті. Не включаються до складу валових витрат витрати на: Виплату винагород або інших видів заохочень пов'язаним з таким платником податку фізичним чи юридичним особам у разі, якщо немає документальних доказів, що таку виплату або заохочення було проведено як компенсацію за фактично надану послугу (відпрацьований час). За наявності зазначених документальних доказів віднесенню до складу валових витрат підлягають фактичні суми виплат (заохочень), але не більші ніж суми, розраховані за звичайними цінами. Не підлягають віднесенню до складу валових витрат суми збитків платника податку, понесених у зв'язку з продажем товарів (робіт, послуг) або їх обміном за цінами, що нижчі за звичайні, пов'язаним з таким платником податку особам. У разі коли сума виплат (заохочень) або її частина пов'язаним фізичним особам не визнаються валовими витратами, така сума (або її частина) є базою для нарахування внесків на соціальні заходи, передбачені пунктом 5.7 цієї статті. Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Підпунктом 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», чинного на час виникнення спірних правовідносин, податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, - послуг). Для операцій, що оподатковуються і звільнені від оподаткування, складаються окремі податкові накладні. Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.
Згідно пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 цього Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
Крім того, згідно пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.
Згідно із п. 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Відповідно до п. 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:
- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;
- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Згідно із п. 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Відповідно до п. 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Підпунктом 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (зі змінами та доповненнями) сума податків, яка підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкових зобов'язань звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного періоду. Відповідно до п. 200.1. ст. 200 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-IV сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.
Згідно із п. 201.7 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).
У разі якщо частка товарів/послуг не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів/послуг зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби, та враховується при визначенні загальних податкових зобов'язань.
Відповідно до п.п. 200.1, 200.2, 200.4 статті 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом. Якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг; б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.
Відповідно до п. 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
При цьому, з урахуванням норм статей 44 та 61 Податкового кодексу України саме на контролюючі органи покладається обов'язок контролювати правильність формування даних податкового обліку платників податків, у тому числі щодо правильності складення та достовірності первинних документів.
При дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні, перш за все, відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Відносини між учасниками попередніх поставок товарів, робіт, послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між позивачем та його контрагентами.
Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.
Як на підставу нікчемності правочинів позивача з контрагентом ФОП ОСОБА_1 представники відповідача посилаються на відсутність у останньої майна та інших матеріальних ресурсів, економічно необхідних для здійснення операцій з купівлі-продажу; відсутність основних фондів, складських приміщень, транспортних засобів та найманих працівників.
Проте, такі посилання судом не приймаються до уваги, по-перше, за їх безпідставністю, по-друге, оскільки відсутність майна та інших матеріальних ресурсів у контрагента позивача не є підставою вважати правочини недійсними, або такими, що не відбулись, та не спростовує реальності виконання господарських операцій. Представниками позивача надано належні та допустимі докази, які підтверджують реальність здійснення господарських операцій ПП «ВКФ «Кірсір» з ФОП ОСОБА_1
Крім того, покупець не може нести відповідальність за порушення, якщо такі і мали місце, службовою чи іншою особою підприємства контрагента.
Податковий орган не подав жодних доказів на підтвердження того, що позивач діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які можливо допускав його контрагент, а також не зазначено інших обставин, які могли б свідчити про недобросовісність позивача. Також, не доведено та не надано доказів, які б свідчили про безтоварний або фіктивний характер здійснених операцій.
Таким чином, надання податковому органу належним чином оформлених всіх первинних документів, передбачених законодавством, є підставою для формування валових витрат та податкового кредиту.
Крім цього, суд вважає за доцільне зазначити, що відповідно до частини 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Згідно ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
У рішенні ж Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) зазначено, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.
Крім зазначених в акті перевірки висновків, ДПІ у м. Чернігові жодним чином не обґрунтовує нікчемність вищеназваних правочинів.
Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не надано будь-яких інших доводів та не подано жодних доказів, які б ставили під сумнів реальність виконання вказаних правочинів з отримання позивачем товарів, невідповідність цих операцій дійсному економічному змісту, або засвідчили б наявність інших обставин, що підтверджують недобросовісність позивача як платника податків та виключають право на формування валових витрат та податкового кредиту.
Всі суми податку на додану вартість, сплаченого і віднесеного позивачем до податкового кредиту, підтверджуються податковими накладними. Податкові накладні відповідають вимогам Податкового кодексу України та відображають зміст господарських операцій, в результаті яких вони складені.
Також, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.
Верховний суд України у справах з аналогічним предметом спору дотримується позиції, що судом обов'язково має бути досліджено факт вчинення господарських операцій, за наслідками яких виникло право позивача на формування податкового кредиту та факт сплати позивачем сум податку своїм контрагентам.
В свою чергу, факт вчинення господарських операцій в судовому засіданні був повністю доведений позивачем, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.
Більш того, відповідачами навіть не заперечується факт надходження до Державного бюджету України відповідних податків, сплачених в ціні товару по договорам, укладеним позивачем з ФОП ОСОБА_1
Частиною 2 статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу.
Враховуючи вищевикладене, висновки податкового органу про заниження суми податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 15280 грн, та про заниження податку на прибуток на загальну суму 19787 грн є безпідставними.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірність своїх дій та рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню повністю.
Керуючись ст.ст. 122, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
п о с т а н о в и в:
Адміністративний позов приватного підприємства «Виробничо-комерційна фірма «Курсір», - задовольнити повністю.
Податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Чернігові Державної податкової служби № 0001872320 від 03.05.2012 та № 0001862320 від 03.05.2012, - визнати протиправними та скасувати.
Стягнути з Державного бюджету України на користь приватного підприємства «Виробничо-комерційна фірма «Курсір» судовий збір в сумі 389 (триста вісімдесят дев'ять) грн 18 коп.
Постанова набирає законної сили та може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду в порядку та строки, передбачені статтями 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя: Д.В. Лобан