УХВАЛА
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
Справа №: 22-ц/0191/1190/2012Головуючий суду першої інстанції:Захарова К.П.
Головуючий суду апеляційної інстанції:Полянська В.
"14" серпня 2012 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:
Головуючого суддіПолянської В.О.,
СуддівМоісеєнко Т.І.Редько Г.В.,,
При секретаріРемез Т.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Феодосії цивільну справу за позовом заступника прокурора м. Керчі, діючого в інтересах ОСОБА_6, до ОСОБА_7, ОСОБА_8, треті особи - ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 про визнання договорів купівлі-продажу квартир недійсними, за апеляційною скаргою заступника прокурора м. Керчі, діючого в інтересах ОСОБА_6, на рішення Керченського міського суду АР Крим від 19 червня 2012 року
В С Т А Н О В И Л А :
У грудні 2011 року заступник прокурора м. Керчі, діючи в інтересах ОСОБА_6, звернувся до суду з позовом до відповідачів, у якому просив визнати недійсними: договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 28 жовтня 2003 року, укладений між ОСОБА_12, якій діяв на підставі довіреності від імені ОСОБА_6, та ОСОБА_7, і договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 від 5 серпня 2004 року, укладений між ОСОБА_12, якій діяв на підставі довіреності від імені ОСОБА_6, та ОСОБА_8
Позовні вимоги мотивовані тим, що на підставі договорів купівля-продажу ОСОБА_6 мала у власності дві вищевказані квартири. У 2000 році ОСОБА_6 виїхала до Російської Федерації у зв'язку з сімейними обставинами. Повернувшись до Керчі у 2006 році вона дізналася, що обидві квартири були продані її сином ОСОБА_12 на підставі, нібито наданих нею довіреностей. Під час розслідування кримінальної справи за заявою ОСОБА_6, висновком почеркознавчої експертизи було встановлено, що рукописний текст та підпис на довіреностях, на підставі яких були укладені договори купівлі-продажу, виконані не ОСОБА_6, а іншою особою. Відповідно інформації КРП БТІ право власності на квартиру АДРЕСА_2 зареєстровано за ОСОБА_9 на підставі договору купівлі-продажу від 21 серпня 2008 року, укладеного між ОСОБА_8 та ОСОБА_9 Право власності на квартиру АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_13 на підставі договору купівлі-продажу від 26 листопада 2003 року, укладеного між ОСОБА_7 та ОСОБА_10 Згідно довідки Керченського відділення Кримської республіканської установи «Бюро СМЕ» ОСОБА_12 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року. Посилаючись на положення ст.ст. 228,319,321 ЦПК України, ст.ст. 47,121 Конституції України, прокурор просив суд визнати недійсними вказані договори купівлі-продажу.
Рішенням Керченського міського суду АР Крим від 19 червня 2012 року у задоволенні позову заступника прокурора м. Керчі в інтересах ОСОБА_6 відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
В апеляційній скарзі заступник прокурора м. Керчі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення Керченського міського суду АР Крим від 19 червня 2012 року скасувати.
Прокурор зазначає, що висновки суду є помилковими, оскільки при видачі довіреностей ОСОБА_12 на представництво ОСОБА_6 від 20 серпня 2003 року та 26 березня 2004 року була відсутня воля довірителя, що підтверджується поясненнями самої ОСОБА_6 та матеріалами експертизи. Крім того, посилання суду на те, що не було заявлено вимогу про визнання довіреностей, як правочину, недійсним є необґрунтованим, оскільки згідно ч. 3 ст.244 ЦК України довіреність не є правочином та не може визнаватися недійсною, як правочин. Також, є помилковими висновки суду про те, що ОСОБА_6 з 2006 року мала можливість звернутися до суду з позовом про визнання договорів купівлі продажу недійсними, оскільки про факт підроблення довіреностей, за якими було продано квартири, їй стало відомо після звернення з відповідною заявою до прокуратури м. Керчі у листопаді 2011 року.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з'явилися у судове засідання, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Згідно з вимогами ч.1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, виходив із того, що позивачем не доведена наявність підстав для визнання недійсними договорів купівлі-продажу: квартири АДРЕСА_1 від 28 жовтня 2003 року, укладеного між ОСОБА_12, якій діяв на підставі довіреності від імені ОСОБА_6 та ОСОБА_7, і квартири АДРЕСА_2 за №3216 від 5 серпня 2004 року, укладений між ОСОБА_12, якій діяв на підставі довіреності від імені ОСОБА_6 та ОСОБА_8 на підставі ст. 228 ЦК України. Крім того, суд зазначив, що відсутні підстави для задоволення позову, оскільки питання щодо визнання недійсними довіреностей позивачем не ставилось.
З таким висновком суду погоджується колегія суддів, оскільки він відповідає обставинам справи та нормам діючого законодавства.
Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.
Як убачається з позовної заяви 28 жовтня 2003 року між ОСОБА_12, діючим від імені ОСОБА_6 на підставі довіреності № 2345 від 20 серпня 2003 року, посвідченої нотаріусом м. Сочі Краснодарського краю ОСОБА_21(а.с.15), та ОСОБА_15 був укладений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Керченського міського округу ОСОБА_16 (а.с. 16-17).
05 серпня 2004 року між ОСОБА_12, діючим від імені ОСОБА_6 на підставі довіреності №54 від 26 березня 2004 року, посвідченої державним нотаріусом 2-ї Сухумської державної нотаріальної контори ОСОБА_17 (а.с.32) та ОСОБА_8 був укладений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2, посвідчений приватним нотаріусом Керченського міського округу ОСОБА_18 (а.с.18-19).
З позовної заяви вбачається, що обґрунтовуючи позовні вимоги про визнання недійсними договорів купівлі-продажу квартир, прокурор посилається на відсутність волевиявлення власника ОСОБА_6 на їх відчуження. Доказом цього є висновок судової почеркознавчої експертизи, проведеної в рамках кримінальної справи про те, що довіреності від імені ОСОБА_6 на продаж квартир підписані не нею.
Відповідно до ст. 237 ЦК України представництво - це є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.
На підставі довіреності, як зазначено у ч. 1 ст. 244 ЦК України, здійснюється представництво.
Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі ( ч. 3 ст. 244 ЦК України)
За своїм юридичним змістом договір доручення є договором про представництво, оскільки повірений зобов'язується діяти від імені довірителя. Отже, довіреність є одностороннім правочином.
Доводи апелянта про те, що довіреність не є правочином є неспроможними.
Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Проте, з позовної заяви не вбачається, що ставилося питання про визнання недійсним довіреностей, виданих від імені ОСОБА_6 на відчуження квартир.
Оскільки, із змісту позовної заяви вбачається, що оспорювання дійсності договорів купівлі-продажу квартир пов'язано з дійсністю довіреностей, суд обґрунтовано послався на неможливість визнання угод щодо продажу квартир недійсними без визнання недійсними довіреностей на їх відчуження.
Копія висновку почеркознавчої експертизи у вказаній справі про те, що довіреності від імені ОСОБА_6 на відчуження квартир, відповідно до положень ст. 204 ЦК України, сама по собі не спростовує їх правомірність, до визнання такого правочину недійсним за рішенням суду.
Крім того, почеркознавча експертиза довіреностей від 20 серпня 2003 року та від 26 березня 2004 року, виданих від імені ОСОБА_6 на ім'я ОСОБА_12, не може бути належним та допустимим доказом, оскільки, проведена в рамках кримінальної справи, провадження в якій не закінчено, особи, винні у скоєнні злочину не встановлені.
З позовної заяви вбачається, що правовою підставою для визнання договорів купівлі-продажу квартир недійсними є порушення публічного порядку їх укладення, оскільки вони спрямовані на незаконне заволодіння майном (ст. 228 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.
Частиною 1 ст. 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Згідно з вимогами ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
У п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» зазначено, що перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 ЦК України: у тому числі правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.
Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.
Пред'являючи позов про визнання оспорюваних договорів купівлі-продажу квартир недійсними з підстав, передбачених ст. 228 ЦК України, позивачем не зазначено, в чому конкретно виявилося порушення правочинами публічного порядку, чим ці правочини суперечить моральним засадам суспільства та не наведено доказів, що свідчать про спрямованість наміру відповідачів та третіх осіб у справі при відчуженні спірного нерухомого майна на порушення конституційних прав ОСОБА_6 або незаконне заволодіння її майном.
Відмовляючи у задоволенні позову з цих підстав суд, суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що доказів наявності у відповідачів, третіх осіб у справі умислу, спрямованого на незаконне заволодіння майном ОСОБА_6, чи їх винності у скоєнні відповідного корисного злочину, суду відповідно до вимог ч.1 ст. 60 ЦПК України, не надано, тому відсутні підстави для визнання недійсними спірних договорів купівлі-продажу квартир на підставі ст. 228 ЦК України.
Аналіз зібраних по справі доказів, які всебічно, повно, об'єктивно та безпосередньо досліджені судом з додержанням правил належності доказів та допустимості правил доказування, враховуючи достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, свідчить про те, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову. Докази та обставини, на які посилається апелянт, були предметом дослідження судом першої інстанції, при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду і підстав для скасування рішення суду не містять.
Оскільки оскаржуване рішення судом першої інстанції ухвалене з додержанням норм процесуального та матеріального права, відповідно до положень ч.1 ст.308 ЦПК України апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду залишенню без змін.
Керуючись ст. ст. 303, 307 ч.1 п.1, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у місті Феодосії,
Керуючись ст. ст. 303, 307 ч.1 п.1, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у місті Феодосії,
УХВАЛИ Л А :
Апеляційну скаргу заступника прокурора м. Керчі, діючого в інтересах ОСОБА_6, - відхилити.
Рішення Керченського міського суду АР Крим від 19 червня 2012 року - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена протягом двадцяти днів, з дня набрання законної сили, до суду касаційної інстанції.
В.О.Полянська Т.І.Моісеєнко Г.В.Редько