Апеляційний суд Кіровоградської області

№ провадження 22-ц/1190/873/12 Головуючий у суді І-ї інстанції Тищук Н.О.

Спори, що виникають із житлових правовідносин Доповідач Кіселик С. А.

УХВАЛА

Іменем України

29.08.2012 Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Кіровоградської області в складі :

Головуючого : судді Кіселика С.А.

суддів : Авраменко Т.М., Суровицької Л.В.,

при секретарі Омельченко А.Ю

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Кіровограді цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Ленінського районного суду міста Кіровограда від 18 січня 2012 року, за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про поділ майна, -

В С Т А Н О В И Л А :

В грудні 2010 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна. Вказала, що з листопада 2002 року до травня 2008 року перебувала з відповідачем у фактичних шлюбних відносинах, проживали разом, вели спільне господарство. У 2003 році придбали 16/25 частин житлового будинку з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1, який оформлено на відповідача. З 01.08.2003 року вона була зареєстрована за вказаною адресою. ІНФОРМАЦІЯ_1 у них з відповідачем народився син ОСОБА_4. Хоча договір купівлі -продажу будинку укладався та підписувався, від імені покупця, лише ОСОБА_2, нею було вкладено 62,5 % коштів для придбання будинку, а отже їй належить 10/15 частин будинку, відповідачем вкладено 37,5 % від коштів спрямованих на купівлю будинку, а тому йому належить 6/25 частин. Просила суд визнати 16/25 частин спірного будинку об'єктом спільної часткової власності подружжя та розділити його між сторонами, визнавши за нею право власності на 10/25 частин будинку та виділити їх в натурі.

В ході судового розгляду позивач та її представник позовні вимоги уточнили. Просили суд визнати 16/25 частин житлового будинку з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1, зареєстрованих на відповідача об'єктом спільної часткової власності подружжя, стягнути з відповідача грошову компенсацію за 10/25 частин будинку в сумі 110 265 грн. та судові витрати.

Рішенням Ленінського районного суду міста Кіровограда від 18 січня 2012 року позов задоволено та визнано 16/25 частин житлового будинку з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1 спільною частковою власністю ОСОБА_3 і ОСОБА_2. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 грошову компенсацію за 10/25 частини житлового будинку з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1 в сумі 110 265 грн. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 судовий збір у розмірі 68,92 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 120 грн., витрати на правову допомогу у розмірі 1500 грн., витрати пов'язані з проведенням судової експертизи у розмірі 2250,24 грн., та на користь держави судовий збір у розмірі 1631,08 грн.

Не погоджуючись з рішенням суду відповідач просить його скасувати та постановити нове рішення, яким в позові відмовити.

В скарзі апелянт зазначив, що при постановленні рішення судом порушені норми матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи. Зокрема зазначив, що висновок суду щодо наявності фактичних шлюбних відносин між сторонами та спільного проживання і ведення спільного господарства є припущенням суду і не ґрунтується на доказах, оскільки станом на 04.08.2003 року сторони не мали житла в якому могли спільно проживати. Крім того, розписка, яку суд поклав в основу розподілу часток між сторонами, є підробленою і суд першої інстанції призначивши своєю ухвалою почеркознавчу експертизу не виконав всіх необхідних для забезпечення виконання цієї ухвали дій і постановив рішення за відсутності висновків експерта щодо виконання тексту розписки продавцем ОСОБА_5 та належності підпису під текстом розписки саме цій особі.

Заслухавши доповідь судді доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи та наведені в межах цієї скарги доводи, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Кіровоградської області дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, із наступних підстав.

Вирішуючи спір суд першої інстанції на підставі досліджених доказів правильно встановив, що відносини які склалися між сторонами виникли у 2003 році.

На час виникнення правовідносин був чинним Кодекс Законів про Шлюб України відповідно до положень якого майно придбане особами, що проживали однією сім'єю є спільним частковим майном.

Відповідно до ч. 3 ст. 358 ЦК України кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Однак надання у володіння зазначеної частки в натурі можливе лише за умови, що майно є подільним у відповідності до ч. 2 ст. 183 цього Кодексу. Якщо надання частки в натурі є неможливим, співвласник вправі вимагати від інших співвласників матеріальної компенсації вартості його частки.

Як вбачається із висновку судової будівельно - технічної експертизи від 25.11.2011 року (а.с. 96 -101) поділ в натурі 16/25 частин спірного жилого будинку з надвірними будівлями, технічно неможливий, а отже вимога позивачки щодо сплати компенсації за її частину майна є законною.

Крім цього, відповідно до ч. 1 ст. 364 ЦК України кожен із співвласників спільної часткової власності має право на виділ у натурі частки, що є у спільній частковій власності. А ч.2 цієї ж статті передбачено, що якщо виділ в натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина 2 статті 183 цього Кодексу) співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою.

Виходячи з аналізу зазначеної норми у взаємозв'язку з положеннями ст. ст. 21, 24, 41 Конституції України, ст. ст. 316, 317, 319, 358, 361 ЦК України колегія суддів дійшла висновку, що передбачене ч.2 ст.364 цієї норми право співвласника на виділ частки зі спільного майна шляхом отримання грошової компенсації вартості частки в майні не може бути обмежене іншими співвласниками і такому його праву співвласника, що виділяється, кореспондується обов'язок інших співвласників сплатити грошову компенсацію частки, розмір якої визначається з дійсної вартості майна на час розгляду судом справи.

При цьому зазначеною нормою передбачено, що обов'язковою умовою призначення грошової компенсації є лише згода співвласника, який заявив вимоги про призначення компенсації, і не передбачається обов'язок згоди інших співвласників на такий виділ та не ставиться право співвласника на виділ у залежність від згоди інших співвласників і мотивів, з яких власник має намір реалізувати своє право на виділ.

Оскільки доводи апелянта щодо підроблення розписки спростовуються висновком судової почеркознавчої експертизи, то колегія суддів дійшла висновку, що доводи апелянта щодо неприйняття ОСОБА_3 участі у придбанні спірного будинку є неприйнятними.

Перевіряючи можливість сторін проживати в одному будинку із визначенням порядку користування ним, колегія суддів дійшла висновку, що спільне проживання сторін в одному будинку неможливе оскільки між сторонами існують неприязні відносини, про що ними було заявлено у судовому засіданні, і на примирення сторони не погоджуються. Крім того відповідач має іншу сім'ю, яка складається із дружини та сина, з якими він і проживає у спірному будинку.

Колегія суддів звернувши увагу на доводи відповідача щодо неможливості стягнення із нього компенсації у зв'язку із тим, що він є безробітним відзначає, що останній є працездатною особою, а отже має можливість працевлаштуватися та сплачувати на користь позивачки грошову компенсацію за 10/16 частин будинку, які суд визнав як частку, що належала позивачці.

Згідно ч. 5 ст. 319 ЦК України, власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.

Відповідач не погоджується на сплату компенсації позивачці, тобто порушує її право на виділ частки із майна, що є у спільній частковій власності, яке передбачено ст. 364 ЦК України.

Як пояснив відповідач не бажає він і припинення його права власності у відповідності до положень ст. 365 ЦК України із сплатою йому компенсації за належні йому ј частку спірного майна.

А отже, колегія суддів дійшла висновку, що бажаючи обмежити право позивачки на отримання компенсації своїм матеріальним становищем, а саме тим, що будучи працездатним ніде не працює і не перебуває на обліку як особа яка бажає та потребує працевлаштування, відповідач своїми діями порушує права позивача передбачені законом на отримання компенсації.

Залишаючи 16/25 частин будинку у власність відповідачу суд першої інстанції також врахував і ту обставину, що відповідач не має іншого житла.

Таким чином, враховуючи вищенаведене колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції, задовольняючи позов, правильно звернув свою увагу на те, що правовий режим спільної часткової власності враховує інтереси всіх її учасників і забороняє обмеження прав одних учасників за рахунок інших.

Крім того, з огляду на вищезазначене, та враховуючи, що на день укладення договору купівлі - продажу спірного будинку, позивачка була вагітна сином, батьком якого у відповідності до свідоцтва про народження ( а.с. 13) є відповідач, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції щодо проживання сторін однією сім'єю є правильним, а заперечення відповідача з приводу дати прописки ОСОБА_3 в спірному будинку не є підставою для скасування рішення суду.

Таким чином суд першої інстанції правильно встановив правовідносини, які виникли між сторонами і правильно застосував норми матеріального права, що їх регулюють.

Відповідно до вимог ч.1 ст.308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла переконання, що рішення суду є законним та обґрунтованим, постановленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляції не спростовують правильних висновків суду, а тому рішення скасуванню не підлягає.

Керуючись ст.ст.303,307, 308,313,314,315 ЦПК України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Ленінського районного суду міста Кіровограда від 18 січня 2012 року залишити без змін.

Ухвала набирає чинності з моменту її проголошення і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий:

Судді: