ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ 91000, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32 ____________________________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

28.08.12 Справа № 26пд/5014/1779/2012.

Суддя Єжова С.С., за участю секретаря судового засідання Антонової І.В., розглянувши матеріали справи за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю „Житомирський картонний комбінат", м.Житомир

до Приватного підприємства „Орієнс", м.Луганськ

про визнання недійсним з моменту укладення договору поставки №46/П від 10.01.2011

в присутності представників сторін:

від позивача -не прибув;

від відповідача -не прибув.

В С Т А Н О В И В:

Обставини справи: заявлено вимогу про визнання недійсним з моменту укладення договору поставки № 46/П від 10.01.2011.

Ухвалою господарського суду Луганської області від 09.08.2012 розгляд справи відкладений на 28.08.2012.

Відповідач відзивом №9/-1 від 09.08.2012 вимоги позову відхилив, вважає договір дійсним, оскільки він відповідає вимогам законодавства та виконаний сторонами. Також відповідач зазначив, що Акт перевірки державної податкової інспекції у м.Житомирі №8976/23-1/33644098 від 30.12.2011, не може бути підставою для визнання недійсним договору поставки №46/П від 10.01.2011 та послався на Лист Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 №742/11/13-11.

Сторони не скористалися своїм правом, передбаченим ст.22 Господарського процесуального кодексу України, не забезпечили участі повноважних представників у судовому засіданні, подали клопотання б/н від 28.08.2012 про розгляд справи без участі представників.

Суд вважає можливим задовольнити вказані клопотання та розглянути справу за відсутності представників сторін за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, встановивши фактичні обставини справи, оцінивши надані докази, господарський суд Луганської області дійшов наступного.

Між товариством з обмеженою відповідальністю „Житомирський картонний комбінат" (позивач, покупець) та Приватним підприємством „Орієнс" (постачальник, відповідач) 10.01.2011 був укладений договір поставки №46/П з додатковою угодою №1 від 01.11.2011 (далі -договір), за умовами якого постачальник зобов'язався в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, передати у власність покупцеві хімікати та іншу продукцію (далі-товар), а покупець зобов'язався в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі прийняти та оплатити його (п.1.1).

Відповідно до п.1.2 договору марка, ціна, кількість, умови та терміни поставки макулатури визначаються специфікаціями/накладними, що підписуються сторонами на кожну поставку макулатури та є невід'ємними частинами цього договору. Ціна, вказана в специфікації/накладній дійсна протягом 3 місяців. Специфікації підписуються особами, до компетенції котрих належить підписання договору. Специфікація може бути підписана на декілька поставок товару.

У п.2.1 договору сторони визначили, що кількість кожної партії товару визначається згідно письмових заявок покупця, які він передає постачальнику, в т.ч. через засоби факсимільного зв'язку.

Загальна кількість продукції визначається підсумком фактично поставленої кількості товару згідно видаткових накладних протягом терміну чинності цього договору (п.2.2 договору).

Згідно п.3.1 договору ціна на товар вказується в специфікаціях/накладних, що є невід'ємними частинами цього договору. Після підписання сторонами специфікації/накладної ціна зміні не підлягає.

У відповідності до п.3.2 договору розрахунки за кожну одержану партію товару покупець здійснює безпосередньо з постачальником, безготівково, шляхом перерахування грошових коштів на його розрахунковий рахунок, вказаний у п.8 договору, в такому порядку: 100% вартості кожної партії товару згідно видаткової накладної -у строк не пізніше 30 (тридцяти) календарних днів з дня її отримання. Крім грошової форми допускається розрахунок векселями

В розділі 4 сторони узгодили умови та термін поставки, а в розділі 5 договору сторони визначили порядок приймання товару.

Згідно п.7.5 договору він вступає в силу з моменту його підписання сторонами і є чинним: в частині поставки товару до 31.12.2011, в частині розрахунків -до повного проведення покупцем розрахунків з постачальником за отриманий товар.

На виконання умов п.1.2 договору між сторонами були складені накладні, які підписані представниками сторін та скріплені печатками підприємств, з яких вбачається що сторони узгодили найменування, одиницю виміру, кількість та ціну товару, та підтверджується факт отримання товару від відповідача (а.с.28-55).

Вказаний договір позивач просить суд визнати недійсним з моменту укладення, оскільки відповідач -Приватне підприємство „Орієнс", ніколи не знаходився та не знаходиться за адресою: м.Луганськ, вул.Леніна, б.38; що операції з придбання та постачання відповідачем товарів (робіт, послуг) на адресу підприємств контрагентів не підтверджується стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, транспортних засобів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності, у зв'язку з чим відповідачем порушено ст.ст.203, 215 Цивільного кодексу України. Позивач вважає вказаний правочин фіктивним та посилається на приписи ст.234 Цивільного кодексу України.

Враховуючи викладене, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Проаналізувавши матеріали справи, суд дійшов наступного.

Статтею 16 Цивільного кодексу України та ст.20 Господарського кодексу України передбачені способи захисту цивільних прав та інтересів, до яких в т.ч. відноситься і визнання правочину недійсним.

Предметом розгляду даної справи є питання недійсності правочину - договору поставки №46/П від 10.01.2011.

Загальні положення про правочин визначені в §1 глави 16 Цивільного кодексу України.

Стаття 203 Цивільного кодексу України визначає загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Відповідно до вимог даної статті умовами чинності правочинів є дотримання низки вимог щодо їх змісту, дієздатності сторін, характеру волевиявлення, форми, ставлення до настання наслідків, спеціальних вимог тощо.

Стаття 215 Цивільного кодексу України визначає, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 ст.203 цього Кодексу.

Згідно приписів ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх доводів і заперечень.

Відповідно до приписів ст.ст.203, 215 Цивільного кодексу України позивач в даному випадку повинен довести підстави недійсності вищезазначеного договору.

Згідно ст.202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.

Згідно ст.11 Цивільного кодексу України підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань) є, зокрема, договір.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства тощо. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Як вбачається із матеріалів справи, між сторонами у справі був укладений договір поставки №46/П від 10.01.2011.

У тексті вказаного договору сторони обумовили всі істотні умови, які визначені ст.ст.180, 265 Господарського кодексу України, ст.ст.631, 632, 638, 712 Цивільного кодексу України як обов'язкові для договору поставки.

Згідно ч.1 ст.265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Аналогічні положення закріплені і в ч.1 ст.712 Цивільного кодексу України.

Так в п.1.1 договору сторони визначили предмет договору - хімікати на інша продукція, в п.3.1 -сторони передбачили, що ціна на товар вказується в специфікаціях/накладних, які є невід'ємними частинами цього договору, в п.7.5 -сторони визначили строк дії договору.

Як вбачається з поданих відповідачем документів між сторонами були складені та підписані відповідні накладні (а.с.28-55), в яких сторони зазначили найменування, одиницю виміру, кількість та ціну товару. Крім цього, позивачу було виписано податкові накладні в період з 10.01.2011 по 28.07.2011 (а.с.64-95). Факт отримання позивачем товару за договором №46/П підтверджується копіями довіреностей (а.с.56-61) і останнім не оспорюється. Також позивач у листі б/н від 28.08.2012 підтвердив і факт проведення розрахунків між сторонами по спірному договору у повному обсязі, що підтверджує висновки суду відносно повного виконання сторонами умов договору поставки №46/П від 10.01.2011.

Відповідно до ч.1 ст.638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Спірний договір №46/П від 10.01.2011 суд вважає укладеним, оскільки сторони в належній формі досягли згоди та обумовили всі суттєві умови, які передбачені законом для договорів даного виду, а також визначили інші умови, які вважали необхідними, про що свідчить підписання договору сторонами та скріплення його печатками підприємств.

Відповідно до ч.1 ст.234 Цивільного кодексу України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Пунктом 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" передбачено, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Необґрунтованими є доводи позивача про те, що договір поставки є фіктивним та посилання на ст.234 Цивільного кодексу України, оскільки факт поставки товару відповідачем та факт оплати отриманого товару позивачем підтверджено матеріалами справи, що свідчить про намір сторін створити правові наслідки, які обумовлюються договором поставки.

Що стосується доводів позивача про те, що відповідач -Приватне підприємство „Орієнс", ніколи не знаходився та не знаходиться за адресою: м.Луганськ, вул.Леніна, б.38, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.17 Закону України „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" відомості про юридичну особу або фізичну особу - підприємця включаються до Єдиного державного реєстру шляхом внесення записів на підставі відомостей з відповідних реєстраційних карток та відомостей, що надаються юридичними особами державному реєстратору за місцезнаходженням реєстраційної справи згідно із законодавством України.

Відповідно до ч.4 ст.89 Цивільного кодексу України до єдиного державного реєстру вносяться відомості про організаційно-правову форму юридичної особи, її найменування, місцезнаходження, органи управління, філії та представництва, мету установи, а також інші відомості, встановлені законом

Статтею 93 Цивільного кодексу України передбачено, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

Згідно довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців №14405496 від 03.08.2012 місцезнаходженням відповідача є: вул.Леніна, б.38, м.Луганськ (а.с.16-20).

Інших записів до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців не вносилось. Слід також зазначити, що суд надсилав поштову кореспонденцію за вказаною у Довідці адресою і вона отримувалась відповідачем в особі Двуличанського (а.с.124), що свідчить про перебування відповідача за зазначеною адресою.

Крім того, незнаходження підприємства за зазначеною в договорі адресою не тягне за собою наслідків у вигляді визнання цього договору недійсним, оскільки діючим законодавством України не передбачено такої підстави.

Наданий позивачем витяг з Акту перевірки державної податкової інспекції у м.Житомирі №8976/23-1/33644098 від 30.12.2011 не може бути прийнятий до уваги, оскільки він ніяким чином не впливає на дійсність договору поставки №46/П від 10.01.2011 та, крім того, він складений 30.12.2011, в той час як спірний договір був укладений 10.01.2011 та фактично виконаний протягом січня-липня 2011 року.

Також суд вважає обґрунтованими заперечення відповідача, викладені у відзиві №9/-1 від 09.08.2012, проти вказаного Акту перевірки державної податкової інспекції у м.Житомирі та посилання на лист Вищого адміністративного суду України №742/11/13-11 від 02.06.2011, в якому зазначено, що оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Інші доводи позивача також не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи.

Проаналізувавши вищевикладені приписи законодавства, зміст спірного договору та надані сторонами документи суд дійшов висновку про необґрунтованість вимог позивача та вважає, що відсутні правові підстави для визнання договору поставки №46/П від 10.01.2011 недійсним.

Інших підстав, визначених законом, для визнання договору поставки №46/П від 10.01.2011 недійсним судом не встановлено.

На підставі викладеного, у задоволенні позову слід відмовити.

Відповідно до ст.ст.44, 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір в сумі 1073 грн. 00 коп. покладається на позивача.

Згідно п.1 ч.1 ст.7 Закону України „Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Як вбачається за матеріалами справи, позивачем за платіжним дорученням №1645 від 14.05.2012 сплачений судовий збір в сумі 1094 грн. 00 коп., в той час як відповідно до пп.2 п.2 ст.4 Закону України „Про судовий збір" та Закону України „Про Державний бюджет України на 2012 рік" слід було сплатити 1073 грн. 00 коп. Таким чином, зайве сплачений судовий збір в сумі 21 грн. 00 коп. підлягає поверненню позивачу відповідно до п.1 ч.1 ст.7 Закону України „Про судовий збір" на підставі відповідної ухвали господарського суду.

Керуючись ст.ст.44, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд Луганської області

В И Р І Ш И В:

1.У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю „Житомирський картонний комбінат" до Приватного підприємства „Орієнс" відмовити.

2. Судовий збір покласти на позивача.

Відповідно до ст.85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Дата підписання рішення: 29.08.2012.

Суддя С.С. Єжова