Справа № 22-3416 / 2007 р. Головуючий у 1 інстанції: Дюженко Л.А..
Суддя-доповідач : Краснокутська О.М.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
« 12 » вересня 2007 р. м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:
Головуючого: Пільщик Л.В.
Суддів: Краснокутської О.М.
Сапун О.А.
При секретарі: Винник І.С.
розглянула у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Житлобуд- сервіс» на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від «22» травня 2007 р. по справі за позовом ТОВ «Житлобуд- сервіс» до ОСОБА_1 про виселення з гуртожитку, -
ВСТАНОВИЛА :
У березні 2007 року ТОВ «Житлобуд - сервіс» звернулося до суду з позовом до
ОСОБА_1 про виселення з гуртожитку на підставі вимог ст.116 ч.3 ЖК України,які
пізніше доповнив посиланням на п.44 Примірного Положення, про гуртожитки
від03.0б.1986року. ':
У позовній заяві зазначало, що ОСОБА_1 ніколи не працювала на підприємстві, до відома якого відноситься гуртожиток і не отримувала ордер на квартиру АДРЕСА_1у гуртожитку № 17 по вул. Маршала Чуйкова у м. Запоріжжі. Згідно даних відділу з обліку і розподілу житлової площі Запорізької міської ради встановлено, що відповідачці і ч.1енам її сім'ї для проживання була надана двокімнатна квартира АДРЕСА_2на підставі ордера № 194 від 26.03.2002 року, а тому, посилаючись на ці обставини, позивач вважав, що ОСОБА_1 вселилася у спірну кімнату самоправно , з порушенням встановленого законом порядку.
Оскільки добровільно виселитися вона не бажає, позивач просив суд виселити ОСОБА_1з спірної кімнати без надання іншої жилої площі та зобов'язати відділ громадянства , міграції і реєстрації фізичних осіб Ленінського РВ ЗМУ УМВС України в Запорізькій області зняти ОСОБА_1з реєстрації за адресою: АДРЕСА_1.
Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 22 травня 2007 року ТОВ «Житлобуд- сервіс» у задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі ТОВ «Житлобуд- сервіс» просить рішення суду першої інстанції скасувати і ухвали нове рішення , посилаючись на порушення норм процесуального права, невідповідність висновків суду першої інстанції матеріалам справи, неналежну оцінку доказів та неповноту дослідження обставин справи .
Заслухавши суддю-доповідача, доводи учасників процесу, розглянувши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ТОВ «Житлобуд- сервіс» задоволенню не підлягає з таких підстав.
Згідно до вимог ст. 9 ч.4 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного
жилого приміщення або обмежений в праві користування жилим приміщенням інакше як з
підстав і в порядку, передбачених законом.
Згідно до вимог ст.1 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав,свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно до вимог ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтеюбі цього Кодексу.
Із позовної заяви ТОВ „Житлобуд-сервіс" вбачається,що вимоги про виселення
відповідачки із гуртожитку позивачем пред'явлені на підставі ст. 116 ч.3 ЖК України як до
особи,що самоправно зайняла жиле приміщення.
Між тим доказів, які б свідчили про самоправне вселення відповідачки в спірну
кімнату у гуртожитку і про порушення цим законних прав і інтересів ТОВ „Житлобуд-сервіс", позивач не надав.
Разом з тим з матеріалів справи видно,що власником гуртожитку по вул. Маршала Чуйкова, 17 у м. Запоріжжя є держава в особі Регіонального фонду державного майна в Україні , а позивач ТОВ „Житлобуд-сервіс" на підставі договору оренди цілісного майнового комплексу №1110 від 02.06.2004 року, укладеного між ним і Регіональним Фондом державного майна в Україні по Запорізькій області є орендарем будівлі гуртожитку по АДРЕСА_1 з02.06.2004 року .
Згідно до п.1.1 зазначеного договору оренди позивач -орендар прийняв від орендодавця цілісний майновий комплексу тому числі дев'ятиповерхову будівлю гуртожитку по АДРЕСА_1 для обслуговування і належного утримання. Будь-які права користування житловими приміщеннями гуртожитку за орендарем договором не передбачено.
Ні у позовній заяві,ні у судовому засіданні позивач не зазначив,які його права як орендаря приміщення з 2004 року порушені відповідачкою при вселенні у жиле приміщення у 1997 році, а також не надав суду доказів про своє право на це приміщення.
Між тим з матеріалів справи видно,що ЗСУ -459 ВАТ „Запоріжелектромонтаж" брало участь у забудові гуртожитку по АДРЕСА_1. У рахунок виконаних робіт між ТОВ „Житловик" і ЗСУ - 459 ВАТ Запоріжелектромонтаж" 03.10.1997 року був укладений договір суборенди(а.с.15) . Згідно до п.1 цього договору орендар (ТОВ „Житловик" здає, а суборендар (ЗСУ- 459 ВАТ Запоріжелектромонтаж") приймає у користування жиле приміщення за адресою АДРЕСА_1 для поселення в нього своїх робітників .Згідно до п.2 договору ТОВ „Житловик" взяв
на себе зобов'язання на підставі письмового звернення суборендаря поселяти у гуртожиток робітників суборендаря і укладати з ними договір найму житлового приміщення.
Відомостей про визнання зазначеного договору між цими підприємствами недійсним у встановленому законом порядку за вимогами власника позивач суду не надав.
Як вбачається з трудової книжки ОСОБА_1, вона працювала в ЗСУ №459 ВАТ „Запоріжелектромонтаж" з 1994 року до 2005 року.
Рішенням спільного засідання адміністрації і профкому ЗСУ- 459 ВАТ Запоріжелектромонтаж" від 26.11.1997 року було вирішено надати ОСОБА_1житло у гуртожитку на підставі договору суборенди.
У виконання зазначеного договору суборенди ОСОБА_1 у 1997 році була вселена у спірну кімнату гуртожитку, з нею був укладений договір найму жилого приміщення, що підтверджується довідкою №63 від 25.12.2006 року ,в якій зазначено,що на кімнату, площею 12,5 кв.м. на ім."я відповідачки відкритий особистий рахунок.
До звернення позивача у суд відповідачка здійснювала всі платежі за користування кімнатою і комунальним послугами , а ЗСУ - 459 дотувало за її проживання ТОВ „Жилищник" , а також брало участь у утриманні гуртожитку ,що підтверджується копіями рахунків,квитанцій та іншими бухгалтерськими документами(а.с.30 - 44 ).
Відповідачка ОСОБА_1 зареєстрована у спірному жилому приміщенні.
Власник гуртожитку не оспорює права відповідачки на спірне житлове приміщення.
Згідно до п.14 Примірного положення про гуртожитки , затвердженого постановою РМ УРСР від 03.06.1986 року вселення у гуртожиток робітників,службовців,студентів,учнів та інших громадян здійснюється у встановленому порядку завідуючим (директором) гуртожитку або замінюючим його працівником на підставі виданого адміністрацією підприємства, установи,організації ордера.
Враховуючи ,що на підставі договору суборенди і спільного рішення адміністрації і
профкому підприємства ЗСУ - 459,у якому працювала відповідачка ОСОБА_1, у 1997
році адміністрацією гуртожитку вона була вселена до гуртожитку і їй було надане спірне
жиле приміщення, яке вона оплачувала у відповідності до вимог Примірного положення
про гуртожиток, а також що вона зареєстрована у спірному жилому приміщенні і власник
гуртожитку не оспорює її права, судова колегія приходить до висновку,що вселення
ОСОБА_1. у гуртожиток відбулось у встановленому законом і договором між
підприємствами порядку на підставі перебування її у трудових відносинах з
підприємством.
Посилання апелянта на відсутність у даний час ордеру на вселення відповідачки само по собі не є доказом його відсутності при вселенні у 1997 році оскільки власником гуртожитку були виконані вимоги п.14, а також п.28 зазначеного Примірного положення про гуртожиток ,які вимагають наявність ордеру при вселенні.
На підставі наведеного ,судова колегія приходить до висновку ,що судом першої
інстанції повно і всебічно досліджені обставини справи,що мають для неї значення,
висновки відповідають цим обставинам і набутим доказам по справі, норми матеріального і
процесуального права не порушені і застосовані правильно, постановлено законне і
обгрунтоване рішення.
Посилання апелянта на те,що у 2002 році відповідачці було надано інше жиле приміщення, також є неспроможними,оскільки, по-перше на сім"ю з п"яти осіб була надана квартира, жилою площею у 25,2 кв.м., і відповідачка перебуває на житловому обліку, що підтверджується довідкою Ленінської райдержадміністрації м. Запоріжжя від
23.03.2007 року(а.с.48), а по-друге , правовою підставою позовних вимог про виселення відповідачки позивач зазначав ст.116 ч.3 ЖК України - самоправне вселення.
Інші доводи апеляційної скарги також є неспроможними і спростовуються матеріалами справи.
Керуючись ст.ст. 307, 308 ,313,314,315,317 ЦПК України, колегія суддів, -
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Житлобуд- сервіс»
відхилити.
Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від «22» травня 2007 року по даній справі залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення , проте може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом двох місяців.