РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 травня 2008 року                       Дзержинський міський суд Донецької області у складі:

головуючого -  судді                                                                                      Челюбєєва Є. В.

при секретарі -                                                                                               Пустовій С.О.,

з участю

прокурора -                                                                                                    Бобу Д.О.,

відповідачів -                                                                                                 ОСОБА_1,

                                                                                                                        ОСОБА_2,

                                                                                                                        ОСОБА_3,

представників відповідачів - адвокатів                                                       ОСОБА_4

                                                                                                                        ОСОБА_5

розглянувши цивільну справу за позовом прокурора м. Дзержинська, який діє в інтересах Центральної міської лікарні м. Дзержинська до ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення заподіяної підприємству шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

В лютому 2008 року прокурор звернувся до суду з позовом, в якому заявив вимогу про стягнення заподіяної підприємству шкоди. Свої вимоги прокурор мотивує тим, що рішенням Дзержинського міського суду від 20.04.2007 року, яке було змінено Апеляційним судом Донецької області з ЦМЛ м. Дзержинська на користь ОСОБА_6 було стягнено 8000 гр. як відшкодування моральної шкоди. В рішенні суду було зазначено, що внаслідок неправомірних дій лікаря ОСОБА_1 було завдано шкоди дитині ОСОБА_7, а тому суд прийшов до висновку про стягнення моральної шкоди з лікарні, в якій працював лікар             ОСОБА_1 Такі дії лікаря призвели до зайвих витрат бюджетних коштів, а тому повині бути стягнені з винної особи. Ухвалою Дзержинського міського суду від 01.04.2008 року до участі у справі в якості співвідповідачів були залучені ОСОБА_3 та ОСОБА_2

В судовому засіданні прокурор вимоги підтримав повністю.

Представник позивача в судове засідання не з'явився, надавши суду заяву, в які просив позов розглянути без їх присутності, позовні вимоги вони підтримують.

Відповідачі  ОСОБА_1, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 позовні вимоги не визнали. Суду пояснили, що рішенням Дзержинського міського суду, яким з лікарні було стягнено  моральну шкоду  не встановлено їх вини у спричинені дитині ОСОБА_7 шкоди, а тому не має підстав для стягнення з них сплачених  сум відшкодування шкоди.

Вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи та надані докази в їх сукупності судом встановлено наступне.

Згідно ст. 130 ч. 2 КЗпП України при покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. Ця відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством.

Відповідно до рішенням Дзержинського міського суду від 20.04.2007 року, яке змінено рішенням Апеляційного суду Донецької області від 26.07.2007 року з Центральної міської лікарні м. Дзержинська на користь ОСОБА_6, яка діяла в інтересах неповнолітньої ОСОБА_7 було стягнено у відшкодування моральної шкоди 8000 гр. Зазначеним рішеннями судів було встановлено, що  з вини лікарів даної лікарні дитині ОСОБА_6 було встановлений невірний діагноз, до неї застосували зайве хірургічне втручання, від чого дитина відчувала зайвий фізичний біль. Крім того, дитині не була надана належна медична допомога, від чого вона також зазнала фізичного болю, що спричиняло їй моральні страждання.

Відповідно до роз'яснень, наданих в Постанові Пленуму Верховного Суду України № 14 від 29.12.1992 року “Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками” суд у кожному випадку зобов'язаний з'ясовувати: наявність прямої дійсної шкоди та її розмір; якими неправомірними діями її заподіяно і чи входили до функцій працівника обов'язки, неналежне виконання яких призвело до шкоди; в чому полягала його вина; в якій конкретно обстановці заподіяно шкоду тощо. Якщо шкоду заподіяно кількома працівниками, в рішенні суду має бути зазначено, які конкретно порушення трудових обов'язків допустив кожен працівник, ступінь його вини та пропорційна їй частка загальної шкоди, за яку до нього може бути застосовано відповідний вид і межі матеріальної відповідальності.

Однак, прокурором  не надано жодного доказу, крім власних пояснень, на підтвердження того, що з вини відповідачів була спричинена ОСОБА_7 моральна шкода, яка стягнута з ЦМЛ м. Дзержинська. Навіть, зазначеними рішеннями судів як 1-ої, так і 2-ої інстанцій не була встановлена вина саме відповідачів у спричинені моральної шкоди. Не була встановлена така вина і на підприємстві, на якому працюють відповідачі  ОСОБА_1 та ОСОБА_2, і працював ОСОБА_3 Тому суд був позбавлений можливості встановити необхідні підстави і умови матеріальної відповідальності зазначених лікарів.

Крім того, право регресної вимоги до працівника виникає з часу виплати підприємством, організацією, установою сум третій особі і з цього ж часу обчислюється строк на пред'явлення регресного позову. Однак, прокурором суду не надано жодного документа на підтвердження того, що лікарня сплатила моральну шкоду ОСОБА_6

Відповідно до ст.10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, а відповідно до ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Виходячи з принципу змагальності сторін, суд не може за власною ініціативою збирати докази або роботи інші процесуальні дії, направлені на збирання доказів, а лише оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Таким чином, суд вважає позовні вимоги не доведеними, а тому вони не підлягають задоволенню.

Керуючись ст. 130 КЗпП України,  Постановою Пленуму Верховного Суду України № 14 від 29.12.1992 року “Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками”, ст.ст. 10, 11, 60, 212 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову прокурора м. Дзержинська, який діє в інтересах Центральної міської лікарні м. Дзержинська до ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення заподіяної підприємству шкоди - відмовити.

На рішення суду може бути подана заява про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня проголошення рішення, апеляційна скарга до Апеляційного суду Донецької області подається через Дзержинський міський суд протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя: