Справа № 22ц/0591/1421/2012 Головуючий у 1 інстанції Ікорська Є.С.

Категорія 27 Суддя-доповідач Попова С.А.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 серпня 2012 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Донецької області в складі:

головуючого Баркової Л.Л.,

суддів Ткаченко Т.Б., Попової С.А.,

при секретарі Шапар О.Ю.,

розглянувши у судовому засіданні в місті Маріуполі справу за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», треті особи ОСОБА_3, ОСОБА_4, про визнання недійсними кредитного договору, договору іпотеки та договорів порукиза апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 09 липня 2012 року, -

в с т а н о в и л а:

У жовтні 2010 року ОСОБА_2 звернулась до суду із позовом, в уточненій редакції позовної заяви: до ПАТ «Дельта Банк», що є правонаступником Акціонерного комерційного інноваційного банку «УкрСиббанк», посилаючись на наступні обставини. 05.09.2008р. між ОСОБА_2 і АКІБ «УкрСиббанк» було укладено договір про надання споживчого кредиту, за умовами якого банк надав позивачці кредит у сумі 37000 доларів США, що на момент укладення договору еквівалентно 179461,10грн., строком користування до 05.09.2023р., зі сплатою процентів за користування кредитом в розмірі 13,5 % річних для купівлі квартири, розмір щомісячного ануїтетного платежу складає 485 доларів США. У забезпечення виконання зобов"язань в той же день банком укладено 2 договори поруки: № 227442 - із ОСОБА_3 та № № 227443 - із ОСОБА_3 Крім того, в цей же день - 05.09.2008р. у забезпечення виконання договору між банком і ОСОБА_2 укладено договір іпотеки, за яким позивачка передала банку в іпотеку квартиру АДРЕСА_1. Позивачка вважає, що: укладений банком, без відповідної ліцензії, кредитний договір у іноземній валюті не відповідає положенням законодавства, банк навмисно не запропонував іншу грошову одиницю кредиту, щоб отримати додатковий прибуток, чим ввів її в оману; її не попередили про валютні ризики; у порушення вимог Закону України «Про захист прав споживачів» укладення договору у валюті є несправедливим щодо позичальника і породжує істотний дисбаланс її прав і обов"язків в порівнянні із кредитором; всупереч вимогам зазначеного Закону ОСОБА_2 не була поінформована про сукупну вартість кредиту; всупереч умовам кредитного договору банк застосував подвійну відсоткову ставку. Зазначені обставини згідно із ст. ч. 3 ст. 13, ч. 1 ст. 203 ч. 1 ст. 215 ЦК України є підставою для визнання кредитної угоди недійсною. У зв"язку з недійсним основним зобов"язанням позивачка просила зобов"язати банк прийняти від неї грошові кошти в сумі 155702,15грн. з розстрочкою на 155 платежів (останній платіж 05.09.2023р.), а також, посилаючись на положення ст. 548 ч. 2 ЦК України, просила визнати недійсним і договір іпотеки, укладений між нею і банком, і в порядку застосування наслідків недійсності кредитного договору і договору іпотеки просила зобов"язати приватного нотаріуса Маріупольського міського нотаріального округу ОСОБА_5 виключити з Єдиного реєстру заборон відчуження об"єктів нерухомого майна відомості щодо оспорюваного нею договору іпотеки. Крім того, просила визнати недійсними договори поруки, укладені між банком і ОСОБА_3 та ОСОБА_3

Рішенням Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 09.07.2012р. в позові ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» про визнання недійсними кредитного договору № 11391219000 від 05.09.2008р., укладеного між ОСОБА_2 та АКІБ «УкрСиббанк», договору іпотеки від 05.09.2008р. на квартиру АДРЕСА_1, укладеного між ОСОБА_2 та АКІБ «УкрСиббанк», договору поруки № 227442 від 05.09.2008р., укладеного між ОСОБА_3 та АКІБ «УкрСиббанк», договору поруки № 227443 від 05.09.2008р. укладеного між ОСОБА_3 та АКІБ «УкрСиббанк» - відмовлено.

В апеляційній скарзі представник позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 просить рішення скасувати і задовольнити позов в повному обсязі, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального і процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивачки ОСОБА_2 - ОСОБА_3, що одночасно є і третьою особою по справі, яка доводи скарг підтримала, заперечення представника ПАТ «Дельта Банк» - ОСОБА_6, який заперечував проти задоволення скарги, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи скарг, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, за таких підстав.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасовано правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Відповідно до ст.ст. 11, 303 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Як встановлено судом і це підтверджено матеріалами справи, між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «Дельта Банк», та позивачкою ОСОБА_2 був укладений договір про надання споживчого кредиту з Правилами № 11391219000 від 05.09.2008р. (далі за текстом - кредитний договір), за яким банк надав позичальникові кредит у розмірі 37000 доларів США, що на момент укладення договору еквівалентно 179461,10грн., зі сплатою відсотків за ставкою 13,5% річних, з кінцевим терміном повернення 05.09.2023р. - на цілі: для особистих потреб - купівлі квартири. Детальний порядок повернення Кредиту ануїтетними платежами (рівними частинами впродовж всього періоду дії договору по 485дол.США) та сплати процентів визначений у додатку № 1 (графік погашення кредиту) і додатку № 2 (графік платежів, визначення сукупної вартості кредиту) цього договору.

З метою забезпечення виконання зобов'язань позичальника, 05.09.2008р. АКІБ «УкрСиббанк», було укладено 2 договори поруки: № 227442 - з ОСОБА_3 та № 227443 - з ОСОБА_3, за п. 1 яких поручителі зобов'язались відповідати за повне та своєчасне виконання ОСОБА_2 її боргових зобов'язань і нести відповідальність перед позивачем у солідарному порядку; та договір іпотеки із іпотекодавцем ОСОБА_2, що передала банку в іпотеку придбану за кредитні кошти квартиру АДРЕСА_1, який посвідчено приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу ОСОБА_5 за реєстр. № 5428.

Згідно із умовами договору купівлі-продажу прав вимог за кредитами від 08.12.2011р. Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» придбало у ПАТ «УкрСиббанк» право вимоги за кредитами, в тому числі: за кредитним договором, укладеним із ОСОБА_2

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що кредитний договір із застосуванням іноземної валюти укладено банком за наявності відповідної ліцензії та письмового дозволу Національного банку України, що не суперечить вимогам чинного законодавства і відповідає положенням ст. 203 ЦК України про чинність правочину; а отримання банком чи позичальником індивідуальної ліцензії на здійснення операцій з надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті не потребується; при укладенні кредитного договору дотримано всіх істотних його умов, передбачених законодавством, про зазначення відомостей, змісту та форми його укладення, позичальником отримано всю необхідну інформацію і підписано згоду з усіма умовами договору, в тому числі щодо санкцій за порушення грошових зобов"язань. Тому відсутні підстави для визнання недійсними кредитного договору, договорів іпотеки і поруки.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може не погодитися, оскільки вони відповідають обставинам справи, наданим доказам і нормам матеріального права та процесуального права.

Як з"ясовано, спір виник з декількох підстав, в тому числі, з надання кредиту в іноземній валюті, що позивачі вказують як на підставу для визнання недійсним кредитного договору і укладених на його базі договорів забезпечувального характеру.

Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня. При цьому Основний закон держави не встановлює якихось обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Тобто відповідно до законодавства, гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак, у той же час, обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом, що визначено ч. 3 ст. 533 Цивільного кодексу України.

Режим здійснення валютних операцій на території України, загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права та обов'язки суб'єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства передбачені Декретом КМУ "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", який з урахуванням ст. 4, 192 ЦК України є основним нормативно-правовим актом, який має силу закону і застосовується у регулюванні правовідносини у валютній сфері.

Статтею 1054 ЦКУ передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити відсотки.

При цьому згідно зі ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" кошти - це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент. Статті 47 та 49 цього Закону визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу.

Відповідно до п. 2 ст. 1 Декрету КМУ, під валютними операціями розуміються операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України; операції, пов'язані з використанням валютних цінностей в міжнародному обігу як засобу платежу, з передаванням заборгованостей та інших зобов'язань, предметом яких є валютні цінності; операції, пов'язані з ввезенням, переказуванням і пересиланням на територію України та вивезенням, переказуванням і пересиланням за її межі валютних цінностей.

Надання відповідачем позивачу кредиту, тобто проведення розрахунків за своїми зобов'язанням по кредитному договору, в іноземній валюті та здійснення позивачем виконання своїх обов'язків, тобто проведення розрахунків за своїми зобов'язанням по кредитному договору, в іноземній валюті за своєю правовою природою є валютною операцією.

Згідно ч. 1 та ч. 2 ст. 5 Декрету КМУ, НБУ видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операції, які підпадають під режим ліцензування згідно з Декретом КМУ. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операції, що не потребують індивідуальних ліцензій на весь період дії режиму валютного регулювання.

Відповідно до п. 2.3 Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, що затверджене постановою Правління НБУ N 275 від 17.07.2001 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 21 серпня 2001 року за N 730/5921), за наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу Національного банку банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями, в тому числі: неторговельні операції з валютними цінностями; операції з готівковою іноземною валютою (купівля, продаж, обмін), що здійснюються в пунктах обміну іноземної валюти, які працюють на підставі укладених банками агентських договорів з юридичними особами-резидентами; ведення рахунків клієнтів (резидентів і нерезидентів) в іноземній валюті та клієнтів-нерезидентів у грошовій одиниці України; залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України; залучення та розміщення іноземної валюти на міжнародних ринках; інші операції з валютними цінностями на валютному ринку України.

Стаття 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність" відносить до кредитних операції, зазначені у пункті 3 частини першої та у пунктах 3 - 7 частини другої статті 47 цього Закону, зокрема, розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.

З вищенаведеного вбачається, що уповноважені банки на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями, мають право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.

Як свідчать матеріали справи, на час укладення договору з надання споживчого кредиту позивачеві кредитор АКІБ «УкрСиббанк» мав видані Національним банком України банківську ліцензію N 75 від 24.12.2001р. на право здійснення банківських операцій, визначених частиною першою та пп. 5 - 11 частини другої ст. 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність", дозвіл N 75-3 від 24.12.2001 р., додаток до дозволу N 75-2 на право здійснення операцій, визначених пп. 1 - 4 частини другої та частиною четвертою ст. 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність".

Суд правильно врахував, що Банк, будучи фінансовою установою, мав право здійснювати операції з валютними цінностями із розміщенням залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, тобто кредитування в іноземній валюті на підставі банківської ліцензії та дозволу на здійснення відповідних операцій.

За вимогами ч. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України N 15-93 індивідуальної ліцензії потребують операції з надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі. Разом з тим, до цього часу ці межі законодавчо не встановлені. Отже, будь-які операції з надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті (незалежно від строків та сум) отримання індивідуальної ліцензії не потребують.

Відповідно до п. 17 постанови Пленуму ВСУ N 9 від 06.11.2009р. "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), згідно зі статтею 227 ЦК є оспорюваним.

Враховуючи положення ст. 227 ЦК України, котра встановлює, що правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним, колегія суддів вважає правильним висновок суду про відсутність підстав для визнання недійсним оспорюваного кредитного договору з мотивів позики в іноземній валюті, оскільки така фінансова операція не потребує індивідуальної ліцензії та не звільняє позичальника від взятого на себе зобов"язання повернути суму кредиту і проценти за його користування у валюті кредиту.

Підставою недійсності правочину відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 Цивільного кодексу України, а саме: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно зі ст. 627, ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 628, ст. 629 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені між ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнута згода.

Зі справи вбачається, що 05.09.2008р. укладено оспорюваний договір з надання споживчого кредиту, з якого, разом з невід"ємними частинами (правилами, додатками №№ 1-3), вбачається, що сторонами була досягнута згода з усіх істотних умов договору: мета, сума, строк кредиту, умови і порядок його видачі та порядок погашення, спосіб забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит і заходи у випадку порушення грошових зобов"язань, супутні послуги, про які йдеться у позовних заявах ОСОБА_2

Повернення кредиту та сплата процентів за користування ним визначені у додатку № 1 та у додатку № 2, що визначає графік платежів, сукупну вартість кредиту. Зазначений договір підписаний позичальником без застережень.

У п. 1.2.9 договору про надання споживчого кредиту міститься чітке визначення обчислення процентів за користування, а графік повернення кредиту та сплата відсотків містить конкретне визначення грошових сум основної суми боргу, процентів у розмірі 13,5% річних, що мають сплачуватись щомісячно на протязі всього строку дії договору.

Згідно із Правилами споживчого кредитування, що є невідємною частиною кредитного договору, процентна ставка за договором може бути змінена у разі порушення кредитної дисципліни. Відповідно до п. 1.3.1. Правил за користування кредитним коштами понад встановлений договором термін встановлюється процентна ставка у подвійному розмірі від ставки, що діє для строкової суми основного боргу на дату виникнення такого прострочення, в даному випадку, за умови доведення порушення з боку позичальника умов здійснення платежів, що визнано в суді апеляційної інстанції і представником позивача: 13,5%х2=27%, що є санкцією за порушення грошового зобов"язання, з чим позичальник був ознайомлений (п.п. 1.1.1, п. 3.1 кредитного договору, п. 1.3.1 Правил), а не визначення банком в односторонньому порядку збільшення процентної ставки за користування кредитними коштами, за що помилково приймає позивачка. Суд першої інстанції вірно проаналізував доводи позовної заяви в цій частині.

Відтак, доводи позивачки про невідповідність кредитного договору вимогам ст. 638 ЦК України внаслідок не визначення сукупної вартості кредиту і несправедливого визначення ціни договору є неспроможними і спростовуються матеріалами справи. На час підписання договору позичальник володіла у повному обсязі всією необхідною інформацією для прийняття власного рішення щодо підписання кредитного договору або відмови.

Зміст пункту 3.1 договору свідчить про те, що ОСОБА_2 ознайомлена зі всіма умовами договору, отримала інформаційний лист банку, в якому зазначені можливі форми кредитування, валюти, переваги, тарифи по розрахунково-касовому обслуговуванню тощо, і що міститься у додатку № 3 «Тарифи банку». І позичальник, маючи строку до ухвалення правлінням банку відповідного рішення щодо нього, не зверталася до кредитора з будь-яких спірних або не висвітлених питань, не відмовлялась від одержання кредиту, а в повній мірі скористалась коштами, наданими банком.

Не можна погодитися з посиланням представника позивачки у скарзі на невідповідність умов спірного договору загальним засадам цивільного судочинства, положенням Закону України «Про захист прав споживачів» щодо справедливості його умов через застосування для визначення боргу, відсотків за користування кредитом грошового еквівалента гривні до долара США та покладання ризику знецінення національної валюти на позичальника.

Укладаючи договір позивач з'ясував, на яких умовах він укладається, тому з власної ініціативи на момент отримання коштів визначив для себе правила їх отримання та повернення, які в подальшому не можуть безпідставно змінюватись на вимогу однієї із сторін. Підстави вважати незаконними умови кредитного договору, на які посилається позивач ОСОБА_2, відсутні.

Зростання курсу долара США - валюти кредиту не є підставою для визнання договору недійсним. У позичальника існувала можливість, маючи намір укласти договір на тривалий час, передбачити в момент його укладання зміни курсу гривні по відношенню до долару США, виходячи з динаміки зміни курсів валют з моменту введення в обіг національної грошової одиниці - гривні та її девальвації й можливість отримання кредиту у гривні. На це звертає увагу Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у п. 16 постанови № 5 від 30.03.2012р. «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають з кредитних правовідносин», що вірно проаналізовано судом у рішенні.

При цьому позивачами не доведено, що умови правочину, в тому числі з покладення на позичальника ризиків зі знецінення національної грошової одиниці щодо валюти договору, є несправедливими, порушують його та поручителя права та охоронювані законом інтереси або суперечать нормам Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; не доведено позивачами і відсутність необхідного обсягу цивільної дієздатності будь-якої з осіб, яка вчинила спірний правочин; відсутність вільного волевиявлення та невідповідність його внутрішній волі учасника спірного правочину, враховуючи отримання позичальником грошової суми кредиту в повному обсязі і її використання на власні потреби; не спрямованість будь-якої зі сторін на реальне настання правових наслідків, обумовлених спірним правочином.

Судом першої інстанції дана цим обставинам належна правова оцінка.

Доводи позивача щодо укладення кредитного договору під впливом обману з боку кредитора стосовно розміру суми процентів, і що свідчить про нечесну з боку останнього підприємницьку діяльність, судовим розглядом, як вбачається зі справи, не доведено і апеляційному суду доказів у підтвердження таких підстав не надано.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для визнання недійсним правочину, оформленого договором про надання споживчого кредиту з Правилами № 11391219000 від 05.09.2008р., як такого, що не суперечать переліченим вище приписам законодавства.

За змістом ч. 2 ст. 548 Цивільного кодексу України недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим кодексом.

Між тим, як зазначено раніше, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову про визнання недійсним договору про надання споживчого кредиту, на забезпечення якого укладалися договори іпотеки і поруки.

Втім, позивачем і в цьому разі також не надано суду першої або апеляційної інстанцій жодних доказів у підтвердження невідповідності нормам Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства вказаного договору забезпечувального характеру в розумінні ст.ст. 236, 548 ЦК України.

За таких обставин, колегія суддів погоджується із рішенням щодо відмови у задоволенні вимог позивачів про визнання недійсними договору іпотеки із ОСОБА_2 і 2 договори поруки - із ОСОБА_3 і ОСОБА_7.

Таким чином, вирішуючи спір, суд першої інстанції, з дотриманням вимог за ст.ст. 212-214 ЦПК України, повно, всебічно і об"єктивно встановив обставини справи, наданим доказам дав належну оцінку, правильно застосував матеріальний закон і дійшов обґрунтованого висновку, що підстав для визнання договору про надання споживчого кредиту, договору іпотеки і договорів поруки недійсними немає.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильність прийнятого судом рішення.

Порушень норм процесуального права, які б могли призвести до неправильного вирішення справи, колегією суддів не встановлено.

За таких обставин, на підставі ст. 308 ЦПК України апеляційна скарга представника позивачки ОСОБА_2 - ОСОБА_3 підлягає відхиленню, а рішення суду - залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308 ЦПК України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 09 липня 2012 року залишити без змін.

Ухвала може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги протягом двадцяти днів безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Судді Л.Л.Баркова

Т.Б.Ткаченко

С.А.Попова