Справа № 2218/4477/12

Копія

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

_________________________________________________

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 серпня 2012 року м. Хмельницький

Колегія суддів судової палати з цивільних справ

апеляційного суду Хмельницької області

в складі : головуючого судді Шершуна В.В.

суддів: Талалай О.І., П'єнти І.В.

при секретарі: Лапко Ю.В.

з участю: ОСОБА_1

розглянула у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_2 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 22 травня 2012 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання права власності на автомобіль.

Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів

в с т а н о в и л а :

20 лютого 2012 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до відповідача про визнання його власником автомобіля «АUDІ 100» державний номер НОМЕР_1, 1984 року випуску, посилаючись на те, що ОСОБА_3 добровільно відмовився від права власності на вказаний автомобіль, про що надав розписку, згідно якої ОСОБА_1 придбав транспортний засіб за 4 000 доларів США, а також надав доручення на керування та розпорядження ним. Враховуючи викладене, позивач, посилаючись на ст.ст. 336, 347 ЦК України, просить його позов задовольнити та визнати його власником автомобіля.

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 22 травня 2012 року в задоволені позову відмовлено.

Представник позивача ОСОБА_2 оскаржив вказане рішення в апеляційному порядку. Він просить рішення суду скасувати та постановити нове рішення, яким повністю задовільнити позов. При цьому апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права та невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи.

На думку апелянта суд не обґрунтовано застосував до даного спору Порядок державної реєстрації транспортних засобів, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України № 13388 від 07 вересня 1998 року, оскільки названий порядок може застосовуватись лише тоді коли є чітко визначений власник автомобіля, чого, як стверджує апелянт в даному спорі встановлено не було. В зв'язку з цим, апелянт стверджує, що спір мав би бути вирішений виходячи з положень ст. ст. 336 і 347 ЦК України, а не на основі положень ст. ст. 208 і 328 ЦК України, як це зробив суд.

Помилковим вважає апелянт і висновок суду першої інстанції про те, що з боку ОСОБА_3 не було відмови від права власності, оскільки зміст поданої ним розписки свідчить про зворотне. Крім того, про відмову відповідача від права власності свідчить, на думку апелянта і його процесуальна поведінка -відмова від явки до суду.

________________________________________________________________________________

Головуючий у першій інстанції -Бондарчук В.В. Провадження № 22ц/2290/1645/12

Доповідач - Шершун В.В. Категорія № 2

Колегія суддів вважає, що апеляція не підлягає задоволенню.

Згідно ч. 1 ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції вірно встановлені фактичні обставини справи, дана їм правильна оцінка, а його висновки узгоджуються з матеріалами справи і відповідають закону.

Так, як встановлено в судовому засіданні від 17 вересня 2008 року ОСОБА_3 було видано довіреність серії ВКТ №269275 від 17 вересня 2008 року на ім'я ОСОБА_1, якою його було уповноважено вчиняти дії від імені власника щодо належного йому транспортного засобу, в тому числі представляти інтереси у відповідних органах, укладати договори, зняти автомобіль з обліку, одержувати грошові суми тощо.

В цей же день ОСОБА_3 отримав від ОСОБА_1 4 000 доларів США за продаж останньому автомобіля «АUDІ 100»державний реєстраційний номер НОМЕР_1, що підтверджується відповідною розпискою.

Позивач, зазначив, що укладенням протягом 2008 - 2011 років договорів обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, виданою на його ім'я, довіреністю та розпискою про сплату коштів за автомобіль відповідно до ст.ст. 336, 347 ЦК України він набув право власності на транспортний засіб, а ОСОБА_3 вчинив дії, які свідчать про його відмову від права власності на вищезазначений автомобіль.

Колегія суддів вважає, що в силу ч. 1 ст.347 ЦК України, особа може відмовитися від права власності на майно, заявивши про це або вчинивши інші дії, які свідчать про її відмову від права власності. Ч. 3 цієї статті передбачено, що у разі відмови від права власності на майно, права на яке підлягають державній реєстрації, право власності на нього припиняється з моменту внесення за заявою власника відповідного запису до державного реєстру.

Суд прийшов до правильного висновку про те, що із змісту розписки вбачається волевиявлення ОСОБА_3 на відчуження автомобіля, однак відповідно до копії реєстраційної картки на транспортний засіб власником автомобіля «АUDІ 100»державний реєстраційний номер НОМЕР_1 на час розгляду справи є ОСОБА_3, а отже позов з підстав, визначених ст.ст.336, 347 ЦК України не може бути задоволеним, оскільки реєстрація автомобіля та права власності на нього припинені не були.

В силу ст. 328 ЦК України, право власності на автомобіль набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу.

Письмова форма договору купівлі-продажу автомобіля передбачена й Постановою Кабінету Міністрів України від 7 вересня 1998 року №1338, якою затверджений Порядок державної реєстрації та обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин на шасі, автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів та мотоколясок»(далі Порядок).

В зв'язку з цим, безпідставними є посилання апелянта на те, що дана норма на даний спір не розповсюджується.

Також п. 6 «Порядку»передбачено, що транспортні засоби реєструються за юридичними та фізичними особами в реєстраційно-екзаменаційних підрозділах Державтоінспекції (далі - підрозділи Державтоінспекції).

П.7 Порядку визначено, що власники транспортних засобів та особи, що експлуатують такі засоби на законних підставах, або їх представники (далі - власники) зобов'язані зареєструвати (перереєструвати) транспортні засоби протягом десяти діб після придбання (одержання) або митного оформлення, або тимчасового ввезення на територію України, або виникнення обставин, що є підставою для внесення змін до реєстраційних документів.

Згідно до п.8 Порядку, державна реєстрація транспортних засобів проводиться на підставі заяв власників, поданих особисто, і документів, що посвідчують їх особу, підтверджують правомірність придбання, отримання, ввезення, митного оформлення (далі - правомірність придбання) транспортних засобів, оцінку їх вартості (проводиться спеціалістом, що пройшов необхідну підготовку в порядку, встановленому МВС Мін'юстом, Мінпромполітики, Держмитслужбою та Фондом державного майна, і має відповідні документи), відповідність конструкції транспортних засобів установленим вимогам безпеки дорожнього руху, а також вимогам, які є підставою для внесення змін до реєстраційних документів. Документами, що підтверджують правомірність придбання транспортних засобів, їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери, є засвідчені підписом відповідної посадової особи, що скріплений печаткою: довідка-рахунок за формою згідно з додатком 1, видана суб'єктом господарювання, діяльність якого пов'язана з реалізацією транспортних засобів та їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери; договори та угоди, укладені на товарних біржах на зареєстрованих у Департаменті Державтоінспекції бланках, інші засвідчені в установленому порядку документи, що встановлюють право власності на транспортні засоби; копія рішення суду, засвідчена в установленому порядку, із зазначенням юридичних чи фізичних осіб, які визнаються власниками транспортних засобів, марки, моделі, року випуску таких засобів, а також ідентифікаційних номерів їх складових частин.

Пунктами 40, 42 вищезазначеного Порядку передбачено, що зняття з обліку транспортних засобів проводиться після їх огляду в підрозділах Державтоінспекції на підставі заяви власника, документа, що посвідчує особу, виконавчого напису нотаріуса, постанови державного виконавця або рішення суду. У разі коли транспортний засіб знімається з обліку у зв'язку з його відчуженням, у свідоцтві про реєстрацію (технічному паспорті) або на копії реєстраційної картки, що додається до свідоцтва про реєстрацію на пластиковій основі, робиться запис: "Транспортний засіб знято з обліку для реалізації в межах України".

Таким чином, суд прийшов до обґрунтованого і законного висновку про те, що до вчинення дій, передбачених вищезазначеним Порядком ОСОБА_3 не мав права відчужувати автомобіль, а позивач його придбавати. При цьому, сторони не дотрималися письмової форми договору купівлі-продажу автомобіля, не виконали вимог вищезазначеного Порядку і не вчинили дії, які необхідні з боку покупця і продавця для забезпечення передання та одержання товару. За таких обставин висновок про те, що позивач не набув права власності на даний автомобіль є правильним.

Судом встановлено, що між сторонами 17 вересня 2008 року був укладений договір представництва, за яким власник, відповідно довіреності, передав право на вчинення дій від його імені щодо автомобіля. Що ніяким чином не є підтвердженням того, що власник майна втратив інтерес до свого автомобіля та відмовився від права власності на нього.

Як вбачається з матеріалів справи, спірний автомобіль не був знятий з обліку в органах ДАІ, за заявою ОСОБА_3 як власника, так і за заявою ОСОБА_1., який мав повноваження на вчинення дій від імені власника про зняття з обліку автомобіля, що в судовому засіданні було підтвердженого представником.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України, кожна із сторін зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

З огляду на викладене, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про те, що позивачем та його представником не було надано належних та допустимих доказів того, що ОСОБА_3 відмовився від права власності на автомобіль та втратив інтерес до нього як майна, а ОСОБА_1 таке право набув, не встановлено цього і в судовому засіданні, а тому в задоволенні позову суд обґрунтовано відмовив.

Доводи скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

Рішення суду відповідає матеріалам справи, нормам процессуального та матеріального права і підстав для його скасування в межах доводів скарги та заявлених вимог не вбачається.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 307, 308, 314, 315, 317, 319, 324 ЦПК України, колегія суддів,

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 22 травня 2012 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили до Вищого спеціалізованого суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий: /підпис/ Судді: /підписи/

З оригіналом згідно

Суддя апеляційного суду

Хмельницької області В.В. Шершун