Справа № __2-1037__

                                                                                                                                                          2008р.

                   

Р  І  Ш  Е  Н  Н  Я

 ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

 

“_10_" червня 2008 року Свердловський міський суд Луганської області у складі:

головуючого судді       Бабенко С.Ш.,

при секретарі           Радченко Л.О.,

за участю адвоката      ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Свердловська Луган­ської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ТОВ „Луганське енергетичне об'єднання”, про визнання права власності на майно та звільнення його з-під арешту, -

 

                             в с т а н о в и в :

 

          Позивач звернувся до суду з цим позовом, в обгрунтування якого зазначає, що судовим наказом Свердловського міського суду Луганської області від 28 жовтня 2007 року, який набрав законної сини, з його матері, ОСОБА_2, з якою він на даний час проживає в одній квартирі, на користь ТОВ „Луганське енергетичне об'єднання” на відшкодування заподіяних збитків стягнуто - 7522 грн 94 коп, а також судові витрати. У виконання цього наказу державним виконавцем відділу державної вико­навчої служби Свердловського міського управління юстиції 4 березня 2008 року за місцем його з матір'ю проживання був складений акт опису та ареш­ту майна, а саме: спального гарнітуру „Вікторія” (дерев'яне двоспальне ліжко, шафа з двома дзеркалами, трельяж, 2 тумбочки, комод, кабінки душової, телевізора „Самсунг”, м'якого кутку (диван і два крісла), домашнього кінотеатру. Але все описане майно, зазначає позивач, належить не його матері, а йому особисто. Тому державним виконавцем, в зв'язку з цим, йому було запропоновано звернутись з позовом до суду для вирішення спору.

          Позивач вказує, що відповідно до ч.1 ст.59 Закону України „Про виконавче провадження” особа, яка вважає, ще майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права на майно і про звільнення майна з-під арешту.

          Позивач зазначає, що факт належності йому описаного і арештованого майна підтверджується такими доказами.

          Спальний гарнітур, який державний виконавець помилково вказав його наз­ву „Вікторія”, а насправді його назва „Антоніна”, та м'який куток „Нова-Лілія” він придбав за кошти, отримані за кредитним договором, який він уклав із Свердловським відділенням №2 АБ „Укркомунбанк” 13 червня 2006 року. Цей кредит він сплатив сам за свої кошти, останній внесок був у травні 2007 року, що підтверджується довідкою банку, графіком кредитних платежів за кредитним договором, які додаються до заяви.

          Кабінку душову він придбав за свої наявні кошти в магазині „Ольга” у приватного підприємця ОСОБА_4 30 жовтня 2007 року, про що свідчить то­варний чек на його їм'я, який додається до заяви. Телевізор „Самсунг” він придбав ще у 2005 році за свої кошти, мати до цьо­го ніякого відношення не мала. Також за свої наявні кошти він придбав і домашній кінотеатр. Мати - люди­на похилого віку і цю річ вона ніколи б для себе не купляла, вона їй не потрібна.

          Крім того, зазначає позивач, він на час придбання цього майна проживав окремо від матері АДРЕСА_1 з ОСОБА_5 в незареєстрованому шлюбі. Потім вони розійшлися і він згодом своє майно перевіз у квартиру матері. Сам він працює у ВП „Шахта „Центроспілка” ДП „Свердловантрацит” і його заробітна плата була достатньою для придбання названого майна. Викладені ним обставини також підтвердять суду свідки.

          Тому позивач, на підставі ст.59 Закону України „Про виконавче провадження” просить суд визнати за ним право власності на вказане в акті опису й арешту від 4 березня 2008 року майно, звільнивши його з-під арешту.

 

          У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_3 обставини поданої заяви та позовні вимоги підтримали у повному обсязі, наполягають на їх задоволенні.

 

          Відповідач ОСОБА_2 у судовому засіданні позов визнала, не заперечує проти його задоволення.

    Представник відповідача ОСОБА_6 проти позову заперечує, вважає його необгрунтованим та безпідставним, просить суд у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

 

          Допитаний у якості свідка державний виконавець ВДВС Свердловського міського управління юстиції Лукін І.А. в судовому засіданні пояснив, що 23.01.2008р. відкрито зведено виконавче провадження №730/3 на підставі виданих Свердловським міським судом двох судових наказів про стягнення на користь відповідача ТОВ «Луганське енергетичне об'єднання» з ОСОБА_2 боргу у сумі 7603,94 грн за судовим наказом №2-н-7-2007р. від 30.01.2007р. та боргу у сумі 7522,94 грн за судовим наказом №2-н-376-2007р. від 13.11.2007р. та судових витрат на користь стягувача. На виконання рішень суду ним було перевірено майновий стан боржника, та з'ясовано що боржник добровільно борг не погасить. На підставі Закону України «Про виконавче провадження» ним проведено опис майна боржника за постійним місцем її проживання, та накладено арешт на описане майно. У ході проведення опису майна боржник та її син, позивач по справі, зазначали назви меблів, які були описані, зі слів, документів на них представлено не було, на словах його було повідомлено, що описане майно не належить боржникові, а придбано за кошти її сина та належить йому. Оскільки учасниками опису майна не було з приводу належності майна відповідній особі представлено жодних документів, їм надано роз'яснення щодо звернення до суду з позовом про виключення майна із акту опису. Сам він відповідно до вимог закону не міг не включати до акту опису перелічене майно, оскільки сторонами повинні бути надані відповідні докази щодо належності майна відповідній особі.

 

         Суд, вислухавши пояснення учасників процесу, свідків ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, перевіривши матеріали справи та надані докази, вважає позовні вимог такими, що підлягають задоволенню з наступних підстав.

 

          Згідно положень ст.ст.3,11 та 15 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

          Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичної чи юридичної осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

          Суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

 

          Відповідно до ч.1 ст.60 ЦПК України, кожна сторона зобов”язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст.61 цього Кодексу.

 

          Як вбачається з обставин поданої позовної заяви та наданих суду письмових доказів, 4 березня 2008 року державним виконавцем ВДВС Свердловського міського управління юстиції в Луганській області Лукіним І.А. (а.с.8-9), на виконання судового наказу Свердловського міського суду від 28 жовтня 2007 року за заявою ТОВ „Луганське енергетичне об'єднання” в особі Краснодонської філії до ОСОБА_2 про стягнення заподіяних збитків на суму - 7522,94 грн. (а.с.7), було складено акт опису й арешту майна боржника ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_2, а саме:

-       спального гарнітуру „Вікторія”, вартістю 3000 грн;

-       душової кабіни, вартістю 2900 грн;

-       телевізору „Самсунг”, вартістю 300 грн;

-       м'якого кутку, вартістю 1500 грн;

-       домашнього кінотеатру, вартістю 700 грн.

 

          Між тим, позивач ОСОБА_1 вважає, що зазначене описане й арештоване майно належить йому на праві особистої власності, на яке не може бути накладено арешт у зв'язку з примусовим виконанням судового наказу про стягнення боргу з його матері, ОСОБА_2, та вимагає його звільнення з-під арешту.

 

          Згідно положень ст.41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю... Право приватної власності набувається в порядку, встановленому законом... Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

 

          Відповідно до ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

          Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність права власності не встановлена судом.

 

          Положеннями частини першої статті 202 цього Кодексу передбачено, що правочином є дії особи, спрямовані на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. При цьому, згідно ст.203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, та має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

          Відповідно до вимог п.2 ч.1 ст.208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу.

 

          На підтвердження своїх вимог, позивачем суду надані письмові докази, згідно яких безпосередньо між ним та Свердловським відділенням АК „Укркомунбанк” був укладений кредитний договір №50/1046 від 13.06.2006р. на придбання спальні „Антоніна”, а не вказану помилково у акті опису й арешту спальню „Вікторія”, і м'якого кутку „Нона-Лілія”, та саме позивачем умови кредитного договору станом на 05.03.2008р. перед банківською установою виконані (а.с.10,11), а згідно наданого товарного чеку № ПП-0038499 від 30.10.2007р. саме позивачем ОСОБА_1 в магазині „Ольга” була придбана душова кабінка, вартістю 2905 грн (а.с.12).

          Крім того, як свідчать пояснення свідків ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, та наданий позивачем гарантійний талон магазину „Сбыттехника” на телевізор „Самсунг” і домашній кінотеатр від 17.10.2007р. та, саме позивач придбав цю побутову техніку для власного користування.

 

          Зазначені обставини підтвердила у судовому засіданні відповідачка ОСОБА_2, яка є рідною матір'ю позивача, згідно наданої суду копії свідоцтва про народження (а.с.19), та представник ВДВС Свердловського міського управління юстиції, який засвідчив у суді, що спальня під назвою „Вікторія”,  вказана помилково у акті опису й арешту, оскільки фактично арешт було накладено на спальню „Антоніна”.

Також, надані суду довідки про доходи позивача ОСОБА_1 та його матері, ОСОБА_2, яка є відповідачкою по справі, (а.с.18,20) свідчать про те, що остання не мала матеріальної можливості для придбання зазначеного арештованого майна, а все воно було придбано за кошти саме позивача ОСОБА_1 для власного користування.

   

          Відповідно до ст.319 ЦК України власник на свій розсуд володіє, користується і розпоряджається належним йому майном.

          Згідно ст.391 ЦК України власник має право вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння.

 

          З приводу на викладене суд вважає доведеним позивачем у судовому засіданні обгрунтованість своїх вимог щодо належності йому на праві приватної власності спірного арештованого майна.

          При цьому суд не може погодитися із запереченнями представника відповідача ТОВ „ЛЕО”, оскільки вважає його доводи непереконливими та недоведеними у суді.

 

          Відповідно до ч.1 ст.59 Закону України „Про виконавче провадження” особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй,  а не боржникові,  може  звернутися  до  суду  з  позовом  про визнання права на майно і про звільнення майна з-під арешту.

 

          Оскільки у судовому засіданні встановлено, що саме позивачу ОСОБА_1 на праві приватної власності належить спірне описане й арештоване майно та арешт цього майна позбавляє позивача його конституційного права на вільне володіння, користування і розпорядження належним йому майном, тому суд вважає, що його вимоги щодо звільнення майна з-під арешту, є законними, обгрунтованими і відповідають положенням чинного законодавства.

 

          На підставі ст.41 Конституції України, ст.ст.202,203,208 та 319,328,391 ЦК України, ст.59 Закону України „Про виконавче провадження”, керуючись ст.ст.10-11 та 212-215 ЦПК України, суд

 

                               в и р і ш и в :

 

          Позов ОСОБА_1 - задовольнити.

 

          Визнати за ОСОБА_1 право приватної власності на описане й арештоване згідно складеного державним виконавцем ВДВС Свердловського міського управління юстиції в Луганській області Лукіним Ігорем Анатолійовичем акту від 04.03.2008р. майно, а саме:

 

- спальний гарнітур „Антоніна” (за актом опису «Вікторія»), вартістю 3000 грн;

- душову кабіну, вартістю 2900 грн;

- телевізор „Самсунг”, вартістю 300 грн;

- м'який куток, вартістю 1500 грн;

- домашній кінотеатр, вартістю 700 грн.

 

          Звільнити все зазначене майно з-під арешту, накладеного на нього згідно складеному державним виконавцем ВДВС Свердловського міського управління юстиції в Луганській області Лукіним Ігорем Анатолійовичем акту від 04.03.2008р.

 

          Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано.

 

          На рішення суду може бути подана заява про апеляційне оскарження до Апеляційного суду Луганської області протягом десяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається протягом двадцяти днів з дня подання заяви про апеляційне оскарження судового рішення, через суд першої інстанції.

 

 

Головуючий