Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
23 серпня 2012 року м. Рівне
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Рівненської області в складі:
головуючого - судді Мельника Ю.М.
суддів - Ковальчук Н.М., Ковалевича С.П.,
секретаря судового засідання Пиляй І.С.
позивача ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Острозького районного суду Рівненської області від 16 липня 2012 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Вельбівненської сільської ради Острозького району Рівненської області про визнання незаконними та скасування рішень ради,
ВСТАНОВИЛА :
У травні 2012 року позивачка звернулася в суд із позовом до Вельбівненської сільської ради про визнання незаконними та скасування рішень цієї ради від 9 грудня 2011 року № 217 та від 23 березня 2012 року № 305.
На обгрунтування позовних вимог вказувала , що її батьку ОСОБА_2 на праві власності належала земельна ділянка площею 0.50 га. в АДРЕСА_1. Після того , як ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер, вона у визначений законом строк звернулася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини.
15 березня 2004 року нотаріус видав їй свідоцтво про право на спадщину на земельну частку (пай) та грошові заощадження.
На вказаній земельній ділянці знаходиться житловий будинок , що належав на праві власності матері позивачки - ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2
Після смерті матері позивачка успадкувала цей будинок і є його власником.
26 жовтня 2011 року позивачка звернулася до відповідача із заявою про видачу їй Державного акту на земельну ділянку площею 0.50 га. для будівництва та обслуговування житлового будинку та для ведення особистого селянського господарства.
Сесія Вельбівненської сільської ради 9 грудня 2011 року рішенням № 217 надала дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд площею 0.25 га. по АДРЕСА_1
У січні 2012 року позивачка повторно звернулася до відповідача із заявою про передачу їй у власність всієї земельної ділянки ( 0.50 га), однак рішенням сесії ради від 23 березня 2012 року № 305 у задоволенні її заяви було відмовлено.
Вважала , що рішення сесії сільської ради від 9 грудня 2011 року в частині відмови передати їй у власність 0.25 га та рішення сесії сільської ради від 23 березня 2012 року про залишення попереднього рішення ради без змін є незаконними і просила їх скасувати та зобов"язати відповідача ухвалити нове рішення про передачу їй у власність земельної справа № 2/1713/245/12 головуючий в суді 1 інст. Поліщук Т.М. провадження № 22-ц № 1790/1570/2012 Суддя доповідач в апел. інст. Мельник Ю.М.
ділянки площею 0.25 га., в передачі якої їй було відмовлено.
Рішенням Острозького районного суду від 16 липня 2012 року в задоволенні позову було відмовлено за безпідставністю позовних вимог.
Не погодившись із рішенням місцевого суду , позивачка в апеляційній скарзі вказувала на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи та неповне з"ясування судом обставин , що мають значення для справи.
Зазначала, що суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку , що її батько ОСОБА_2 не набув права власності на земельну ділянку площею 0.50 га , оскільки матеріали справи свідчать , що рішенням Вельбівненської сільської ради від 30 грудня 2007 року № 66 вказана земельна ділянка була передана ОСОБА_2 у власність та не врахував , що відповідно до п.1 розділу Х Перехідних положень Земельного кодексу України позивачка, будучи спадкоємцем ОСОБА_2, має право на виготовлення та отримання державного акта на цю земельну ділянку.
Із цих підстав просила рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення її позову.
В судовому засіданні апеляційного суду позивачка , давши пояснення в межах доводів апеляційної скарги , просила скаргу задовольнити в повному обсязі.
Представник відповідача в судове засідання не з"явився а направив на адресу суду телефонограму в якій просив справу розглянути без його участі.
За результатами апеляційного розгляду колегія суддів прийшла до висновку , що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Відмовляючи в задоволенні позову , суд першої інстанції виходив із того , що ОСОБА_2 за життя не виготовив державного акту про право власності на земельну ділянку , а тому не набув права власності на неї.
Відповідно і позивачка, як спадкоємець ОСОБА_2 , не може спадкувати 0.25 га , які не належали ОСОБА_2
Окрім того , суд вказав, що позивачка уже один раз скористалася своїм правом на безоплатну приватизацію земельної ділянки , а тому повторно вона не може приватизувати земельну ділянку по одному і тому ж виду землекористування.
Колегія суддів не може погодитися із таким висновком місцевого суду і вважає, що він зроблений з порушенням норм матеріального права.
Із матеріалів справи вбачається, що рішенням Вельбівненської сільської ради народних депутатів від 30 грудня 1997 року № 66 ОСОБА_2 відповідно до вимог Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року ""Про приватизацію земельних ділянок" було передано у приватну власність для ведення особистого підсобного господарства земельну ділянку площею 0.50 га.( а.с.23-24).
Із листа № 284 від 18.06.2012 року вбачається , що відповідно до запису № 11 (стор.106) у земельно-кадастровій книзі № 1 Вельбівненської сільської ради зроблено запис про те, що рішенням сесії сільської ради № 66 від 30 грудня 1997 року земельна ділянка площею 0.50 га. , яка знаходиться в АДРЕСА_1 , передана у приватну власність ОСОБА_2
Згідно із ч. 1 ст. 22 ЗК України 1990 року право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.
Документи, що посвідчують право на земельну ділянку, визначені ст. 23 ЗК України 1990 року. Проте дію ст. 23 цього кодексу було зупинено відносно власників земельних ділянок, визначених Декретом Кабінету Міністрів України "Про приватизацію земельних ділянок" від 26 грудня 1992 року.
Пунктом 3 вказаного Декрету встановлено, що право приватної власності громадян на земельні ділянки, передані їм для цілей, передбачених ст. 1 цього Декрету, а саме: ведення особистого підсобного господарства, будівництва і обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), садівництва, дачного і гаражного будівництва, посвідчується відповідною Радою народних депутатів, про що робиться запис у земельно-кадастрових документах, з наступною видачею державного акта на право приватної власності на землю.
Отже, п. 3 Декрету визначено порядок посвідчення права приватної власності громадян на земельні ділянки та документи, що посвідчують право на земельну ділянку. Таким документом може бути відповідний запис у земельно-кадастрових документах.
Згідно з п. 7 Перехідних положень ЗК України 2001 року громадяни, що одержали у власність земельні ділянки у розмірах, що були передбачені раніше діючим законодавством, зберігають права на ці ділянки.
Із зазначеного слідує, що ОСОБА_2 набув право власності на земельну ділянку площею 0.50 га в АДРЕСА_1
Суд першої інстанції вказаного не врахував і прийшов до помилкового висновку , що ОСОБА_2 не набув права власності на вказану земельну ділянку.
За таких обставин колегія суддів вважає, що рішення місцевого суду було ухвалене з порушенням норм матеріального права а тому підлягає скасуванню із ухваленням нового рішення.
Із матеріалів справи вбачається , що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер.( а.с. 10).
Дочка померлого ОСОБА_2 - ОСОБА_1 ( а.с. 12-14) подала до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини і 15 березня 2004 року їй було видано свідоцтво про право на спадщину за законом на земельну частку ( пай) та грошові заощадження.( а.с. 15)
Відповідно до ст. 548 ЦК УРСР ( який діяв на час відкриття спадщини) для придбання спадщини необхідно , щоб спадкоємець її прийняв. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.
Згідно приписів ч. 1 ст. 549 ЦК УРСР визнається, що спадкоємець прийняв спадщину якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкритя спадщини заяву про прийняття спадщини.
Аналогічні положення містяться і в ст. 1268 та 1269 ЦК України.
До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Згідно ст. 1296 ЦК України спадкоємець , який прийняв спадщину , може отримати свідоцтво про право на спадщину.
Відповідно до ст. 38 Закону України "Про нотаріат " свідоцтва про право на спадщину видаються нотаріусами.
Із зазначеного слідує, що для оформлення права на спадщину - земельну ділянку, ОСОБА_1 необхідно звернутися до нотаріуса , а не до органу місцевого самоврядування.
Пунктом 1 розділу Х Перехідних положень ЗК України (2001 року) передбачено, що рішення про надання в користування земельних ділянок, а також про вилучення (викуп) земель, прийняті відповідними органами, але не виконані на момент введення у дію цього Кодексу, підлягають виконанню відповідно до вимог цього Кодексу. Установлено, що рішення про передачу громадянам України безоплатно у приватну власність земельних ділянок, прийняті органами місцевого самоврядування відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року № 15-92 "Про приватизацію земельних ділянок", є підставою для виготовлення та видачі цим громадянам або їх спадкоємцям державних актів на право власності на земельну ділянку за технічною документацією щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку.
Після отримання свідоцтво про право на спащину ( земельну ділянку) у позивачки виникне право на виготовлення та отримання державного акту на право власності на земельну ділянку за технічною документацією щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку.
Отже , вимоги позивачки про зобов"язання відповідача передати їй у власність , як спадкоємцю після смерті ОСОБА_2, земельну ділянку площею 0.25 га. не грунтується на законі і задоволенню не підлягає.
Окрім того , сесія Вельбівненської сільської ради 9 грудня 2011 року та 23 березня 2012 року не приймала рішень , якими відмовляла позивачці у виділенні їй земельної ділянки площею 0.25 га. для ведення особистого селянського господарства , а тому підстав для визнання неприйнятих рішень незаконними та для їх скасування немає.
Враховуючи зазначене , колегія суддів прийшла до висновку , що рішення суду першої інстанції було ухвалене з порушенням норм матеріального права , а тому воно підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову за безпідставністю позовних вимог.
Керуючись п.2 ч. 1 ст. 307 , п.4 ч. 1 ст. 309 , ст. 316-317 ЦПК України , колегія судів
ВИРІШИЛА :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Острозького районного суду від 16 липня 2012 року скасувати.
Відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позову до Вельбівненської сільської ради за безпідставністю позовних вимог.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення , проте може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.
Головуючий :
Судді: