Справа № 0301/1061/2012 Головуючий у 1 інстанції:Канівець Л.Ф.
Провадження № 22-ц/0390/1454/2012 Категорія:37 Доповідач: Федонюк С. Ю.
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
22 серпня 2012 року місто Луцьк
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області в складі:
головуючого - судді Федонюк С.Ю.,
суддів - Шевчук Л.Я., Гапончука В.В.,
при секретарі - Шереметі Т.Г.,
за участю:
позивача - ОСОБА_1,
представника позивачів -ОСОБА_2,
відповідача - ОСОБА_3,
представника відповідачів - ОСОБА_4,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_5 до ОСОБА_6, ОСОБА_3, ОСОБА_7 про визнання права власності на спадкове майно за апеляційною скаргою представника відповідачів ОСОБА_6, ОСОБА_3, ОСОБА_7 -ОСОБА_4 на рішення Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 21 червня 2012 року,
в с т а н о в и л а :
Рішенням Володимир-Волинського міського суду від 21 червня 2012 року позов у даній справі задоволено.
Визнано за кожним з позивачів ОСОБА_1 та ОСОБА_5 право власності на 1/2 частину житлового будинку з господарськими будівлями , що знаходяться в АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті батьків - ОСОБА_8 та ОСОБА_9.
Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_4- представник відповідачів ОСОБА_6, ОСОБА_3, ОСОБА_7, подав апеляційну скаргу. Вважає, що рішення ухвалене при неповному з'ясуванні обставин, які мають суттєве значення для правильного вирішення справи. Просить скасувати рішення суду і ухвалити нове рішення.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід відхилити з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, і це відповідає обставинам справи, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_10, а ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_11, які все життя проживали в АДРЕСА_1.
Після їх смерті відкрилась спадщина на належне їм на праві приватної власності майно. При житті вони заповіту не складали.
Відповідно до ст.529 ЦК УРСР (в редакції 1963 року), чинному на момент виникнення спірних правовідносин, при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є в рівних частках діти, дружина і батьки померлого.
Встановлено, що на час відкриття спадщини з ОСОБА_10 та ОСОБА_11 постійно проживав разом із своєю сім'єю один із їх синів -батько позивачів ОСОБА_8.
Відповідачі ОСОБА_6, ОСОБА_3, які були його дочками, а також син ОСОБА_12, який помер ІНФОРМАЦІЯ_3, на час відкриття спадщини проживали із своїми сім'ями окремо і спадщини після смерті своїх батьків не прийняли, із заявами про прийняття спадщини в нотаріальну контору за місцем відкриття спадщини не зверталися.
Після смерті ОСОБА_10 і ОСОБА_11 їх син ОСОБА_12 та батько відповідачки ОСОБА_7 не прийняв спадщину після смерті своїх батьків. На час відкриття спадщини він не проживав постійно із спадкодавцями і не подавав у нотаріальну контору заяви про прийняття спадщини.
ОСОБА_7 29 червня 2005 року подала до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття нею спадщини після смерті батька ОСОБА_12 Дана обставина стверджується копіями спадкових справ та інформаційними довідками зі Спадкового реєстру .
Нормами ст.549 ЦК УРСР (в редакції 1963 року) встановлено , що спадкоємець прийняв спадщину , якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном або подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.
Отже після смерті діда ОСОБА_10 та баби ОСОБА_11 спадкоємцем майна покійних став батько позивачів ОСОБА_8, так як на час відкриття спадщини він вступив у фактичне володіння спадковим майном, як такий, що постійно проживав разом із спадкодавцями.
Із свідоцтва про смерть НОМЕР_1 вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_4 помер батько позивачів ОСОБА_8 (а.с. 13).
Заповіту на належне йому на праві приватної власності майно він не склав. Після його смерті відкрилась спадщина на належне йому на праві приватної власності майно.
Спадкоємцями майна після смерті ОСОБА_8 стали його сини - позивачі ОСОБА_1, ОСОБА_5 і їх мати, а його дружина ОСОБА_9 як такі, що постійно проживали разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини і вступили у фактичне володіння та управління спадковим майном.
Враховуючи, що частки кожного із спадкоємців є рівними, то кожен із них успадкував по 1/3 частині спадкового майна, що належало покійному.
Судом встановлено, що 25 червня 1985 року після смерті батька позивачів їх мати ОСОБА_9 зареєструвала шлюб із рідним братом покійного батька ОСОБА_12, тобто рідним дядьком позивачів (а.с. 16).
Від першого шлюбу у ОСОБА_12 є дочка відповідач ОСОБА_7,що стверджується копією свідоцтва про народження (а.с.84).
Згідно свідоцтва про смерть НОМЕР_2 ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_12 помер (а.с. 11).
Як вбачається із свідоцтва про смерть НОМЕР_3 ІНФОРМАЦІЯ_5 померла мати позивачів ОСОБА_9 (а.с. 12).
Заповіту на належне їм на праві приватної власності майно вони не складали. А тому після смерті ОСОБА_9 також відкрилась спадщина за законом, в тому числі і на 1/3 частину житлового будинку з надвірними будівлями, яку вона успадкувала за законом після смерті свого першого чоловіка ОСОБА_8, який за життя не оформив спадщину, котру фактично прийняв після смерті своїх батьків.
Відповідно до ст. 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця.
Згідно із ст.ст. 1268, 1269 ЦК України спадкоємець вважається таким, що прийняв спадщину, якщо він постійно проживав із спадкодавцем на час відкриття спадщини, якщо протягом строку , встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. У випадку, якщо спадкоємець на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, він має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини.
Як передбачено ст.392 ЦК України, власник майна може пред»явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Судом першої інстанції встановлено, що після смерті матері позивачі прийняли спадщину, так як ОСОБА_5 на час відкриття спадщини постійно проживав разом із матір'ю у вказаному житловому будинку, а ОСОБА_1 12 квітня 2011 подав до нотаріальної контори у встановлений чинним законодавством шестимісячний строк з дня відкриття спадщини заяву про її прийняття.
З копій спадкових справ померлих ОСОБА_12, ОСОБА_9, та з інформації Володимир-Волинської держнотконтори щодо відсутності спадкових справ після смерті ОСОБА_10 і ОСОБА_8, вбачається, що Володимир-Волинською державною нотаріальною конторою свідоцтва про право на спадщину сторонам не видавались (а.с. 46-59, 62-67).
За заявами ОСОБА_7 та ОСОБА_1 спадкові справи заведені, але свідоцтва про право на спадщину спадкодавців нотаріальною конторою не видавались.
Таким чином, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що після смерті ОСОБА_9 позивачі залишились єдиними спадкоємцями майна їхніх батьків, у тому числі і спірного жилого будинку з господарськими будівлями, які знаходяться по АДРЕСА_1.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що відповідачам належить частина житлового будинку з надвірними будівлями по АДРЕСА_1 після смерті ОСОБА_10 та ОСОБА_11 не заслуговують на увагу, оскільки ОСОБА_6, ОСОБА_3, які були їх дочками, а також син ОСОБА_12, який помер ІНФОРМАЦІЯ_3, на час відкриття спадщини після смерті своїх батьків проживали окремо від них і спадщини не прийняли, із заявами про прийняття спадщини в нотаріальну контору за місцем відкриття спадщини у встановленому законом порядку не зверталися.
Твердження про те, що ОСОБА_6 вступила в управління або володіння спадковим майном після смерті матері ОСОБА_11 шляхом отримання штучної шуби та тумбочки, а ОСОБА_3 -отриманням фотокартки матері та хустки спростовуються тим, що ці дії відповідачів щодо спадкового майна, які б свідчили про прийняття спадщини в порядку та строки, передбачені п. 1 ч. 1 та ч. 2 ст. 549 ЦК (в редакції 1963 року), не підтверджуються жодними належними та допустимими доказами. Крім того, ОСОБА_3 в суді ствердила ,що хустку їй подарувала мати ОСОБА_11 ще при житті.
Також не підтверджуються жодними доказами покликання в апеляційній скарзі на те, що відповідачі ОСОБА_6 та ОСОБА_13 віддавали заробітну плату батькові на будівництво спірного будинку.
Згідно з вимогами ст. ст. 10, 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Хоча ОСОБА_7 29 червня 2005 року подала до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття нею спадщини після смерті батька, проте після смерті ОСОБА_10 і ОСОБА_11 їх син ОСОБА_12 та батько відповідачки ОСОБА_7 не прийняв спадщину після смерті своїх батьків. На час відкриття спадщини, тобто на ІНФОРМАЦІЯ_1 та на ІНФОРМАЦІЯ_2 він не проживав постійно із спадкодавцем і не подав у нотаріальну контору заяву про прийняття спадщини. Як видно із штампів у будинковій книзі, він з 08.07.1971 року виїхав з постійного місця проживання по АДРЕСА_1, і , прибувши із смт. Стара Синява Хмельницької області, лише 15.12.1978 року знову почав проживати за вказаною адресою у батьківському будинку (а.с.23-28). Про вчинення ОСОБА_12 дій, передбачених ст.549 ЦК УРСР ( в редакції 1963 року ), які би свідчили про прийняття ним спадщини протягом шести місяців з дня її відкриття , відповідачем ОСОБА_7 не наведено жодних доказів.
У зв'язку з відсутністю правовстановлюючих документів про належність спадкового майна спадкодавцям позивачі не оформили право власності на нього.
Отже, виходячи із встановлених обставин справи, положень чинного на час виникнення спірних правовідносин цивільного законодавства, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1, ОСОБА_5 і обґрунтовано визнав право власності за кожним по Ѕ частині спірного житлового будинку з господарськими будівлями по АДРЕСА_1, що залишилися після смерті батьків -ОСОБА_8 та ОСОБА_9
Доводи апеляційної скарги не підтверджені жодними належними і допустими доказами та спростовуються вищенаведеними обставинами справи і не містять підстав для скасування чи зміни оскаржуваного рішення, яке постановлено з додержанням вимог матеріального та процесуального права,тому колегія суддів не вбачає підстав для скасування оскарженого судового рішення.
Керуючись ст.ст. 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів
У Х В А Л И Л А :
Апеляційну скаргу представника відповідачів ОСОБА_6, ОСОБА_3, ОСОБА_7 -ОСОБА_4 відхилити.
Рішення Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 21 червня 2012 року в даній справі залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий
Судді: