АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 червня 2012 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі: Головуючої судді Процик М.В.,

суддів Мизи Л.М., Дрішлюка А.І.,

при секретарі Благорозумному О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на нерухоме майно,

за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 06 грудня 2011 року, -

ВСТАНОВИЛА:

У серпні 2011року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1, Комінтернівський район, Одеська область, дійсним, та визнання за нею право приватної власності на вказаний будинок. В процесі розгляду справи позивач уточнила свої позовні вимоги, і на підставі ст. 344 ЦК України просила визнати за нею право власності на спірний будинок за набувальною давністю. Посилалась на те, що з 1993 року правомірно володіла спірним будинком, сплативши за нього кошти ОСОБА_4 розстроченими платежами з 1993 до 31 грудня 2006 року.

Відповідач до суду не з'явилася, надала суду заяву, в якій позовні вимоги визнала в повному обсязі, просила справу розглянути за її відсутності.

Рішенням Комінтернівського районного суду Одеської області від 06 грудня 2011 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені. Визнано дійсним договір купівлі-продажу індивідуального житлового будинку з господарчими спорудами та будівлями, який належав ОСОБА_4, та розташований за адресою: АДРЕСА_1 Комінтернівський район, Одеська область, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 25 жовтня 2006 року. Визнано за ОСОБА_1 право приватної власності на індивідуальний житловий будинок з господарчими спорудами та будівлями, розташований за адресою: АДРЕСА_1, Комінтернівський район, Одеська область.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить рішення суду від 06 грудня 2011року скасувати, а справу направити для розгляду до суду першої інстанції, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин справи, на невідповідність висновків суду обставинам справи та на порушення судом норм матеріального і процесуального права.

Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в позові, з наступних підстав.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що 25 жовтня 2006 року ОСОБА_4 і позивач досягли угоди про купівлю-продаж спірного будинку, що погодивши усі умови договору, позивач повністю розрахувалася з померлим ОСОБА_4 за придбаний спірний будинок, що спадкоємцем померлого є його дружина ОСОБА_2, яка позов визнала, а тому є підстави для визнання договору дійсним та визнання за позивачем права власності на спірний будинок.

Однак, неповно з'ясовані судом обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, та зроблені з порушенням норм матеріального і процесуального права, що згідно з п.п.1,3,4 ч.1 ст. 309 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду з ухваленням нового рішення про відмову в позові.

За вимогами ст. ст. 213,11ч.1,2 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних.. осіб, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Із матеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_1 первісно, тобто 30 серпня 2011 року, подала позов до ОСОБА_2 про визнання дійсним договору купівлі-продажу житлового будинку з господарчими спорудами та будівлями, що належав ОСОБА_4 та розташований за адресою: АДРЕСА_1 Комінтернівського району Одеської області, укладений між ОСОБА_4 (продавець) та ОСОБА_1(покупець) 25 жовтня 2006 року; з цих підстав позивач просила визнати за нею право власності на спірний будинок. (а.с.2-4)

31 жовтня 2011 року позивач вирішила змінити підставу і предмет позову, у зв'язку з чим подала уточнену позовну заяву, в якій остаточно просила визнати за нею право власності на спірний будинок на підставі ст. 344 ЦК України, за набувальною давністю.(а. с. 43) За поясненням позивача та її представника, наданим апеляційному суду, вони наполягали у суді першої інстанції на задоволенні останніх уточнених позовних вимог.

Порушивши, передбачений ст. 11 ЦПК України принцип диспозитивності цивільного судочинства, суд ухвалив рішення по первісним вимогам позивача, яких на час ухвалення рішення уже не було, оскільки позивач змінила підставу та частково предмет позову, і відповідно просила визнати за нею право власності на спірний будинок за ст. 344 ЦК України, тобто за набувальною давністю.

За змістом ст. ст. 30, 31 ЦПК України сторонами у цивільному процесі є позивач і відповідач, та саме відповідач, як особа що відповідає за позовом, вправі визнавати позов повністю або частково.

Із матеріалів справи вбачається, що будинок по АДРЕСА_1 Комінтернівського району Одеської області на підставі свідоцтва про право на спадщину належав ОСОБА_4(а.с.9) ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_4 помер.(а.с.7) На вищевказаний будинок відкрилася спадщина. Із наданої апеляційному суду довідки-виписки із будинкової книги про склад сім'ї померлого, на момент смерті ОСОБА_4 (спадкодавця) разом з ним був зареєстрованим і мешкав спадкоємець першої черги - син ОСОБА_3, який згідно зі ст. 1268 ч.3,5 ЦК України вважається таким, що прийняв спадщину, і вона йому належить з часу відкриття спадщини.(а.с.61) Водночас із витягу з державного реєстру актів цивільного стану вбачається, що відповідач ОСОБА_2 не перебувала у шлюбі з померлим чоловіком ОСОБА_4, оскільки ними 25 лютого 1982 року зареєстровано розірвання шлюбу, та в наступному шлюб ними не укладався.(а.с.62-63) Зазначені обставини судом першої інстанції з'ясовані не були, і суд безпідставно вважав ОСОБА_2 спадкоємцем першої черги, а відтак і належним відповідачем, та необґрунтовано вважав за можливе враховувати визнання відповідачем позову. 21 вересня 2011 року ОСОБА_3 на спірний будинок отримав свідоцтво про право на спадщину за законом, його право власності за ним зареєстровано в Комінтернівському районному бюро технічної інвентаризації 22 вересня 2011 року.(а.с.59-60)

Зважаючи на те, що спадщина належить спадкоємцю з часу відкриття спадщини, а відповідач ОСОБА_2 не є спадкоємцем після смерті ОСОБА_4, неможливо погодитись з позицією суду про те, що позов ОСОБА_1 про визнання за нею права власності на спірний будинок за набувальною давністю поданий до належного відповідача, а визнання позову ОСОБА_2 має правове значення.

Ухваливши рішення про задоволення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 щодо визнання за позивачем права власності на спірний будинок, що належить спадкоємцю ОСОБА_3, суд позбавив останнього права власності без його участі у розгляді справи в якості відповідача. Таке порушення норм процесуального закону суттєво вплинуло на права та обов'язки спадкоємця ОСОБА_3, мало наслідком позбавлення його права власності на спадщину, а тому слід визнати, що порушення судом норм процесуального права призвело до неправильного вирішення справи.

Окрім того, колегія суддів зауважує, що за змістом ст. ст. 210 ч.1, 657, 640 ч.3 ЦК України правочин, що підлягає державній реєстрації є вчиненим з моменту його державної реєстрації. Договір купівлі-продажу житлового будинку укладається в письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації. Договір, який підлягає і нотаріальному посвідченню і державній реєстрації, є укладеним з моменту державної реєстрації. Зважаючи на те, що договір, який суд визнав дійсним, не був нотаріально посвідченим, не була здійснена його державна реєстрація, тобто він не був укладеним, то і неможливо було застосовувати правила ст. 220 ч. 2 ЦК України та визнавати неукладений договір дійсним. За вказаних обставин факт узгодження сторонами усіх умов договору та часткове або повне його виконання правового значення не мали.

Відтак, суд неповно з'ясував обставини справи, зробив висновки, що не відповідають встановленим фактам і обставинам справи, неправильно витлумачив правила ст. 220 ч.2 ЦК України, тобто порушив норми матеріального права. Ухваливши рішення по позовним вимогам, яких уже не було, та поданим до ОСОБА_2, яка не є належним відповідачем у справі, суд також порушив норми процесуального права і це все призвело до неправильного вирішення справи.

Зважаючи на викладене, позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на спірний будинок задоволенню не підлягає. Разом з тим колегія суддів зазначає, що діючим процесуальним законом апеляційний суд не уповноважений скасовувати рішення суду першої інстанції і направляти справу на новий розгляд, про що просить апелянт. А тому апеляційну скаргу ОСОБА_3 слід задовольнити частково. Рішення суду першої інстанції слід скасувати і по справі ухвалити нове рішення про відмову позивачу у задоволенні позову.

Керуючись ст. ст. 303,307ч.1п.2,309,313-314,316,317,319 ЦПК України, колегія суддів,-

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 06 грудня 2011 року скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 повністю відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуюча: М.В. Процик

Судді: Л.М. Миза

А.І. Дрішлюк