АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 березня 2012 року м.Одеса
Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Одеської області в складі: головуючого Федорової А.Є.,
суддів: Заїкіна А.П., Мизи Л.М.,
при секретарі: Благорозумному О.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою Білгород-Дністровського міжрайонного прокурора Одеської області на рішення Білгород- Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 7 вересня 2010 року за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності на нерухоме майно,
В С Т А Н О В И Л А:
У серпні 2010 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності на нерухоме майно. Позивач зазначала, що 28 вересня 2009 року між нею та ОСОБА_2 був укладений письмовий договір купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_1, який складається з житлового будинку літ.А., підвалу літ.а, літньої кухні літ.Б, веранди літ.б, гаража літ.В, сараю літ.Г., вбиральні літ.Д, споруд №№1,3.4.
Згідно з договором ОСОБА_2 продала житловий будинок, який належить їй на праві приватної власності, а вона, ОСОБА_1 придбала цей будинок за 17000 грн. Договір купівлі-продажу не був посвідчений нотаріально. Після укладення договору вона виконала усі умови договору, сплатила кошти за придбання будинку, здійснила ремонт будівлі, сплачує необхідні платежі і обробляє земельну ділянку.
Посилаючись на те, що умови договору купівлі-продажу були виконані, але відповідач ухиляється від його нотаріального посвідчення у зв'язку з похилим віком та станом здоров'я, позивач просила задовольнити позов, визнати договір купівлі-продажу дійсним і визнати за нею право власності на зазначений будинок.
Відповідач позов визнала і не заперечувала проти його задоволення.
Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 7 вересня 2010 року позов задоволено. Визнано дійсним договір купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_1, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 28 вересня 2009 року, та визнано за ОСОБА_1 право власності на зазначений житловий будинок, який складається з житлового будинку літ.А., підвалу літ.а, літньої кухні літ.Б, веранди літ.б, гаража літ.В, сараю літ.Г., вбиральні літ.Д, споруд №№1,3.4.
____________________________________________________________________________
Головуючий у 1 інст. Гукаленко О.О. Справа № 22ц/1590/1218/2012
Доповідач Федорова А.Є. Категорія ЦП - 5
В апеляційній скарзі прокурор в інтересах держави в особі Шабівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову, мотивуючи тим, що суд порушив норми матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають дійсним обставинам та наданим доказам.
Заслухавши доповідача, осіб, які беруть участь у справі, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ст.ст.213,214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин, і які правові норми регулюють ці правовідносини.
Зазначеним вимогам закону судове рішення не відповідає.
Задовольняючи позов, суд виходив з того, що 28 вересня 2009 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 відбулася угода купівлі-продажу житлового будинку, оскільки сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору та виконали свої зобов'язання: позивач передала продавцю домовлену суму грошей, а відповідач передала у власність позивача житловий будинок.
Проте з такими висновками суду погодитися не можна.
Предметом спору є договір купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_1.
Встановлено, що зазначений житловий будинок, загальною площею 82,2 кв.м., належить ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 26 листопада 2009 року і зареєстрований в КП «БТІ» 4 січня 2010 р.(а.с.18-19)
28 вересня 2009 року між ОСОБА_2 (власником) та ОСОБА_1 укладено письмовий договір купівлі-продажу житлового будинку, за яким ОСОБА_2 продала, а ОСОБА_1 купила цей будинок за 17000 грн.(а.с.6-7)
В нотаріальному порядку договір не посвідчений.
Відповідно до вимог ч.2 ст.220 ЦК України, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.
Вимоги про визнання на підставі ч.2 ст.220 ЦК України дійсним договору купівлі-продажу будинку, укладеного без нотаріального посвідчення, можуть бути задоволені судом лише в тому разі, коли сторони досягли згоди з усіх істотних його умов, одна із сторін повністю або частково виконала цю угоду, а друга сторона ухиляється від нотаріального посвідчення договору.
Однак це правило не застосовується, якщо є передбачене законодавчими актами обмеження(заборона) на здійснення такого правочину або сторони не дійшли згоди щодо усіх істотних його умов.
Пленум Верховного Суду України в п.13 постанови № 9 від 6 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснив судам, що вирішуючи спір про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню, дійсним, судам необхідно враховувати, що норма частини другої статті 220 ЦК не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до статей 210 та 640 ЦК пов'язується з державною реєстрацією, тому вони не є укладеними і не створюють прав та обов'язків для сторін.
При розгляді таких справ суди повинні з'ясувати, чи підлягає правочин обов'язковому нотаріальному посвідченню, чому він не був нотаріально посвідчений, чи дійсно сторона ухилялася від його посвідчення та чи втрачена така можливість, а також чи немає інших підстав нікчемності правочину.
Таким чином, положення ч.2 ст.220 ЦК України не застосовуються щодо договору купівлі-продажу житлового будинку, який підлягає і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення такого правочину відповідно до ст.ст. 210 та 640 ЦК України пов'язується з державною реєстрацією. Тому спірний договір купівлі-продажу не є укладеним та не створює прав і обов'язків для сторін: позивача ОСОБА_1 та відповідача ОСОБА_2
Визнання в судовому порядку дійсним договору купівлі-продажу спірного будинку суперечить вимогам законодавства, чинного на час укладення цього договору.
Суд першої інстанції в порушення вимог ст.ст.213,214 ЦПК України на зазначені положення закону та роз'яснення Пленуму Верховного Суду України уваги не звернув, і необґрунтовано визнав договір купівлі-продажу житлового будинку дійсним.
Крім того, у засіданні апеляційного суду позивач ОСОБА_1 пояснила, що відповідач, її бабуся, не заперечувала та не ухилялася від укладення договору купівлі-продажу. З метою укладення договору вони разом зверталися до нотаріуса, однак у нотаріальному посвідченні договору їм було відмовлено у зв'язку з недостатністю необхідних документів і відсутністю документів на землю. ОСОБА_2 залишила заповіт на її ім'я на все майно, яке їй належить.
Відповідно до ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Задовольняючи позовні вимоги про визнання права власності на житловий будинок, суд керувався положеннями статей 317,318,325,334 ЦК України, які визначають загальні правила правомірності набуття особою права власності на майно за договором і безпосередньо не передбачають підстав для визнання дійсним договору купівлі-продажу.
Таким чином, правових підстав для визнання права власності позивача на спірний житловий будинок не було.
Крім того, у матеріалах справи відсутні правовстановлюючи документи на земельну ділянку на якій розташований спірний житловий будинок. Обставини справи свідчать про те, що вирішення питання про визнання права власності на житловий будинок безпосередньо стосується прав та інтересів Шабівської сільської ради, яка не була залучена до участі у справі.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що договір купівлі-продажу не може бути визнаний дійсним відповідно до ч.2 ст.220 ЦК України, тому за позивачем не може бути визнано право власності на це майно. Ухвалюючи рішення про задоволення позову в повному обсязі, суд неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, обставини, які суд вважав встановленими, не доведені, суд припустився порушення норм матеріального та процесуального права, що й призвело до неправильного вирішення справи, і згідно зі ч.1 ст.309 ЦПК України є підставами для скасування рішення суду та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позову.
Керуючись ст. ст. 303, 307 ч.1 п.2, 309 ч.1, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів
В И Р І Ш И Л А:
Апеляційну скаргу Білгород-Дністровського міжрайонного прокурора Одеської області задовольнити.
Рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 7 вересня 2010 року скасувати.
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності на житловий будинок АДРЕСА_1 відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Головуючий А.Є. Федорова
Судді: А.П. Заїкін
Л.М. Миза