АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 березня 2012 року м.Одеса

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Одеської області в складі: головуючого Федорової А.Є.,

суддів: Заїкіна А.П., Мизи Л.М.,

при секретарі: Непомнящій О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Суворовського районного суду м.Одеси від 4 листопада 2011 року за позовом ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_2, до Суворовської районної адміністрації ОМР, з участю третіх осіб Об'єднання співвласників гуртожитку «Заболотного 26-А», Департаменту міського господарства ОМР, про визнання права користування житловим приміщенням,

В С Т А Н О В И Л А:

У травні 2011 року ОСОБА_1 в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_2, звернулася до суду з позовом до Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради(ОМР), з участю третіх осіб Об'єднання співвласників гуртожитку «Заболотного 26-А», Департаменту міського господарства Одеської міської ради(ОМР), про визнання права користування житловими приміщеннями: кімнатами № 212,№215, №216 (колишні № № 905,908,965) у будинку № АДРЕСА_1. Позивачка зазначала, що з 2002 року вона з неповнолітнім сином мешкає у відомчому гуртожитку на підставі договору № 366 від 1.08.2002р., займає зазначені кімнати, оплачує проживання в них та комунальні послуги. Посилаючись на те, що договір нею втрачений, і відповідач оспорює її право користування жилим приміщенням, позивачка просила задовольнити позов та визнати за нею та її неповнолітнім сином право користування зазначеними кімнатами у гуртожитку, зобов'язавши відповідача укласти договір найму кімнат № 212,215,216 у житловому будинку № АДРЕСА_1.

Відповідач позов не визнав.

Рішенням Суворовського районного суду м.Одеси від 4 листопада 2011 р. в задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову, мотивуючи тим, що суд порушив норми матеріального та процесуального права, що призвело до невірного вирішення справи.

Заслухавши доповідача, осіб, які беруть участь у справі, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

__________________________________________________________________________

Головуючий у 1 інст. Сувертак І.В. Справа № 22ц/1590/1296/2012

Доповідач Федорова А.Є. Категорія ЦП - 41

Вирішуючи спір, суд керувався тим, що позивачка не надала суду доказів, підтверджуючих підстави її проживання у гуртожитку, тому її позов підлягає залишенню без задоволення.

Проте такі висновки суду не відповідають матеріалам справи, наданим доказам та вимогам процесуального закону.

Предметом даного спору є житлові приміщення: кімнати №№212,215,216 у гуртожитку № АДРЕСА_1. Гуртожиток належав до відомчого житлового фонду і знаходився на балансі Української державної будівельної корпорації «Укрбуд», в оперативному управлінні Державного побутового підприємства «Нефон» до 2005р. Рішенням Одеської міської ради № 3772-У від 25.12.2008р. та рішенням Виконкому Одеської міської ради № 521 від 28.05.2009р. гуртожиток та інженерні споруди передані до комунальної власності територіальної громади м.Одеси. Рішенням Виконавчого комітету Одеської міської ради №479 від 24.09.2010р гуртожиток переданий на баланс Об'єднання співвласників гуртожитку «Заболотного 26-А».

Встановлено, що 1 серпня 2002 року між Державним побутовим підприємством «Нефон» і ОСОБА_1 був укладений договір № 366 на проживання у гуртожитку № АДРЕСА_1. Згідно договору орендодавець передав ОСОБА_1 в належному йому гуртожитку два койко-міста. Договір укладений на період з 1.08.2002р. по 31.12.2002р. і продовжений до 31.03.2003р. У п.4.2 договору зазначено, що договір вважається продовженим, якщо ні одна зі сторін даного договору не заявить про його розірвання.

Таким чином вважати, що позивачка вселилася та проживає у гуртожитку без будь-яких правових підстав, як вказав суд, неможливо. ОСОБА_1 з неповнолітньою дитиною мешкає у гуртожитку на підставі договору № 366 від 1 серпня 2002 року, який не визнаний недійсним та на даний час не розірваний. Теперішній власник гуртожитку не оспорює право проживання позивачки у цьому гуртожитку.

Разом з тим, позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання права користування житловими приміщеннями у гуртожитку, шляхом зобов'язання Суворовську районну адміністрацію Одеської міської ради укласти договір найму кімнат № 212, № 215 і № 216 у цьому гуртожитку не можуть бути задоволені з таких підстав.

Відносини, пов'язані з порядком наданням жилої площі і проживанням у гуртожитках регулюються Житловим Кодексом України, «Примірним положенням про гуртожитки, затвердженим Постановою Ради Міністрів УРСР від 3.06.1986р.№ 208.

За правилами ст.ст.127, 128, 129 ЖК України та Примірного положення про гуртожитки жила площа в гуртожитку надається за спільним рішенням адміністрації підприємства, установи, організації та відповідного профспілкового комітету, в порядку черговості, що визначається адміністрацією підприємства, гуртожитки призначаються для проживання робітників, а також інших громадян у період їх роботи. На підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу.

Згідно з п.3.2.6 абз.10 Положення про Суворовську районну адміністрацію Одеської міської ради, затвердженого рішенням міської ради від 28.02.2011р. № 384-У1 районна адміністрація видає ордери на жилі приміщення в гуртожитках, які перебувають на балансі територіальної громади міста та видає розпорядження про укладення договорів найму жилих приміщень в указаних гуртожитках на підставі рішень постійної діючої комісії із забезпечення реалізації житлових проблем громадян, які мешкають у гуртожитках.

Оскільки порядок надання жилої площі в гуртожитку порушений, та немає рішення постійної діючої комісії із забезпечення реалізації житлових проблем громадян, які мешкають у гуртожитку, правові підстави для визнання за позивачкою та її сином права користування жилими приміщеннями у гуртожитку шляхом зобов'язання Суворовську районну адміністрацію укласти з ОСОБА_1 договір найму на три кімнати, відсутні.

Крім того, згідно з договором № 366 від 1.08.2002р., позивачці було надано для проживання у гуртожитку два кійко-міста. Позивачка займає три кімнати і безпідставно вважає, що має речове право на чуже майно, оскільки оплачує проживання у гуртожитку та комунальні послуги, а її син відвідував дошкільний заклад за місцем знаходження гуртожитку. Однак зазначені позивачкою факти не є підставами для визнання права постійного користування на жилі приміщення у гуртожитку, оскільки законом або договором це не передбачено.

За таких обставин, виходячи з вимог ст.47 Конституції України, ст.ст.9, 127-132 ЖК України, Примірного положення про гуртожитки, колегія суддів вважає, що позивачка з дитиною вселилася і мешкають у гуртожитку на підставі договору, однак правові підстави для задоволення вимог про визнання права постійного користування кімнатами у гуртожитку відсутні.

Доводи апеляційної скарги про те, що рішення суду не відповідає нормам матеріального права є необґрунтованими.

Відповідно до ст.ст.3,11 ЦПК України особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом звертатися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів. Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Позивачка не довела, що між нею та власником гуртожитку існує спір про проживання її з дитиною у цьому гуртожитку, і що є правові підстави для задоволення її вимог. Інших вимог, у тому числі вимог до власника гуртожитку, позивачка не заявляла.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про право позивачки на захист її речового права на чуже майно та застосування до правовідносин сторін норм ЦК України, які передбачають захист права власності на майно ( ст.ст. 392,396 ЦК України).

Відповідно до ч.2 ст.810 ЦК України підстави, умови, порядок укладення та припинення договору найму житла, що є об'єктом права державної або комунальної власності, встановлюються законом.

За змістом вищезазначених норм матеріального права вирішення питань, пов'язаних з наданням житлових приміщень у відомчому гуртожитку, визнання права постійного користування ними з укладенням договору найму житла не відноситься до компетенції суду.

Таким чином, апеляційна скарга не містить доводів, які мають бути підставою для скасування рішення суду та ухвалення нового рішення про задоволення позову. Разом з тим, зміст мотивувальної та резолютивної частин рішення суду першої інстанції про залишення позову без задоволення не відповідає вимогам ст.ст.213, ст.214 ч.1 п.5, ст.215 ч.1 п.4 ЦПК України, тому підлягає зміні у частині правових висновків про відмову в задоволенні позову.

Керуючись ст. ст. 303, 307 ч.1, 309 ч.1, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Суворовського районного суду м.Одеси від 4 листопада 2011 року змінити. У задоволенні позову ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_2, до Суворовської районної адміністрації ОМР, з участю третіх осіб Об'єднання співвласників гуртожитку «Заболотного 26-А», Департаменту міського господарства ОМР, про визнання права користування житловим приміщенням відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий А.Є.Федорова

Судді: А.П. Заїкін

Л.М. Миза