АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

1

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 липня 2012 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду міста Києва у складі:

головуючого судді - Юрдиги О.С.

суддів - Фрич Т.В., Рибака І.О.

за участю прокурора - Проскурника В.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві матеріали скарги за апеляцією ОСОБА_1 на постанову Печерського районного суду м. Києва від 13 червня 2012 року,

В С Т А Н О В И Л А:

Вказаною постановою залишено без задоволення скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність Генеральної прокуратури України щодо не прийняття рішення в порядку ст.97 КПК України на виконання постанови Печерського районного суду м. Києва від 26 липня 2011 року.

В обґрунтування рішення, суд першої інстанції вказав на дотримання з боку посадових осіб Генеральної прокуратури України вимог закону при розгляді скарги ОСОБА_1, оскільки його заява, яка надійшла до Генеральної прокуратури України, за своїм змістом не є заявою про злочин. У заяві ставилося питання про порушення кримінальної справи, однак фактично ОСОБА_1 наполягав на перегляді кримінальної справи щодо нього за нововиявленими обставинами, а тому вона не підлягала вирішенню в порядку ст. 97 КПК України. З приводу розгляду заяви йому направлено відповідь.

Не погоджуючись рішенням суду, ОСОБА_2 подав апеляцію, в якій просить постанову суду скасувати, а скаргу на дії в.о. начальника Головного управління підтримання державного обвинувачення в судах Генеральної прокуратури України від 30 березня 2012 року направити Генеральному прокурору України для прийняття рішення в порядку ст.97 КПК України. Апеляцію мотивує тим, що Генеральною прокуратурою України порушено його права та вимоги передбачені ст. 97 КПК України, оскільки заява містила дані про наявність в діях колишніх суддів Верховного Суду України ознак злочину, а Генеральною прокуратурою України не прийнято рішення, передбачене ст. 97 КПК України. Крім того, вказує, що Генеральна прокуратура України повинна виконати постанову Печерського районного суду м. Києва від 26 липня 2011 року, якою заяву про злочин щодо колишніх суддів Верховного Суду України направлено для перевірки та прийняття рішення в порядку ст. 97 КПК України. Однак, як слідує із відповіді від 30 березня 2012 року, рішення в порядку ст. 97 КПК України Генеральною прокуратурою України не прийнято. З цих підстав апелянт вважає, що суд першої інстанції безпідставно відхилив його скаргу, а тому постанова суду є незаконною та суперечить вимогам кримінально-процесуального закону.

Також, автор апеляції просить винести окрему ухвалу на ім'я Генерального прокурора України, якою звернути увагу на невиконання Генеральною прокуратурою України постанови Печерського районного суду м. Києва від 26 липня 2011 року.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, який вказав на законність постанови суду та заперечив проти задоволення апеляції, перевіривши матеріали скарги та обговоривши доводи апеляції, колегія суддів уважає, що апеляція до задоволення не підлягає з наступних підстав.

Відповідно до частин першої та другої статті 97 КПК України прокурор, слідчий, орган дізнання або суддя зобов'язані приймати заяви і повідомлення про вчинені або підготовлювані злочини, в тому числі і в справах, які не підлягають їх віданню. За заявою чи повідомленням про злочин прокурор, слідчий, орган дізнання або суддя зобов'язанні не пізніше триденного строку прийняти одне з таких рішень: порушити кримінальну справу; відмовити в порушенні кримінальної справи; направити заяву або повідомлення за належністю.

Аналіз норм КПК України дає підстави для висновку, що лише заяви або повідомлення про злочини, подані відповідно до ст. 95 КПК України, тягнуть за собою обов'язок органу дізнання, слідчого, прокурора чи судді провести перевірку в порядку ст. 97 КПК України та прийняти одне з передбачених даною статтею рішень. Такі заяви мають бути відібрані з попередженням про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину та повинні містити достовірні відомості, що вказують на об'єктивні ознаки злочину або підготовки до нього.

При розгляді скарги на рішення, дії чи бездіяльність органів дізнання, слідства та прокуратури під час перевірки заяв і повідомлень про злочини, суд першої інстанції повинен перевірити, зокрема: чи прийнята заява про злочин відповідно до вимог ст. 97 КПК України, чи є у ній дані, які вказують на ознаки злочинного діяння, чи достатньо їх для того, щоб розпочати стадію досудового слідства, чи немає обставин, передбачених ст. 6 цього Кодексу, які виключають провадження у кримінальній справі, та, в залежності від отриманих результатів, прийняти рішення про залишення скарги без задоволення, або направити заяву про злочин до прокуратури, слідчого, органу дізнання для прийняття відповідного рішення в порядку ст. 97 КПК України.

У поданій скарзі, яка була предметом розгляду Печерського районного суду, ОСОБА_1 оскаржує дії в.о. начальника Головного управління підтримки державного обвинувачення в судах Генеральної прокуратури України О.Микитенка. Просить скасувати рішення від 30 березня 2012 року за № 09/1-5636-09 вих., яким залишено без виконання постанову Печерського районного суду м. Києва від 26 липня 2012 року та прийняття рішення в порядку ст. 97 КПК України

Розглядаючи скаргу, суддя, відповідно до вимог ст. 236 КПК України, заслухав думку прокурора, ретельно дослідив матеріали справи і прийшов до висновку про дотримання вимог закону з боку посадових осіб Генеральної прокуратури України при розгляді звернення ОСОБА_1, а тому залишив скаргу без задоволення.

З таким рішенням суду першої інстанції погоджується колегія суддів, вважає його законним та обґрунтованим, виходячи з наступного.

01 серпня 2011 року до Генеральної прокуратури України на виконання постанови Печерського районного суду м. Києва від 26 липня 2011року надійшла скарга ОСОБА_1 для перевірки та прийняття рішення в порядку ст.97 КПК України про порушення кримінальної справи стосовно колишніх суддів Верховного Суду України Лавренюка М.Ю. та Коновалова В.М. за ознаками злочину, передбаченого ст.364 КК України.

За результатами її розгляду, Генеральною прокуратурою України заявнику надано роз'яснення. Рішення в порядку ст. 97 КПК України не приймалося, оскільки ОСОБА_1 в своїй скарзі не ставив питання щодо порушення кримінальної справи, а лише наполягав на необхідності перегляду кримінальної справи стосовно нього за нововиявленими обставинами.

Після цього, ОСОБА_1 двічі оскаржував бездіяльність посадових осіб Головного управління підтримання державного обвинувачення в судах Генеральної прокуратури України щодо розгляду його скарги. Постановою Печерського районного суду м. Києва від 14 листопада 2011 року, яка залишена без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 18 січня 2012 року, та постановою Печерського районного суду м. Києва від 02 квітня 2012 року у задоволенні скарг ОСОБА_1 відмовлено.

За результатами розгляду звернень ОСОБА_1, Генеральною прокуратурою України надано відповідь від 30 березня 2012 року за № 09/15936-04.

Колегія суддів погоджується із висновком суду про те, що заява ОСОБА_1 не відповідає вимогам ст. 95 КПК України, оскільки не містить вимог щодо порушення кримінальної справи та конкретних даних, які б вказували на об'єктивні ознаки злочину. Фактично, у ній заявник висловлює свою незгоду із засудженням і у поза процесуальний спосіб намагається домогтися перегляду ухвали Верховного Суду України від 01 грудня 2005 року

Суд першої інстанції обґрунтовано прийшов до висновку про відповідність дій в.о. начальника Головного управління підтримки державного обвинувачення в судах Генеральної прокуратури України по розгляду заяв ОСОБА_1, вимогам чинного кримінально-процесуального закону.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законом.

При цьому, приймаючи до розгляду скаргу ОСОБА_1 на дії в.о. начальника Головного управління підтримки державного обвинувачення в судах Генеральної прокуратури України в порядку ст. 236 КПК України, суд першої інстанції виконав вимоги ст.55 Конституції України, відповідно до яких, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, посадових і службових осіб навіть за відсутності в КПК норм, які регламентують розгляд даних скарг.

При цьому слід зазначити, що суд не наділений правом зобов'язувати органи дізнання, слідчих та прокурорів вчиняти певні дії.

Також, відповідно до ст. 23-2 КПК України суд, при наявності на те підстав, виносить окрему ухвалу (постанову), якою звертає увагу державних органів, громадських організацій або посадових осіб на встановлені по справі факти порушення закону, причини і умови, що сприяли вчиненню злочину і вимагає вжиття відповідних заходів. Однак це є правом суду, а не його обов'язком і у разі виявлення порушень закону.

З урахуванням викладеного, колегія суддів уважає, що судом першої інстанції при розгляді справи не допущено істотних порушень кримінально-процесуального закону, а тому підстав для задоволення апеляції скаржника і скасування постанови суду не вбачає.

Керуючись ст. ст. 365, 366, 382 КПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Постанову Печерського районного суду м. Києва від 13 червня 2012 року, якою залишено без задоволення скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність Генеральної прокуратури України щодо не прийняття рішення в порядку ст.97 КПК України - залишити без зміни, а апеляцію ОСОБА_1 - без задоволення.

Судді:

Юрдига О.С. Фрич Т.В. Рибак І.О.