КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 09.07.2008                                                                                           № 38/121

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:          Євсікова О.О.

 суддів:             

 при секретарі:            

 За участю представників:

 від позивача -

 від відповідача -

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державне підприємство "Дубов"язівський спиртовий завод"

 на рішення Господарського суду м.Києва від 15.05.2008

 у справі № 38/121  

 за позовом                               Державне підприємство "Дубов"язівський спиртовий завод"

 до                                                   Антимонопольний комітет України

 третя особа відповідача            

 третя особа позивача                      

 про                                                  визнання недійсним рішення

 

ВСТАНОВИВ:

 Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва суду з позовом про визнання недійсним рішення Антимонопольного комітету України від 20.12.2007 № 745-р в частині застосування до позивача штрафу в сумі 20.000,00 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.04.2008 провадження у справі було порушено, позовна заява прийнята до розгляду, розгляд справи був призначений на 15.05.2008.

Відповідач у поданому відзиві та у судовому засіданні 15.05.2008 заявив про припинення провадження у справі у зв'язку з пропущенням позивачем строку на оскарження спірного рішення.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.05.2008 (далі – Ухвала суду) припинено провадження у справі № 38/121 з підстав, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

Не погоджуючись із Ухвалою суду, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив Ухвалу суду скасувати та направити справу до суду першої інстанції для розгляду спору по суті.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що місцевим господарським судом було неповно з’ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права.

Скаржник зазначає, що суд першої інстанції припинив провадження у справі №38/121 з посиланням на ст. 80 ГПК України з огляду на те, що позивачем порушено строк оскарження рішення відповідача, передбачений ч. 1 ст. 60 Закону України «Про захист економічної конкуренції».

Рішення Антимонопольного комітету України, яке стало предметом судового оскарження, було отримано позивачем 16.01.2008, а позов про визнання його недійсним направлено до Господарського суду міста Києва 29.02.2008.

Ухвалою Господарського суду міста Києва № 05-5-38/2667 від 13.03.2008, що надійшла на адресу позивача 24.03.2008, Господарський суд міста Києва повернув цю заяву на доопрацювання, як зазначено в названій ухвалі.

Після доопрацювання позовна заява повторно надіслана до суду 31.03.2008.

Скаржник вважає, що немає підстав включати у двохмісячний строк, передбачений для оскарження рішення АМК України, період з 29.02.2008 по 24.03.2008, оскільки позов було пред'явлено і у цей період матеріали перебували в суді.

Таким чином встановлений ч. 1 ст. 60 Закону України «Про захист економічної конкуренції» строк на оскарження рішення АМК України, нам думку апелянта, позивачем не було пропущено.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 27.06.2008 апеляційну скаргу позивача було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 09.07.2008.

Представник позивача у судове засідання 09.07.2008 не з’явився, проте з урахуванням матеріалів справи колегія суддів визначала за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності позивача.

Представник відповідача у судовому засіданні 09.07.2008 заперечував проти доводів позивача, викладених в апеляційній скарзі, просив суд відмовити в її задоволенні та залишити без змін оскаржувану Ухвалу суду як таку, що прийнята з повним та всебічним з’ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.

Припиняючи провадження у справі № 38/121 з підстав, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України, суд першої інстанції виходив з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 Закону України «Про захист економічної конкуренції» заявник, відповідач, третя особа мають право оскаржити рішення органів Антимонопольного комітету України повністю або частково до господарського суду у двомісячний строк з дня одержання рішення. Цей строк не може бути відновлено.

У п. 2 інформаційного листа Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування конкурентного законодавства» від 13.04.2007 № 01-8/229 зазначено, що у застосуванні згаданого припису частини першої статті 60 Закону України "Про захист економічної конкуренції", а також частини другої статті 47 цього Закону господарським судам слід враховувати таке.

За цими приписами передбачений ними строк оскарження рішення органу Антимонопольного комітету України не може бути відновлено.

Таким чином, відповідні строки є присікальними, і визначені згідно зі статтею 223 Господарського кодексу України строки реалізації господарсько-правової відповідальності на відповідні правовідносини не поширюються.

Посилаючись на ч. 1 ст. 60 Закону України «Про захист економічної конкуренції» та вказаний інформаційний лист, суд першої інстанції робить висновок, що по закінченні вказаного строку особа втрачає право на звернення до господарського суду з позовом про оскарження рішення органів Антимонопольного комітету України.

При цьому суд першої інстанції зазначає, що позивач звернувся до суду з позовною заявою до відповідача про визнання рішення недійсним 03.04.2008 з порушенням двомісячного строку передбаченого ч. 1 ст. 60 Закону України «Про захист економічної конкуренції», що унеможливлює вирішення господарським судом вказаного вище спору по суті.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов висновку, що провадження у справі підлягає припиненню на підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, оскільки спір не підлягає вирішенню в господарських судах України.

Колегія суддів вважає такий висновок помилковим, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 Закону України «Про захист економічної конкуренції» заявник, відповідач, третя особа мають право оскаржити рішення органів Антимонопольного комітету України повністю або частково до господарського суду у двомісячний строк з дня одержання рішення. Цей строк не може бути відновлено.

Відповідно до ст. 4 ГПК України господарський суд вирішує господарські спори на підставі Конституції України, цього Кодексу, інших законодавчих актів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

У п. 2 інформаційного листа Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування конкурентного законодавства» від 13.04.2007 № 01-8/229 (який не є нормативно-правовим актом, на підставі якого  господарський суд вирішує господарські спори в розумінні ст. 4 ГПК України) зазначено, що у застосуванні згаданого припису частини першої статті 60 Закону України "Про захист економічної конкуренції", а також частини другої статті 47 цього Закону господарським судам слід враховувати, за цими приписами передбачений ними строк оскарження рішення органу Антимонопольного комітету України не може бути відновлено. Таким чином, відповідні строки є присікальними, і визначені згідно зі статтею 223 Господарського кодексу України строки реалізації господарсько-правової відповідальності на відповідні правовідносини не поширюються.

При цьому вказаний інформаційний лист не містить висновків про те, що по закінченні вказаного строку особа втрачає право на звернення до господарського суду з позовом про оскарження рішення органів Антимонопольного комітету України.

В той же час колегія суддів відзначає, що в рішенні Конституційного суду України від 09.07.2002 у справі за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю “Торговий дім “Кампус Коттон  клаб” щодо офіційного тлумачення положення частини другої ст. 124 Конституції України (справа № 1-2/2002 про досудове врегулювання спорів) в п. 3 зазначено, що положення частини другої ст. 124  Конституції України треба розглядати у системному зв’язку з іншими положеннями Основного Закону України, які передбачають захист судом прав і свобод людини і громадянина, а також прав юридичної особи, встановлюють юридичні гарантії їх реалізації, надаючи можливість кожному захищати свої права і свободи будь-якими не забороненими законом засобами (ч. 5 ст. 55 Конституції України). Тобто кожна особа має право вільно обирати не заборонений законом засіб захисту прав і свобод, у т.ч. судовий захист. Для забезпечення судового захисту Конституція України у ст. 124 встановила принципи здійснення правосуддя виключно судами. Із змісту частини другої ст. 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції на всі правовідносини, що виникають у державі, випливає, що кожен із суб’єктів правовідносин у разі виникнення спору може звернутися до суду за його вирішенням.

У відповідності до ст. 20 ГК України кожний суб'єкт господарювання та  споживач  має  право  на захист своїх прав і законних інтересів.  Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання  повністю  або частково недійсними актів  органів державної  влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом;  відновлення  становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.

Таким чином, позивач, звернувшись до господарського суду, скористався своїм правом на судовий захист і його право не може бути обмежене.

При цьому пропуск позивачем строку, встановленого ч. 1 ст. 60 Закону України «Про захист економічної конкуренції», може бути підставою для відмови у задоволенні позову про визнання недійсним рішення Антимонопольного комітету України, однак не є підставою для відмови у розгляді позовної заяви.

Колегія суддів також відзначає, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.05.2008 (далі – Ухвала суду) припинено провадження у справі № 38/121 з підстав, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в господарських судах України.

Стаття 80 ГПК України, якою встановлено вичерпний перелік підстав для припинення провадження у справах, не передбачає такої підстави, як пропуск строку звернення до суду.

Ані Законом України «Про захист економічної конкуренції», ані ГПК України не встановлено, що позови, які надходять по закінченню двохмісячного строку, не підлягають розгляду господарськими судами.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку про невірне застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права при винесенні оскаржуваної ухвали, а саме: ч. 1 ст. 60 Закону України «Про захист економічної конкуренції» та п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

За таких обставин, апеляційна скарга Державного підприємства „Дубов’язівський спиртовий завод” підлягає задоволенню, а ухвала Господарського суду міста Києва від 15.05.2008 у справі № 38/121 підлягає скасуванню.

Відповідно до ч. 4 ст. 106 Господарського процесуального кодексу України у випадках скасування апеляційною інстанцією ухвал про відмову у прийнятті позовної заяви або заяви про порушення справи про банкрутство, про повернення позовної заяви або заяви про порушення справи про банкрутство, зупинення провадження у справі, припинення провадження у справі, про залишення позову без розгляду або залишення заяви у провадженні справи про банкрутство без розгляду справа передається на розгляд місцевого господарського суду.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 33, 69, 75, 77, 99, 101, 104-106 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

 1. Апеляційну скаргу Державного підприємства „Дубов’язівський спиртовий завод” задовольнити.

2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 15.05.2008 у справі № 38/121 скасувати повністю, а справу передати на розгляд по суті до Господарського суду міста Києва.

3. Матеріали справи № 38/121 повернути до Господарського суду міста Києва.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до касаційної інстанції у встановленому законом порядку.

 Головуючий суддя                                                                      

 Судді