Справа № 2-1024/11 Провадження № 22-ц/0290/1976/2012Головуючий в суді першої інстанції:Береговий О.Ю.

Категорія: 52 Доповідач: Жданкін В. В.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.08.2012 м. Вінниця

колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Вінницької області в складі:

Головуючого: Жданкіна В.В.

Суддів: Марчук В.С., Зайцева А.Ю.

При секретарі: Сніжко О.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань апеляційного суду Вінницької області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Тульчинського районного суду від 21 травня 2012р. по справі за позовом ОСОБА_2 до Печерської обласної лікарні відповідного лікування, ОСОБА_3 про поновлення на роботі, скасування наказу стягнення заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И Л А :

У вересні 2011р. ОСОБА_2 пред'явив позов до Печерської обласної лікарні відповідного лікування, ОСОБА_3 про поновлення на роботі, стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу, скасування наказу та відшкодування моральної шкоди.

Позивач зазначав, що незаконно звільнений наказом головного лікаря з посади головного бухгалтера лікарні, а тому просив задоволити позов.

Рішенням Тульчинського районного суду від 21.05.2012р. в задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач просить рішення скасувати як незаконне і ухвалити нове, задоволивши його позов в повному обсязі.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід частково задоволити з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Рішення є законним тоді, коли суд всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права.

Обґрунтованим визнається рішення, коли висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

У рішенні суду обов'язково повинні бути зазначені судом факти і відповідні їм правовідносини.

Проте зазначені вимоги закону залишилися поза увагою суду.

Відмовляючи у задоволенні позову суд в рішенні вказав, що порушень прав ОСОБА_2 при його звільненні не встановлено. Крім того суд не вбачає перешкод для звернення позивача до суду із заявою про поновлення на роботі в місячний термін.

Проте з таким висновком суду погодитись не можна.

Суд не повно з'ясував дійсні обставини справи, не дав належної оцінки доказам, які представив позивач.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 звертається за захистом своїх прав до Територіальної державної інспекції праці у Вінницькій області з приводу незаконного звільнення. Отримавши відповідь, ОСОБА_2 звертається до прокурора Тульчинського району з цього ж питання, який перевірив скаргу і рекомендував звернутися до суду (№172-сІІ від 25.08.2011р.).

Тільки після відповіді прокурора Кучер Л. підготував матеріали і звернувся до суду 07.09.2011р. з зазначеним позовом.

Суд не звернув належної уваги на ту обставину, що ОСОБА_2 30.04.2011р. захворів, проходив курс лікування і в кінцевому результаті 28.07.2011р. став інвалідом ІІІ гр. загального захворювання.

За таких обставин висновок суду про пропуск строку без поважних причин не можна визнати правильним і переконливим.

Колегія суддів приходить до висновку, що ОСОБА_2 пропустив строк для звернення до суду з поважних на то причин.

Розглядаючи одну з вимог позивача стосовно скасування наказу №23 від 14.01.2011р. суд не звернув увагу на покази ОСОБА_2, що з наказом він був ознайомлений, однак не з тим, що є в матеріалах справи, а вони були різні по тексту.

Свідок ОСОБА_4 пояснила, що спочатку було виготовлено один наказ, а потім пізніше він був перероблений, що там змінилось у формулюванні, точно не пам'ятає.

Суд безпідставно визнав не доведеним факт зміни наказу, хоча на ньому не має підпису позивача про ознайомлення.

У відповідності до Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників (далі Інструкція) (наказ №58 від 29.07.1993р. зі змінами Міністерства праці України) в розділі 2 абз. 2.5 вказано, що з кожним записом, що заноситься до трудової книжки на підставі наказу (розпорядження) про призначення на роботу, переведення і звільнення, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний ознайомити працівника під розписку. Цього не було зроблено.

Оспорюваний позивачем наказ датований 14.01.2011р. ОСОБА_2 в своїй заяві від 10.01.2011р. просив звільнити його від обов'язків головного бухгалтера з 17.01.2011р. та надати відпустку, яка не використана за період з січня 2007р., тобто за 4 роки.

Позивач показав, що його звільнення з роботи мало б бути з 26 травня 2011р., тобто після закінчення терміну відпустки.

Разом з тим в наказі надається відпустка за 2 роки, а за два роки грошова компенсація зі звільненням з 22.03.2011р. Суд так і не з'ясував чому саме так виданий наказ головним лікарем, та не звернув увагу, що позивач не просив у своїй заяві, звільнити його з роботи в період відпустки.

В наказі відсутні пункт і стаття закону, яка має бути обов'язковою при розірванні трудових договорів.

Згідно р. 2 а/а п. 2.3 Інструкції записи у трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні проводитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.

Такий наказ порушує трудові права ОСОБА_2, а тому підлягає скасуванню пункт 2 в частині звільнення з роботи.

В зв'язку з цим, колегія суддів вважає, що є всі підстави поновити ОСОБА_2 на посаду, з якої він був звільнений з порушенням вимог чинного законодавства.

Підлягає до часткового задоволення вимога позивача про стягнення середньої заробітної плати за весь час вимушеного прогулу. Колегія суддів вважає, що по 26.05.2011р. позивач отримав кошти, які йому було виплачено за відпустку (2 місяці) та грошова компенсація за невикористану відпустку.

Позивач вважає, що його вимоги в цій частині позову складають 37248,89 грн. за період з травня 2011р. по липень 2012 включно.

Колегія суддів вважає, що задоволенню підлягає тільки сума, яку мав стягнути суд першої інстанції 21.05.2012р. - тобто 31168,85 грн., що і відповідає вимогам трудового законодавства (ч. 2 ст. 235 КЗпП України).

Колегія суддів вважає, що слід частково задоволити вимогу позивача про відшкодування моральної шкоди, яку колегія визначає в розмірі 500 грн. Такий розмір буде відповідати моральним стражданням ОСОБА_2 у зв'язку із його незаконним звільненням.

З огляду на викладене колегія суддів вважає, що інші доводи апеляційної скарги безпідставні та не доведені, а тому рішення суду слід скасувати і ухвалити нове, частково задоволивши позовні вимоги ОСОБА_2

Керуючись ст. ст. 307, 309, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволити частково.

Рішення Тульчинського районного суду від 21.05.2012р. скасувати і ухвалити нове:

позовні вимоги ОСОБА_2 задоволити частково.

Скасувати наказ головного лікаря Печерської обласної лікарні відповідного лікування від 14.01.2011р. №23 п.2 про звільнення з посади ОСОБА_2

Поновити ОСОБА_2 на посаді головного бухгалтера Печерської обласної лікарні відповідного лікування та стягнути з неї на його користь 31 168,85 грн. середнього заробітку за час вимушеного прогулу та 500 грн. моральної шкоди.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення.

Рішення в частині поновлення на роботі допустити до негайного виконання.

Термін оскарження рішення 20 днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий:

Судді: